Формула Злагоди
ЧАСТИНА 1
КОНСПЕКТ
РОЗДІЛ VІІІ
Про Особу Христову
СТВЕРДНЕ
Чиста доктрина Християнської Церкви
про Особу Христову
- Для того щоб пояснити цю суперечку і вирішити її відповідно до проводу [аналогії] нашої християнської віри, наша доктрина, віра та сповідання є такими:
- 1. Божественна і людська природи у Христі є особово поєднаними так, що немає двох Христів: одинСин Божий, а іншийСин Людський, але що є Один і Той Самий Син Божий і Син Людський (Луки 1:35; Рим. 9:5).
- 2. Ми віруємо, навчаємо і сповідуємо, що божественна і людська природи не змішуються в одну сутність, як не перемінюється одна в іншу, але кожна зберігає свої суттєві властивості, які ніколи не можуть стати властивостями іншої природи.
- 3. Властивостями божественної природи є: бути всемогутнім, вічним, неосяжним і, відповідно до властивостей цієї природи і її природної сутності, бути Самим по Собі всюди присутнім, все знати, тощо; що ніколи не може стати властивостями людської природи.
- 4. Властивостями людської природи є: бути тілесною істотою, бути плоттю та кровю, бути обмеженим та привязаним до одного місця, страждати, помирати, підніматися та сходити, переходити з одного місця до іншого, страждати від голоду, спраги, холоду, спеки і до цього подібного; які ніколи не стають властивостями божественної природи.
- 5. Через те, що ці дві природи є особово поєднаними, тобто в одній Особі, ми віруємо, навчаємо і сповідуємо, що цей союз є не такою комбінацією і звязком, де жодна природа не має нічого спільного з іншою особисто, тобто через цей особовий союз, так, наче тоді, коли дві дошки склеєні разом, де жодна нічого не дає іншій, як і не бере нічого від іншої. Але тут є найвища спільність, яку Бог правдиво має з [набутим] чоловіком, з якої випливають особовий союз та найвища і найневимовніша спільність, з яких слідує все те, що сказане, та все, у що вірується про людське щодо Бога та божественне щодо людини Христа; як давні учителі Церкви пояснювали цей союз і спільноту природ ілюстрацією заліза, розпаленого полумям, як також союзом тіла і душі в людині.
- 6. Відповідно, ми віруємо, навчаємо і сповідуємо, що Бог є людиною і людина є Богом, чого не могло би бути, якби божественна і людська природи не мали би насправді і по правді абсолютно ніякої між собою спільноти.
- Бо як міг би чоловік, син Марії, по правді зватися Богом, Сином Всевишнього, якби Його людськість не була особово поєднана з Сином Божим, і Він би, таким чином, не мав би справді нічого спільного з ним, окрім Імені Божого?
- 7. Відповідно, ми віруємо, навчаємо і сповідуємо, що Марія зачала і народила не просто чоловіка і все, але правдивого Сина Божого; тому вона також правильно зветься і є матірю Божою.
- 8. Відповідно, ми також віруємо, навчаємо і сповідуємо, що не простий чоловік за нас постраждав, помер і був похований, зійшов у пекло, воскрес із мертвих, вознісся на небеса і був піднесений до величності та всемогутньої сили Божої, але чоловік, людська природа якого має настільки глибокий, невимовний союз і спільноту з Сином Божим, що є з Ним однією Особою.
- 9. Тому Син Божий по правді постраждав за нас усе-таки відповідно до властивості людської природи, яку Він набув у єдність Своєї божественної Особи і учинив її Своєю для того, щоб Він міг страждати і бути нашим Первосвящеником задля нашого примирення з Богом, як написано (1 Кор. 2:8): «Розпяли... вони Господа слави!» І (Дії 20:28): «[нас]... власною кровю набув Він».
- 10. Відповідно, ми віруємо, навчаємо і сповідуємо, що Син Людський є справді, тобто фактично і дійсно, піднесеним, відповідно до Своєї людської природи, по правицю всемогутньої величі та сили Божої, тому що Він [той чоловік] був набутий Богом, коли зачався Святим Духом в утробі матері, і Його людська природа була особово поєднаною із Сином Всевишнього.
- 11. Цю велич, відповідно до особового союзу, Він [Христос] завжди мав, і все-таки в стані свого пониження Він від неї утримувався, і через це правдиво зростав у всій мудрості та ласці в Бога та людей;61 тому Він використовував цю величність не завжди, але тоді, коли [лишень] Йому було угодно, допоки, по Своїм воскресінні, Він цілковито відклав форму слуги, а не природу, і встановився у повнім використанні, вияві та проголошенні божественної величі, і таким чином увійшов у Свою славу (Филип. 2:6 і далі) так, що тепер не тільки як Бог, але і як людина, Він знає все, може чинити все і є присутнім з усіма творіннями та має під Своїми ногами та у Своїх руках усе, що є на небі, на землі та під землею, як про це Він Сам свідчить (Мт. 28:18; Ів. 13:3): «Дана Мені всяка влада на небі й на землі». І св. Павло каже (Еф. 4:10): «Той саме й піднявся високо над усі небеса, щоб наповнити все». Будучи всюди присутнім Він може використовувати цю Свою владу, і Він усе може і знає.
- 12. Відповідно, будучи присутнім, Він також може, і для Нього є дуже простим, передавати Свої правдиві тіло та кров у Святій Вечері, не відповідно до стану чи властивості людської природи, але відповідно до стану і властивості правиці Божої, як каже доктор Лютер у нашій «Християнській вірі для дітей» [відповідно до аналогії нашої християнської віри, вміщеної у його Катехізисі]; присутність Його [Христа у Святій Вечері] є не [фізичною чи] земною або капернаїтською, проте вона є правдивою і суттєвою, як проказують слова Його заповіту: «Це є Моє тіло...» тощо.
- Цією нашою доктриною, вірою і сповіданням Особа Христова не ділиться, як це було в Нестора, який заперечував communicatio idiomatum, тобто правдиву спільноту властивостей двох природ у Христі, і, таким чином, розділював Особу, як це пояснив Лютер у своїй книзі про Собори. І так само природи, разом із своїми властивостями, не є змішаними одна з одною в одне єство, як помилявся Євтихій; як і не є людська природа у Особі Христа заперечуваною або знищеною; як і не перетворюється жодна природа в іншу;62 але Христос є і залишається довіку Богом і чоловіком у одній неподільній Особі, що разом зі Святою Трійцею, є найвищою таємницею, як про це свідчить Апостол (1 Тим. 3:16), від якої залежить уся наша єдина втіха, життя і спасіння.