Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Апологія Ауґзбурзького віросповідання

Розділ XIII

Стаття XXVII. Про чернецьки обітниці

  1. У місті Айзенасі, в Тюрінгії, був, наскільки нам відомо, монах Йоганн Гільтен,1 якого тридцять років тому його братство вкинуло до вязниці, тому що він протестував проти певних дуже сумнозвісних зловживань. Бо ми бачили його твори, з яких можна легко зрозуміти, якою була природа його доктрини. І ті, хто знав його, свідчили, що він був старим, добрим чоловіком, і дійсно серйозним, але незамкнутим.
  2. Він передбачив багато речей, деякі з яких вже стали відомими, а інші, здається, ось-ось стануть, які ми не бажаємо повторювати, щоб не було зроблено висновку, що це зроблено з ненависті до одного або з прихильності до іншого. Але врешті-решт або через свій вік, або через бруд у вязниці він захворів і послав по охоронця, щоб повідомити його про свою хворобу, а коли охоронець, що палав фарисейською ненавистю, почав різко докоряти чоловікові за його вид доктрини, яка шкодила кухні, тоді, опустивши згадування своєї хвороби, він (Йоганн Гільтен.Прим. перекладача) із великим зітханням сказав, що він зносив був ці всі кривди терпляче заради Христа, через те, що він справді не писав і не навчав нічому такому, що могло би перевернути становище монахів, але він лише протестував проти деяких добре відомих зловживань.
  3. «Але інший,сказав він,прийде 1516 року нашого Господа, який вас зруйнує. Та йому ви опиратися не зможете». Цю саму думку про зниження влади монахів і це число року його друзі потому знайшли записаними в його Коментарях на певні місця Книги Даниїла, які він залишив.
  4. Але хоча це питання навчить тому, якої ваги треба давати такому проголошенню, є все-таки інші ознаки, які загрожують зміні у владі монахів, і є не менш певними від проголошень. Бо очевидним є те, скільки лицемірства, честолюбства і жадібності є у монастирях і як багато жорстокості існує посеред усіх ненавчених, яке марнославство є в їхніх проповідях, у постійному вигадуванні способів здобування грошей. Є й інші вади, які ми навіть не бажаємо називати.
  5. Хоча були колись школи для християнського навчання, тепер вони виродилися, наче перейшли із золотого віку в залізний, які, за словами Платона, несуть руйнування, так само як платонівський куб вироджується у поганій гармонії. Всі найзаможніші монастирі утримують лише ледачий натовп, який пожирає пожертвування Церкви.
  6. Проте Христос навчає про сіль, що звітріла, що її треба викинути і потоптати (Мт. 5:13). Тому монахи такою моральністю співають про свою смерть [реквієм].
  7. А тепер додається інший знак, тому що в багатьох місцях вони є підбурювачами смерті добрих мужів. Цим убивцям Бог, без сумніву, незабаром помститься.
  8. Так само ми не знаходимо вад у всіх, бо, на нашу думку, де-не-де є деякі добрі мужі в монастирях, які помірковано судять про людські та штучні служби, як їх називають деякі письменники, і які не схвалюють жорстокості, у якій вправляються лицеміри посеред них.
  9. Але ми тепер обговорюємо той вид доктрини, який тепер захищають упорядники Конфутації, а не питання, чи треба дотримуватися чернечих обітниць. Бо ми тримаємося того, що законні обітниці мають дотримуватися; але чи ці служби заслуговують відпущення гріхів і виправдання; чи вони є сатисфакціями за гріхи; чи вони дорівнюють Хрищенню; чи вони є дотриманнями приписів і Соборів; чи вони є євангельською досконалістю; чи вони мають заслуги виконання зайвого; чи ці заслуги при застосуванні їх за інших їх спасуть; чи обітниці, вчинені з такими думками, є законними; чи є законними обітниці, що вчинені під приводом релігії, просто заради апетиту і лінощів; чи ті обітниці є дійсно правдивими, що вимагалися від тих, хто того не хотів, або від тих, що через вік не могли судити про той спосіб життя, кого батьки або друзі вкинули у монастирі, щоб їх могли доглядати за рахунок спільноти без втрати приватного родового маєтку; чи є законними обітниці, що відкрито мають нахил до лихих справ, які не дотримуються або через слабкість, або через те, що ті, хто перебувають у цих братствах, змушені схвалювати та сприяти зловживанням меси, безбожному поклонінню святим, і соборів, що нараджуються проти добрих мужів,з такими питаннями ми маємо справу.
  10. І хоча ми вже сказали дуже багато у Віросповіданні про такі обітниці, які засуджені навіть канонами пап, все-таки противники наказують, щоб усе, що ми вчинили, було відкинуто. Бо вони вжили ці слова. І варто почути, як вони перекручують наші причини, і те, які докази вони наводять, щоб довести свою власну справу. Відповідно, ми коротко переглянемо декілька наших аргументів і тим часом пояснимо софістику противників відносно них. Проте через те, що ця ціла справа уважно та повністю була опрацьована Лютером у книзі, якій він дав назву «De Votis Monasticis», ми хочемо тут розглянути це, повторивши книгу.
