‘ормула «лагоди
„ј—“»Ќј 1
ќЌ—ѕ≈ “
–ќ«ƒ≤Ћ ≤
ѕро прабатьк≥вський гр≥х
«јѕ≈–≈„Ќ≈
¬≥дкиданн¤ фальшивих протилежних догм
- 1. “ому ми заперечуЇмо ≥ засуджуЇмо вченн¤ про те, що прабатьк≥вський гр≥х Ї т≥льки reatus або ж борг, через те, що було вчинено ≥ншим [спр¤мованим до нас] без жодного з≥псутт¤ нашоњ природи.2
- 2. “акож, що лих≥ пожаданн¤ не Ї гр≥хом, але зосередженими, сутн≥сними властивост¤ми природи, так наче вищезгадан≥ вада ≥ зло не Ї правдивими гр≥хами, через ¤к≥ людина без ’риста [не прищеплена до ’риста] маЇ бути дитиною гн≥ву.3
- 3. ћи так само в≥дкидаЇмо помилку пелаг≥ан, зг≥дно ¤коњ стверджуЇтьс¤, що людська природа, нав≥ть в≥д часу гр≥хопад≥нн¤, Ї нез≥псованою, ≥ особливо у в≥дношенн≥ до духовних речей, in naturalibus, тобто у своњх духовних силах, вона залишаЇтьс¤ доброю ≥ чистою.4
- 4. “акож, що прабатьк≥вський гр≥х Ї лише зовн≥шньою, неприм≥тною, незначною пл¤мою, краплею або ж забруднен≥стю, виплеснутою на природу, п≥д ¤кою природа все одно зберегла своњ сили невраженими, нав≥ть у духовних речах.5
- 5. “акож, що прабатьк≥вський гр≥х Ї лише зовн≥шньою перепоною дл¤ невражених духовних сил, а не њх в≥дсутн≥стю або ж њх втратою, так, наче коли магн≥т вимазати соком ≥з часнику, то його природн¤ сила таким чином не усуваЇтьс¤, а т≥льки њй чинитьс¤ перепона; або ж що цю пл¤му можна легко змити, ¤к змиваЇтьс¤ краплинка з обличч¤ або пл¤ма з≥ ст≥ни.6
- 6. “акож, що у людин≥ людська природа ≥ сутн≥сть не Ї ц≥лковито з≥псованими, але що людина все ще маЇ добре у соб≥, нав≥ть у речах духовних, а саме: зд≥бност≥, вм≥нн¤, можлив≥сть або спроможн≥сть почати працювати або сп≥впрацювати до чогось [доброго].7
- 7. « ≥ншого боку, ми також в≥дкидаЇмо фальшиве вченн¤ ман≥хе¤н, коли навчаЇтьс¤, що прабатьк≥вський гр≥х, ¤к щось суттЇве ≥ незалежне, було влито сатаною у природу ≥ перем≥шалос¤ з нею так, ¤к зм≥шуютьс¤ отрута ≥ вино.
- 8. “акож, що не природна людина, а щось ≥нше, чуже њй чинить гр≥хи, через ¤к≥ не природа, але т≥льки прабатьк≥вський гр≥х у природ≥ звинувачуЇтьс¤.8
- 9. ћи в≥дкидаЇмо ≥ засуджуЇмо також, ¤к ≥ ман≥хе¤нську помилку, доктрину про те, що прабатьк≥вський гр≥х Ї властиво ≥ без жодних в≥дм≥нностей самою суттю, природою ≥ сутн≥стю з≥псованоњ людини таким чином, що в≥дм≥нн≥сть м≥ж з≥псованою природою ¤к такою з часу гр≥хопад≥нн¤ ≥ прабатьк≥вським гр≥хом не потр≥бно нав≥ть зауважувати, ¤к ≥ не можуть вони розр≥зн¤тис¤ нав≥ть у думц≥.9
- 10. ÷ей прабатьк≥вський гр≥х називаЇтьс¤ доктором Ћютером природним гр≥хом, особистим гр≥хом, суттЇвим гр≥хом (Natursuende, Personsuende, Wesentliche Suende), але не так, що природа, особа або сутн≥сть людини Ї без жодного розр≥зненн¤ сама по соб≥ прабатьк≥вським гр≥хом, та радше, що такими словами можна було вказати на в≥дм≥нн≥сть м≥ж прабатьк≥вським гр≥хом, ¤кий Ї вродженим у людськ≥й природ≥, та ≥ншими гр≥хами, ¤к≥ називаютьс¤ д≥йсними гр≥хами.
