Великий Катехізис

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

Про Хрищення

Ми завершили розгляд трьох основних частин загального християнського вчення. Але, окрім того, нам треба поговорити про два Таїнства, запроваджених Христом. Кожен християнин мусить отримати, щонайменше, просте і стисле навчання про ці Таїнства, тому що без них ніхто не може бути християнином. Хоч, ой леле! Донині з цих питань не давалося ніяких навчань.
Але перш за все, нам треба розглянути Хрищення, через яке ми вперше були прийняті у лоно Християнської Церкви. Для кращого і швидкого засвоєння ми використаємо систематичний [впорядкований] виклад, причому збережемо в ньому лише те, що нам необхідно знати. Про те, як підтримувати і відстоювати дані постулати від зазіхань на них єретиків і сектантів, ми розповімо освіченим людям.
По-перше, нам треба знати слова, на котрих будується Хрищення, слова, про які всі говорять, що вони стосувалися саме цієї теми, а самеслова Господа Христа, промовлені Ним у 19-му вірші останнього розділу Євангелія від Матвія:
«Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Імя Отця, і Сина, і Святого Духа»
А також слова з останнього розділу Євангелія від Марка у вірші 16: «Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде».
Читаючи ці слова, ви, перш за все, мусите відзначити, що в них міститься Заповідь Божа і Його постанова, щоб ми не сумнівалися, що Хрищення є Божественним [ділом], а не винайдене людьми. Бо як я можу сказати, що воістину ніяка людина не може вигадати Десяти Заповідей, Символ віри і молитву «Отче наш» своїм розумом, але вони відкриті і дані Самим Богом, так само я з гордістю можу заявити, що Хрищенняце не людська абищиця, але діло, запроваджене Самим Богом. Більше того, те, що ми мусимо бути охрищені, і що ми не можемо [без цього] спастися, суворо і безапеляційно заповідано, щоб ніхто не розглядав це як малозначне і несуттєве діло, подібне на зодягання в нову свиту.
Бо дуже важливо, щоб ми розглядали Хрищення як чудове, славне і піднесене діло, і за це ми боремося і бємося перш за все, бо світ в цей час переповнений різноманітними сектами, що волають, ніби Хрищенняце зовнішня дія, а зовнішні дії даремні.
Але навіть якщо б воно було лише зовнішньою дією, за ним стоїть Слово Боже і Заповідь Його, що встановлює, запроваджує і заповідає, не може бути марним, але мусить бути коштовним скарбом, навіть якщо зовні воно здається безвартісною річчю.
Якщо раніше люди вважали за велике діло, коли Папа в своїх посланнях і буллах роздавав індульгенції, освячував вівтарі і церкви лише силою папських печаток, то нам слід вважати Хрищення набагато ціннішим явищем, тому що Бог заповідав його, і, окрім того, воно здійснюється в Імя Його. Бо такі слова: «ідіть, і навчіть, христячи», але не вашим імям, а Божим.
Бо бути охрищеним в Імя Божезначить бути охрищеними не людьми, але Самим Богом. Таким чином, хоча Хрищення чиниться людськими руками, воно воістину є ділом Самого Бога. Звідси кожен може легко зрозуміти, що Хрищення є найвищим ділом, ніж будь-яка інша робота, вчинена людиною чи святим. Бо яке діло ви можете вчинити, щоб воно було величнішим за діло Боже?
Але тут диявол дуже активно намагається ввести нас в оману явищем, що має облудний зовнішній вигляд, і відвести нас геть від діл Божих до наших власних діл. Бо коли монах-картезіанець здійснює численні чудові і важкі діла, це має набагато кращий вигляд. І ми усі набагато вище цінуємо те, що самі чинимо і заслуговуємо.
Але Писання навчає нас, що навіть коли б ми зібрали в одне добрі діла усіх ченців, то ця купа добрих діл, як би яскраво вони не сяяли, не змогла б зрівнятися по вартості і благодаті з найменшим і зовні нічого не значущим ділом Божим. Чому? Тому що Особа [що чинить це діло] шляхетніша і краща. Тому ми мусимо поціновувати тут не особистість за [вчиненими] ділами, але діла за особистістю, тобто шляхетність і гідність особистості передаються ділами, вчиненими цією особистістю.
Але безглуздий [людський розум] цього не сприймає, і через те, що Хрищення не сяє, як діла, вчинені нами, воно зовсім не поціновується людьми.
