Шмалькальдські статті
Друга частина
Стаття IV: Про папство
- Що Папа не є, відповідно до Божественного закону чи
відповідно до Слова Божого, головою всього християнського
світу (бо це [імя] належить тільки Тому, чиє Імя є Ісус
Христос), але є тільки єпископом і пастирем Церкви в Римі і
тих, хто добровільно чи через людське створіння (тобто
світську владу) приєднався до нього, щоб бути християнами,
не під ним, як під паном, але з ним, як брати [колеги] і
товариші, як виявляють це давні Собори і час св. Кіпріана.
- Але нині ніхто з єпископів не насмілиться звертатися до Папи
словом «брате», як це робилося в той час [в час Кіпріана], але
вони мусять називати його всемилостивим паном, навіть якщо
вони королі або імператори. Це [така нахабність] ми не
будемо, не можемо, не повинні брати на своє сумління
[схвалювати з чистим сумлінням]. Однак нехай той, хто це
робитиме, робить так без нас [на свій власний ризик].
- Звідси випливає, що все те, що Папою від влади такої
фальшивої, шкідливої, богозневажницької і нахабної було
вчинене і здійснене, було і все ще є чисто диявольськими
справами і угодами (за винятком таких речей, що стосуються
світського уряду, через які Бог часто дозволяє багато доброму
здійснитися для людей навіть через тирана і [віроломного]
негідника) для знищення цілої святої [Католицької чи]
Християнської Церкви (настільки, наскільки це є в його
владі) і для знищення першої і головної статті про викуплення, здійснене через Ісуса Христа.
- Бо є всі його булли та книги, у яких він рикає, як лев (як його
зображує ангел в Об. 12), [вони вигукують], що жоден
християнин не може спастися, аж поки не впокориться йому
і не буде підпорядковуватися йому в усьому, що він бажає, що
він каже, і що він робить. Все це є нічим іншим, як говорінням:
«Хоча ви віруєте в Христа і маєте в Ньому [лише] все, що є
необхідним для спасіння, все-таки це є нічим і даремним,
якщо ви не вважаєте [не маєте мене і не поклоняєтесь мені]
мене за вашого бога, і не підпорядковуєтесь мені та не
слухаєтесь мене. І все-таки є очевидним, що свята Церква була
без Папи принаймні пятсот років, і що навіть донині церкви
греків та багатьох інших мов ані були, ані є під Папою.
- Окрім того, як часто зазначається, воно є людською вигадкою,
яка не заповідається, і є непотрібною та марною. Бо свята
Християнська [чи Католицька] Церква може прекрасно
існувати без такої голови, і, звичайно, залишилася б кращою
[чистішою і успішнішою], якби така голова не була піднятою
дияволом.
- І папство також не приносить користі Церкві, бо воно не
здійснює ніякого християнського служіння; отже, Церкві
потрібно далі тривати та існувати без Папи.
- Припустимо, що Папа поступився би в цьому питанні так, що
не був би найважливішим за jure divino (божественним
правом) чи від Божої заповіді, але що ми мусимо мати [мусили
б вибрати] [певного] голову, якого б трималися усі інші [як
своєї підтримки] для того, щоб можна було зберегти [злагоду
та] єдність християн проти сект і єретиків, і що такий голова
обирався б людьми, і що люди на свій вибір і своєю владою
могли би замінити чи усунути цього голову, так само як
Констанцький Собор чинив подібно до цього щодо пап,
змістивши трьох і обравши четвертого; допустімо, я кажу, що
Папа і Римський Престол пішли б на поступку та прийняли б
це (що однак є неможливим; бо тоді він мусив би знести
повалення та знищення усього свого царства та маєтку, з усіма
його правами та книгами, те, що кажучи кількома словами,
він не може вчинити), все одно, навіть таким чином Християнству не допомогти, але постало б набагато більше сект,
ніж раніше.
- Бо через те, що люди мали би підпорядковуватися цьому
голові не через Божу заповідь, але від їхньої особистої доброї
волі, то вони би цим стали легковажити і невдовзі нехтували
б, а в кінці не залишилося б нікого (хто би підпорядковувався.
Прим. перекл.) Також воно не було б привязане до Риму,
ані до якогось іншого місця, але могло би бути будь-де і в будь-якій церкві, де би Бог обдарував мужем, здібним для [приймання на себе такого великого] служіння. Ох, у які б то
вилилося ускладнення та замішання [утруднення]!
