Великий Катехізис

ЧАСТИНА П'ЯТА

Про Таїнство Вівтаря

Так cамо як ми чули про Святе Хрищення, так само ми мусимо поговорити і про інше Таїнство, а саменам слід розглянути наступні три питання: Що це таке? Які його благословення [яка від нього користь]? Хто його приймає? І все це міститься в словах, котрими Христос запровадив дане Таїнство,
і котрі кожен, хто хоче бути християнином і приходити до Причастя, мусить знати. Бо ми не бажаємо допускати до Причастя і давати його тим людям, котрі не знають, що вони прагнуть [цим] отримати, чи чому вони приходять [до Причастя]. Слова ж ці такі:
«Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ламається. Це робіть на спомин про Мене! А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене».
Тут ми також не збираємося вступати в суперечки і дебати з наклепниками і богозневажниками, що перекручують дане Таїнство, але прагнемо, перш за все, пізнати (як і у розділі про Хрищення) те, що має першочергове значення, а саме що суттю всього цього Таїнства є Слово і запровадження, чи Заповідь Божа. Бо дане Таїнство не було винайдене чи запроваджене у вжиток якоюсь людиною, але запроваджене Христом, без усякої людської участі у цім ділі.
І як Десять Заповідей, молитва «Отче наш» і Апостольський Символ віри зберігають свою суть і вартісність, незважаючи на те, що ви ніколи не виконуєте, не молитеся і не віруєте в них, так і це стародавнє і шановане Таїнство залишається непохитним, нічого не втрачає і анітрошки не маліє, навіть якщо ви використовуєте і відправляєте його негідно.
Чи ви гадаєте, що Бог погодиться змінити Свою постанову, підлаштовуючи її під те, що ви чините і у що ви віруєте? Бо ж в усіх людських ділах все залишається таким, яким Бог сотворив і учинив це, незалежно від того, як ми використовуємо чи застосовуємо це по відношенню до себе.
Про це необхідно твердити постійно і твердо, бо таким чином можливо відкинути і заперечити балаканину майже всіх фанатиків. Бо вони розглядають Таїнства, як щось таке, що стоїть збоку і не повязане зі Словом Божим, тобто як щось таке, що чинимо ми самі.
Отже, що ж таке Таїнство Вівтаря? Відповідь така: Це правдиве тіло і кров Господа нашого Ісуса Христа, що міститься у хлібові і вині, і що є під виглядом хліба і вина, котрі нам, християнам, заповідано Словом Христовим їсти й пити.
І як ми казали про Хрищення, що це не просто вода, так і тут ми кажемо, що Причастяце хліб і вино, але не лише хліб і вино, що подібні до того хліба і вина, котрі зазвичай подаються на стіл, але це хліб і вино, що містяться в Слові Божім і обєднані з Ним.
І саме Слово Боже (кажу я вам) робить Таїнство Таїнством так, що це не просто хліб і вино, але є і називається тілом і кровю Христовими. Бо сказано: Accedat verbum ad elementum et fit sacramentumтобто: «Коли Слово додається до якоїсь природньої [матеріальної] субстанції, вона стає Таїнством». Це висловлювання святого Августина настільки витончене і вірне, що навряд чи він зміг би сказати щось краще. Слово Боже мусить творити Таїнство з матеріальної субстанції, в протилежному ж випадку остання залишається лише матеріальною субстанцією і більше нічим іншим.
Отже, це не слово наказу якогось князя чи імператора, але Слово Його [Божественної] Величності, до ніг Якого мусять впасти всі творіння, підтверджуючи і погоджуючись з усім, що Він каже, і приймаючи це з цілковитою шаною, страхом і покорою.
Цим Словом ви можете зміцнювати ваше сумління, кажучи: «Якщо сто тисяч демонів, разом з усіма фанатами, вигукнуть в один голос: «Як можуть хліб і вино бути тілом і кровю Христовими?»то, я знаю, що всі духівники і вчені разом узяті не мають тієї мудрості, котра міститься навіть у одному мізинчику Його Божественної Величності.
Отже, тут присутнє Слово Христове: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту» тощо. На цьому ми перебуваємо і хотіли би поглянути на тих, хто намагається навчати Його змінювати те, що Він сказав.
