Апологія Ауґзбурзького віросповідання
Розділ VII
Стаття XIII. Про кількість і використання Таїнств
- У тринадцятій статті противники схвалюють наше твер- дження про те, що Таїнства є не тільки ознаками віро- сповідання посеред людей, як це дехто собі уявляє, але що вони є радше ознаками та свідченнями Божої волі стосовно нас, через які Бог спонукає серця вірити [є не просто ознаками, якими люди можуть визнавати один одного, як пароль на війні, ліврея тощо, але є дієвими ознаками і певними свідченнями тощо].
- Але тут вони просять, щоб ми також нараховували сім Таїнств. Ми притримуємося того, що треба так все вести, щоби справи та церемонії, запроваджені у Писаннях, якою би не була їхня кількість, не нехтувалися. Так само ми не думаємо, що велика різниця від того, що (хоча і заради вчення) інші вважають по- іншому, при умові, що вони все ще правдиво дотримуються того, що викладено в Писанні. Як і давні також не вважали таким само чином. [Але щодо цієї кількості Таїнств, то фактом є те, що отці не були одностайними у їхньому перерахуванні; таким чином, ці сім церемоній не є однаково необхідними].
- Якщо ми називаємо Таїнства «обрядами, які мають заповідь Божу і до яких додано обітницю благодаті», тоді легко вирішити, що є, властиво, Таїнствами. Бо обряди, запро- ваджені людьми, не будуть, таким чином, Таїнствами, властиво, так названими. Бо не людській владі належить обіцяти благодать. Тому ознаки, що запроваджені без Божої заповіді, не є певними ознаками благодаті, хоча й вони, можливо, навчають невихованих [дітей чи нерозвинених] або нагадують про щось [як намальований хрест].
- Тому Хрищення, Господня Вечеря і Відпущення,1 яке є Таїнством покаяння, є правдивими Таїнствами. Бо ці обряди мають Божу заповідь і обітницю благодаті, яка є властивою Новому Заповітові. Бо коли ми охрищені, коли ми споживаємо Господнє тіло, коли нам відпускаються гріхи, то вони, звичайно, повинні нас запевнювати, що Бог правдиво прощає нас заради Христа.
- І Бог водночас Словом і обрядами спонукає серця вірувати та осягати віру, як і каже Павло (Рим. 10:17): «Віра від слухання». Але так само, як і Слово входить у вуха для того, щоби вдарити серця, так само і сам обряд зустрічається з очима для того, щоб зрушити серця. Вплив Божого Слова та обряду є таким самим, як про це добре сказано Августином, що Таїнство є «видиме слово»,2 тому що обряд приймається очима і є наче картиною Слова, що означає те саме, що й Слово. Тому вплив обох є однаковим.
- Конфірмація і миропомазання є обрядами, що отримані від отців, які навіть Церква не вважає за необхідні для спасіння, тому що в них немає Божої заповіді. Тому корисним є відрізнити ці обряди від попередніх, у яких є Божа виразна заповідь і чітка обітниця благодаті.
- Противники розуміють священство не як служіння Слова і надавання Таїнств іншим, але вони розуміють його як таке, що стосується до жертов: так наче в Новому Заповіті повинне бути священство, подібне до левитського,жертвувати за людей і заслуговувати відпущення гріхів для інших.
- Ми навчаємо, що жертва Христа, померлого на хресті, є достатньою за гріхи цілого світу, і що, окрім того, немає потреби в інших жертвах, наче цієї жертви недостатньо за наші гріхи. Відповідно, люди3 виправдовуються не через будь- які інші жертви, але тільки через цю одну жертву Христову, коли вірують, що цією жертвою вони були визволені.
- Відповідно, їх покликано священиками не для того, щоби приносити якісь жертви за інших людей, як у Законі, щоб ними заслужити відпущення гріхів для людей, але їх покликано навчати Євангелію і надавати Таїнства людям.
- Також у нас немає іншого священства, подібного до левит- ського, як про це в достатній мірі навчає Послання до євреїв.4
- Але якщо розуміти рукопокладання як таке, що стосується служіння Словом, то у нас немає бажання не називати рукопокладання Таїнством. Бо служіння Слова має Божу заповідь і славетні обітниці (Рим. 1:16), що Євангеліє«...сила Божа на спасіння кожному, хто вірує». Подібним чином (Іс. 55:11): «Так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!»
- Якщо рукопокладання розуміти таким чином, тоді нам не треба відмовлятися називати покладання рук Таїнством. Бо Церква має заповідь призначати служителів, що повинно бути для нас дуже угодним, тому що ми знаємо, що Бог схвалює це служіння, і що Він є присутнім у ньому [що Бог пропові- дуватиме та діятиме через чоловіків і тих, хто обраний чоловіками].
