Формула Злагоди

ЧАСТИНА 2
ПОВНЕ, ПРОСТЕ І ЧІТКЕ ПОВТОРЕННЯ І ПРОГОЛОШЕННЯ певних статей Ауґзбурзького віросповідання, про які упродовж деякого часу була суперечка посеред деяких богословів, що під ним підписалися, які тут зазначено і викладено відповідно до аналогії Божого Слова і підсумкового змісту нашої християнської доктрини.
РОЗДІЛ X
Про церковні обряди, які [зазвичай] називаються адіафорою або незначними справами

Про церемонії та церковні обряди, які не є ані заповіданими, ані забороненими у Божому Слові, але були запровадженими у Церкві з добрим наміром заради доброго порядку і пристой- ності або ж по-іншому,для підтримування християнської дисципліни, розбрат подібним чином постав серед деяких богословів Ауґсбурзького віросповідання.
Через те, що одна сторона притримувалася того, що у час переслідувань і у випадку сповідання [коли треба робити сповідання віри], навіть коли вороги Євангелія не пого- джуються з нами у доктрині, все-таки деякі [вже давно] відмінені церемонії, які самі по собі є адіафорою, і не є наказаними, ані забороненими Богом, можуть не силуючи сумління, бути відновленими у відповідності з тиском і вимогою противників, і, таким чином, у такій [речах самі по собі] адіафорі або незначних справах, ми справді можемо з ними мати згоду.
Але інша сторона змагалася, що у випадку сповідання у час переслідування, особливо коли ним противники задумували через силу та примус або в підступний спосіб утискувати чисту доктрину і поступово запровадити знову в наших церквах свою фальшиву доктрину, то, як було сказано, це жодним чином не може відбуватися без насилля над сумлінням і упереджен- ням до божественної правди.
Для того щоб пояснити цю суперечку, і Божою благодаттю врешті її вирішити, ми представляємо християнському читачеві наступне просте твердження [у згоді зі Словом Божим]:
А саме, коли під назвою та приводом, пропонуються такі речі (хоча й перефарбовані в інший колір), які є власне против- ними Божому Слову, то їх не треба вважати за адіафору, але їх треба уникати, як речі, які заборонені Богом. Подібним чином, також до правдивої адіафори або незначних справ, які видаються або (для того, щоб уникнути переслідувань) вигадані для того, щоб справляти враження, що наша релігія не відрізняється сильно від папістської, або що їхня релігія не є цілковито протилежною до нашої. Або коли такі церемонії вигадуються з ціллю і тому вимагаються та приймаються так, наче ними і через них примирено дві протилежні релігії і вони стали одним тілом. Або знову, коли з того мають відбуватися та поступово виходити поступки папству і відхід від чистої доктрини Євангелія і правдивої релігії [коли є небезпека того, що ми виглядаємо так, наче рухаємося до папства, або відступилися чи перебуваємо в стані поступового від- ходження від чистої доктрини Євангелія].
Бо в цьому випадку мусить зважуватися те, що пише Павло (2 Кор. 6:14,17): «До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, каже Господь».
Так само, коли є даремні, безглузді вистави, з яких немає користі ні задля доброго порядку, ані для християнської дисципліни, то ані для євангелицької пристойності у Церкві, то вони також не є правдивою адіафорою або незначними справами.
Але про ці речі, які є правдивою адіафорою або справами незначними (як пояснено перед цим), ми віруємо, навчаємо і сповідуємо, що такі церемонії, у собі та самі по собі не є поклонінням Богові, як також не є частиною поклоніння Богові, але повинні від нього належним чином відрізнятися, як написано: «Надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей...» (Мт. 15:9).
Тому ми віруємо, навчаємо і сповідуємо, що Церква Божа повсюди і в усі часи має, відповідно до обставин, владу, силу і право [у справах, які справді є адіафорою] змінювати їх, зменшувати або збільшувати, без необдуманості та образ впорядковано та належним чином будь-коли коли це може вважатися за найдоречніше, найкорисніше та найкраще для [збереження] доброго порядку [утримування], християнської дисципліни [і для Эхфбойб гідних сповідування Євангелія], і для наставляння Церкви. Про те, як навіть слабким у вірі ми можемо бути корисними та поступатися у доброму сумлінні у такій зовнішній адіафорі, навчає Павло (Рим. 14) і доводить це своїм прикладом (Дії 16:3; 21:26; 1 Кор. 9:19).