Дійсно правда, що якщо ви відкидаєте Слово, чи розглядаєте його без Слова, то ви маєте не що інше, як просто хліб і вино. Але якщо до них додано Слово, як це і мусить бути, то ним ви маєте правдиве тіло і кров Христові. Бо як вуста Христові промовляють про це, так воно і є, оскільки Він ніколи не обманює і нікого не вводить в оману».
Тому легко відповісти на різноманітні запитання, що ставлять людей у замішання в даний часнаприклад: «Чи може навіть порочний священик служити і відправляти Таїнство?»та інші запитання, на кшталт цього.
Бо тут ми приходимо до висновку і стверджуємонавіть якщо відвертий негідник приймає чи відправляє Причастя, це Таїнство залишається правдивим, тобто людина споживає правдиве тіло і правдиву кров Христові, так само, як у випадку, коли воно [споживається чи] відправляється належним чином. Бо воно засноване не на святості людей, але на Слові Божому. І як жоден святий на землі, жоден ангел на небі не може перетворити хліб і вино в тіло і кров Христові, так і ніхто не може змінити чи переробити його [Причастя], навіть якщо його використовують негідно.
Бо Слово, через яке це стало Причастям і було запроваджене, не стає фальшивим через людину чи її невіря. Бо Бог не каже: «Якщо ви віруєте чи гідні, то споживайте Моє тіло і Мою кров, але Він каже: «Візьміть, споживайте Пийте усі», «Це є тіло Моє Це є кров Моя» І також: «Це чиніть» (а самете, що я роблю зараз, запроваджую, даю і зобовязую вас споживати).
Це рівнозначно тому, щоб сказати: «Неважливо, гідні ви чи негідні, ви маєте тут Його тіло і кров силою і чеснотою цих слів, котрі додаються до хліба і вина».
Зверніть увагу і запамятайте це добре. Бо на ці слова спираються всі наші засади, весь наш захист і запобігання від усіх хиб і помилок, котрі будь-коли виникали чи ще можуть виникнути.
Отже, ми стисло розглянули перше питання, що належить до сутності Причастя. Тепер заглянемо трохи далі і розглянемо питання про дієвість і благословення, через котрі, фактично, це Таїнство було запроваджене. Це питання також є одним із найнеобхідніших для того, щоб ми могли знатищо нам слід шукати і прагнути отримати від цього Таїнства.
І це очевидно випливає зі слів, котрі ми щойно згадували: « це тіло Моє, що ЗА ВАС ламається. Це кров Моя Нового Заповіту, що ЗА БАГАТЬОХ проливається на відпущення гріхів»
Якщо висловлюватися небагатослівно, це те саме, що сказати: «Ми приходимо до Причастя тому, що в ньому ми отримуємо такий скарб, котрим і в котрому ми знаходимо відпущення гріхів». Чому? Тому що при цьому промовляються слова, що дають нам це. Бо для того Він зобовязує мене їсти й пити [тіло і кров Христові], щоб це Таїнство могло належати мені і бути мені корисним [бути моїм благословенням], як тверда обіцянка і символ скарбу, та як той самий скарб, котрий призначено для мене, щоби протистояти моїм гріхам, смерті і всякому нещастю.
З цієї причини воно [Причастя] дійсно назване поживою для душі, що живить і зміцнює нову людину. Бо через Хрищення ми народжуємося знову [народжуємося згори]. Але, як ми вже казали, в людині все-таки залишається стара, розбещена природа тіла і крові та існує так багато перепон і спокус диявола і світу, що ми часто втомлюємося, знесилюємося, а іноді також спотикаємося.
Отже, Причастя дане для щоденної їжі та підтримки, щоб віра могла підбадьорюватися і міцніти, щоб не відпасти у цій битві, але навіть ставати все міцнішою і міцнішою.
Бо нове життя мусить скеровуватися таким чином, щоб вона (віра) постійно росла і розвивалася.