  11. Перше, дуже певним є те, що та обітниця не є законною, якою той, хто її дає, думає заслужити відпущення гріхів перед Богом або вчинити перед Богом сатисфакцію за гріхи. Бо ця думка є виразною образою Євангелію, яке навчає, що відпущення гріхів дається нам задарма, заради Христа, як про це досить довго було сказано вище. Тому ми правильно привели проголошення Павла галатам (Гал. 5:4): «Ви, що Законом виправдуєтесь, полишилися без Христа, відпали від благодаті!» Ті, що шукають відпущення гріхів не вірою в Христа, а чернецькими ділами, применшують шану Христову і по-новому розпинають Христа. Але почуйте, як упорядники Конфутації уникають цього місця!
  12. Вони пояснюють це місце в Павла тільки про Закон Мойсеїв і додають, що монахи дотримуються всього заради Христа та намагаються жити якомога ближче до Євангелія, щоб заслужити вічне життя. І вони додають жахливий висновок такими словами: «Тому ті речі, що тут стверджуються проти чернецтва, є нечестивими».
  13. О Христе, допоки Ти терпітимеш ці докори, які наші вороги спрямовують проти Твого Євангелія? Ми сказали у Віросповіданні,2 що відпущення гріхів одержується задарма, заради Христа через віру. Якщо це не є самим голосом Євангелія, якщо це не є судом вічного Отця, Якого Ти, перебуваючи на лоні Отця, був обявив світові, тоді нас звинувачують по справедливості. Але Твоя смерть є свідком, Твоє воскресіння є свідком, Святий Дух є свідком, ціла Твоя Церква є свідком того, що це є по правді судом Євангелія, щоб ми здобули відпущення гріхів не за рахунок наших заслуг, але заради Тебе, через віру.
  14. Коли Павло заперечує те, що Законом Мойсеєвим люди заслуговують відпущення гріхів, то ще більше він відбирає цю славу від людських традицій, і про це чітко свідчиться (Кол. 2:16). Якщо Закон Мойсеїв, який був обявлений божественно, не заслуговує прощення гріхів, то наскільки менше заслуговують відпущення гріхів ці дурненькі дотримування [чернецтво, вервиці тощо], які відрізняються від світського способу життя!
  15. Противники уявляють собі, що Павло скасовує Закон Мойсеїв, і що Христос таким чином діє, що Він не дарує відпущення гріхів задарма, але заради діл інших законів, якщо такі тепер видумані. Але цим безбожним і фанатичним уявленням вони ховають користі Христові.
  16. Потім вони вигадують, що серед тих, хто дотримується цього Закону Христового, монахи дотримуються його набагато непохитніше від інших через лицемірство бідності, послуху та цнотливості, бо все це є повним прикиданням. При надзвичайному достатку всього вони хваляться бідністю. Хоча жоден клас людей не має більше вольностей від монахів, вони хваляться послухом. Про целібат ми навіть не хочемо говорити; про те, наскільки чистим він є у тих, хто бажає бути стриманим, зазначає Жерсон. А скільки з них бажають бути стриманими?
  17. Звичайно, цією життєвою симуляцією монахи живуть більше відповідно до Євангелія! Христос не послідував за Мойсеєм таким чином, щоб за наші діла відпускалися гріхи, але щоб установити Свої заслуги і Своє умилостивлення заради нас проти Божого гніву, щоб ми могли бути прощеними задарма. Той, хто справді на додаток до Христового умилостивлення протиставляє свої особисті заслуги Божому гніву і заради своїх особистих заслуг намагається здобути відпущення гріхів чи то представленням діл Мойсеєвого Закону, а чи Декалогу, чи правила Бенедикта, а чи правила Августина, чи інші правила, той анулює обітницю Христову, відкинув Христа і відпав від благодаті. Цевіра Павла.
  18. Але ж ось, наймилостивіший імператоре Карле, ось ви, князі, ось ви, всі стани, погляньте, якою великою є безсоромність противників! Хоча ми вже цитували проголошення Павла з цього приводу, вони написали: «Нечестивим є все те, що тут наводиться проти чернецтва».
  19. Але що є певнішим від того, що люди здобувають відпущення гріхів вірою, заради Христа? А ці негідники наважуються називати це нечестивою думкою! Ми не сумніваємося, що якби докорили вам про це місце, то ви би попіклувалися б, щоби така богозневага була забрана з Конфутації.