- І корисно, наскільки це можливо, прикрашати служіння Слова усілякою хвалою проти фанатиків, яким увижається, що Святий Дух дається не через Слово, але через їхні певні приготування, коли вони сидять, нічого не роблячи, у затем- нених місцях, чекаючи просвітлення, як про це раніше навчали ентузіасти, а зараз навчають перехрищенці.
- Шлюб не був вперше запроваджений у Новому Заповіті, але на початку, одразу при створенні людської раси. І навіть більше того, у нього є Божа заповідь; у нього є також обітниці, але насправді вони не стосуються Нового Заповіту, але стосуються радше тілесного життя. Тому, коли хтось бажає називати його Таїнством, то він все-таки повинен відрізняти його від попередніх Таїнств [двох попередніх Таїнств], які, властиво, є ознаками Нового Заповіту і свідченнями про благодать і про відпущення гріхів.
- Але якщо в шлюбу буде назва Таїнства з тієї причини, що у нього є Божа заповідь, тоді інші стани та служіння, які мають Божі заповіді, можуть називатися Таїнствами, як наприклад, урядування.
- Останнє, якщо серед Таїнств треба перераховувати все те, що має Божу заповідь, і до чого додано обітниці, то чому би нам сюди не додати і молитви, яка по правді може називатися Таїнством? Бо в неї є Божа заповідь і дуже багато обітниць; і якщо її помістити серед Таїнств, наче в якесь видатне місце, то це запрошуватиме людей до молитви. Сюди також можна зарахувати милостиню, а також біди, які самі по собі є ознаками, до яких Бог додав обітниці.
- Але пропустімо все це. Бо жодна розсудлива людина не буде змагатися за кількість чи за термін, якщо все ще збережено предмети, які мають Божу заповідь і обітниці.
- Все ще потрібно розуміти, як Таїнства треба використо- вувати. Тут ми осуджуємо цілу юрбу схоластичнихдокторів, які навчають, що Таїнства дарують благодать ex opere operato без доброї схильності зі сторони того, хто використовує їх за умови, що він не чинить перепони на їхньому шляху. Абсолютно юдейською точкою зору є вважати, що ми виправ- довуємося церемонією без доброї схильності серця, тобто без віри. І все-таки ця безбожна та згубна точка зору навчається з великим повноваженням по всьому царстві Папи.
- Павло суперечить цьому і заперечує (Рим. 4:9), що Авраам був виправданий обрізанням, але стверджує, що воно було ознакою вправляння у вірі. Таким чином ми навчаємо, що у використанні Таїнств повинна бути додана віра, яка повинна вірувати в ці обітниці і одержувати обіцяні речі, що пропо- нуються у Таїнствах.
- І для цього є серйозна і проста причина. Обітниця не приносить користі, якщо вона не приймається вірою. Але Таїнства є ознаками [і печатками] обітниць. Тому у вико- ристанні Таїнств повинна додаватися віра, щоб коли хтось вживав Господню Вечерю, то вживав її таким чином. Через те, що цеТаїнство Нового Заповіту, як це чітко каже Христос,5 то він повинен бути впевненим, що те, що пропо- нується у Новому Заповіті, а самевідпущення гріхів, те пропонується йому. І хай він одержує це вірою, хай він утішає своє стривожене сумління і знає, що ці свідчення не є хибними, але настільки певні, наче [і навіть певніші наче] Бог новим чудом проголосив би з небес, що Його волею є дарувати прощення. Але яка користь від цих чудес і обітниць неві- руючому?
- І тут ми говоримо про особливу віру, яка вірує у теперішні обітниці, яка не лише вірує, що Бог існує взагалі, але яка вірує, що пропонується відпущення гріхів.
- Це використання Таїнств втішає побожні та стривожені серця.
- І навіть більше, ніхто не може висловити словами, що спричинили у Церкві ці фанатичні думки про opus operatum без побожної схильності зі сторони того, хто використовує Таїнства. Звідси ж осквернення меси, яке не знає меж; але про це ми поговоримо нижче. Також з давніх письменників неможливо привести жодної літери, яка би в цій справі свідчила на користь схоластів. І навіть більше того, Августин говорить про протилежне: віра Таїнства, а не Таїнство виправдовує. І добре відомим є проголошення Павла (Рим. 10:10): «Серцем віруємо для праведности».
1 Пор. Апологія, стаття хі.; стаття хіі., пар. 39 і далі; а з іншого бокуВеликий
Катехізис, част. iv.: пар. 1.
2 Августин про Івана, Трактат 80: пар. 3: «Слово приходить до Таїнства, хоча й воно
саме є видимим Словом».
3 Нім. варіант пропускає це до пар. 10.
4 Див. розділи VII-X.
5 Луки 22:20.