Але їй доводиться переживати великий спротив. Бо диявол це розлючений ворог, котрий, бачачи, що ми протистоїмо йому і атакуємо стару людину, і що він не може звалити нас силою, починає підкрадатися і підступати з усіх боків, використовує всі засоби і хитромудрі способи та не відстає, доки, врешті-решт, не стомить настак, що ми або відрікаємося від своєї віри, або опускаємо руки і стаємо млявими чи нетерплячими і роздратованими.
Отже, саме з цією метою тут дано втіхущоб серце, яке відчуває, що тягар стає надто тяжкий, могло отримати нову силу і підтримку.
Але тут наші мудрі духівникиці розумникивтішають себе, виявляють усе своє «високе мистецтво» і всю свою «мудрість», волаючи, щоб усі чули: «Як можуть хліб і вино прощати гріхи чи покріпляти віру?» Хоча вони чують і знають, що ми не кажемо цього про хліб і вино, тому що сам по собі хлібце просто хліб, але ми говоримо про такий хліб і вино, котрі є тілом і кровю Христовими, і до котрих додано слова [постанови]. Це, стверджуємо ми, воістину є скарбом, через котрий віднаходиться таке прощення.
І єдиний шлях, котрим воно передається і присвоюється нам, міститься в словах («за вас ламається», «за вас проливається»). Бо в них ви маєте підтвердження того, що вони даються вам, як скарб і дар.
Отже, тіло Христове ніколи не може бути безплідним і марним, нічого не виробляючим і таким, що не приносить ніякої користі. Одначе, яким би не був скарб сам по собі, він мусить бути вміщений у Слові і піднесений нам, в протилежному випадку ми ніколи не зможемо пізнати чи знайти його.
Тому, коли кажуть, що тіло і кров Христові не підносяться нам [не ламається і не проливається за нас] при відправі Причастя, а відповідно, ми не отримуємо прощення гріхів під час цього Таїнстваце також марні і порожні слова. Бо, хоч справа [викуплення] звершена, і прощення гріхів здобуте на хресті, все ж воно не може досягти нас якимось іншим шляхом, окрім Слова. Бо що б ми, в протилежному випадку, знали про те, що це досягнене і дається нам, якби це не викладалося нам через проповіді чи промовлене Слово? Звідки б знали люди про спасіння, як вони його осягнули б і застосували до себе, якби вони не покладалися на Писання і не увірували в Євангеліє?
Але тепер усе Євангеліє і Член Символу віри: «Вірую в Духа Святого; в єдину святу Християнську Церкву; в спільноту святих; прощення гріхів»через слово втілюються в це Таїнство і надаються нам. То чому ж ми повинні дозволяти відривати цей скарб від Таїнства, коли наші опоненти змушені визнати, що це ті ж самі слова, котрі ми чуємо звідусіль у Євангелії, і вони не можуть сказати, що ці слова, які промовлені під час відправлення Причастя, марнітак само, як вони не сміють сказати, що все Євангеліє чи Слово Боже не має відношення до цього Таїнства і марне?
Таким чином, ми тепер маємо ціле Таїнство як щодо того, що воно саме по собі являє, так і те, що воно нам дає і які благословення приносить. Тепер нам слід також розглянути питання про те, хто є людиною, що приймає цю силу і це благословення. На це можна відповісти кількома словами, так само, як ми відповідали, коли розглядали вище питання про Хрищення та інші питаннякожен, віруючий в те, що слова [постанови] проголошують, і в те, що вони нам приносять [по правді приймає силу і благословення Причастя]. Бо вони промовляються чи проголошуються не камінню і не колодам, але тим, хто їх чує. Їм [тим, хто чує] Він каже: «Прийміть, споживайте»
І оскільки Він пропонує і обіцяє прощення гріхів, воно не може бути прийняте інакше як вірою. Цієї віри Він Сам вимагає в Слові, кажучи: « за вас ламається за багатьох проливається» Цим Він ніби стверджує: «Я даю це і зобовязую вас споживати й пити, щоб ви могли претендувати на це як на своє і користуватися цим».
Отже, кожен, хто приймає ці слова і вірить, що проголошене ними є істиною, має це [приймає благословення Причастя]. Той же, хто не вірує в це, не має нічого, оскільки він допускає, що це пропонувалося йому марно, і відмовляється від використання такого спасаючого добра. Скарб дійсно неприхований [доступний] і вміщений перед дверима кожної людини, він покладений прямо їй на стіл, та необхідно, щоб вона також вимагала його і мала тверду віру, що все є саме таким, як стверджують слова [запровадження].
