аталог св≥дчень
’алкедонський —обор
≤ постанова ’алкедонського —обору, про ¤кий пише ≈вагр≥й (lib. 2, cap. 4) говорить: Ђ“ому, сл≥дуючи за св¤тими отц¤ми, ми спов≥дуЇмо одного ≥ “ого —амого —ина, нашого √оспода ≤суса ’риста, ≥ ми вс≥ одностайно навчаЇмо, що ¬≥н —ам Ї досконалий у божественност≥, та досконалий у людськост≥; що ¬≥н Ї по правд≥ Ѕогом ≥ по правд≥ людиною, з розумною душею ≥ т≥лом; Їдиносущним з ќтцем, в≥дпов≥дно до божественност≥ ≥ Їдиносущний також з нами, в≥дпов≥дно до людськост≥, у всьому ¤к ми, однак без гр≥ха; в≥дпов≥дно до божественност≥, народжений в≥д ќтц¤ перед ус≥ма в≥ками, в≥дпов≥дно до людськост≥, народжений у ц≥ останн≥ дн≥ дл¤ нас ≥ дл¤ нашого спас≥нн¤ в≥д ƒ≥ви ћар≥њ, матер≥ Ѕожоњ; одного ≥ “ого —амого ≤суса ’риста, ™динородного —ина ≥ √оспода, знаного у двох природах, незм≥шувано, незм≥нно, нерозд≥льно та нев≥д- д≥льно, в≥дм≥нн≥сть цих природ жодним чином не усунено союзом, а радше властивост≥ обох природ збережено, ≥ обидв≥ вони сп≥вд≥ють у одн≥й ќсоб≥ та сутност≥, не так, наче под≥лен≥ або розд≥лен≥ у двох ќсобах, але в одному ≥ “ому —амому —ин≥, ™динородному Ѕогов≥, —лов≥ ≥ √оспод≥ ≤сус≥ ’рист≥; ¤к в≥д початку про Ќього зв≥щали пророки ≥ —ам ’ристос навчав нас, ≥ ¤к було передано нам —имволом отц≥вї.
Ћ≈¬
ƒес¤тий синодальний лист Ћева (Ad Flavianum, cap. 3, fol. 92), ¤кий мав повчальну силу дл¤ ’алкедонського —обору, каже таке:
Ќе зач≥паючи особливост≥ кожноњ природи ≥ поЇднуючись у одн≥й ќсоб≥, величн≥стю була набута пок≥рн≥сть, силою слабк≥сть, в≥чн≥стю смерть, ≥ з метою заплатити борг нашого стану, природа, ¤ка не могла страждати, була поЇднана ≥з природою, ¤ка може страждати, так що наш один ≥ “ой —амий ѕосередник м≥г одночасно померти, в≥дпов≥дно до одн≥Їњ природи, ≥ не м≥г, в≥дпов≥дно до ≥ншоњ.
“акож (cap. 4, fol. 93): Ђ“ой, ’то Ї правдививим Ѕогом, Ї також ≥ правдивою людиною, бо водночас ≥ пок≥рн≥сть мужа, ≥ величн≥сть Ѕога Ї взаЇмними. Ѕо так само ¤к Ѕог не зм≥нюЇть- с¤ …ого жал≥стю, так ≥ людина не поглинаЇтьс¤ божественною честю; бо кожна форма чинить те, що њй властиво ≥з сп≥лкуван- н¤м з ≥ншою, а саме, що —лово чинить те, що належить —лову, а плоть виконуЇ те, що належить плот≥. ќдна ≥з цих с¤Ї чудесами, ≥нша природа потрапл¤Ї п≥д порази. ¬≥н Ї Ѕог, тому що на початку було —лово, ≥ Ѕог був —лово, яким були вчинен≥ ус≥ реч≥. ¬≥н Ї муж, тому що —лово сталос¤ плоттю, ≥ ¬≥н був народжений в≥д ж≥нки. “акож через цю Їдн≥сть ќсоби, ¤ку треба розум≥ти в обох природах, ми читаЇмо, що —ин Ћюдсь- кий з≥йшов з небес, коли —ин Ѕожий набув плоть в≥д ƒ≥ви ћар≥њї.