  20. Але через те, що вище було повністю показано, що думка про те, що ми здобуваємо відпущення гріхів через наші діла, є нечестивою, то про цю тему ми будемо говорити менше. Бо ж розсудливий читач легко зможе зрозуміти звідти, що ми не заслуговуємо відпущення гріхів чернецькими ділами. Тому цю богозневагу, про яку написано в Хоми, що «чернецька обітниця прирівнюється до Хрищення»,3 також не треба жодним чином терпіти. Божевіллям є робити людську традицію, яка не має ані Божої заповіді, ані обітниці, рівною до припису Христового, який має і заповідь, і обітницю Божу, яка вміщує заповіт благодаті та вічного життя.
  21. По-друге, послух, бідність та целібат при умові, якщо останній не є нечистим, є вправлянням, адіафорою. І з цієї причини святі можуть їх використовувати з повагою, так само як їх використовували Бернард, Франциск та інші святі мужі. І вони використовували їх через тілесну перевагу, щоби в них було більше вільного часу для навчання і здійснення інших благочестивих служінь, а не для того, щоб мати самі діла, діла, які виправдовують або заслуговують вічне життя. Нарешті, вони належать до того класу, про який каже Павло (1 Тим. 4:8): «Вправа тілесна мало корисна».
  22. І ми віримо, що в багатьох місцях є також нині добрі мужі, що задіяні у служінні Слова, які використовують ці дотримування без нечестивих думок [без лицемірства і з розумінням того, що вони не вважають чернецтва за святість].
  23. Але притримуватися того, що ці дотримування є службами, через які вони рахуються праведними перед Богом, і через які вони заслуговують вічне життя,це суперечить Євангелію про праведність віри, яке навчає, що заради Христа нам даруються праведність і вічне життя. Це суперечить також вислову Христовому (Мт. 15:9): «Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей...» Це також суперечить цьому твердженню (Рим. 14:23): «Що не від віри те гріх». Але як вони можуть стверджувати, що тослужби, які Бог схвалює, як праведність перед Собою, коли в них немає свідчення Божого Слова?
  24. Та погляньте на безсоромність противників! Вони не лише навчають, що ці дотримування є виправдовуючими службами, але й додають, що ці службидосконаліші, тобто заслуговують більше відпущення гріхів і виправдання, аніж інші види життя [що вони є станами досконалості, тобто святішими та вищими станами від решти, таких, як шлюб, а чи правління]. І тут виникає чимало фальшивих і згубних думок. Вони уявляють собі, що дотримуються приписів та порад. Потім ці щедрі мужі, уявляючи, що в них є заслуги надлишкових діл, продають їх іншим.
  25. Все це сповнене фарисейського марнославства. Бо вершиною невірства є притримуватися того, що вони виконують Декалог у такий спосіб, що залишаються заслуги тоді, коли такі приписи, як ці, звинувачують усіх святих: «Люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм» (4 М. 6:5). Подібним чином: «Не пожадай» (Рим. 7:7). [Бо, як Перша Заповідь Божа («Люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!») є вищою від того, що може осягнути людина на землі, як вона є найвищим богословям, з якого усі пророки і всі Апостоли черпали, наче з джерела, свої найкращі і найвищі доктрини; і навіть через те, що вона є такою звеличеною заповіддю, відповідно до якої самої усі божественні служби, вся шана до Бога, кожне приношення, всяка подяка на небесах і на землі мусить упорядковуватися і судитися, щоб уся божественна служба, якою б високою, дорогоцінною і святою вона не видавалася б, коли вона не відповідає цій заповіді, то є нічим, але лушпинням і шкаралупою без ядра, і навіть є нічим іншим, як брудом і гидотою перед Богом; звеличену заповідь Якого жоден святий ніколи досконало не виконав, так що навіть Ной і Авраам, Давид, Петро і Павло визнавали себе недосконалими та грішниками: ценечувана, фарисейська і навіть властиво диявольська гординя, коли брудний босий монах або якийсь подібний безбожний лицемір каже і навіть проповідує і навчає, що він дотримався і сповнив цю святу заповідь так досконало і відповідно до вимог і волі Божої, вчинив так багато добрих діл, що йому тепер заслуга належить з надлишком. Ой, дорогі лицеміри, якби-то святі Десять Заповідей і звеличену Першу Заповідь було так просто виконати, як покласти в торбу хліб і до хліба! Цебезбожні лицеміри, якими вражений світ у цей останній час]. Пророк каже (Пс. 116:11): «Кожна людина говорить неправду»,тобто не думає правильно про Бога, не боїться Бога достатньо, не вірує в Нього достатньо. Тому монахи фальшиво хваляться, що в дотриманні чернецького життя виконуються заповіді, робиться навіть більше, аніж заповідається [що їхні добрі діла і декілька центнерів надлишкової, наддостатньої святості залишається для них у запасі].