В цьому й полягає усе християнське підготування до гідного отримання Причастя. Бо оскільки даний скарб цілковито і повністю представляється в словах [постанови], він не може бути осягнутим і застосованим інакше як серцем. Бо такий дар і зовнішній скарб не можуть бути захоплені рукою і затиснені в кулак.
Піст, молитва тощо дійсно можуть послуговувати зовнішнім приготуванням і засобом навчання дітей, щоб тіло було загнуздане і мало належне шанування тіла і крові Христових. Та все-таки тіло не може вхопити і застосувати до себе те, що дається при відправі Причастя. Але це здійснюється вірою в серці, вірою, котра розрізняє цей скарб і прагне його.
Сказаного вище цілком достатньо для стислого настановлення про те, що являє собою дане Таїнство у загальних рисах. Все інше, що необхідно сказати про це, можна розглянути іншим разом.
На завершення, оскільки тепер ми володіємо правдивим розумінням [того, що таке Причастя] і вченням про це Таїнство, життєво необхідними є проповідь і настанова про те, щоб люди не дозволяли цьому скарбові, який щоденно дається серед християн, проходити повз них непоміченим, тобто щоб ті, хто вважає себе християнами, з готовністю споживали це гідне шанування Таїнство [якомога] частіше.
Бо ми помічаємо, що люди виявляють лінощі і байдужість по відношенню до нього. І існує величезна кількість людей, котрі слухають Євангеліє, а потімоскільки навіженість Папи відмінена, і ми звільнені від його законів і примусуходять цілий рік, два, три, а то й більше, без Причастя, ніби вони є такими міцними християнами, що не потребують більше цього Таїнства.
Дехто дозволяє собі утримуватися і ухилятися [від Причастя] під приводом нашого вчення, що ніхто не повинен приходити до Причастя, окрім тих, хто відчуває голод і спрагу, котрі мусять наполегливо спонукати їх до цього. Декотрі стверджують, що це справа добровільна, а не примусова, і що достатньо того, що вони просто вірують, не приходячи до Причастя. І в більшості випадків вони заходять так далеко, що (в своїх серцях) грубіють і, врешті-решт, починають зневажливо ставитися як до Таїнства Вівтаря, так і до Слова Божого.
Отже, дійсно, як ми вже казали, нікого ні в якому разі не можна примушувати чи силувати [приходити до Причастя], щоб нам не запровадити нового способу вмертвлювання душ. Все-таки повинно бути відомим, що люди, котрі утримуються і ухиляються від Таїнства протягом довшого часу, не повинні [не можуть] вважатися християнами. Бо Христос заповідав ставитися до цього Таїнства не як до театрального дійства, але пропонував Своїм християнам споживати і пити [тіло і кров], роблячи це на спомин про Нього.
І насправді, ті, хто є справжніми християнами і поціновують Таїнство, як цінне і святе дійство, спонукають себе до його споживання. Але все-таки для того, щоб малоосвічені і немічні люди, котрі також хотіли б бути християнами, були більше схильні до розгляду причини і необхідності [отримання Причастя], ми приділимо даному питанню трохи уваги.
Бо як у інших питаннях, що належать до віри, любові і терпіння, недостатньо лише навчати і настановляти, але необхідно також щоденно навчати, так і тут необхідно повсякчасно проповідувати, щоб у людей не зявилася апатія і байдужість [до даного Таїнства], оскільки ми знаємо і відчуваємо, що диявол повсякчас, усіма своїми силами протистоїть, відводить геть і відмовляє від цього, як і від усього, що чинить християнин.
Перш за все, ми маємо зрозумілий текст із правдивих слів Христових: «Це робіть на спомин про Мене!» Ці слова заповідають і зобовязують кожного, хто прагне бути християнином, використовувати і приймати дане Таїнство. Тому кожен, хто вважається учнем Христа, до котрих Він тут і звертається, також мусить вважати на ці слова і дотримуватися цьогоне з примусу, коли його змушуватимуть люди, але через покірність Господу Ісусу Христу і щоби догодити Йому.