Намагайтеся отримати зі сказаного вірне розуміння цього явища і навчіться відповідати на запитання про те, що таке Хрищення, а самещо це не просто вода, але вода, зєднана зі Словом Божим і Його Заповіддю, і тому освячена, божественна вода. Не тому, що ця вода, сама по собі, є шляхетнішою від іншої води, але до неї додані Слово Боже і Його Заповідь.
Тому справжнім беззаконням і диявольською богозневагою є глузування наших нових духівників над Хрищенням, коли вони видаляють з нього Слово Боже і слова настанови, ставляться до нього, як до обливання просто взятою з колодязя водою, і верзуть нісенітниці, кажучи: «Як ця жменя води може врятувати душу?»
Так, любі мої, якщо розділити ці речі [відділити Слово від води], то хто ж не знає, що водаце звичайна вода? Але як ви насмілюєтеся так поводитися з постановою Божою і відривати від води [що використовується при Хрищенні] той найкоштовніший скарб, з котрим Бог обєднав її, розєднуючи те, що Він не хоче відокремлювати одне від одного? Бо ядром у цій воді є Слово Боже, і Заповідь Його, і Імя Боже, яке є скарбом більшим і шляхетнішим від неба і землі.
Отож, зрозумійте цю відмінність, що Хрищення [вода при Хрищенні] відрізняється від всякої іншої води не через свої природні властивості, але з тієї причини, що до неї додане дещо шляхетніше і величніше. Бо Сам Бог зєднує з нею Свою честь, Свою силу і Свою могутність. Таким чином, вона не є просто [не лише тільки] природною водою, але божественною, небесною, святою і благословенною водоюводою, гідною прославлення усілякими можливими епітетами, якими лише ви можете прославити її. І все цеза рахунок Слова, котре є небесним і святим, Слова, котре ніхто не може вимовити в достатній мірі, бо воно містить в собі і може виконати усе, чим є Бог і що Він може вчинити [оскільки воно містить в собі всю чесноту і силу Божу].
Таким чином, Хрищення стає Таїнством завдяки Слову, і святий Августин також навчає: Accedat verbum ad elementum et fit sacramentum. Тобто: «Коли Слово додається до будь-якої природної [матеріальної] субстанції, вона стає Таїнством, тобто святим і Божественним явищем і знаменням».
Тому ми завжди навчаємо, що Таїнства і всі зовнішні явища [обряди], котрі Бог запроваджує і настановляє, повинні розглядатися не через свою зовнішню видимість, як ми розглядаємо горіх у шкаралупі, але як явища [обряди], всередину котрих вміщено Слово Боже.
Бо таким чином ми говоримо і про батьківське становище, і про громадянське правління. Якщо запропонувати розглядати їх з тієї точки зору, що вони мають носи, очі, шкіру і волосся, тіло і кістки, то [ми побачимо, що] вони нічим не відрізняються [за зовнішнім виглядом] від турків і поган, і хтось може заперечити: «Чому це я мушу поціновувати їх більше, ніж інших?» Але через те, що сюди додасться Заповідь: «Шануй свого батька та матір свою», я бачу перед собою іншу людину, людину, прикрашену і прикриту величчю і славою Божою. Заповідь (кажу я вам)це золотий ланцюжок на його шиї, вінець на його голові, який показує мені, як і чому кожен мусить шанувати це тіло і кров.
Так, і навіть ще більше, ви повинні шанувати Хрищення і поціновувати його найвищезаради Слова Божого [за рахунок Слова Божого], оскільки Він Сам шанує його як словами, так і ділами. Більше того, Він підтверджує це небесними чудесами. Бо невже ви гадаєте, що в час Хрищення Христа, коли небеса розкрилися і Святий Дух зійшов видимо, у Божественній славі і величі, що це був звичайнісінький жарт!?
Отже, я ще раз навчаю вас, ні в якому разі не розділяйте і не розєднуйте воду і Слово Боже [в Хрищенні]. Бо якщо Слово відокремити від води, вона стає звичайною водою, що нічим не відрізнятиметься від тієї рідини, з котрої слуги готують вам їжу, а Хрищення тоді й справді не відрізняється від купання в лазні. Та коли Слово обєднується з водою, як встановлено Богом, цей процес є Таїнством і називається Хрищенням [що чиниться] Христом. Це перше, що слід знати про сутність і вартісність святого Таїнства.
По-друге, оскільки ми знаємо тепер, що таке Хрищення і як його слід шанувати, ми мусимо дізнатися, чому і з якою метою воно було запроваджене, тобто яку користь воно несе, що воно дає і чинить. І це також неможливо зрозуміти краще, ніж зі слів Христа, що процитовані вище: «Хто увірує й охриститься, буде спасений»