  26. Знову ж таки, фальшивим є те, що чернецькі дотримування є ділами порад Євангелія. Бо Євангеліє не радить про відмінності в одежі та їжі і відмови від майна. Целюдські традиції, про всі з яких було сказано (1 Кор. 8:8): «Їжа ж нас до Бога не зближує». Відповідно, вони не є ані виправдовуючими службами, ані досконалістю; і навіть коли вони прикриваються цими назвами, вони є простими доктринами демонськими.
  27. Цнотливість рекомендована, але тим, хто має дар, як було сказано вище.4 Проте найзгубнішою помилкою є притримуватися того, що євангельська досконалість полягає у людських традиціях. Бо таким чином монахи, навіть із магометан, змогли би хвалитися тим, що в них є євангельська досконалість. Так само і не полягає вона в дотримуванні інших речей, які називаються адіафорою, але через те, що Царство Боже є праведністю і життям у серцях (Рим. 14:17), досконалість є зростанням у страхові Божому і впевненістю у милосерді, що обіцяне у Христі і у відданості своєму покликанню; так як і Павло також описує досконалість (2 Кор. 3:18): «Зміняємося... від слави на славу, як від Духа Господнього». Він не каже: «Ми постійно отримуємо новий (чернецький. Прим. перекладача) ковпак або інші сандалі, або інші пояси». Сумно, що в Церкві такі фарисейські і навіть магометанські вислови повинні читатися і чутися, як ті, що досконалість Євангелія, Царства Христового, що є вічним життям, має покладатися на ці безглузді дотримування одягань і подібних дрібничок.
  28. Тепер почуйте наші ареопагіти, яке негідне проголошення вони записали в Конфутації. Так вони кажуть: «Було виразно сказано в Святому Письмі, що чернецьке життя, якщо його вести належним дотримуванням, яке благодаттю Божою будь-який монах може вести, заслуговує вічне життя; і справді, Христос обіцяв це ще більш достатніше тим, хто покинув домівку або братів» тощо (Мт. 19:29).
  29. Це слова противників, у яких перше сказано надзвичайно безсоромно, що виражено у Святому Письмі те, що чернецьке життя заслуговує вічного життя. Бо де ж це Святе Письмо говорить про чернецьке життя? Таким чином виправдовують противники свою справу, таким чином люди безвідповідально цитують Писання. Хоча всі знають, що чернецьке життя було винайдено нещодавно, проте вони цитують владу Писання і кажуть також, що ця їхня постанова виразно проголошена у Писаннях.
  30. Окрім того, вони зневажають Христа, коли кажуть, що чернецтвом люди заслуговують вічного життя. Бог навіть Закону Своєму не приписав шани такої, що він заслуговує вічного життя, як про це Він чітко каже в Єзек. 20:25: «Я дав їм мати устави недобрі, і постанови, що не будуть вони жити ними».
  31. По-перше, певним є те, що чернецьке життя не заслуговує відпущення гріхів, але ми здобуваємо його вірою задарма, як про це було вище сказано.
  32. По-друге, заради Христа, через милосердя, вічне життя дається тим, хто вірою одержує відпущення гріхів, а не виставляє своїх особистих заслуг проти Божого гніву, як про це дуже сильно говорив також Бернард: «Треба перш за все вірити, що ти не можеш мати відпущення гріхів, хіба що з Божої ласки. По-друге, що ти не можеш мати ніяких добрих діл, хіба що Він тобі їх дасть. Останнє, що ти жодним ділом не можеш заслужити вічного життя, хіба що воно тобі буде дано задарма». Решту, що випливає з цього всього, ми зазначили вище. Більше того, Бернард додає в кінці: «Хай ніхто не обманюється, тому що коли добре подумає, то без сумніву виявить, що з десятьма тисячами він не зможе зустріти Того [а саме: Бога], Який виходить проти нього з двадцятьма тисячами».
  33. Проте через те, що ми не заслуговуємо відпущення гріхів або вічного життя божественним Законом, але треба шукати милосердя, обіцяного в Христі; набагато менше ця шана заслуговування відпущення гріхів або вічного життя має приписуватися чернецьким дотримуванням через те, що вони є простими людськими традиціями.
  34. Таким чином, ті, що навчають, що чернецьке життя заслуговує відпущення гріхів або вічного життя, і переносять упевненість з Христа на ці безглузді дотримування, разом придушують Євангеліє про відпущення гріхів задарма і обіцяне милосердя в Христі, яке треба осягнути. Замість Христа вони поклоняються своїм ковпакам і своєму брудові. Але через те, що навіть їм треба милосердя, то вони діють нечестиво у вигадуванні надлишкових діл і продаючи їх [понаддостатню частку на небесах] іншим.
  35. Ми говоримо коротше про ці справи, тому що з того, що ми сказали вище про виправдання, про покаяння, про людські традиції, вже достатньо очевидно, що чернецькі обітниці не є тією ціною, за рахунок якої даються відпущення гріхів і вічне життя. І через те, що Христос називає традиції даремними службами,5 вони жодним чином не є євангельською досконалістю.
