Сповідання віри
Статті про суперечливі питання, у яких дано перелік зловживань, що виправлені
XXVI стаття. Про відмінність у їжі
- Раніше люди навчали, проповідували і писали, що приписи щодо їжі та подібних традицій, що були запроваджені людьми, служать заробленню благодаті та спокутою за гріхи.50
- Через цю причину щоденно винаходилися нові пости, нові церемонії, нові постанови і всяке таке інше. За ними палко і наполегливо слідкували, ніби вони були обовязковими богослужіннями, якими зароблялася благодать, якщо їх дотримуватися, і чинився великий гріх, якщо їх не було дотримано.
- Від цього в Церкві виникло багато шкідливих помилок.
- По-перше, таким чином затьмарюються благодать Христова і вчення стосовно віри, і все ж Євангеліє серйозно переконує нас і сильно наполягає на тому, щоб ми ставилися до заслуги Христової, як до чогось великого і дорогоцінного, і знали, що віру в Христа слід цінувати над усіма ділами.
- Через це святий Павло так енергійно боровся проти Закону Мойсеєвого і проти людських традицій, щоб ми змогли пізнати, що в очах Божих ми не стаємо добрими через наші діла, але що лише вірою в Христа, ми отримуємо благодать заради Христа.
- Це вчення майже повністю було припинене тими, котрі навчали, що благодать слід заробити приписаними постами, відмінностями в їжі, одязі і т. д.
- [Щодо покаяння, віра не згадувалась; виставлялися тільки діла викуплення; у них, видавалося, полягало ціле покаяння.]
- По-друге, такі традиції також затьмарили заповіді Божі, тому що ці традиції було піднесено понад Божі заповіді.
- Також вважалося християнським життям те: коли хтось дотримувався таким чином свят, таким чином молився, таким чином постив і таким чином одягався, то вважалося, що він живе духовним, християнським життям.
- З іншого боку, інші необхідні добрі діла вважалися світськими та недуховними: діла, що їх кожен мав виконувати відповідно до свого покликання: наприклад, що чоловік повинен трудитися для того, щоб підтримувати свою дружину і дітей, і виховувати їх в страхові Божому; що дружина повинна народжувати дітей і піклуватися про них, що князь і посадові особи повинні керувати землею і людьми і т. д.
- Такі діла, що заповідані Богом, мали вважатися світськими та недосконалими, водночас лише традиції слід було наділяти чарівним титулом святих і досконалих діл. Тому не було ні кінця, ні краю у створенні таких традицій.
- По-третє, такі традиції стали тяжким гнотом для сумління, бо неможливо було дотриматися усіх традицій, і все ж таки люди вважали, що вони необхідні для служіння Богові.
- Жерсон пише, що багато хто через це впав у відчай, а дехто навіть закінчив життя самогубством, тому що вони не чули нічого про втіху благодаті Христової.
- У творах сумістів і каноників ми можемо побачити, як бентежилися сумління через те, що вони намагалися порівняти традиції і шукали помякшення, щоб звільнити сумління.
- Але вони так були зайняті цими зусиллями, що нехтували усім християнським вченням про важливіші речі, такі, як віру, втіху в суворих випробуваннях і подібно до того.
- Багато благочестивих і освічених людей перед нами також скаржилися про те, що такі традиції спричиняли так багато розбрату в Церкві, що побожні люди не мали змоги правильного пізнання Христа. Жерсон та інші висловлювали з цього приводу велике незадоволення.51
- Та й Августинові також не подобалося, що сумління поневолювалося стількома багатьма традиціями, і у звязку з цим він навчав, що їх не слід обовязково дотримуватися.52
- Наші вчителі про це не навчали зі злоби чи зневаги до духовної влади,
- але нагальна потреба змусила їх навчати про вищезазначені помилки, що постали з неправильної оцінки традицій.
- Святе Євангеліє вимагає, що в церквах має і мусить наголошуватися вчення про віру, проте це вчення не можна розуміти так, ніби благодать заробляється самовибраними ділами.
- Тож навчається, що дотриманням вказаних людських традицій не можна заробити благодаті, умилостивити Бога, чи відкупитися за гріхи. Відповідно до цього, їх не можна видавати за необхідне служіння Богові.