Таким чином, висловлюючись найпростіше, можна сказати, що сила, дія, користь, плід і мета Хрищення полягають у спасінні. Бо ніхто не христиться для того, щоби стати князем, але, як проголошено [процитовано вище] в словах, це чиниться для того, щоб спастися.
Але спастися, як ми вже знаємо, значить не що інше, як отримати визволення від гріха, смерті і диявола, увійти у Царство Христове і жити з Ним вічно.
Тут ви знову бачите, як високо нам слід поціновувати Хрищення, бо в нім ми здобуваємо такий невимовний скарб, який також достатньо виявляє, що вода Хрищення не може бути просто звичайною водою. Оскільки звичайна вода не може чинити подібного, але чинить Слово і (як було сказано вище) той факт, що Імя Боже закладене в неї [в цю воду].
І там, де присутнє Слово Боже, мусять бути присутні також життя і спасіння, щоб ця вода дійсно могла бути названа Божественною, благословенною, що родить плоди, благодатною водою. Бо через Слово Хрищенню надається така сила, що воно стає «купіллю відродження», як його називає святий Павло в Посланні до Тита 3:5.
Але, оскільки наші розумники, нові духівники, стверджують, що буцім віра одна спасає, і що діла, і зовнішні явища нічого не дають, ми відповідаємо: «Дійсно, у нас ніщо не є дієвим, окрім віри», про що ми ще почуємо далі.
Але і сліпі поводирі [сліпих] не бажають розуміти, що віра мусить мати те, у що вона вірує, тобточого вона дотримується і на чому ґрунтується. Таким чином, віра обєднується з водою і вірує, що це Хрищення, котре містить чисте спасіння і життя. Не через воду (про що ми вже в достатній мірі говорили), але завдяки тому, що вода нерозривно зєднана зі Словом і запровадженням Божим, і тому що Імя Боже є її невідємною часткою. Отже, якщо я вірую у це, то що це, якщо не віра в Бога, як у Того, Хто дарував і запровадив Слово Своє у цьому обряді і пропонує нам це зовнішнє дійство, через котре ми можемо прийняти такий скарб?
Отже, вони настільки безумні, що відокремлюють віру від того, з чим ця віра обєднана і до чого вона привязана, хоча це є чимось зовнішнім. Так, це мусить бути чимось зовнішнім, щоб його можна було осягнути почуттям, зрозуміти і, таким чином, впустити в серце, як в дійсності й усе Євангеліє є зовнішньою, словесною проповіддю. Коротше кажучи, те, що Бог творить в нас, Він пропонує чинити через такі зовнішні обряди і постанови. Тому щоразу, коли Він щось каже, на мовлене повинна споглядати віра і до мовленого приєднуватися.
Отже, ми маємо слова: «Хто увірує й охриститься, буде спасений» На що ж ще вони вказують, якщо не на Хрищення, тобто на воду, зєднану з постановою Божою? І звідси випливає, що кожен, хто відкидає Хрищення, відкидає Слово Боже, віру і Христа, Котрий скеровує нас у цю сторону і зобовязує нас христитися.
По-третє, оскільки ми пізнали величезну користь і силу Хрищення, розгляньмо даліхто може набути благословення Хрищення [те, що дає Хрищення і ту користь, котру воно дає].
Це також найчудовіше і найзрозуміліше виражено словами: «Хто увірує й охриститься, буде спасений» Тобто одна лише віра робить людину гідною прийняти з користю рятівну Божественну воду. Бо оскільки ці благословення подаються і обіцяються через слова (установлення) і воду, їх неможливо прийняти ніяким іншим чином, окрім як увірувавши [в ці слова] усім серцем.
Без віри це не дає ніякої користі, не дивлячись на те, що саме по собі, воно є Божественним, надміру щедрим скарбом. Таким чином, один цей вислів («Хто увірує») діє так сильно, що вилучає і відштовхує усі діла, котрі ми можемо вчинити, гадаючи, ніби набуваємо і заслуговуємо ними спасіння. Бо встановлено, що все, що не є вірою, безвартісне і нічого не дозволяє набути.
Але якщо вони кажуть, як у них це заведено: «Все ж таки Хрищення, саме по собі, є ділом, а діла, як ви самі стверджуєте, нічого не дають для спасіння. Куди ж тоді поділася віра?» то відповідь така: «Так, наші діла насправді нічого не дають для спасіння. Одначе Хрищення є не нашим ділом, але Божим (і, як стверджувалося вище, ви мусите добре відрізняти Хрищення Христом від водного вмивання у лазні)». А Божі діла рятівні, необхідні для спасіння і не виключають, але вимагають віри, оскільки без віри вони не можуть бути прийняті.