- Тож Церква ніколи не може краще керуватися та зберігатися
ніж тоді, коли ми всі живемо під одним Головою, Христом, а
всі єпископи, рівні у служінні (хоча й нерівні у дарах) дбайливо
обєднані в єдності доктрини, віри, Таїнств, молитви та діл
любові і т. д., як пише св. Єроним, що священики в Александрії
разом і спільно правили церквами, як і робили також
Апостоли, а потому всі єпископи по всьому християнському
світові, аж допоки Папа не підніс своєї голови над усіма.
- Це вчення могутньо показує, що Папа є справжнім антихристом, що підніс себе над Христом і протиставив себе
Христові, тому що він не дозволить християнам спастися без
його влади, яка, все-таки, є нічим, бо ні запроваджена, ані
заповідана Богом.
- Це і є те, власне кажучи: «Що противиться та несеться над
усе, зване Богом»,як каже Павло в 2 Сол. 2: 4. Навіть турки
чи татари, наскільки вони є великими ворогами християн,
не роблять цього, але дозволяють тому, хто бажає, вірити в
Христа, і беруть лише тілесні данину та послух із християн.
- Однак Папа забороняє цю віру, кажучи, що для того, щоб
спастися, треба підкоритися йому. Цього ми не хочемо
робити, навіть якщо через це нам доведеться померти заради
Імені Божого.
- Все це випливає з того факту, що Папа забажав називатися
верховним головою Християнської Церкви за божественним
правом [jure divino]. Відповідно, він повинен був зробити себе
рівним з Христом і вищим від Христа, і повинен був спричинити себе бути проголошеним головою, а потім паном
Церкви, і врешті-решт цілого світу, і просто Богом на землі,
аж до того, що навіть відважився віддавати накази навіть
ангелам на небі.
- А коли відділити вчення Папи від Святого Письма чи
поставити його і звірити зі Святим Письмом, то виявляється
[чітко видно], що вчення Папи, в найкращому випадку,
виведене із імперського та поганського закону, і як показують
декреталії, має справу з політичними питаннями і рішеннями
чи правами. Навіть більше, воно навчає про церемонії щодо
церков, одягу, їжі, людей і [подібних] легковажностей,
показовостей та сміхотворностей без міри, але в усьому цьому
немає нічого від Христа, віри і заповідей Божих. Нарешті, це
ніщо інше, як сам диявол, бо над Богом і проти Бога він
навязує [і розповсюджує] свої [папські] брехні про меси,
чистилище, чернецьке життя, власні діла і [вигадані]
божественні поклоніння (бо цеправдиве папство [на
кожному з цього все папство засноване та стоїть]), і засуджує,
убиває і катує всіх християн, які не вихваляють і не шанують
цих гидот [Папи] над усе. Тож наскільки ми не можемо
поклонятися самому дияволові, як Господеві і Богові, так ми і
не можемо зносити його (диявола) апостола, Папу, чи
антихриста в його правлінні головою чи паном. Бо обманювати та вбивати, і знищувати тіло та душу навіки, ось в чому
насправді полягає його папське правління, як я дуже чітко
показав у багатьох книгах.
- У цих чотирьох статтях вони матимуть достатньо для
засудження на Соборі, бо не можуть вони поступитися і не
поступляться нам навіть найменшим пунктом у жодній із цих
статей. В цьому ми повинні бути впевнені, і надихати себе
[бути готовими та стверджуватися] надією на те, що Христос,
наш Господь, напав на Свого противника, і Він доведе це до
кінця [гнатиметься за ним і знищить його] і Своїм Духом, і
приходом. Амінь.
- Бо на Соборі ми стоятимемо не перед імператором чи
світською владою, як в Ауґсбурзі (де імператор видав
наймилосердніший едикт, і звелів, щоби справи були
вислухані ласкаво [та безсторонньо]), але [ми зявимося]
перед Папою і самим дияволом, який нічого не має наміру
вислуховувати, а просто [як справу публічно оголошено]
засуджувати, вбивати та змушувати нас до ідолопоклонства.
Отже, ми не повинні тут цілувати його ніг і казати: «Ви,
милостивий пан»,але так сказати, як ангел в Захарії 3:2
сказав сатані: «Господь буде картати тебе, сатано!»
<-назад вперед->
Сайт создан в системе
uCoz