Якщо ж ви кажете: «Але до цього додаються слова: « коли тільки будете»тому, мовляв, Він нікого не примушує, але залишає це на наш розсуд».
То відповідь така: «Це так, одначе ніде [в Біблії] не написано, що нам ніколи не слід цього робити». Так, саме з того, що Він промовляє слова: « коли тільки будете» випливає, що ми повинні робити це часто. І це додається з тієї причини, що Він бажає, щоб ми отримували дане Таїнство добровільно і вільно, не будучи привязаними до якогось певного часу, як, наприклад, чиниться, коли юдеї святкують Пасху, котру вони зобовязані споживати лише один раз на рік, лише в чотирнадцятий день першого повного місяця, ввечері, і цей день їм (було) заборонялося змінювати. Цими словами Він ніби каже: «Я запроваджую для вас Пасху, чи Вечерю, котру вам слід провадити не лише раз на рік, в даний, конкретний вечір, але частотам і тоді, де і коли ви цього забажаєте, відповідно до можливостей і потреб кожного з вас, без привязування до якогось конкретного місця чи часу».
Хоча згодом Папа перекрутив це все і знову зробив з Причастя якесь юдейське свято.
Отже, ви розумієте, що споживання Причастя зовсім не було покинуте на ваш власний розсуд, щоб ви могли нехтувати ним. Бо зневажливим ставленням [до Причастя] я називаю ситуацію, коли людина дозволяє собі протягом тривалого часу ухилятися від нього, і коли вона, хоча ніщо їй не заважає скористатися (ще) більшою свободою і взагалі не бути християнином, ні у що не вірувати і не молитися. Бо одне [Причастя] також заповідане Христом, як і друге [вірити і молитися]. Але якщо ви бажаєте бути християнином, то мусите час від часу згадувати і виконувати цю заповідь.
Тому що заповідь ця мусить спонукати вас до випробовування себе, коли ви думаєте: «Що ж це я за християнин? Якщо я є таким, то, звісно, повинен мати хоча б малесеньке прагнення до виконання того, що мій Господь заповідав [мені] чинити».
І дійсно, через те, що ми маємо настільки негативне ставлення до Причастя, легко зрозуміти, якими християнами ми були б у часи папства, а самещо ми споживали Таїнство лише з примусу і зі страху перед людським наказом, без усякої [внутрішньої] прихильності і любові, ніколи не беручи до уваги заповідь Христову.
Але ми ніколи не примушуємо нікого [приходити до Причастя], так само нікому не слід цього робити для того, щоб прислужитися чи вгодити нам. Однак вас мусить спонукати і приневолювати саме по собі те, що Він бажає цього, і що Йому це угодне, Ви не повинні відчувати, що люди примушують вас до віри чи до якогось доброго діла. Ми лише говоримо вам про те, що вам слід було б робити, лише напучуванням вас до цього і не більше того, причому не заради нас, але заради вас же самих. Він запрошує і приваблює вас, якщо ж ви нехтуєте цим запрошенням, то вам доведеться самим відповідати за це.
Таким мусить бути перший доказ, особливо для тих, хто холодний і байдужийщоб вони могли поміркувати над цим і пробудитися. Бо безсумнівною правдою, котра підтверджується моїм особистим досвідом, і з котрою кожен зустрінеться у своєму житті, є те, що якщо людина подібним чином ухиляється від Причастя, вона з дня на день стає все більш байдужою, холодною і, врешті-решт, втрачає до нього усяку шану.
Щоб запобігти цьому ми дійсно мусимо випробовувати своє серце і сумління, роблячи як люди, які прагнуть бути у правильних стосунках з Богом. Отже, чим більше ми чинимо це, тим більше будуть тепліти і запалюватися наші серця, і завдяки цьому вони ніколи не вистигнуть повністю.