Бо якщо ви просто дозволяєте облити вас водою, то цим ще не отримуєте Хрищення у тому вигляді, в якому воно принесе вам хоч якусь користь. Але воно стає благодатним для вас, якщо ви христитеся з думкою, що це чиниться згідно з Заповіддю Божою, Його наказом і, окрім того, в Імя Боже, щоб ви могли прийняти у воді обіцяне спасіння. І цього не може вчинити ні рука, ні тіло, але серце мусить в це вірити.
Отже, ви вочевидь бачите, що тут відсутнє якесь діло, що чиниться нами, але є лише скарб, котрий Він дає нам і котрий приймається вірою. Так само, як Господь Ісус Христос на хрестіце не діло, але скарб, що міститься в Слові, пропонований нам і який приймається вірою. Тому наші опоненти чинять з нами несправедливо, наголошуючи, що наші проповіді буцім спрямовані проти віри, у той час як ми наполягаємо лише на ній, як на явищі конче потрібному, що без неї ніщо не може бути прийняте чи використане.
Отже, ми розглянули три складові частини, котрі мусимо знати про це Таїнствоособливо те, що запровадження Боже мусить бути пошанованим, і що одного цього запровадження було б достатньо, навіть якби це й було цілковито зовнішнім явищем. Подібно до того, як Заповідь: «Шануй свого батька та матір свою!..», належить до тіла і крові, але ми беремо до уваги не тіло і кров, а Заповідь Божу, в котрій вони містяться, і заради котрої це тіло називається батьком і матірю. Так і в нашому випадку, хоча у нас немає нічого, окрім слів: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх», ми мусимо брати до уваги і виконувати це, як запровадження Боже.
Але тут присутня не лише Заповідь Божа і Його наказ, а також і обітниця, завдяки якій це діло [Хрищення] є славнішим, ніж усі інші Божі Заповіді і постанови, і, висловлюючись стисло, воно містить стільки утіхи і благодаті, що небо і земля не можуть вмістити їх.
Але це потребує віри, бо видимий скарб не треба шукати, але треба, щоб люди прийняли його й міцно ухопилися за нього.
Таким чином, при розгляді питання про Хрищення кожен християнин знайде багато такого, чому (корисно) повчитися, і що (він зможе) використати протягом усього свого життя. Бо йому багато чого доведеться зробити, щоб міцно вірувати у те, що воно обіцяє і несеперемогу над смертю і дияволом, прощення гріхів, благодать Божу, всього Христа і Духа Святого з Його дарами.
Коротко кажучи, це настільки чудесно, що якби несмілива природа [людини] була здатна зрозуміти це, то могла б просто взяти під сумнів, чи може це бути правдою.
Бо уявіть собі, якщо б якийсь лікар віднайшов спосіб, як порятувати вмираючих і вже померлих людей чи миттєво повернути їх до життя, щоб надалі вони жили вічно, то яким річищем грошей світ обсипав би його. Та до нього неможливо було б наблизитися через гори скарбів, що його оточували б. Тут же, при Хрищенні, кожен отримує безкоштовно і прямо в руки такий скарб і такий засіб, котрий повністю знищує смерть і рятує життя усіх людей.
Тому ми повинні ставитися до Хрищення з шаною і робити його корисним для себе, щоб коли наші гріхи і наше сумління почнуть тиснути нас, ми зміцнювались і утішалися, кажучи: «І все-таки я охрищений. Але якщо я хрищений, то мені обіцяно, що я буду спасенний і набуду вічне життя як душею, так і тілом».
Бо у цьому полягає причина, через котру в час Хрищення чиняться ці два діла, а саметіло, нездатне прийняти нічого, окрім води, зрошується, і, окрім того, промовляється Слово, Котре приймається душею.
Отже, оскільки вода і Словоце єдине Хрищення, тіло і душа мусять бути спасенні і жити вічно: душачерез Слово, в котре вона вірує, тіло жтому, що воно обєднане з душею і також приймає Хрищення, так як воно може його прийняти. Тому у нас немає більшої цінності тілесної і духовної [ніж Хрищення], бо воно робить нас святими і спасенними, чого не може вчинити жоден інший спосіб життя і ніяке діло на землі. Цього достатньо про суть, благословення і використання Хрищення.

<-назад вперед->

Книга Злагоди

Великий Катехізис

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

Про Хрищення