Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Великий Катехізис

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Про молитву "Отче наш"

Шосте прохання

99. І не введи нас у спокусу.
100. Отже, ми чули достатньо про те, скільки потрібно праці і старань, щоб утримати все, про що ми молимося, і щоб зберегти це, що досягається, однак зовсім не без виявлення немочі і спотикань [з нашого боку]. Окрім того, хоч ми і отримали прощення, чисте сумління і цілковито виправдані, все-таки життя наше таке, що [кожна] людина сьогодні стоїть, а завтраможе впасти. То, навіть якщо ми зараз праведні і стоїмо перед Богом з чистою совістю, нам слід знов і знов молитися про те, щоб Він не дозволяв нам знову оступитися, не витримати випробувань і піддатися спокусам.
101. Спокуса ж, чи (як називали це наші давні саксонці) Bekoerunge [зваблювання], буває трьох типів, а самеспокуса від плоті, спокуса від світу і спокуса від диявола.
102. Бо у тілі ми мешкаємо і носимо на шиї своїй старого Адама, котрий давить на нас і щоденно спонукає нас до виявлення розпусти, до лінощів, обжерливості і пияцтва, до скупості і обману, до шахрайства і обдирання свого ближнього коротше кажучи, до усіляких розпусних похотей, котрі природньо притаманні нам, і до котрих нас спонукає суспільство і приклад інших людейте, що ми бачимо і чуємо від людей довкола нас, часто захоплює [ранить] і розпалює навіть наївне серце.
103. Далі йде світ, котрий спокушує нас словом і ділом, спонукає нас до гніву і нетерпіння. Коротше кажучи, [у світі] немає нічого, окрім ненависті і заздрості, ворожнечі, насильства і несправедливості, невірності, помсти, прокляття, знущання, наклепу, зневаги і зарозумілості у поєднанні з пихатістю, підлабузництвом, прагненням слави і влади, коли ніхто не бажає бути найменшим, але кожен хоче очолювати, бути на виду у всіх.
104. Потім іде диявол, що підбурює і провокує скрізь, а особливо у тих галузях, котрі стосуються сумління і духовних питань, а самевін спонукає нас до презирливого і зневажливого ставлення до Слова Божого і діла Його, відриває від віри, надії і любові, ведучи нас до невіря, брехні, нічим не обґрунтованої самовпевненості і впертості чи, з іншого боку, до відчаю, заперечення Бога, богозневаги і незліченної кількості інших неймовірних пороків. Все це дійсно є хитрощі і тенета, та справжні розпечені стріли, якими зі злом стріляють у наші серця, сам диявол, а не плоть і кров.
105. Насправді, ця небезпека і спокуси, від котрих потерпає кожен християнин, величезні і болючі, навіть якщо вони приходять одні, самі по собітому кожна година, проведена в цьому мерзенному житті, в котрому ми зазнаємо нападів, переслідувань і цькувань з усіх боків, змушує кликати і молити Бога не допускати, щоб ми втомилися, ослабли і знову впали у гріх, ганьбу і невіря. Бо в протилежному випадку, ми не змогли б подолати навіть найменшої спокуси.
106. І в цьому полягає суть слів: «І не введи нас у спокусу»тобто Він дає нам сили протистояти, хоча самі спокуси не зникають і не обходять нас стороною. Бо до того часу, доки ми живемо у тілі і маємо над собою диявола, ніхто не може уникнути спокуси і зваблювань. І не може бути такого, щоб ми не витримали тяжких випробувань, так, ми постійно зіштовхуємося з ними, але ми молимо про те, щоб не бути зваленими і втопленими в них.
107. Таким чином, відчувати спокусу і піддаватися спокусіце цілковито різні речі. Ми усі повинні це відчути, хоча не всі однаковою мірою, а деякібільше і сильніше, ніж інші. Наприклад, молоді особливо страждають від спокус плоті. Потім, коли вони переходять у середній і похилий віквони страждають від спокус світу, але інші люди, ті, які займаються духовними питаннями, тобто сильні християни, страждають від спокус диявола.
108. Однак таке відчуття [відчуття спокуси саме по собі] нікому не може нашкодити, оскільки воно чиниться проти волі людини, причому остання надала б перевагу її позбутися. Бо якщо б ми не відчували цього, то його не вартувало б називати спокусою. Але зовсім інша справапіддатися спокусі. Ми піддаємося спокусі, коли дозволяємо їй панувати над нами і не опираємося їй, не молимося про визволення від неї.
109. Отже, ми, християни, мусимо бути озброєними і завжди готовими до безперервних нападів, нікому не слід почуватися самовпевнено і безтурботно, наче диявол далеко від нас, але ми постійно мусимо очікувати і бути готовими відбити його удари. Бо хоч зараз я невинний, терплячий, добрий і міцний у вірі, диявол може цієї ж секунди направити таку стрілу у моє серце, що мені навряд чи вдасться встояти. Тому що він є таким ворогом, який ніколи не втомлюється і не припиняє своїх заміряньтак, що коли одна спокуса припиняється, завжди виникає інша.
110. Відповідно, не існує іншої допомоги та іншої розради, як удатися до молитви «Отче наш», вхопитися за неї і таким чином звернутися до Бога щиросердно молячись: «Любий Отче Небесний, Ти зобовязав мене молитися, щоб мені знову не впасти у гріх, піддавшись спокусам».
111. А потім ви побачите, що спокуси повинні відступити і, врешті- решт, зникнути. Якщо ж ви наважитеся допомагати собі своїми власними думками і задумами, то лише погіршите стан і дасте дияволу більше місця. Бо він має зміїну голову, і, протиснувши її у найменшу щілинку, він безперешкодно затягне за собою все тіло. Одначе молитва може зашкодити йому і вигнати його геть.

<-назад вперед->