јполог≥¤ јуізбурзького в≥роспов≥данн¤
–озд≥л VIII
—татт¤ XX. ѕро добр≥ д≥ла
- ” двадц¤т≥й статт≥ вони виразно стверджують про те, що вони в≥дкидають та засуджують наше твердженн¤, що люди не заслуговують в≥дпущенн¤ гр≥х≥в добрими д≥лами. ÷ю статтю вони ч≥тко проголошують ¤к таку, ¤ку вони в≥дкидають ≥ засуджують.
- ўо ще сказати про такий очевидний предмет? “ут творц≥ онфутац≥њ в≥дкрито ви¤вл¤ють, ¤ким духом вони ведутьс¤. Ѕо що в ÷еркв≥ Ї певн≥шим в≥д того, що в≥дпущенн¤ гр≥х≥в в≥дбуваЇтьс¤ задарма, заради ’риста, що ’ристос, а не наш≥ д≥ла, Ї умилостивленн¤м за гр≥хи, ¤к каже ѕетро (ƒ≥њ 10:43): Ђ”с≥ пророки св≥дкують про Ќього, що кожен, хто в≥руЇ в Ќього, одержить прощенн¤ гр≥х≥в …ого …менн¤мї. ћи радше погодилис¤ б ≥з ц≥Їю ÷ерквою пророк≥в, а не з цими нестрим- ними письменниками онфутац≥њ, ¤к≥ так безсоромно богозневажають ’риста.
- Ѕо хоча були письменники, ¤к≥ трималис¤ того, що п≥сл¤ в≥дпущенн¤ гр≥х≥в люди Ї виправданими перед Ѕогом не в≥рою, а самими д≥лами, та вони не трималис¤ того, що саме в≥дпущенн¤ гр≥х≥в в≥дбуваЇтьс¤ через наш≥ д≥ла, а не даремно, заради ’риста.
- “ому не можна терп≥ти богозневагу приписуванн¤ ’ристовоњ слави нашим д≥лам. ÷≥ богослови ц≥лковито втратили сов≥сть, ¤кщо вони насм≥люютьс¤ в ÷еркву вносити таку точку зору. ћи також не сумн≥ваЇмос¤, що …ого ясновельможна ≤мпера- торська ¬еличн≥сть ≥ багато кн¤з≥в не дозвол¤ть цьому м≥сцю у онфутац≥њ залишатис¤, ¤кщо њх про це застерегти.
- “ут ми могли би навести незл≥ченн≥ св≥дченн¤ з ѕисанн¤ ≥ з отц≥в. јле вище ми вже достатньо привели цитат з цього предмету. ≤ немаЇ потреби у б≥льш≥й к≥лькост≥ св≥дчень дл¤ того, хто знаЇ, чому нам було дано ’риста, хто знаЇ, що ’ристос Ї умилостивленн¤м за наш≥ гр≥хи. [Ѕогобо¤злив≥, побожн≥ серц¤, ¤к≥ за все багатство та царства св≥ту не в≥дмовилис¤ би в≥д ’риста, ¤к в≥д нашого Їдиного —карбу, нашого Їдиного ѕосередника ≥ ¬икупител¤, мус¤ть бути шокованими та нал¤каними, що Ѕоже св¤те —лово ≥ правда повинн≥ так в≥дкрито зневажатис¤ ≥ засуджуватис¤ б≥дними людьми]. ≤са¤ каже (53:6): ЂЌа Ќього √осподь поклав гр≥х ус≥х нас!ї ѕротивники, з ≥ншого боку, навчають, що Ѕог поклав наш≥ провини не на ’риста, а на наш≥ д≥ла. ” нас тут немаЇ бажанн¤ згадувати про той вид д≥л [молитви на вервиц≥, прощ≥ ≥ тому под≥бне], про ¤к≥ вони навчають.
- ћи бачимо, що проти нас п≥дготовлена жахлива постанова,9 ¤ка би нас нал¤кала ще б≥льше, ¤кби ми змагалис¤ за сумн≥вн≥ та др≥б¤зков≥ реч≥. “епер через те, що наш≥ сумл≥нн¤ розум≥ють, що противниками засуджена очевидна правда, захист ¤коњ потр≥бен ÷еркв≥ ≥ ¤кий зб≥льшуЇ славу ’ристову, ми з легк≥стю зневажаЇмо жахи св≥ту ≥ терпл¤че будемо нести будь-що заради слави ’ристовоњ ≥ блага ÷еркви.
- ’то не рад≥тиме померти у спов≥дуванн≥ таких статей, ¤к т≥, що ми здобуваЇмо в≥дпущенн¤ гр≥х≥в в≥рою задарма, заради ’риста, що ми не заслуговуЇмо в≥дпущенн¤ гр≥х≥в нашими д≥лами?
- —умл≥нн¤ побожних людей не матимуть достатньо впевненоњ вт≥хи проти жах≥в гр≥х≥в та смерт≥ ≥ проти ди¤вола, ¤кий намагаЇтьс¤ довести до в≥дчаю [≥ ¤кий вмить здмухуЇ вс≥ наш≥ д≥ла, ¤к пил], ¤кщо вони не знають про те, що њм треба бути впевненими у тому, що вони мають в≥дпущенн¤ гр≥х≥в задарма, заради ’риста. ÷¤ в≥ра п≥дтримуЇ ≥ оживлюЇ серц¤ у найжорсток≥шому конфл≥кт≥ з в≥дчаЇм [у велик≥й агон≥њ смерт≥, у великому стражданн≥, коли не може допомогти жодне створ≥нн¤, так, коли ми мусимо в≥дходити в≥д цього ц≥лого видимого твор≥нн¤ у ≥нший стан та св≥т ≥ мусимо померти].