- Причини для цього слід навести зі Святого Письма. У Матвія 15:1-20 Христос захищає Апостолів за недотримання звичних традицій, і Він додає: «Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають науклюдських заповідей...» (Мт. 15:9).
- Оскільки Він називає їх даремним шануванням, то вони не мають бути обовязковими. Після того Христос каже: «Не те, що входить до уст, людину сквернить».53
- Павло також говорить у Рим. 14:17: «Царство Боже не пожива й питво»,
- а в Кол. 2:16 він каже: «Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято» і т. д.
- У Діях 15:10, 11 Петро каже: «Отож, чого Бога тепер спокушуєте, щоб учням на шию покласти ярмо, якого ані наші отці, ані ми не здолали понести? Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони».
- Тут Петро забороняє обтяження сумлінь додатковими зовнішніми обрядами, чи то Мойсеєвими, чи то іншими.
- У 1 Тим. 4:1, 3 такі заборони, як заборона їжі чи шлюбу називаються вченнями диявола, тож впровадження чи здійснення таких діл з метою заробити прощення гріхів чи з думкою, що кожен, хто не здійснює цього не є християнином, є прямо протилежними до Святого Євангелія.
- Хоча наших учителів було звинувачено в тому, що вони, як Йовініан, забороняють умертвіння плоті і дисципліну, проте їхні твори показують дещо інше.
- Вони завжди навчали стосовно Святого Хреста, що християни зобовязані страждати,
- і це правдиве і реальне, а не вигадане умертвіння плоті.
- Вони також навчають, що кожен зобовязаний з допомогою таких тілесних вправ, як піст та інше дисциплінування, вести таке життя, щоб не давати підстави для гріха, але й не так, наче він хоче заробити такими ділами благодать.
- Такі тілесні вправи не повинні обмежуватися певними визначеними днями, але повинні виконуватися постійно.
- Христос про це говорить у Луки 21:34: «Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та пянством»,
- і знову: «Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту».54
- Павло казав, що він умертвляв своє тіло і неволив його,55
- і цим він указав, що метою умертвління тіла є не заробіток благодаті, а утримування тіла в такому стані, щоб здійснювати свої обовязки відповідно до покликання.
- Таким чином, піст сам по собі не відкидається, але відкидається те, що вимагає необхідного служіння постом у приписані дні і визначеною їжею, тому що це бентежить сумління.
- З нашого боку також збережено багато традицій і обрядів (як-от: літургія меси та різноманітні гімни, свята і тому подібне), що слугують збереженню порядку в Церкві.
- Водночас, однак, людей навчають, що такі зовнішні форми служіння не виправдовують нас перед Богом, і що їх слід дотримуватися без обтяжування сумлінь, про що можна сказати, що не є гріхом їх пропустити, якщо те робиться без ганьби.
- Давні отці використовували таку свободу із пошаною до зовнішніх обрядів,
- тому що на Сході Великдень святкувався в інший час, ніж в Римі. Коли дехто став вважати цю різницю за таку, що розділяє Церкву, то його ганили інші, що не є обовязковим дотримуватися однаковості у таких звичаях.
- Іриней казав: «Неузгодження в пості не руйнує єдності у вірі»,56 і також один із церковних законів зазначає, що таке неузгодження в людських обрядах не є протиріччям щодо єдності християнського світу.57
- Навіть більше, 9-а книга Церковної історії збирає багато прикладів несхожих церковних використань і додає корисне церковне спостереження: «Наміром Апостолів було не запровадження свят, а навчання вірі та любові».58
50 Напр., Хома Аквінський «Summa theologica», II, q. 147, а, 1, с.
51 Іоанн Жерсон «Духовне життя», лекція 2.
52 Августин «Послання 54 до Януарія», 2:2.
53 Мт. 15:11.
54 Мр. 9:29.
55 1 Кор. 9:27.
56 В Євсевієвій «Церковній історії», Y. 24, 13.
57 Гратіан «Decretum», част. I, відм. 12, розд. 10.
58 Касіодор «Ніstorіа Тrіpаrtita, ІХ, 38.