Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Апологія Ауґзбурзького віросповідання

Розділ IX

Стаття XXI. Про звертання до святих

  1. Двадцять першу статтю вони повністю засуджують, тому що ми не вимагаємо звертання до святих. До жодної іншої теми вони не вживають стільки красномовності та багатослівя. І все ж таки вони ні на що інше не вказують, окрім того, що святих треба вшановувати; подібним чином, що святі, коли живуть, повинні молитися за інших; так наче справді необхідним на додаток до цього є звернення до мертвих святих.
  2. Вони цитують Кіпріана, тому що він просив Корнилія ще при житті молитися за його братів, що знаходилися при смерті. Цим прикладом вони схвалюють звертання до мертвих. Вони також цитують Єронима проти Вігілантія: «У цій царині, кажуть вони,одинадцять століть тому Єроним подолав Вігілантія». Таким чином, противники торжествують так, наче війна вже завершилася. Як і в своїй тупості вони не бачать, що в Єронима проти Вігілантія немає жодного звуку про звернення до мертвих. Він говорить про пошану до святих, а не про звернення до них.
  3. Так само і решта давніх письменників перед Григорієм не згадували про звернення до святих. Звичайно, це звернення з тими думками, яким зараз навчають противники про застосування заслуг, не має свідчень у давніх письменників.
  4. Наше Сповідання схвалює шанування святих. Тому що тут має бути схваленою тристороннє шанування. Першеподяка. Бо ми повинні дякувати Богові через те, що Він виявив приклади милосердя, тому що Він показав, що бажає спасти людей, тому що Він дав учителів чи інші дари Церкві. І ці дари, через те, що вони є найбільшими, повинні бути посиленими, і самі святі повинні бути похвалені, ті, які вірно використовували ці дари, так само як Христос хвалить вірних підприємців (Мт. 25:21, 23).
  5. Друге служіннязміцнення нашої віри; коли ми бачимо, як Петрові прощено його відречення, нас також тоді підбадьорено вірити в те, що насправді благодать переважає над гріхами (Рим. 5:20).
  6. Третім шануванням є повторювання перше віри, а потім інших чеснот, які повинен кожен повторювати відповідно до свого покликання.
  7. Цих правдивих шанувань противники не вимагають. Вони обговорюють тільки звернення, які, навіть якщо й не були б небезпечними, все одно не є обовязковими.
  8. Окрім того, ми також гарантуємо, що ангели моляться за нас. Бо у Зах. 1:12 є свідчення: «Господи Саваоте, аж доки Ти не змилосердишся над Єрусалимом?»
  9. Хоча щодо святих, то ми допускаємо, що так само як за життя вони моляться за Вселенську Церкву взагалі, так і на небесах вони моляться за Церкву взагалі, хоча немає жодного збереженого свідчення у Писаннях про мертвих, які моляться, окрім видіння, яке взяте з другої книги Маккавеїв (15:14).
  10. Більше того, навіть якщо припустити, що святі моляться за Церкву, то з цього все ж таки не випливає, що до них треба звертатися. Хоча наше Сповідання стверджує тільки те, що Писання не навчає про звернення до святих, або ж про те, що нам треба звертатися до них по допомогу. Але через те, що в Писанні немає ні заповіді, ні обітниці, ні прикладу про звернення до святих, то звідси випливає, що в сумлінні не може бути чогось стосовно того, що це звернення є певним. І через те, що молитва має чинитися з віри, то звідки ми знаємо, що Бог схвалює це звернення? Звідки нам відомо без свідчення Писання, що святі сприймають молитви один одного?
  11. Дехто просто приписує святим божественність, а саме те, що вони розрізняють мовчазні думки в нашому розумі. Вони сперечаються про ранкове та вечірнє знання,1 можливо, через те, що вони сумніваються відносно того, чи чують вони нас вранці, а чи ввечері. Вони вигадують це не для того, щоб ставитися до святих з пошаною, а для того, щоб захищати доходні служби.
  12. Нічого не можуть протиставити противники проти цього доводу, що оскільки звернення до святих не має свідчення з Божого Слова, то не можна стверджувати, що святі сприймають наші звернення, чи навіть якщо вони і сприймають, що Бог їх схвалює.
  13. Тому противники не повинні силувати нас до речей непевних, тому що молитва без віри не є молитвою. Бо коли вони цитують приклад Церкви, то очевидно, що ценовий звичай у Церкві; бо хоча старі молитви і згадують про святих, вони до святих не звертаються. Хоча це нове звернення у Церкві не нагадує звернення до окремих осіб.