Але якщо ви кажете: «А що, коли я відчуваю себе не підготованим?» Відповідь такая також відчував подібні докори сумління і спокуси, котрі, головним чином, залишилися нам у спадок від минулих часів, коли ми перебували під владою Папи, і коли люди гризли себе, намагаючись зявитися перед Богом цілковито чистими, щоб Бог не зміг знайти в нас ні найменшої вади. Через це ми стали настільки нерішучими, що кожен може запросто заціпеніти і сказати самому собі: «Ой леле! Ти негідний!»
Бо тоді природа і розум починають ганьбити нашу негідність, порівнюючи її з великими і коштовними благами. І тоді вона (наша негідність) має вигляд, як затемнений ліхтар на сліпучому сонці, чи як гній поряд з коштовним камінням. Так як природа і розум бачать це, вони відмовляються наблизитися [до Причастя] і зволікають до того часу, доки не приготуютьсятак, що один тиждень приходить на зміну іншому, одне півріччя переходить в інше і т. д.
Але якщо ви вважатимете за необхідне взяти до уваги те, наскільки благими і чистими ви є, і працювати над собою до того часу, доки не зникнуть ваші докори сумління, то ви ніколи не прийдете до Причастя.
Тому ми мусимо розрізняти людей. Бо ті, хто розпусник, норовливий і розбещений, не повинні бути допущеними до Причастя, бо вони не підготовані до отримання прощення гріхів, оскільки вони не прагнуть того і не бажають бути доброчесними.
Але інші, не такі черстві і розпутні люди, ті, котрі прагнуть бути благочестивими, не повинні відлучати самі себе [від Причастя], не дивлячись на те, що вони духовно слабкі і не позбавлені недоліків і вад, як сказав святий Іларій: «Якщо якась людина не вчинила такого гріха, за котрий вона справедливо може бути вигнана з громади і не вважатиметься більше християнином, то вона не повинна залишатися без Причастя, щоб не позбавляти себе життя».
Бо ніхто не досягне такого стану, що не збереже багатьох щоденних недоліків у тілі та крові.
Тому такі люди мусять знати, що це найбільша премудрість знати, що наше Таїнство не залежить від нашої гідності. Бо ми охрищуємося не тому, що ми гідні і святі, так само, як до сповідання гріхів ми приходимо зовсім не тому, що ми чисті й безгрішні, але навпакитому, що ми бідні, мізерні люди, і саме тому, що ми негідні. Якщо, звичайно, не йдеться про таку людину, котра не прагне ніякої благодаті і відпущення гріхів, рівно як не має ні найменшого наміру змінювати своє життя.
Але кожен, хто радісно і з готовністю хотів би отримати благодать і утіху, мусить спонукати себе [приходити до Причастя] і не дозволяти нікому відлякувати себе, але казати: «Я насправді хотів би бути гідним. Але я приходжу не на основі своєї гідності, а на основі Твого Слова, тому що Ти заповідав це, [і я приходжу] як людина, котра з радістю прагне бути Твоїм учнем, незалежно від того, чи гідний я».
Але це тяжко, так як ми постійно зустрічаємося з тією перешкодою, що більше споглядаємо на себе самих, ніж на Слово і вуста Христові. Бо природа бажає діяти таким чином, щоб шукати підпори і підстави лише в собіа де цього вона вчинити не може, там вона відмовляється ступити й крок. Цього достатньо для першого пункту.
По-друге, окрім даної заповіді існує також і покликана ще більше спонукати і підбадьорювати нас обітниця, про котру ми чули вище. Бо тут ми маємо добрі цінні слова: « це тіло Моє, що за вас ламається це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!»
Ці слова, як я вже казав, проповідуються не колодам і камінню, але мені і вам. У протилежному разі Він цілком міг би промовчати і не запроваджувати ніякого Таїнства. Отже, зарахуйте себе до цих слів «ЗА ВАС», щоб Він не звертався до вас намарне.
Бо Він пропонує нам скарб, котрий Він приніс з небес, і прийняти котрий Він ласкаво запрошує нас також і в інших місцях [Священного Писання], як, наприклад, коли Він говорить в Євангелії від Матвія 11:28: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!»
Отже, звичайно ж, це гріх і ганьба, коли Він настільки сердечно і вірно навчає і закликає нас до нашого найвищого і найвеличнішого блага, а ми чинимо так стримано і недовірливо і зволікаємо так довго [не споживаючи Причастя], що охолоджуємося і черствіємо серцем, втрачаємо любов і прагнення до цього.