  36. Але противники лукаво бажають видозмінити загальну думку про досконалість. Вони кажуть, що чернецьке життя не є досконалістю, але що цестан для здобування досконалості. Це добре сказано, і ми памятаємо, що це виправлення є в Жерсона. Бо очевидним є те, що розсудливі мужі, яким завдано образи цими непомірними хвалами чернецького життя, через те, що вони не наважуються цілковито видалити з нього хвалу досконалості, додали виправлення, що цестан для досягнення досконалості.
  37. Якщо ми це продовжимо, то чернецтво не буде більшим станом досконалості від життя фермера або ремісника. Бо це також стани для досягнення досконалості. Бо всі люди у кожному покликанні повинні шукати досконалості, тобто зростати у страхові Божому, у вірі, у любові до свого ближнього і в подібних духовних чеснотах.
  38. В історіях про самітників є приклади про Антонія та інших, які вважали різноманітні сфери життя рівними. Написано, що коли Антоній попросив Бога показати йому поступ, учинений ним таким способом життя, то йому вві сні було вказано на одного шевця в місті Александрія, з яким треба було провести порівняння. Наступного дня Антоній пішов у місто і підійшов до шевця для того, щоб переконатися у своїх вправах і дарах, але, поспілкувавшись із тим чоловіком, не виявив нічого, окрім того, що рано-вранці той молився кількома словами за цілу країну, а потім приступав до свого ремесла. Тут Антоній довідався, що виправдання не має приписуватися тому способу життя, який він розпочав [те, що Бог мав на увазі під обявленням; бо ми виправдані перед Богом не через таке або інше життя, але через саму віру в Христа].
  39. Та хоча противники роблять свою хвалу про досконалість поміркованішою, вони насправді думають по-іншому. Бо вони продають заслуги і використовують їх до інших під приводом того, що вони дотримуються приписів і порад, через які вони, властиво, притримуються того, що у них є надлишкові заслуги. Але що є нахабним вимаганням для себе самодосконалості, як не це? Знову ж таки, в Конфутації було викладено, що монахи намагаються жити відповідніше до Євангелія. Тому вона приписує досконалість людським традиціям, якщо вони живуть майже відповідно до Євангелія, не маючи майна, неодруженими і виконуючи правила про одяг, їжу та подібні дрібнички.
  40. Знову, Конфутація каже, що монахи заслуговують на вічне життя достатніше, і цитує Писання (Мт. 19:29): «Кожен... хто кине дім» тощо,а саме, що це претендує на досконалість, а також на штучні релігійні обряди. Але це місце з Писання жодним чином не схвалює чернецького життя. Бо Христос не має на увазі, що покинути батьків, дружину, братів є ділом, яке мусить робитися, тому що воно заслуговує відпущення гріхів і вічне життя. І таке покидання навіть проклинається. Бо коли хтось покидає батьків чи дружину для того, щоб саме цим ділом заслужити відпущення гріхів або вічне життя, це робиться зі зневагою до Христа.
  41. Тим більше є подвійне покидання. Одне відбувається без покликання, без Божої заповідіце Христос не схвалює (Мт. 15:9). Бо діла, вибрані нами, є непотрібними службами. Але ще чіткіше виглядає, що Христос не схвалює цієї втечі з того факту, що Він говорить про покидання дружини та дітей. Однак ми знаємо, що Божа заповідь забороняє покидання дружини і дітей. Покидання, яке відбувається за Божою заповіддю, є іншого виду, а саме: коли влада або тиранія змушують нас або відійти від Євангелія, або відректися від нього. Тут у нас є заповідь, що нам радше треба зносити біль, що ми радше повинні дозволити, щоб від нас відібрали не тільки багатство, дружину і дітей, а й навіть життя. Таке покидання Христос схвалює і відповідно Він додає: «Ради Євангелія» (Марка 10:29),для того, щоб зазначити, що Він тут не говорить про тих, хто завдає болю дружині та дітям, але про тих, хто зносить біль через сповідування Євангелія.
  42. Бо заради Євангелія ми повинні покинути навіть своє тіло. Тут смішним було би притримуватися того, що службою Божою було би себе вбивати і залишати тіло без Божої заповіді. Так само смішним було би притримуватися того, що службою Божою є покидати без Божої заповіді набутки, друзів, дружину, дітей.
  43. Тому очевидним є те, що вони нечестиво перекручують Христове слово для чернецького життя. Хіба що сюди додати, що вони одержують «стократно в цьому житті». Бо багато хто стали монахами не через Євангеліє, а через розкішне життя і лінощі, які знаходять найрясніші багатства замість скромних родових маєтків.
  44. Але як ціла тема про чернецтво є сповненою притворств, так під фальшивими приводами вони цитують свідчення Писання, і внаслідок цього вони грішать подвійно, тобто обманюють людей, і те також під приводом Божого Імені.