  14. Знову ж таки, противники не тільки вимагають звернення до святих у поклонінні святим, але також застосовують заслуги святих для інших і роблять зі святих не тільки заступників, але й умилостивителів. Цього терпіти не можна. Бо тут честь, яка належить тільки Христові, вся передається святим. Бо вони роблять їх посередниками та умилостивителями, і хоча вони й розрізняють між посередництвом заступництва і посередництвом викуплення, все ж таки вони просто роблять із святих посередників викуплення.
  15. Але навіть те, що вони є посередниками заступництва, вони проголошують те без свідчення Писання; а це (якщо навіть говорити якомога мякше) все одно затьмарює Христове служіння і переводить упевненість у милосердя, яке належить Христові,на святих. Бо люди уявляють, що Христос жорстокіший, а до святих простіше доступитися, і вони більше довіряють милосердю святих, аніж милосердю Христовому, і, втікаючи від Христа, шукають святих. Таким чином із них творяться посередники викуплення.
  16. Тому ми покажемо, що вони справді із святих роблять не тільки заступників, але й умилостивителів, тобто посередників викуплення. Тут ми все ще не наводимо зловживань звичайних людей. Ми все ще говоримо про точки зору докторів. Недосвідчені можуть також судити і про решту.
  17. В умилостивителя є ці дві речі. По-перше, має бути Слово Боже, з якого ми можемо точно знати, що Бог бажає змилостивитися та почути тих, хто кличе до Нього через цього умилостивителя. Така обітниця є про Христа (Івана 16:23): «Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам». Про святих такої обітниці немає. Тому сумління не можуть бути твердо переконаними, що звертання до святих буде почутим. Отже, це звернення не йде від віри.
  18. Далі у нас є заповідь кликати до Христа, відповідно до Мт. 11:28: «Прийдіть до Мене, усі струджені» тощо,яка, звичайно ж, стосується нас. Також Ісая каже (11:10): «І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, що стане прапором народам, погани звертатися будуть до Нього». І Пс. 43 (45:12): «Будуть благати тебе найбагатші з народу». І Пс. 71 (72:11, 15): «І впадуть перед ним усі царі». І трохи далі: «І завжди молитися буде за нього». А в Івана 5:23 Христос каже: «Щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця». І Павло (2 Сол. 2:16, 17) каже, молячись: «Сам же Господь наш Ісус Христос і Бог Отець нехай ваші серця Він потішить, і нехай Він зміцнить вас». А яку заповідь, який приклад можуть навести противники з Писання про звертання до святих?
  19. Є друга властивість в умилостивителі: його заслуги мають бути такими, що чинять сатисфакцію за інших, заслуги, якими Бог обдаровує інших для того, щоб через них, наче через свої заслуги, їх було пораховано праведними. Так як один друг сплачує борг за іншого друга, тоді боржник звільняється заслугою іншого так, наче то його заслуга особиста. Таким чином, заслугами Христа обдаровуємося ми, коли в Нього віруємо, щоб нас можна було порахувати праведними нашою впевненістю в Христових заслугах так, наче це наші особисті заслуги.
  20. І від них обох, а саме від обітниці та від обдаровування заслугами, постає впевненість у милосерді [на обох цих частинах мусить ґрунтуватися християнська молитва]. Така впевненість у Божій обітниці і подібним чином у заслугах Христових повинна виявлятися тоді, коли ми молимося. Бо нам треба бути справді впевненими і в тому, що заради Христа нас почуто, і в тому, що Його заслугами у нас є примирений Отець.
  21. Тут противники перше просять нас звертатися до святих, хоча для цього в них немає ані Божої обітниці, ані заповіді, ані прикладу з Писання. І все-таки спричиняють більшу впевненість у милосерді святих, аніж у милосерді Христа, хоча Христос запрошував нас приходити до Нього, а не до святих.
  22. По-друге, вони застосовують до інших заслуги святих так, як і заслуги Христові; вони запрошують нас вірити у заслуги святих так, наче нас пораховано праведними заслугами святих подібно до того, як нас пораховано праведними заслугами Христовими. Тут ми нічого не вигадуємо. В індульгенціях вони кажуть, що вони застосовують заслуги святих.
  23. І Габріель, тлумач канонів меси, впевнено проголошує: «Відповідно до порядку, запровадженого Богом, ми повинні звертатися за поміччю святих для того, щоби ми могли спастися їхніми заслугами та обітницями». Цеслова Габріеля. І все ж таки в книгах і проповідях противників можна то тут, то там прочитати ще абсурдніші речі. Що ж це, як не вчинення умилостивителів? Вони вже всі прирівнюються до Христа, якщо ми віримо в те, що спасаємося їхніми заслугами.