- “ож справа Ї г≥дною того, щоби заради нењ ми в≥дкидали будь- ¤ку небезпеку. ЂЌе здавайс¤ нечестивим, але, навпаки, ≥ди вперед ще см≥лив≥шеї,10 ким би ти не був, ¤кщо пого- джуЇшс¤ з нашим ¬≥роспов≥данн¤м, коли противники намагаютьс¤ зал¤куванн¤м, тортурами ≥ карами в≥двести тебе в≥д т≥Їњ ут≥хи, що даЇтьс¤ ц≥л≥й ÷еркв≥ у ц≥й наш≥й статт≥.
- —в≥дчень ѕисань (вони вплинуть на правильне р≥шенн¤) не бракуватиме тому, хто њх шукаЇ. Ѕо ѕавло ус≥м своњм голосом, ¤к каже приказка, вигукуЇ (–им. 3:24 ≥ дал≥; ≥ 4:16), що гр≥хи задарма в≥дпускаютьс¤ заради ’риста. Ђ÷е з в≥ри,каже в≥н, щоб було з милости, щоб об≥тниц¤ певна булаї. “обто ¤кби об≥тниц¤ залежала в≥д наших д≥л, то вона не була б певною. якби гр≥хи прощалис¤ за рахунок наших д≥л, то ¤к би ми знали, що ми його здобули, ¤к би нажахане сумл≥нн¤ знайшло д≥ло, ¤ке воно вважало би за достатнЇ дл¤ умиро- творенн¤ Ѕожого гн≥ву?
- јле ми говорили вище про ц≥лу справу. “ож хай читач зробить висновки. Ѕо нег≥дне ставленн¤ до предмету змусило нас до тепер≥шньоњ не дискус≥њ, але скарги про те, що вони ч≥тко висловилис¤ про цю справу, що не схвалюють цю нашу статтю, що ми здобуваЇмо в≥дпущенн¤ гр≥х≥в не через наш≥ д≥ла, а в≥рою ≥ задарма, через ’риста.
- ѕротивники також додають св≥дченн¤ до свого особистого засудженн¤; ≥ вони г≥дн≥ того, щоби тут дек≥лька з них навести. ¬они цитують з ѕетра (2 ѕосл. 1:10): Ђƒбайте чинити м≥цним своЇ покликанн¤ї тощо. “епер ти бачиш, читачу, що наш≥ противники не затруднювалис¤ вивчати лог≥ку, але волод≥ють мистецтвом виводити з ѕисанн¤ те, що т≥льки њм заманетьс¤. Ђƒбайте чинити м≥цним своЇ покликанн¤ добрими д≥ламиї. “ому д≥ла заслуговують в≥дпущенн¤ гр≥х≥в. ƒуже вражаючий метод м≥ркуванн¤, коли хтось сперечатиметьс¤ таким чином про людину, ¤ку засудили до смертноњ кари, а пот≥м пока- ранн¤ скасували: Ђ”р¤д наказуЇ тоб≥, щоб в≥дтепер ти утримувавс¤ в≥д того, що належить ≥ншим. ќтже, ти заслужив скасуванн¤ покаранн¤, тому що тепер ти утримуЇшс¤ в≥д того, що належить ≥ншимї.
- —перечатис¤ таким чиномЇ робити справу з того, що справою не Ї. Ѕо ѕетро говорить про д≥ла, ¤к≥ йдуть за в≥дпущенн¤м гр≥х≥в, ≥ навчаЇ того, чому њх треба робити, а саме тому, щоби њхнЇ покликанн¤ було м≥цним, тобто щоб вони не в≥дпали в≥д свого покликанн¤, коли знову згр≥шать. –об≥ть добр≥ д≥ла, щоб ви могли залишатис¤ у своЇму покликанн≥, щоб ви не втратили дар≥в свого покликанн¤, ¤к≥ вам було дано ран≥ше, ≥ не через д≥ла, ¤к≥ йдуть сл≥дом, ≥ ¤к≥ тепер п≥д- тримуютьс¤ в≥рою, бо в≥ра не залишаЇтьс¤ в тих, хто втрачаЇ —в¤того ƒуха, хто в≥дкидаЇ пока¤нн¤, так само ¤к ми вище11 сказали, що в≥ра ≥снуЇ в пока¤нн≥.
- ¬они додають ≥нш≥ св≥дченн¤, ¤к≥ не Ї лог≥чн≥шими в≥д попередн≥х. Ќаостанок вони кажуть, що цю точку зору було засуджено ще тис¤чу рок≥в тому, в часи јвгустина. ÷е також дуже неправдиво. Ѕо ÷ерква ’ристова завжди трималас¤ того, що в≥дпущенн¤ гр≥х≥в давалос¤ задарма. ≤ нав≥ть було засуджено пелаг≥ан, ¤к≥ доводили, що благодать даЇтьс¤ через наш≥ д≥ла.
- ќкр≥м того, ми вище достатньо показали, що ми притри- муЇмос¤ того, що добр≥ д≥ла обов¤зково повинн≥ йти за в≥рою. Ђ“ож чи не нищимо ми «акона в≥рою?їкаже ѕавло (–им. 3:31). Ђ«овс≥м н≥, але зм≥цнюЇмо «аконаї,тому що коли в≥рою ми одержали —в¤того ƒуха, то обов¤зково сл≥дуЇ виконанн¤ «акону, ¤ким поступово зростають любов, терп≥нн¤, стри- ман≥сть та ≥нш≥ плоди —в¤того ƒуха.
9 Ђѕерерваї в≥д 19 листопада.
10 ¬ерг≥л≥Їва Ђ≈нењдаї, vi. 95.
11 јполог≥¤, х≥≥.