  45. Про досконалість цитується також інше місце (Мт. 19:21): «Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і... приходь та й іди вслід за Мною».6 Це місце вживали багато хто з тих, які уявляли, що досконалістю є відкидати набутки та відмовлятися від контролю над майном.
  46. Дозвольмо ж філософам підносити Аристрипа, який викинув велику масу золота в море. [Циніки, такі, як Діоген, які не мали дому, а лежали в бочках, могли би похвалити таку язичницьку святість]. Такі приклади жодним чином не стосуються християнської досконалості. [Християнська досконалість полягає у набагато вищих справах, аніж таке лицемірство]. Поділ майна, контроль над майном і володіння ним є світськими приписами, схваленими Словом Божим у заповіді (Вих. 20:15): «Не кради». Ні заповіді, ні поради покидати майно в Писанні немає.7 Бо євангельська вбогість не полягає у покиданні майна, але в тому, щоб не бути жадібним, не вірити в багатство так само, як Давид був бідним у найбагатшому царстві.
  47. Тому через те, що покидання майна є просто людською традицією, воно є непотрібною службою. Зайвою є також хвала у «Extravagant»,8 яка каже, що покидання всього заради Бога є заслуговуючим і святим, і шляхом досконалості. І дуже небезпечно наділяти такою високою хвалою справу, що конфліктує з політичним ладом. [Коли недосвідчені люди чують такі хвали, вони приходять до висновку, що володіння майном не є християнським, звідси випливає багато помилок і закликів до заколоту; через такі хвали був обманутим Мюнцер, і таким чином було зведено багатьох перехрищенців].
  48. Але Христос [кажуть вони] тут говорить про досконалість. Навіть ті чинять насильство над текстом, хто цитує його ушкодженим.
  49. Досконалість є в тому, що Христос додає: «Іди за Мною».9 Представлено тут приклад послуху своєму покликанню. І так само, як покликання не є подібними [один покликаний до правління, другийбути батьком сімї, третійбути проповідником], так само і це покликання не належить усім,10 але стосується тільки тієї людини, з якою там говорить Христос, так само як покликання Давида до царства і Авраама до вбивання свого сина не мають нами імітуватися. Покликання є особистими; так само як справи підприємництва самі міняються від часу до часу і від людини до людини, але приклад послуху є загальним.
  50. Досконалість належала б тому молодому чоловікові, якби він вірував і слухався цього покликання. Таким чином, досконалість у нас є те, що кожен у правдивій вірі повинен виявляти послух своєму покликанню. [Не те, що я повинен приймати якесь дивне покликання, на яке я не маю завдання, а чи заповіді Божої].
  51. По-третє, у чернецьких покликаннях обіцяється цнота. Проте ми вже вище сказали про шлюб священиків, що закон природи в людях не повинен усуватися обітницями чи постановами. І через те, що всі не мають дару стримування, багато хто через слабкість є неуспішно стримуваними. Так само не може жодна обітниця, а чи постанова скасувати заповідь Святого Духа (1 Кор. 7:2): «Але щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою». Тому це покликання не є законним у тих, що не мають дару стримування, але які є забрудненими через слабкість.
  52. Про всю цю тему достатньо було сказано вище, відносно чого це, дійсно, є чудовим через те, що небезпеки і скандали відбуваються перед очима, так що противники все ще захищають свої традиції всупереч явній заповіді Божій. Так само їх не зворушує голос Христів, який звинувачує фарисеїв (Мт. 23:13), що робили традиції всупереч до Божої заповіді.
  53. По-четверте, ті, що живуть в монастирях, звільняються від своїх обітниць такими безбожними церемоніями, як меса, що проводиться за померлих заради вигоди; поклоніння святим, у якім вада є подвійною, і те, що святих ставлять на Христове місце, і те, що їм нечестиво поклоняються, так само як домініканці винайшли вервицю, яка є простою даремною балаканиною, не менш безглуздою, як і нечестивою, і яка живить наймарнославніше припущення. Потім також ці невірства застосовуються тільки заради вигоди.
  54. Так само вони ані не чують, ані не навчають Євангелію про відпущення гріхів задарма, заради Христа, про праведність віри, про правдиве покаяння, про діла, на які є Божа заповідь. Але вони зайняті або філософськими дискусіями, або передачею традицій, що затьмарюють Христа.
  55. Ми тут не говоритимемо про цілу службу церемоній, читань, співу і подібних речей, які можна було би терпіти, якби їх вважали за вправи, як-от Біблійні читання в школах [і проповідування], наміром яких є навчити слухачів і, навчаючи, зворушити когось до страху або віри. Але тепер вони прикидаються, що ці церемонії є службами Божими, які заслуговують відпущення гріхів для них та для інших людей. Бо з цієї причини вони збільшили число церемоній. Але якби вони бралися за них для того, щоб навчати та докоряти слухачам, то короткі та вибрані читання були би набагато кориснішими від цього безконечного лепетання.