  24. Але де ця угода, запроваджена Богом, на яку посилається він, коли говорить, що нам треба звертатися за допомогою до святих? Хай він наведе приклад або заповідь із Писання. Можливо, вони виводять цю угоду з палаців королів, де друзі мусять використовуватися у ролі заступників. Але якщо король призначає певного заступника, то він не бажатиме, щоб справу перед ним представляли інші. Таким чином, через те, що Христос був призначений нашим Заступником і Первосвящеником, то чому ми шукаємо інших?
  25. Тут і там використовується така форма відпущення: «Стражданнями нашого Господа Ісуса Христа, заслугами найблаженнішої Діви Марії і всіх святих хай буде тобі відпущення гріхів». Тут проголошується відпущення через припущення, що нас примирено та пораховано праведними не тільки заслугами Христовими, але також заслугами інших святих.
  26. Дехто з нас бачив, як помирав доктор богословя, і для його втішання було задіяно якогось богослова, монаха. Він нічого не міг витиснути помираючому чоловікові, окрім молитви: «Мати благодаті, захисти нас від ворогів, прийми нас у годину смерті».
  27. Навіть якщо припустити, що Марія молиться за Церкву, то чи приймає вона душі в смерті, чи вона перемагає смерть, чи вона оживлює? Що робити Христові, якщо це робить блаженна Марія? Хоча вона є найгіднішою найбільшої честі, все одно вона не бажає, щоб її прирівнювали до Христа, але радше бажає, щоб ми зважали на її приклад і повторювали його [приклад її віри та покірності].
  28. Але сам предмет стверджує, що, на загальноприйняту думку, блаженна Марія зайняла цілком місце Христа. Люди звертаються до неї, покладаються на її милосердя, через неї бажають умиротворити Христа, наче Він не Умилостивитель, а жахливий суддя і месник.
  29. Проте ми віруємо, що ми не повинні вірити, що нас стосуються заслуги святих, що через них Бог з нами примирюється чи рахує нас праведними, чи спасає нас. Бо ми здобуваємо відпущення гріхів тільки заслугами Христа, коли віруємо в Нього. Про інших святих сказано (1 Кор. 3:8): «Кожен одержить свою нагороду за працею своєю»,тобто вони не можуть взаємно обдаровувати один одного своїми заслугами, як ченці, які продають заслуги своїх орденів.
  30. Навіть Іларій каже про нерозумних дів: «І як нерозумні діви не могли іти далі зі своїми погаслими світильниками і просили розумних, щоб ті позичили їм оливи; їм же ті відповіли, що не можуть дати її, тому що є сумнів в тому, що її вистачить для всіх, тобто нікому не можуть допомогти діла та заслуги іншого, тому що треба кожному купити оливу для свого світильника самому».
  31. Тож через те, що противники навчають нас покладати нашу впевненість на звернення до святих, хоча для цього в них немає ні Слова Божого, ані прикладу Писання [Старого чи Нового Заповіту], через те, що вони використовують заслуги святих від імені інших, не по-іншому від використання заслуг Христових, і передають честь, яка належить тільки Христові, святим, то ми не можемо прийняти ані їхньої точки зору про поклоніння святим, ані їхніх практик звернень до святих. Бо нам відомо, що впевненість треба покладати на заступництво Христа, тому що лише в ньому є обітниця Божа. Ми знаємо, що лише заслуги Христа є умилостивленням за нас. Через заслуги Христові нас пораховано праведними, коли ми віруємо в Нього, як каже текст Рим. 9:33; (пор. 1 Петр. 2:6 і Іс. 28:16): «Кожен, хто вірує в Нього, не посоромиться!» Так само ми не повинні покладатися на те, що нас пораховано праведними заслугами блаженної Діви чи інших святих.
  32. У вчених2 також поширена ця помилка, а саме та, що кожному святому доручено певне завдання: що Анна обдаровує багатствами [захищає від бідності], Севастіан вберігає від чуми, Валентин зцілює епілепсію, Юрій захищає вершників. Ці точки зору однозначно постали від язичницьких прикладів. Бо таким чином3 про римську Юнону думали як про таку, що збагачує, Фебріс рятує від лихоманки, Кастор і Поллукс захищають вершників тощо.