Ми ніколи не повинні розглядати Причастя, як дещо шкідливе, як щось таке, від чого нам би було ліпше ухилитися, але мусимо шанувати його за чистий, благотворний, утішливий засіб [ліки], що дає нам спасіння і утіху, що зціляє нас і дарує життя як нашій душі, так і нашому тілу. Бо де душа зцілена, там і тіло також звільняється від тягаря. Чому ж ми чинимо так, ніби це отрута, споживання котрої приносить смерть?
Звичайно ж, правда, що ті, хто зневажливо ставиться до Причастя і живе не по-християнськи, отримують його для своєї шкоди і прокляття. Бо ніщо не буде доброчинним чи цілющим для них, як у ситуації із хворою людиною, котра через свої забаганки їсть і пє усе, що заборонено їй лікарем.
Але ті, хто розважливо ставиться до своєї немочі, хоче позбутися її і прагне отримати поміч, мусять ставитися до Причастя лише як до коштовного засобу від присутньої в них отрути. Бо тут, у Причасті, ви отримуєте з вуст Христа прощення гріха, котре містить і несе із собою благодать Божу і Духа Святого з усіма Його дарами, захистом, прихистком і силою проти смерті, диявола і всякого нещастя.
Таким чином, ви маєте від Бога як заповідь, так і обітницю Господа Ісуса Христа. Окрім того, ви відчуваєте свій гнітючий, злиденний стан, і тому заповідь, запрошення і обітниця, надані вам, повинні спонукати вас [споживати Причастя частіше]. Бо Він Сам каже: «Лікаря не потребують здорові, а слабі!», тобто ті, хто виснажений і обтяжений своїми гріхами, страхом смерті, спокусами тіла і диявола.
Отже, якщо ви обтяжені і відчуваєте свою неміч, то йдіть з радістю до цього Таїнства [до Причастя] і отримайте покріплення, утіху і силу.
Бо якщо б вам потрібно було чекати до того часу, доки ви визволитеся від вашого тягаря, щоб прийти до Причастя чистими і гідними, то ви назавжди залишилися б осторонь.
Бо у цьому випадку Він виносить присуд і каже: «Якщо ти чистий і благочестивий, то не потребуєш Мене, а Я, відповідно, не потребую тебе». Таким чином, негідними називаються лише ті люди, що не відчувають свого беззаконня і не бажаючі вважатися грішниками.
Але якщо ви кажете: «Що ж мені робити, якщо я не можу відчути такого виснаження чи відчути голод і спрагу за Таїнством?» Відповідь такатому, хто перебуває у такому стані [розуму], що не розуміє свого стану, я не можу порадити нічого ліпшого, ніж покласти руку собі на серце, щоби переконатисячи у них також є ще тіло і кров. І якщо так, то вирушайте і прочитайте для свого добра Послання святого Павла до галатів, щоб дізнатися, які плоди родить ваше тіло. У частині 5:19 і далі Павло промовляє так: «Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослужіння, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, пянство, гулянки й подібне до цього».
Отже, якщо ви позбавлені відчуття цього, то хоча б повірте Писанням. Вони не обмануть вас, і вони знають ваше тіло ліпше за вас самих. Так святий Павло каже у Римлян 7:18: «Знаю-бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре» Якщо святий Павло може казати таке про своє тіло, то нам не варто думати, ніби ми кращі від нього, чи що ми від нього святіші.
Той факт, що ми не відчуваємо цього, говорить нам лише про те, що наш стан ще гірший [ніж стан Павла], бо це є стан прокаженого тіла, котре нічого не відчуває, хоч проказа лютує і продовжує ширитися.
І все-таки, як ми вже казали, якщо ви не відчуваєте всього цього, то (хоч би) повірте Писанням, котрі виносять вам вирок. І, коротко кажучи, чим менше ви відчуваєте свої гріхи і беззаконня, тим більше у вас причин і підстав приходити до Причастя в пошуку помочі і засобів від своєї хвороби.
