Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Формула Злагоди

ЧАСТИНА 2
ПОВНЕ, ПРОСТЕ І ЧІТКЕ ПОВТОРЕННЯ І ПРОГОЛОШЕННЯ певних статей Ауґзбурзького віросповідання, про які упродовж деякого часу була суперечка посеред деяких богословів, що під ним підписалися, які тут зазначено і викладено відповідно до аналогії Божого Слова і підсумкового змісту нашої християнської доктрини.
РОЗДІЛ VІ
Про третє використання божественного Закону

  1. Через те що Закон Божий є корисним не лише тим, що: 1) ним підтримується зовнішня дисципліна і порядність проти диких, неслухняних людей; 2) також, що через нього люди приводяться до знання про свої гріхи, але 3) навіть тоді, коли вони народилися знову Духом Божим, є наверненими до Господа, і, таким чином, покривало Мойсеєве з них спало, вони живуть і ходять у Законі, то постала незгода посеред деяких богословів про це третє та останнє використання Закону.
  2. Бо одна сторона навчала і притримувалася того, що відро- джені не навчаються із Закону новому послухові або того, в яких добрих ділах вони повинні ходити, як і не треба спонукати [із Закону] до цього вчення [про добрі діла], тому що вони були визволені Сином Божим, стали храмами Його Духа, і тому самі вільно, так само, як сонце, без будь-якого примусу іде своїм курсом, самі по собі, підказками та імпульсами Святого Духа, роблять те, що від них вимагає Бог.
  3. Інша ж сторона навчала навпаки: хоча правдиві віруючі справді водяться Божим Духом, і, таким чином, відповідно до внутрішньої людини, чинять Божу волю від Духа вільного, все-таки тільки Святий Дух використовує з ними для навчання написаний Закон, яким навіть правдиві віруючі можуть навчитися служити Богові не відповідно до своїх власних думок, але відповідно до Його написаного Закону і Слова, які є певним правилом і стандартом благочестивого життя і ходіння, спрямованим відповідно до вічної і незмінної волі Божої.
  4. Для пояснення і кінцевого вирішення цієї суперечки ми одностайно віруємо, навчаємо і сповідуємо, що хоча правдиво віруючі, правдиво навернені до Бога і виправдані християни є визволеними та вільними від прокляття Закону, все одно вони повинні щоденно вправлятися у Законі Господньому, як написано (Пс. 1:2; 119:1): «Блажен муж, що в Законі Господньому його насолода; і про Закон вдень та вночі він роздумує». Бо Закон є дзеркалом, у якому воля Божа і те, що є Йому угодним, чітко є представленими та які повинні [таким чином] показуватися віруючим і вони старанно безперервно повинні спонукатися до них.
  5. Бо, хоча «Закон не даний для праведника», як свідчить Апостол (1 Тим. 1:9), «але для беззаконних», все ж таки це не треба розуміти так просто, що виправдані повинні жити без Закону. Бо Закон Божий записаний у їхньому серці, а першій людині, одразу по її створенні, був також даний Закон, відповідно до якого вона повинна була діяти. Але св. Павло мав на увазі те, що Закон не може обтяжувати своїм прокляттям тих, хто через Христа є примиреним з Богом, і йому не треба тривожити своїм примусом відроджених, тому що за внутрішньою людиною вони насолоджуються Божим Законом.34
  6. І справді, якби віруючі і вибрані діти Божі були цілковито відновленими перебуваючим у них Духом Божим у цьому житті, так що у їхній природі і в усіх її силах, вони були би цілковито вільними від гріха, то їм не потрібно би було ніякого закону, як також ніякого рушія. Але вони самі і цілковито добровільно робили би те, що за своїм обовязком вони зобовязані робити відповідно до Божої волі, без ніякого навчання, докору, прохань або спонукань Закону. Так само, як сонце, місяць і всі сузіря небесні самі по собі, без перепон ідуть своїм курсом, без докору, просьб, спонукання, сили чи необхідності, відповідно до влаштування Божого, яке Бог дав їм одного разу, або навіть, як святі ангели виявляють повний послух.
  7. Але через те, що в цьому житті віруючі не є відновленими досконало або повністю, completive vel consummative [як кажуть давні], (бо хоча їхні гріхи є покритими досконалим послухом Христовим так, що вони не зараховуються віруючим на осуд, а також через Святого Духа почалося умертвіння старого Адама і відновлення у дусі їхнього розуму), та все одно старий Адам завжди чіпляється до них у їхній природі, і у всіх її внутрішніх і зовнішніх силах.
  8. Про це написав Апостол (Рим. 7:18 і далі): «Знаю-бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре». І знову: «Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню». Знову: «Бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним». Також (Гал 5:17): «Тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете».
  9. Тож через ці пожадання плоті, правдиво віруючі, вибрані і відроджені діти Божі потребують не лише щоденного навчання і докору, попередження і застереження Закону, але також частих докорів, якими вони постають [якими з них струшується стара людина] та йдуть за Духом Божим, як написано (Пс. 119:71): «Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов!» І знову (1 Кор. 9:27): «Вмерт- вляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним». І знову (Євр. 12:8): «А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини». Як це повністю пояснив д-р Лютер у підсумку частини церковних проповідей на послання для девятнадцятої неділі по Трійці.
  10. Але тут ми мусимо також окремо пояснити те, що відповідно до нового послуху віруючих робить, дозволяє та чинить Євангеліє, і те, що при цьому, щодо добрих діл віруючих, є служінням Закону.
  11. Бо Закон справді каже, що це Божа воля і заповідь, щоб ми ходили в обновленні життя, але він не дає нам сили і спроможності це почати та робити. Та Святий Дух, Який дається і одержується не через Закон, але через пропові- дування Євангелія (Гал. 3:14), відновлює серце.
  12. Потому Святий Дух використовує Закон так, що з нього Він навчає відроджених і в Десяти Заповідях Він виявляє і вказує їм «що то є воля Божа, добро, приємність» (Рим. 12:2), у добрих ділах, які «Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували» (Еф. 2:10). До них Він їх закликає, і коли через плоть, що є в них, вони є бездіяльними, недбалими і бунтівними, то Він докоряє їм за те через Закон, так що Він виконує два служіння одразу: Він вбиває і оживлює, Він понижує до пекла і знову піднімає. Бо Його служіння не лише втішати, але й також докоряти, як написано: «А як прийде, Він [Святий Дух] світові» (під яким все ще є старий Адам) «виявить про гріх, і про правду, і про суд».35
  13. А гріх є у всьому, що суперечить Божому Закону.
  14. І св. Павло каже: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору»36 тощо, і докоряти є властивим служін- ням Закону. Тому коли тільки віруючі спотикаються, їм треба докоряти Святим Духом із Закону, і тим Самим Духом знову заспокоювати та втішати проповідуванням Святого Євангелія.
  15. Але для того, щоб, наскільки це можливо, уникати всіх непорозумінь, і вберігати та вірно навчати розмежуванню між ділами Закону та Духа, то треба з особливою старанністю зауважити те, що коли розглядається предмет добрих діл, які є у відповідності із Божим Законом (бо інакше вони не є добрими ділами), тоді слово «Закон» має один смисл, а саме: незмінна воля Божа, відповідно до якої люди повинні поводитися у житті.
  16. Проте відмінність у ділах існує через відмінності у людях, які прагнуть жити у відповідності до цього Закону та волі Божої. Бо допоки людина невідроджена, і поводиться відповідно до Закону та робить діла тому, що вони так наказані, через страх або через бажання винагороди, то вона все ще під Законом, і її діла належно названі Павлом ділами Закону, бо вони вимагаються Законом наче від рабів. І вони є святими за чином Каїна [тобто лицемірами].
  17. Але коли людина народжується знову Духом Божим і визволяється від Закону, тобто стає вільною від цього примусу і ведеться Духом Христовим, то вона живе відповідно до незмінної волі Божої, яка є вміщеною у Законі, і робить все настільки наскільки вона є народженою знову, з вільного, бадьорого Духа. І це належно називається не ділом Закону, а ділом і плодом Духа, або, як це називає св. Павло, «законом розуму» і «Законом Христовим». Бо такі люди більше не є під Законом, але під благодаттю, як каже св. Павло (Рим. 8 [Рим. 7:23; 8:2; 1 Кор. 9:21]).
  18. Але через те, що віруючі в цьому світі не є повністю віднов- леними, але до них аж до гробу чіпляється старий Адам, то в них також триває боротьба між духом і плоттю. Тому вони справді мають насолоду у Божому Законі відповідно до внутрішньої людини, але закон у частинах їхнього тіла воює проти закону у їхньому розумі; тому вони ніколи не є без Закону, і тим не менше, вони не є під Законом, але у Законі, і живуть та ходять у Законі Господньому, і все ж таки вони нічого не роблять з примусу Закону.
  19. Але щодо старого Адама, який все ще до них чіпляється, то його треба проганяти не лише Законом, але й покараннями. І все ж таки він усе робить проти своєї волі і з примусу, не менше, як безбожні підганяються та стримуються у покорі погрозами Закону (1 Кор. 9:27; Рим. 7:18-19).
  20. Тож також ця доктрина Закону є необхідною для віруючих для того, щоб вони не могли покладатися на власну святість та побожність, і нібито від Духа Божого запроваджували форми божественного поклоніння, які вони самі вибрали без Божого Слова і заповіді, як написано (Повторення Закону 12:8, 28, 32): «Ви не зробите так кожен усе, що йому здається справедливим в очах тільки його» тощо, але «Виконуй і слухай усі ті слова, що Я наказую тобі». «Не додаси до нього, і не відіймеш від нього».
  21. Тож також доктрина Закону у добрих ділах і з добрими ділами віруючих є необхідною з тієї причини, що інакше людина може легко уявити, що її діло і життя є цілковито чистими і досконалими. Але Закон Божий приписує віруючим добрі діла у цей спосіб, щоб водночас показати і зазначити, як у дзеркалі, що в цьому житті вони все ще є у нас недосконалими та нечистими, щоб ми мусили казати з улюбленим Павлом (1 Кор. 4:4): «Я-бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдуюсь». Тому коли Павло закликає відроджених робити добрі діла, він виразно представляє їм Десять Заповідей (Рим. 13:9); і те, що його добрі діла є недосконалими та нечистими, він впізнає із Закону, Рим. 7:7 і далі. І Давид проголошує (Пс. 119:32): «Провадь мене стежкою Твоїх заповідей, бо в ній я знайшов уподобу», але «на суд не вступай із рабом Своїм, бо жоден живий перед обличчям Твоїм справедливим не буде» (Пс. 143:2).
  22. Але те, як і чому добрі діла віруючих, хоча в цьому житті через гріх у плоті вони є недосконалими і нечистими, все-таки є прийнятними та угодними Богові, Закон не навчає, хоча вимагає цілковитого, досконалого, чистого послуху для того, щоб догодити Богові. Але Євангеліє навчає, що наші духовні пожертви є прийнятними Богові через віру, заради Христа (1 Петр. 2:5; Євр. 11:4 і далі).
  23. Таким чином, християни є не під Законом, але під благо- даттю, тому що вірою в Христа ці люди є визволені від прокляття і осуду Закону. І через те, що їхні добрі діла, хоча вони все ще є недосконалими та нечистими, є прийнятними через Христа Богові, тому що через Христа вони роблять їх не через примус Закону, але обновленням Святого Духа, добровільно і мимоволі від щирого серця, що є угодним Богом настільки, наскільки вони є народженими знову відповідно до внутрішньої людини. Хоча все одно вони ведуть постійну боротьбу проти старого Адама.
  24. Бо старий Адам є непіддатливим, забіякуватим віслюком, є все ще їхньою частиною, яку треба примушувати до послуху Христового не лише доктриною, докором, силою і погрозами Закону, але й часто палицею покарань і бід, допоки грішна плоть не буде повністю відрізаною, а людина досконало відновленою у воскресінні, де їй не потрібно буде більше ні проповіді Закону, ні його погроз і покарань, ані проповіді Євангелія, оскільки вони належать цьому [смертному] недосконалому життю.
  25. Але коли вони будуть бачити Бога обличчя в обличчя, через силу Духа Божого, що перебуває в них, то вони чинитимуть волю Бога [Небесного Отця] з незмішаною радістю, добро- вільно, не з примусу, безперепонно, у цілковитій чистоті та досконалості і цілковито у Ньому радітимуть.
  26. Відповідно, ми відкидаємо і засуджуємо, як помилку згубну та шкідливу для християнської дисципліни, а також для правдивої побожності те вчення, що Закон у вищезгаданий спосіб і ступінь не повинен закликатися на християн і на тих, що є правдиво віруючими людьми, а лише на невіруючих, нехристиян і нерозкаяних.
34Рим. 7:22.
35Ів. 16:8.
361 Тим. 3:16.

<-назад вперед->


Сайт создан в системе uCoz