  33. Хоча ми і повинні уявляти, що звернення до святих навчалося з найбільшою розсудливістю, все ж таки через те, що цей шлях дуже небезпечний, навіщо його треба захищати, коли про нього немає заповіді чи свідчення з Божого Слова? Воно навіть не підтверджується свідченнями стародавніх письменників.
  34. Перш за все через те, що, як я сказав вище, коли на додаток до Христа шукаються інші посередники і впевненість покладається на інших, тоді придушується ціле знання про Христа. Предмет це показує. На початку видається, що згадка про святих припускалася з наміром, який можна знести, як в давніх молитвах. А потім після звернень почалися звернення і зловживання, які є ще дивовижнішими, ніж у поган. Після звертань наступним кроком були образи, їм також поклонялися, і вважалося, що в них існує чеснота так само, як і ворожбити думали, що у небесних тілах, які створені у певний час, існує чеснота. У певних монастирях ми [дехто з нас] бачили статую блаженної Діви, яка так рухалася [ниткою із середини], наче рухалася сама по собі таким чином, щоб або відмовляти, або давати згоду тим, хто в неї просить.
  35. Все ще нечувані історії про святих, яким публічно навчають з великим авторитетом, перевищують дивовижні казки про статуї та картини. Варвара в муках просить про винагороду, щоб ніхто, хто звернеться до неї, не помер без Євхаристії. Інший, стоячи на одній нозі, щоденно переказував цілий Псалтир. Деякі мудреці малювали [для дітей] Христофора, для того щоб алегорією позначити, що має бути велика сила в тих, хто носить Христа, тобто в тих, хто навчає Євангелію чи сповідує його, тому що треба долати найбільші небезпеки [бо вони мусять вночі перебиратися за велике море, тобто долати всякі спокуси та небезпеки]. Потім нерозумні монахи навчали посеред люду, що треба звертатися до Христофора так, наче такий Поліфем колись існував.
  36. І хоча святі робили великі діла, які були корисними або державі, або показуючи особисті приклади, спомин про які міг би сприяти і зміцненню віри, і повторювання їх у чиненні діл, ніхто не досліджував цього з правдивих оповідей. [Хоча Бог Всемогутній через Своїх святих, як особливих людей, вчинив багато великого в обох царстваху Церкві і у світських справах; хоча є багато великих прикладів у житті святих, які були би дуже корисними для князів і панів, для вірних пастирів і опікунів душ, для уряду і світського, і церковного, особливо для зміцнення віри в Бога; все ж таки вони це пропустили, а проповідували найнезначніші речі про святих, про їхні тверді постелі, про їхні сорочки з волосяниці і т. д., що значною мірою є вигадками]. І все ж таки насправді корисним є чути про те, як святі мужі керували урядами [як у Святім Писанні розповідається про царів Ізраїля та Юди], через які біди та через які небезпеки вони переходили, як святі мужі надавали поміч царям у великих небезпеках, як вони навчали Євангелію, які змагання вони мали з єретиками. Приклади милосердя також повчальні, коли ми бачимо відречення, що прощене Петрові, коли ми бачимо Кіпріана, прощеного за те, що він був ворожбитом, коли ми бачимо Августина, який відчув силу віри у хворобі, твердо проголошуючи, що Бог вірно чує молитви віруючих. Корисним є, щоб наводилися такі приклади, як ці, що містять умовляння або для віри, або для страху, або для керування державою.
  37. Проте деякі марнослови, не обдаровані ані знанням, ані вірою, ані державним управлінням, вигадали історії у повторенні віршів, у яких нема нічого іншого, окрім забобонних прикладів про певні молитви, певні пости, певні додатки служб про принесення прибутку [у яких нема нічого, окрім прикладів, як святі носили сорочки з волосяниці, як вони молилися в час семи канонічних годин, як вони жили на хлібі та воді]. Такими є чудеса, що були винайдені про вервиці та подібні церемонії. І немає потреби повторювати такі приклади. Бо легенди, як вони їх називають, і люстерка прикладів, і вервиці, у яких є багато всього такого, чого не знайти у правдивих оповідях Лукіана, збереглися до нашого часу.
  38. Єпископи, богослови та монахи хвалять ці жахливі та нечестиві оповідання [і вони їх дозволяли впродовж такого довгого часу на велику шкоду сумлінням, про що навіть страшно думати], тому що вони їм допомагали з насущним хлібом. Вони не терплять нас; що ми для того, щоб шана та служіння Христові були більш помітними, не вимагаємо звертання до святих і засуджуємо поклоніння святим.