  56. Таким чином, ціле чернецьке життя є повним лицемірства і фальшивих думок [проти Першої і Другої Заповідей, проти Христа]. До всіх цих додається також інша небезпека, що ті, хто перебуває в цих братствах, також змушені погоджуватися з тими, хто переслідує правду. Тож є багато важливих і переконливих причин, які звільняють добрих мужів від зобовязання до такого способу життя.
  57. Останнє, самі канони вивільняють багатьох, які або без обдумування [перед тим, як дійти до належного віку] зробили обітниці, коли були зваблені мистецтвом монахів, або зробили обітниці під примусом друзів. Такі обітниці навіть канони не проголошують обітницями. З усіх цих роздумів очевидним є те, що є дуже багато причин, які навчають, що чернецькі обітниці, такі, що вчинені були до цих пір, не є обітницями; і з цієї причини сфера життя, повна лицемірства, та фальшиві думки можуть бути безпечно облишеними.
  58. Тут вони представляють заперечення, яке є виведеним із Закону про назорея (Числа 6:2 і далі). Але назореї не приймали на себе обітниць із тими думками, які ми до цього часу зазначали, які ми осуджуємо у обітницях монахів. Обряд назореїв був вправою [тілесною вправою з постом і певними видами їжі], або ж проголошенням віри перед людьми, і не заслуговував відпущення гріхів перед Богом, ані не виправдовував перед Богом. [Бо вони шукали цього в іншому місці, а саме в обітниці про блаженне Насіння]. Знову так само, як обрізання або вбивання жертв не було би зараз службою Божою, так і обряд назореїв не повинен представлятися зараз як служба, але його просто треба вважати за адіафору. Невірно порівнювати чернецтво, винайдене без Божого Слова, як службу, яка повинна заслуговувати відпущення гріхів і виправдання, з обрядом назореїв, який мав Боже Слово, і не був даний з ціллю заслуговування відпущення гріхів,11 але мав бути зовнішньою службою, так само як інші церемонії Закону. Це саме можна сказати про інші церемонії, які є приписаними в Законі.
  59. Цитуються також рехавити,12 які не мали жодних набутків і не пили вина, як пише Єремія (розділ 35:6 і далі).13 І навіть, по правді, приклад рехавитів прекрасно узгоджується із нашими монахами, чиї монастирі перевершують палаци царів, і які живуть найрозкішніше! А рехавити у своїй бідності у всьому були все-таки одруженими. Наші монахи, хоча всіх перевершують у хтивості, сповідують целібат.
  60. Окрім того, приклади треба витлумачувати відповідно до правила, тобто відповідно до певних і чітких абзаців Писання, а не всупереч правилу, а чи всупереч Писанню.
  61. Проте дуже певним є те, що наші дотримування не заслуговують відпущення гріхів чи виправдання. Тому коли хвалять рехавитів, то треба, щоб дотримувалися їхніх звичаїв не з ціллю вірити в те, що цим вони заслуговують відпущення гріхів, або що діло саме є виправдовуючою службою, або такою, за рахунок якої вони здобули вічне життя замість Божого милосердя, заради обіцяного Насіння. Але через те, що в них є заповідь їхніх батьків, то їхній послух, про який є заповідь Божа: «Шануй свого батька та матір»,хвалиться.14
  62. Тоді також звичай мав спеціальну ціль: через те, що вони були іноземцями, не ізраїльтянами, то очевидно, що їхній батько бажав виділити їх певними ознаками з-поміж їхнього рідного народу, щоб вони могли не відпадати до невірства свого народу. Тут він бажав цими ознаками застерегти їх про доктрину віри та безсмертя.
  63. Така мета є законною. Але набагато інша мета навчається щодо чернецтва. Вони уявляють, що діла чернецтва є службою, вони уявляють, що вони заслуговують відпущення гріхів і виправдання. Тож приклад рехавитів не подібний до чернецтва; якщо тут пропустити інше зло, яке властиве теперішньому чернецтву.
  64. Вони також цитують з 1 Тим. 5:11 і далі про вдів, які при служінні Церкві підтримувалися на громадський кошт, де сказано: «Хочуть, наперекір Христові, заміж виходити, через що мають осуд, бо від першої віри відкинулись».
  65. Перше припустімо, що Апостол тут говорить про обітниці; все одно це місце не схвалює чернецьких обітниць, які робляться про безбожні служби і з думкою, що вони заслуговують відпущення гріхів і виправдання. Бо Павло усім своїм голосом засуджує всі служби, всі закони, всі діла, якщо вони дотримуються для того, щоб заслужити відпущення гріхів, або щоб за рахунок них, а не через милосердя, заради Христа, ми здобували відпущення гріхів. Через це треба було, щоб обітниці вдовиць, якщо такі були, не були подібними до чернецьких обітниць.