≤ знову (cap. 5, fol. 93): Ђ—казано, що —ин Ѕожий був роз≥пнутий ≥ похований, хоча ¬≥н страждав це все не у —воњй божественност≥, ¤кою ¬≥н Ї Їдиносущним з ќтцем, але в немоч≥ людськоњ природиї.
÷еслова двох —обор≥в: ≈феського та ’алкедонського, з ¤кими також погоджуютьс¤ вс≥ ≥нш≥ св¤т≥ отц≥. ÷е Ї саме тим, про що донин≥ так бажають зазначити та проголосити вчен≥ муж≥ в наших школах словами абстракт- ний ≥ конкретний, на ¤к≥ ц¤ книга також маЇ посиланн¤ к≥лькома словами (ќдн. ѕрог. viii. 43): Ђ¬се те, про що добре знають учен≥ муж≥, повинно бути в наших школах збереженим у правдивому значенн≥ї.
÷≥ слова у њхньому правдивому смисл≥ Ї тими словами, ¤к≥ визначають ц≥лковиту ќсобу в ’рист≥, так≥, ¤к Ѕог, людина. јле абстрактн≥ терм≥ни Ї словами, ¤кими розум≥ютьс¤ природи в ќсоб≥ ’риста ≥ висловлен≥, ¤к божественн≥сть, людськ≥сть.
¬≥дпов≥дно до цього розр≥зненн¤, в≥рно сказано у конкрет- ному: ЂЅог Ї людинаї, Ђлюдина Ї Ѕогї. « ≥ншого боку, вислови в абстрактному: ЂЅожественн≥сть Ї людськ≥стюї, Ђлюдськ≥сть Ї божественн≥стюї Ї нев≥рними.
ѕод≥бним чином щодо сутн≥сних властивостей, властивост≥ одн≥Їњ природи не можуть стверджувати властивост≥ ≥ншоњ природи в абстрактному, так наче вони можуть бути також властивост¤ми ≥ншоњ природи. “ому наступн≥ вислови Ї фальшивими та нев≥рними, так наче було би сказано: ЂЋюдська природа Ї ¬семогутн≥сть, вона Ї з в≥чност≥ї. “ак само ¤к ≥ сам≥ властивост≥ не можуть стверджувати одна одну, так наче говорилос¤ б: Ђ—мертн≥сть Ї безсмерт¤мї ≥ навпаки. Ѕо такими висловами розр≥зненн¤ природ та њхн≥х властивостей руйнуЇтьс¤, вони сплутуютьс¤ одна з одною, перем≥нюютьс¤ одна в одну, ≥ таким чином стають р≥вними та под≥бними. јле через те, що ми повинн≥ не лише знати ≥ твердо в≥рувати, що набута людська природа маЇ ≥ збер≥гаЇ в ќсоб≥ ’риста в ус≥й в≥чност≥ њњ сутн≥сть та вс≥ њњ природн≥ сутн≥сн≥ властивост≥, але Ї справою особливоњ важливост≥ ≥ в н≥й вм≥щено найб≥льшу вт≥ху дл¤ христи¤н, щоб ми також з≥ —в¤того ѕисанн¤ знали та без сумн≥ву в≥рували у величн≥сть, до ¤коњ було п≥днесено цю людську природу на д≥л≥ та в правд≥ особовим союзом, ¤ким вона, таким чином, стала особисто учасником, ≥ ¤к про це достатньо по¤снено в низ≥ «лагоди. ≤ в≥дпов≥дно, таким чином, щоб кожен зм≥г побачити, що в ц≥й книз≥ також ≥ згадки немаЇ про ¤к≥сь нов≥, дивн≥, самовинай- ден≥, нечуван≥ парадокси та вислови, запроваджен≥ у ÷еркву Ѕожу, то наступний каталог св≥дченьперш за все з≥ —в¤того ѕисанн¤, пот≥м також ≥з давн≥х, чистих учител≥в ÷еркви, особливо ≥з тих отц≥в, ¤к≥ також були найвидатн≥шими ≥ пров≥дниками у перших чотирьох ¬селенських —оборах ч≥тко це покаже ≥ з нього можна буде зрозум≥ти, ¤к вони говорили про цей предмет.
≤ дл¤ того щоб христи¤нський читач м≥г з б≥льшою готовн≥стю це розум≥ти та про це розважати, то њх було узгоджено в≥дпов≥дно до к≥лькох р≥зних частин таким чином: