Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Формула Злагоди

ЧАСТИНА 2
ПОВНЕ, ПРОСТЕ І ЧІТКЕ ПОВТОРЕННЯ І ПРОГОЛОШЕННЯ певних статей Ауґзбурзького віросповідання, про які упродовж деякого часу була суперечка посеред деяких богословів, що під ним підписалися, які тут зазначено і викладено відповідно до аналогії Божого Слова і підсумкового змісту нашої християнської доктрини.
РОЗДІЛ V
Про Закон і Євангеліє

  1. Через те, що відмінність між Законом і Євангелієм є дуже яскравим світлом, яке служить справі вірного поділу Божого Слова та належного пояснення і розуміння Писання святих пророків і Апостолів, то ми мусимо його берегти з особливою обережністю для того, щоб ці дві доктрини не змішувалися одна з одною, або щоб з Євангелія не робився Закон, яким затьмарювалася б заслуга Христова, а у схвильованих сумлінь відбиралась би їхня втіха, яку вони в іншому випадку мають у Святому Євангелії, коли воно проповідується істинно та у чистоті, і яким вони також підтримують себе у найсерйоз- ніших спокусах проти жахів Закону.
  2. Але тут так само виникла незгода між деякими богословами Ауґсбурзького віросповідання. Бо одна сторона стверджувала, що Євангеліє є, властиво, не лише проповідуванням благодаті, але також те, що воно водночас є проповідуванням покаяння, яке докоряє за найбільший гріх, а саме: невірство. Але інша сторона трималася того і відстоювала те, що Євангеліє не є, властиво, проповідуванням покаяння або докору [проповіду- ванням покаяння, що засуджує гріх], тому що Законові Божому, властиво, належить докоряти за всі гріхи, і також за невірство. Але що Євангеліє є, властиво, проповідуванням благодаті і ласки Божої заради Христа, через яку невірство навернених, яке раніше в них перебувало, і за яке докоряв Закон Божий, пробачено і прощено.
  3. Коли ми тепер правильно розглянемо цю незгоду, то вона є особливо спричинена цим, а саме, що термін «Євангеліє» не завжди використовується і розуміється в одному і тому ж само смислі, але його розуміють двома способами у Святому Писанні, як також давніми та сучасними вчителями.
  4. Бо часом він використовується так, що під ним мається на увазі ціла доктрина Христа нашого Господа, яку Він прого- лошував у Своєму служінні на землі, і заповів проголошувати в Новому Заповіті і таким чином вона вміщувала пояснення Закону і проголошення ласки і благодаті Бога, Його Небесного Отця, як написано (Мр. 1:1): «Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого». А трохи потому йдуть головні його частини: покаяння і прощення гріхів. Тому, коли Христос по Своєму воскресінні заповів Апостолам проповідувати Єван- геліє цілому світові (Мр. 16:15), то він стиснув суму цієї доктрини у кілька слів, промовивши (Луки 24:46, 47): «Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього, і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння, і прощення гріхів між народів усіх». Також і Павло (Дії 20:21) так називає цілу доктрину Євангелієм, але він охоплює суму цієї доктрини двома частинами: перед Богом покаяння, та віра в Господа нашого Ісуса Христа.
  5. І в цьому смислі загальне визначення, тобто опис слова «Євангеліє», коли воно використовується у широкому смислі і без особливого розрізнення між Законом і Євангелієм, є вірним, коли сказано, що Євангеліє є проповідуванням покаяння і відпущення гріхів. Бо Іван, Христос і всі Апостоли починали своє проповідування з покаяння і пояснювали та наполегливо навчали не лише благодатній обітниці про- щення гріхів, але й також Законові Божому.
  6. Потім, термін «Євангеліє» використовується в іншому, а саме в його особливому смислі, у якому він не вміщує пропові- дування покаяння, а лише проповідування благодаті Божої, як слідує прямо потому (Мр. 1:15), коли Христос каже: «Покайтеся і віруйте в Євангеліє».
  7. Але термін «покаяння» також не використовується у Святих Писаннях в одному і тому само значенні. Бо в деяких місцях Святого Писання воно використовується і його розуміють з посиланням на цілковите навернення людини, як у Луки 13:5: «Коли не покаєтеся, то загинете всі так!» А в розділі 15:7: «Так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається».
  8. Але в Марка 1:15, як також в деяких інших місцях, де робиться розрізненням між покаянням і вірою в Христа (Дії 20:21) або між покаянням і відпущенням гріхів (Луки 24:46, 47), покаяння не означає нічого іншого, окрім як правдиво визнавати гріхи, від щирого серця жалкувати про них, і від них утримуватися.
  9. Це знання походить із Закону, але його недостатньо для спасаючого навернення до Бога, якщо не додано віру в Христа, заслуги Якого втішаюче проповідування Святого Євангелія пропонує всім розкаяним грішникам, які є нажахані проповідуванням Закону. Бо Євангеліє проголошує прощення гріхів не грубим і безпечним серцям, але зболеним і роз- каяним (Луки 4:18). І щоб покаяння або жахи Закону не повернулися на відчай, мусить бути доданим проповідування Євангелія для того, щоб то було покаяння на спасіння (2 Кор. 7:10).
  10. Бо через те, що просте проповідування Закону, без Христа, робить людей або самовпевненими,29 які уявляють собі, що зовнішніми ділами вони можуть виконати Закон, або змушує цілковито до відчаю, то Христос бере Закон у Свої руки і пояснює його духовно, Мт. 5:21 і далі; Рим. 7:14 і 1:18, і таким чином обявляє Свій гнів із небес на всіх грішників і виявляє, яким він є великим. І так вони навчаються у Законі, і з нього перше навчаються пізнавати свої гріхизнання до якого ніколи їх не міг змусити Мойсей. Бо, як свідчить Апостол (2 Кор. 3:14 і далі), навіть якби Мойсея читали, то все одно покривало, яке висить перед обличчям залишається незру- шеним так, що вони не можуть осягнути Закон духовно і те, які великі речі він вимагає від нас, та те, як суворо він проклинає і засуджує нас через те, що ми не можемо його дотриматися або виконати. «Коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається» (2 Кор. 3:16).
  11. Тому Дух Христа мусить не лише втішати, але й також, через служіння Закону, докоряти світові за гріх,30 і, таким чином, робити у Новому Заповіті те, що пророк називає «незвичайною роботою»31 (а саме: докоряти) для того, щоб він міг зробити свою звичайну роботу, яка є втішати та проповідувати благодать. Бо через це, через Христа, Він був одержаний [від Отця] і посланий нам, і з цієї причини Він також називається Утішителем, як це пояснив д-р Лютер у своєму поясненні Євангелія на пяту неділю по Трійці такими словами:
  12. «Все те є проповідуванням Закону, що розмірковує про наші гріхи і Божий гнів, коли б і як би воно не відбувалося. Знову- таки, Євангеліє є таким проповідуванням, яке виявляє і дає не що інше, як благодать і прощення у Христі, хоча правдивим і вірним є те, що Апостоли і проповідники Євангелія (як і Сам Христос) схвалюють проповідування Закону і починають його щодо тих, хто ще не визнає своїх гріхів і не є нажаханими раніше від [відчуття] Божого гніву. Як Він каже (Івана 16:8): «Він [Святий Дух] світові виявить про гріх що не вірують у Мене». І яке є сильніше і жахливіше проголошення і проповідування Божого гніву проти гріха від страждань і смерті Христа, Його Сина? Але настільки наскільки це все проповідує Божий гнів і жахає людей, настільки це все є, властиво, не проповідуванням Євангелія, ані Христовим проповідуванням, але проповідуванням Мойсем Закону до нерозкаяних. Бо Євангеліє і Христос ніколи не давалися нам для того, щоб лякати і засуджу- вати, але для того, щоб утішати і підбадьорювати тих, хто нажаханий і боязкий».
  13. І знову: «Христос каже (Івана 16:8): «Він [Святий Дух] світові виявить про гріх», а цього не можна зробити, окрім як через пояснення Закону» (Єнське вид., том іі., стор. 455).
  14. Також сказано і в Шмалькальдських статтях: «Це служіння [Закону] Новий Заповіт зберігає та підсилює. [Воно виявляє гріх і Божий гнів.] Однак, до цього служіння Новий Заповіт негайно додає втішну обітницю благодаті через Єванге- ліє».32
  15. І Апологія каже: «У проповідуванні покаяння самого пропо- відування Закону недостатньо Але повинне додаватися проповідування Євангелія».33 Тому ці дві доктрини ідуть разом, і вони повинні спонукатися одна при одній, але у визначеному порядку і з належним розрізненням. Та є справедливо осудженими антиномініани та противники Закону, які скасовують у Церкві проповідування Закону і хочуть, щоб гріхи докорялися, а покаяння та смуток за них навчалися не із Закону, а з Євангелія.
  16. Але для того, щоб усі могли побачити, що у цій незгоді, яку ми тут розглядаємо, ми нічого не приховуємо, але пред- ставляємо цю справу очам християнського читача просто і чітко, то:
  17. Ми одностайно віруємо, навчаємо і сповідуємо, що Закон є, властиво, божественною доктриною, у якій нам обявляється правдива, незмінна Божа воля щодо того, якою повинна бути людина у своїй природі, думках, словах і ділах для того, щоб бути угодною і прийнятною Богові. І він погрожує переступ- никам Божим гнівом і тимчасовим і вічним покаранням. Бо, як пише Лютер проти антиномініан: «Все, що докоряє за гріх, належить до Закону, чиїм особливим служінням є докоряти за гріх і вести до пізнання гріхів» (Рим. 3:20; 7:7). І як невірство є коренем і джерелом негожих гріхів, то Закон докоряє невірству також.
  18. Але так само правдивим є те, що Закон і його доктрина є проілюстрована та пояснена Євангелієм. Проте властивим служінням Закону залишається докоряти за гріх і навчати про добрі діла.
  19. Таким чином, Закон докоряє невірству, якщо люди не вірують у Боже Слово. Через те, що Євангеліє, яке саме, властиво, навчає і заповідає вірувати в Христа, є Божим Словом, то Святий Дух через служіння Закону також докоряє невірству, тобто що люди не вірують у Христа, хоча лише Євангеліє, властиво, навчає про спасаючу віру в Христа.
  20. Але Євангеліє є, властиво, доктриною, яка навчає (коли людина не дотримується Закону Божого, але переступає його, і її зіпсована природа, думки, слова і діла, таким чином, суперечать йому, і з цієї причини людина підпадає під Божий гнів, смерть, усі тимчасові біди та покарання пекельного вогню), що людина повинна вірувати, що в Бога вона може одержати прощення гріхів, а саме: що Син Божий, наш Господь Ісус Христос, узяв на Себе і поніс прокляття Закону, спокутував і заплатив за всі наші гріхи. Через Нього Самого ми тепер входимо у ласку Божу, здобуваємо вірою прощення гріхів, ми є звільнені від смерті і всіх покарань гріхів та є вічно спасенними.
  21. Бо все, що втішає, що пропонує ласку і благодать Божу переступникам Закону, є і належним чином називається Євангелієм, добрим і радісним посланням про те, що Бог не каратиме гріхи, але прощає їх заради Христа.
  22. Тому кожен розкаяний грішник повинен вірувати, тобто поміщати свою впевненість лише на Господа Ісуса Христа, що Він «був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого» (Рим. 4:25), що «Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім» (2 Кор. 5:21), «що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням» (1 Кор. 1:30), послух Якого зараховується нам перед Божим суворим судом у праведність, так, що Закон понад усе поставлений, як служіння, яке вбиває через букву і проповідує осуд (2 Кор. 3:7), але Євангеліє є «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1:16), яка проповідує праведність і дає Духа (1 Кор. 1:18; Гал. 3:2). Д-р Лютер спонукав до цього розрізнення з особливою ста- ранністю майже у всіх своїх писаннях, і він, властиво, показав, що знання про Бога, яке є виведеним із Євангелія, є набагато відміннішим від того, яке здобувається і вивчається із Закону, тому що навіть погани мають, до певної міри, з природного закону, знання про Бога, хоча вони вірно Його не знають і не прославляють Його (Рим. 1:20 і далі).
  23. Ці два проголошення [види доктрини] від початку світу завжди вживалися разом у Церкві Божій з належним розрізненням. Бо послідовники шановних патріархів, як також і самі патріархи, не лише постійно згадували, як на початку людина була створена Богом праведною і святою і через обман змія переступила Божу заповідь, стала грішником і себе зіпсувала та повалила з усім своїм потомством у смерть і вічний осуд, але й також, з іншого боку, вони підбадьорювали та втішали себе проповідуванням про Насіння жінки, яке розтрощить зміїну голову (Буття 3:15). Також про насіння Авраама, у Якому поблагословляться усі народи землі (Буття 22:18). Також про Давидового Сина, Який повинен відновити царство Ізраїля і буде світлом поганам (Пс. 110:1; Іс. 49:6; Луки 2:32), Який «був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був», «Його ж ранами нас оздоровлено!» Іс. 53:5.
  24. У ці дві доктрини ми віруємо, їх ми сповідуємо, а саме: що навіть до кінця світу вони старанно викладатимуться у Церкві Божій, хоча і з належним розрізненням для того, щоб через проповідування Закону і його погроз у служінні Нового Заповіту, серця нерозкаяних людей могли бути нажаханими і приведеними до пізнання своїх гріхів і до покаяння. Але не так, що вони внутрішньо перебувають у відчаї і сумніві, але (через те, що «Закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою» (Гал. 3:24) і таким чином вказує і веде не від Христа, але до Христа, Який є «кінець Закону» (Рим. 10:4),
  25. щоб вони, з іншого боку, були втішеними і зміцненими через проповідування Святого Євангелія про Христа, нашого Господа, а саме, що тим, хто вірує в Євангеліє, Бог через Христа прощає всі їхні гріхи, усиновлює їх заради Нього як дітей, і з чистої благодаті, без будь-якої заслуги з їхнього боку, виправдовує і спасає їх, але все одно не таким чином, що вони зловживають і грішать проти благодаті Божої.
  26. Павло (2 Кор. 3:7 і далі) старанно і сильно виявляє це розрізнення між Законом і Євангелієм.
  27. Тому для того, щоб ці дві доктрини, а саме: Закону і Євангелія не змішувалися і не сплутувалися одна з одною, і щоб одній не приписувалося те, що належить другій, чим би затьма- рювалися заслуги та користі Христові, а Євангеліє знову робилося б доктриною Закону, як це сталося у папстві, і, таким чином, християни стали би позбавленими правдивої втіхи, яку вони мають у Євангелії проти жахів Закону, і в Церкві Божій відкрилися би знову двері для папства, то має з усією старанністю втілюватися і зберігатися вірне і належне розрізнення між Законом і Євангелієм, а все, що дає нагоду для змішування Закону і Євангелія, тобто те, чим обидві доктрини, Євангеліє і Закон, були би сплутані та змішані в одну доктрину, все те має старанно уникатися. Саме через це небезпечно і невірно є перетворювати Євангеліє, як ми його належно називаємо, і яке є відмінним від Закону, у пропо- відування покаяння чи докору [проповідування покаяння, докору за гріх]. Бо інакше, якщо розуміти у загальному значенні цілої доктрини, як також про це каже часом Апологія, то Євангеліє є проповідуванням покаяння і прощення гріхів. Тим не менше, однак, Апологія також показує, що Євангеліє є, властиво, обітницею прощення гріхів і виправдання через Христа, але Закон є доктриною, яка докоряє за гріхи і засуджує.

29Пор. ШС, част. ІІІ., ст. іі.:3.
30Ів. 16:8.
31Іс. 28:21. Пор. Апологія, хіі.:51.
32Частина ІІІ, ст. ііі.:1, 4.
33Розділ ііі.:139.

<-назад вперед->


Сайт создан в системе uCoz