Ми віруємо, навчаємо і сповідуємо також, що у час [у який вимагається сповідування небесної правди] сповіді, коли вороги Божого Слова прагнуть придушити чисту доктрину Святого Євангелія, ціла Церква Божа, і навіть кожен хрис- тиянин, але особливо служителі Слова, як голови громад Божих [як ті, кого Бог призначив правити Його Церквою], є зобовязаними, відповідно до Божого Слова, сповідувати [благочестиву] доктрину і те, що належить цілій [чистій] релігії, вільно та відкрито, не лише на словах, але й ділами та вчинками. І що тоді, у цьому випадку, навіть у такій [таких речах правдивих і в самих по собі] адіафорі, вони не мусять поступатися противникам або дозволяти, щоб ця адіафора навязувалася їм їхніми ворогами, чи то силою, а чи лукавством на шкоду правдивому поклонінню Богові і для запровадження та дозволу ідолопоклонства.
Бо написано (Гал. 5:1): «Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства!» Також (Гал. 2:4 і далі): «А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підглядати нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас поневолити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддалися були, щоб тривала в вас правда Євангелії».
І [очевидним є те, що] Павло говорить у тому само місці про обрізання, яке в той час було адіафорою (1 Кор. 7:18 і далі), і використовувалося Павлом [все-таки] в інших місцях з [християнською і] духовною свободою (Дії 16:3). Але коли фальшиві апостоли вимагали обрізання і зловживали ним так, наче діла Закону були необхідними для праведності та спасіння, і зловживали нею для ствердження своїх помилок у розумі людей, то Павло каже, що він ні на годину не поступався би для того, щоб правда Євангелія могла тривати [незайманою].
Таким чином, Павло поступається і дає дорогу слабким у [дотриманні] їжі, і пори, або днів (Рим. 14:6). Але фальшивим апостолам, які бажали їх навязати на сумління, як речі необхідні, він не поступився би навіть у тих речах, які самі по собі є адіафорою (Кол. 2:16): «Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято». І коли Петро та Варнава поступилися до певної міри [більше, ніж повинні були], то Павло відкрито докоряє їм, як тим, що ходили неправильно, невідповідно до правди Євангелія (Гал. 2:11 і далі).
Бо тут більше не є питання про адіафору, яка у своїй природі та сутності є і залишається сама по собі вільною, і, відповідно, може не визнавати жодного наказу або заборони, щоб її використовувати або пропускати. Але на першому місці стоїть питання про священну статтю нашої християнської віри, як свідчить Апостол «щоб тривала правда Євангелія», яка затьмарюється і перекручується таким примусом і наказом, тому що така адіафора або публічною вимагається для дозволу фальшивої доктрини, забобону або ідолопоклонства і для придушення чистої доктрини або принаймні нею зло- вживають для цієї цілі противники, і вона приймається таким чином [або звичайно таким чином приймається ними і вони вірять, що вона відновлюється для цього зловживання і з цією ціллю].
Подібним чином, стаття про християнську свободу тут також перебуває в небезпеці. Зберегти її так ревно закликає Церкву Святий Дух через вуста святого Апостола, як ми чули про це вище. Бо, як тільки вона послаблена, а приписи людей [людські традиції] навязуються з примусом на Церкву так, наче вони є необхідними, а пропущення їх є невірним і грішним, то таким чином вже дорога є готова для ідоло- поклонства, яким приписи людей [людські традиції] посту- пово намножуються і вважаються за служіння Богові, яке є не лише рівним приписам Божим, але навіть ставиться вище від них.
Тож такою [невчасною] поступкою і згодою у зовнішніх речах, там, де перед тим не було християнського союзу в доктрині, ідолопоклонники утверджуються у своєму ідолопоклонстві. З іншого боку, правдиві віруючі страждають, ображаються і ослабляються у своїй вірі [їхня віра сильно вражається і по ній луплять, наче тараном]. Обидві ці речі кожен християнин заради добробуту душі і спасіння повинен уникати, як написано: «Від спокус горе світові!»⁶¹ Також: «Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині...» (Мт. 18:6).
Але особливо треба те памятати, що каже Христос: «Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небес- ним Отцем Моїм визнаю й Я».⁶²
І навіть більше від цього, те, що це завжди і повсюди була віра і сповідання про таку адіафору, головних учителів Ауґсбурзь- кого віросповідання, слідами яких ми пішли і маємо намір благодаттю Божою залишатися у цім їхнім Віросповіданні, то виведено наступні свідчення зі Шмалькальдських статей, які було складено і підписано року 1537, які [найчіткіше] показують:
Свідчення виведені зі Шмалькальдських статей, написаних року 1537:
Шмалькальдські статті про це кажуть таке: «Ми не визнаємо їх, що вони є Церквою, і [по правді] вони не є [Церквою]. Ані ми не бажаємо слухати того, що, під імям Церкви, вони наказують або забороняють. Бо, слава Богові, [сьогодні] будь-яка семирічна дитина знає, що таке Церква, а саме святі віруючі та ягнята, які чують голос свого Пастиря».⁶³ І одразу перед цим місцем: «Якби єпископи були правдивими єпископами [відправляли б своє служіння належним чином] і присвячували б себе Церкві і Євангелію, то можна було б, заради любові і єдності, але не через необхідність, дарувати їм право рукопокладати і затверджувати нас і наших проповідників, уникаючи, однак, при цьому всіх комедій та захоплюючих видовищ [обманів, безглуздя і зовнішніх проявлень] нехристиянської [язичницької] процесії та бучності. Але так, як вони не є, та й не бажають бути правдивими єпископами, а бажають бути земними панами і князями, котрі не проповідують, не настановляють, не христять, не відправляють Господньої Вечері й не здій- снюють ніякої іншої роботи або служіння Церкви, але навіть більше, переслідують і засуджують тих, хто відправляє всі ці функції, будучи покликаними виконувати їх, Церква не повинна залишатися через них без служителів [бути покинутою без служителів або позбавленою служи- телів].⁶⁴
Під статтею «Про владу і примат Папи», Шмалькальдські статті зазначають: «Тож наскільки ми не можемо поклонятися самому дияволові, як Господеві і Богові, так ми і не можемо зносити його (диявола) апостола, Папу, чи антихриста в його правлінні головою чи паном. Бо обманювати та вбивати, і знищувати тіло та душу навіки, ось в чому насправді полягає його папське правління».⁶⁵
У трактаті «Про владу і примат Папи», який додано до Шмаль- кальдських статей і який був підписаний присутніми у Шмалькальді богословами їхніми власними руками, ми читаємо: «Нехай вони не обтяжують Церкву традиціями. Нехай нічия влада не буде вище Слова [Божого]».⁶⁶
Незабаром потому: «Тому всім християнам слід остері- гатися участі в безбожному вченні, богозневагах і непра- ведної жорстокості Папи. З цієї причини їм слід залишити і зненавидіти Папу і його прибічників, як царство анти- христа. Як Христос заповідав у Матвія (7:15): «Стере- жіться фальшивих пророків» Також Павло у Посланні до галатів (1:8), до Тита (3:10) заповідає уникати і ненавидіти таких, як проклятих безбожних учителів. Так у 2 Посланні до коринтян (6:14): «До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням або яка спільність у світла з темрявою?»
Мати таку розбіжність у думках із стількома народами й називатися розкольникамице серйозна справа. Але ми не маємо божественної заповіді про те, щоби бути прибіч- никами і захисниками безбожності і неправедної жорсто- кості».⁶⁷
Подібним чином, також доктор Лютер достатньо навчав Церкву Божу у особливому трактаті про те, що ми повинні думати про церемонії загалом, і особливо про адіафору, том ІІІ, вид. Єни, стор. 523 і, подібним чином, також 1530 року німецькою мовою, том V, вид. Єни.
З цього пояснення кожен може зрозуміти те, що є належним для кожної християнської громади і кожної християнської людини, особливо в час сповідування [коли треба вчинити визнання віри], а особливо для проповідників, що робити, а що залишити незробленим, без шкоди для сумління, щодо адіафори, для того щоб не гнівити Бога [не провокувати до справедливого гніву], щоб не завдавати шкоди любові, щоб не зміцнювалися вороги Божого Слова, і щоб не спокушалися слабкі у вірі.
1. Тому ми відкидаємо і засуджуємо як невірне те, коли приписи людські самі по собі вважаються як служба або частина служби Богові.
2. Ми відкидаємо і засуджуємо також як невірне те, коли ці приписи навязуються силою на громаду Божу за обовязкові.
3. Ми відкидаємо і засудужуємо також як невірну точку зору тих, які притримуються того, що в час переслідувань ми можемо поступатися ворогам Святим Євангелієм у [віднов- ленні] такій адіафорі або можемо досягнути згоди з ними, яка приносить шкоду правді.
4. Ми так само вважаємо за гріх, гідний покарання те, коли у час переслідування, через ворогів Євангелія, будь-що в адіафорі, або в доктрині, або в будь-чому, що стосується релігії, чиниться словом і вчинком всупереч та на противагу християнському віросповіданню.
5. Ми відкидаємо і засуджуємо також, коли цю адіафору скасовують [божевілля тих, хто скасовує] у такий спосіб, наче Церква Божа не є вільною будь-коли і будь-де використо- вувати одну або більше християнських свобод, залежно від обставин, для найбільшої користі Церкви.
Відповідно до цієї доктрини, церкви не засуджуватимуть одна одну через неподібність церемоній, коли у християнській свободі у когось є її більше або менше за умови, що вони перебувають один з одним у єдності доктрини і усіх її статей, і також у вірному використанні святих Таїнств, відповідно до добре відомого вислову: «Незгода у пості не руйнує згоди у вірі».

⁶¹Мт. 18:7.
⁶²Мт. 10:32.
⁶³ШС ІІІ, хіі:1-2.
⁶⁴ШС ІІІ, х:1-2.
⁶⁵ШС ІІ, iv:14.
⁶⁶ТР.:11.
⁶⁷ТР.:41-42.

<-назад вперед->

Книга Злагоди

Формула Злагоди