По-друге, роззирніться довкола і погляньтечи ви живете у світі, а якщо ви не знаєте, то запитайте про це своїх ближніх. І якщо ви ще у цьому світі, то не думайте, що тут у вас буде мало гріхів і страждань. Бо лише розпочніть діяти, як бажаюча стати благочестивою і прихильником Євангелія людина, то ви побачите, що усі люди перетворяться на ваших ворогів, і більше того, будуть завдавати вам шкоди, зло і чинити насильство по відношенню до вас, даючи вам при цьому безліч приводів до гріха і ганджу. Якщо ви не пережили цього [cамі], то нехай вам про це розкажуть Писання, в котрих ви знайдете багато свідоцтв про те, що являє собою цей світ.
Окрім того, ви завжди будете мати за своєю спиною диявола, котрого ви не зможете остаточно і цілковито розтоптати ногами, тому що навіть Сам наш Господь не зміг уникнути його цілковито.
А що ж являє собою диявол? Він саме такий, яким його називають Писаннявін неправдомовець і вбивця. Неправдомовець, котрий веде серце на загибіль, геть від Слова Божого, і засліплює його настільки, що ви не можете відчути свого нікчемного стану і прийти до Христа. Вбивця, якому нестерпно бачити вас живим хоча б одну годину.
Якби ви бачили, скільки кинджалів, дротиків і стріл спрямовані на вас щосекунди, то ви були б раді приходити до Причастя якнайчастіше. І немає іншої причини, через котру ми відчуваємо себе настільки безпечно і поводимося настільки необережно, окрім тієї, що ми не думаємо і не віруємо, що живемо у тілі і в цьому злому світі, тобто у царстві диявола.
Отже, спробуйте, займіться цим, випробуйте себе чи озирніться трохи довкола і лише прийміть те, що Писання говорять про все це. І навіть якщо ви все одно нічого не відчуваєте, то у вас ще більше підстав гірко оплакувати свій жалюгідний і мізерний стан як перед Богом, так і перед братом своїм. Потім дослухайтесь до порад інших людей, дозвольте їм молитися за вас і не припиняйте цього до того часу, доки цей тягар не буде знятий з вашого серця.
Потім ваш убогий стан обовязково стане очевидним, і ви побачите, що ви загрузли у два рази глибше, ніж всякий інший грішник, і більше за нього маєте потребу у Причасті, щоб перемогти той жалюгідний стан, котрий ви, на жаль, не бачитетак, щоб з благодаті Божої ви могли відчувати його більше і все більше прагнути Причастя, особливо тому, що диявол з усіх своїх сил протистоїть вам і постійно чатує у засідці, щоб нашкодити вам, зруйнувати вашу душу і тіло, не залишає вас у безпеці жодної години. Як же швидко він звалить вас у тяжке і жалюгідне становище, якщо ви не очікуєте цього!
Отже, нехай це буде напученням не лише для дорослих і досвідчених, але також для молодих людей, котрих потрібно навчати і приводити до розуміння християнського вчення. Бо так Десять Заповідей, Символ віри і Господня молитва можуть просто прищеплюватися нашій молоді, щоб молоді люди споживали їх із задоволенням, з усією серйозністю і, таким чином, мали звичку застосовувати їх у своєму житті від самої юності.
Бо виховання літніх людей майже завершене, так що ці й інші речі не можуть бути досягнені, якщо ми не будемо навчати людей, котрі прийдуть після нас [наступні покоління] і прийдуть на зміну нам у нашому служінні і роботі, щоб вони також успішно виховували своїх дітей, щоб Слово Боже і Християнська Церква могли бути збереженими.
Таким чином, нехай кожен голова сімї знає, що його обовязок, заповіданий йому Богомнавчати цим речам своїх дітей і настановляти тому, що вони мусять знати. Бо, оскільки вони охрищені і зараховані до Християнської Церкви, їм також насолоджуватися цим Таїнством, щоб вони могли нам служити та бути нам корисними. Бо усі вони по правді мусять допомагати нам вірувати, любити, молитися та боротися проти диявола.

<-назад вперед->

Книга Злагоди

Великий Катехізис

ЧАСТИНА П'ЯТА

Про Таїнство Вівтаря