  66. Окрім того, якщо противники не припинять неправильно застосовувати це місце до обітниць, тоді заборона про те, що треба вибирати вдову, не молодшу шістдесяти років (1 Тим. 5:9), теж мусить тут застосовуватися так само. Таким чином, обітниці, зроблені перед досягненням цього віку, не рахуватимуться.
  67. Але Церкві ще не були відомі ці обітниці. Тому Павло засуджує вдів не через те, що вони одружуються, бо він наказує молодшим одружуватися, але через те, що коли вони підтримувалися на громадський кошт, то ставали розпусними, і з цієї причини відпадали від віри.15 Він називає це «першою вірою», ясно, що не через чернецькі обітниці, але через християнство [через їхнє Хрищення, їхній християн- ський обовязок, їхнє християнство]. І таким чином він розуміє віру в тому самому розділі (в. 8): «Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх, не дбає, той вирікся віри».
  68. Бо він про віру говорить по-іншому від софістів. Він не приписує віри тим, у кого є смертельний гріх. Відповідно, він каже, що ті виреклися віри, хто не дбає про своїх родичів. І таким само чином він каже, що розпусні жінки виреклися віри.
  69. Ми тут перерахували деякі з наших причин і в ході цього аргументовано відкинули заперечення, виведені противниками. І ми зібрали ці питання не заради противників, але набагато більше заради побожних розумів, щоб вони могли побачити причини, чому вони повинні не схвалювати лицемірство і вигадані чернецькі служби, всі з яких справді анулює цей один голос Христів, коли Він каже (Мт. 15:9): "Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей..." Тому самі обітниці і дотримування щодо їжі, читання, пісенспівів, одяку, сандалій, поясів є непотрібними службами в очах Божих. І всі побожні уми повинні певно знати, що думка про те, що ці дотримування заслуговують відпущення гріхів, є фарисейською і засудженою: що за рахунок їх, а не заради Христа ми здобуваємо вічне життя.
  70. І святі мужі, які жили таким життям мусили обов'язково вивчити, відкинуваши впевненість у таких дотримуваннях, що вони мали відпущення гріхів задарма, що заради Христа, через милосердя вони здобудуть вічне життя, а не заради цих служб [тому побожні люди, які спаслися і продовжували жити чернецьким життям, зрештою, прийшли до цього, а саме: вони прийшли до відчаю щодо свого чернецького життя, зневажили всі свої діла, як гній, осудили всі свої лицемірні служби Божі і міцно трималися обітниці про благодать у Христі, як у прикладі зі св. Бернардом, який каже: "Perdite vixi - я жив по-грішному"]; тому що Бог схвалює лише служби, запроваджені Його Словом, служби, які приносять користь, коли використовуються у вірі.

1 Лютер написав на полях своєї копії: «Думаю, що цей чоловік ще живий або нещодавно помер, коли я починав здобувати освіту в Айзенасі. Бо я памятаю, що мій господар, Генріх Шальден, згадував про нього із співчуттям, як про увязненого. Мені тоді було від віку трохи більше чотирнадцяти чи пятнадцяти років. Той самий Генріх Шальден був так само звязаним із міноритами і разом із усією своєю сімєю був майже їхнім заручником або рабом». Про Гільтена див. Loescher, Reformationsacta, I., с. 148 і далі.
2 Ауґсбурзьке віросповідання, iv., vi., xii.
3 Пор. ШС, ст. xiv.
4 Апологія, стаття xxiii, 19.
5 Мт. 15:9.
6 Лютер написав на своєму примірнику Апології: «Піди, продай добра свої», але з тієї ж само причини, з якої вони мають бути покиненими, тобто заради Христа, а не своїм особистим вибором».
7 Лютер на полі: «Убогі духом називаються блаженними з тієї само причини, що вище».
8 Extarvagant Івана XXII, tit., xiv, cap. 5, де ці слова Папи Миколи ІІІ цитуються із Lib.vi, Decretal 1. v, t. xii, c. 3.
9 Лютер додає: «Тобто страждай зі Мною».
10 Лютер на полі: «І воно навіть не належить усім, бо через Христа воно є публічним».
11 Лютер додав: «І то було тимчасовим; і потім ані неодружені, ані бідні, ані слухняні».
12 Лютер на полі: «І ці не були неодруженими, а чи слухняними, а чи бідними, як монахи».
13 Пор. 2 Цар. 10:15.
14 Див. Єр. 35:18, 19.
15 Лютер пише на полі: «Можливо, вони відпадали назад до юдейства через те, що в Церкві не могли знайти когось, хто хотів би або міг би з ними одружитися, а юдеї радо з ними одружувалися з ненависті до Христа».  

<- назад далі ->


Сайт создан в системе uCoz