- 11. Ѕо прабатьк≥вський гр≥х не Ї гр≥хом, ¤кий чинитьс¤, але в≥н Ї вродженим у природ≥, суттю ≥ сутн≥стю людини, так що, хоча й н≥коли не поставатимуть нечестив≥ думки в серц≥ людини, жодного зайвого слова не буде сказано, жодного нечестивого вчинку не буде зд≥йснено, все-таки природа Ї з≥псованою через прабатьк≥вський гр≥х ≥ Ї джерелом ус≥х ≥нших д≥йсних гр≥х≥в, таких, ¤к нечестив≥ думки, слова ≥ д≥ла, ¤к написано (ћт. 15:19): Ђ« серц¤ виход¤ть лих≥ думкиї. “акож (Ѕутт¤ 6:5; 8:21): ЂЌахил людського серц¤ лихий в≥д в≥ку його молодогої.
- 12. “аким чином, також добре зазначити ≥нше значенн¤ слова Ђприродаї, ¤ким ман≥хе¤ни прикривають своњ помилки ≥ звод¤ть багатьох простих муж≥в. Ѕо часом воно означаЇ сутн≥сть [самий зм≥ст] людини, ¤к тод≥, коли сказано: ЂЅог створив людську природуї. јле ≥ншого разу воно означаЇ нахил ≥ порочну властив≥сть [нахил, стан, ваду або порок] реч≥, ¤ка вроджена в природ≥, або ж сутн≥сть, ¤к тод≥, коли сказано: Ђѕриродою зм≥¤ Ї жалити, а природою ≥ нахилом людини Ї гр≥шити, ≥ вона Ї гр≥хомї; тут слово природа не означаЇ сут≥ людини, але щось таке, що Ї введеним у природ≥ або сут≥.
- 13. јле щодо латинських терм≥н≥в Ђsubstantiaї ≥ Ђaccidensї, то через те що вони не Ї словами —в¤того ѕисьма, а окр≥м того, Ї нев≥домими звичайним люд¤м, њх не треба використовувати в пропов≥д¤х перед простими, ненавченими людьми, але простих людей треба в≥д цього вив≥льн¤ти [у ц≥й справ≥ треба зважати на простих та неосв≥чених].
- јле в школах, посеред вчених, ц≥ слова в≥рно збер≥гаютьс¤ у диспутах про прабатьк≥вський гр≥х, тому що вони Ї добре в≥домими ≥ використовуютьс¤ без жодного непорозум≥нн¤ дл¤ того, щоб розр≥зн¤ти точно м≥ж сутн≥стю реч≥ ≥ тим, що додаЇтьс¤ до нењ випадковим чином.
- Ѕо розр≥зненн¤ м≥ж Ѕожим д≥лом ≥ д≥лом ди¤воловим у такий спос≥б визначаЇтьс¤ найч≥тк≥шим чином, тому що ди¤вол не може створити жодноњ сут≥, але може лише випадково, з Ѕожоњ постанови [з Ѕожого дозволу], з≥псувати суть, створену Ѕогом.
2 ÷¤ помилка зокрема приписуЇтьс¤ јльберту ѕ≥і≥ю.
3 Ќавчалос¤ пелаг≥анами ≥ давн≥ми, ≥ сучасними.
4 ћайже сп≥льна думка схоласт≥в, тому що вони змагалис¤ про те, що в≥д часу
гр≥хопад≥нн¤ люди були позбавленими т≥льки donum supernaturale.
5 ѕриписуЇтьс¤ ƒ'јндараду, римському опонентов≥ ’емн≥ца, ¤кий таким чином
писав у своњй прац≥ Defensio Trid. Fidei Cathol., lib. V., стор. 451 ≥ дал≥.
6 ћайже досл≥вно з ¬≥кт. Ўтр≥іел¤ у диспут≥ з ‘лав≥Їм у ¬еймар≥ 1560 року.
7 “акож навчалос¤Ўтр≥іелем у його декларац≥њ, написан≥й у 1562 роц≥.
8 ѕриписуване јвгустином ман≥хе¤нам.
9 ƒоктрина ‘лац≥¤ ≥ його прихильник≥в.