  39. І хоча всі добрі люди повсюди для виправлення цих зловживань щиро прагнули або впливу єпископів, або старанності проповідників, все одно наші противники у Конфутації разом пропускають усі пороки, які є зовсім очевидними, так наче бажають, щоб через прийняття Конфутації спонукати нас схвалювати навіть найжахливіші зловживання.
  40. Ось так спритно написана Конфутація не тільки на цю тему, але й майже на кожну тему. [Вони вдають, що вони є такими чистими, як золото; що вони ніколи навіть води не скаламутили]. Немає жодного місця, у якому вони проводять межу між очевидними зловживаннями та своїми догмами. І все- таки якщо є посеред них якийсь здоровий розум, то вони визнають, що до доктрини схоластів та каноників належать багато фальшивих точок зору, а окрім того, що за такого невігластва та недбальства пастирів у Церкву закралося багато зловживань.
  41. Бо Лютер не перший скаржився про публічні зловживання. Багато вчених і відмінних мужів задовго до теперішніх часів вважали негожими зловживання месою, впевненість у чернецьких звичаях, службах святим з метою отримання прибутку, змішування доктрини про покаяння, яка в Церкві повинна бути якомога чіткішою та простішою. Ми самі4 почули, що відмінні богослови прагнуть поміркованості у схоластичній доктрині, котра відстоює більше філософські суперечки, а не побожність. І все ж таки з-посеред них давніші богослови є ближчими до Писання, аніж пізніші богослови. Таким чином, їхнє богословя все більше і більше занепадало. Як і в багатьох добрих мужів, які від самого початку були приязними з Лютером, не було ніякої для цього іншої причини, окрім тієї, що вони бачили, що він звільняє розум людей від цих лабіринтів безмежних і найзаплутаніших дискусій, що існують посеред схоластичних богословів і каноників, і що він навчає корисному для добра.
  42. Тому противники не діяли відверто у передаванні тих зловживань, з якими вони бажали погодитися у Конфутації. А якби вони бажали піклуватися про інтереси Церкви, особливо на цю тему, то їм треба було би закликати нашого найславетнішого імператора вжити заходів для виправлення зловживань [які готують ґрунт для осміювання нас турками, юдеями та всіма невіруючими], як ми, безсумнівно, вважаємо його за особу, що найпалкіше бажає зцілення та укріплення Церкви. Але противники не діють так, щоби допомогти найшанованішій та найсвятішій волі імператора, а лише для того, щоб будь-яким чином роздушити нас.
  43. Вони виявляють багато ознак того, що їх мало тривожить стан Церкви. [Їх не мучить безсоння через журбу, щоб проповідувалися християнська доктрина та чисте Євангеліє]. Їм не болить, що в людей повинен бути підсумок доктрин Церкви. Вони захищають очевидні зловживання з новою та нечуваною жорстокістю. Вони не допускають в Церкву ніяких здібних учителів. Добрі мужі можуть легко розсудити до чого йдеться. Але таким чином вони не зважають ані на власний авторитет, ані на авторитет Церкви. Бо після того, як будуть убиті добрі учителі, після того, як буде придушено здорову доктрину, постануть фанатичні духи, яких не зможуть зупинити противники, які непокоїтимуть Церкву безбожними догмами і перекинуть ціле церковне управління, якого ми палко прагнемо дотримуватися.
  44. Тому, найславетніший Імператоре Карле, заради слави Христової, яку, поза всяким сумнівом, ви бажаєте хвалити та помножувати, ми благаємо вас не погоджуватися з жорстокими порадами наших противників, але шукати інших способів так запровадити гармонію, щоби на побожні сумління не накладався тягар, щоб проти невинних людей не застосовувалася жорстокість, як це ми бачимо до цього часу, і щоб у Церкві не придушувалася здорова доктрина. Перед Богом понад усе ви відповідальні за дотримання здорової доктрини і передачі її нащадкам, і маєте захищати тих, хто навчає тому, що є правильним. Тому що Бог вимагає це, коли Він вшановує царів Своїм Імям і називає їх богами, кажучи (Пс. 82:6): «Я сказав був: Ви боги»,а саме: що вони повинні піклуватися про збереження та поширення Божих речей, тобто Євангелія Христового на землі, і, як вікарії Божі, повинні захищати життя та безпеку невинних [правдивих християнських учителів і проповідників].  

1 Див. Gabriel Biel, Expos. Can. Miss., lec. 31.
2 Biel, Expos. Can. Miss., Lect. 23.
3 В нім. варіанті цей параграф пропущено до кінця.
4 Залишок параграфу в німецькому варіанті пропущено.  

<-назад далі ->


Сайт создан в системе uCoz