—пов≥данн¤ в≥ри
—татт≥ про суперечлив≥ питанн¤, у ¤ких дано перел≥к зловживань, що виправлен≥
XXV статт¤. ѕро спов≥дь
- « нашого боку пропов≥дниками спов≥дь не була забороненою. —еред нас дотримувавс¤ звичай не давати “ањнства тим, хто не був попередньо опитаний, ≥ кому не було в≥дпущено гр≥х≥в.
- ¬одночас цих людей старанно навчаЇтьс¤ щодо ут≥хи —лова про в≥дпущенн¤, щоб вони могли ц≥нувати в≥дпущенн¤ ¤к велику ≥ дорогоц≥нну р≥ч.
- Ќе голос чи слово людини, що промовл¤Ї його, але —лово Ѕоже, що прощаЇ гр≥х, бо воно промовлене на м≥сц≥ Ѕога ≥ Ѕожою запов≥ддю.
- ћи навчаЇмо з великою старанн≥стю про цю запов≥дь ≥ ¬ладу люч≥в, ≥ про те, ¤ким це ут≥шаючим ≥ необх≥дним Ї дл¤ нажаханих сумл≥нь. ћи також навчаЇмо, що Ѕог вимагаЇ в≥д нас в≥рити в це в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, так неначе ми чуЇмо голос Ѕожий з неба, щоб ми рад≥сно вт≥шалис¤ в≥дпущенн¤м гр≥х≥в ≥ знали, що через таку в≥ру ми здобуваЇмо прощенн¤ гр≥х≥в.
- –ан≥ше пропов≥дники, котр≥ навчали багато про спов≥дь, н≥коли ≥ словом не згадували цих необх≥дних питань, а лише мучили сумл≥нн¤ довгим перел≥ком гр≥х≥в, спокутами, ≥ндульгенц≥¤ми, прощами ≥ таким ≥ншим.
- Ѕагато наших опонент≥в сам≥ визнають, що ми писали ≥ трактували про правдиве христи¤нське пока¤нн¤ придатн≥шим способом, н≥ж це робилос¤ прот¤гом довшого часу.
- ўодо спов≥д≥, ми навчаЇмо, що н≥кого не можна змушувати перераховувати гр≥хи детально, бо це неможливо.
- як промовл¤Ї ѕсалмосп≥вець: Ђј помилки хто зрозум≥Ї?ї45 ™рем≥¤ також каже: Ђ—ерце найлукав≥ше над все та невигойне, хто п≥знаЇ його?ї46 Ќаша жалюг≥дна людська природа так глибоко занурена в гр≥хи, що вона неспроможна збагнути чи п≥знати њх ус≥х,
- ≥ ¤кби нас сл≥д було лише позбавл¤ти в≥д тих гр≥х≥в, що ми можемо њх перерахувати, то це нам мало чим би допомогло. „ерез це не сл≥д змушувати людей давати детальний зв≥т про њхн≥ гр≥хи.
- ўо це було також точкою зору отц≥в, можна пом≥тити в Dist. 1, De Poenitentia,
- де навод¤тьс¤ ц≥ слова ≤вана «олотоустого: Ђя не кажу про те, що ви повинн≥ себе виставл¤ти на люд¤х, чи звинувачувати себе перед ≥ншими, але слухатис¤ пророка, що промовл¤Ї: ЂЌа √оспода здай дорогу своюї.47 “ож спов≥дуйс¤ √осподу Ѕогов≥, в≥рному судд≥, у своњй молитв≥, розпов≥даючи …ому про своњ гр≥хи не ¤зиком, а сумл≥нн¤м своњмї.48 “ут можна ¤сно побачити, що «олотоустий не вимагаЇ детального перерахуванн¤ гр≥х≥в.
- Ќотатка на пол¤х в De Poenitentia49 також згадуЇ, що така спов≥дь не запов≥даЇтьс¤ у —в¤тому ѕисьм≥, але була запроваджена ÷ерквою.
- ≤ все ж таки пропов≥дники з нашого боку старанно навчають, що сл≥д збер≥гати спов≥дь заради в≥дпущенн¤ гр≥х≥в (що Ї головною ≥ найважлив≥шою складовою), дл¤ вт≥хи нажаханих сумл≥нь, а також з ≥нших причин.
45 ѕс. 18:13.
46 ™р.17:9.
47 ѕс. 36:5.
48 √рат≥ан ЂDecretumї, частина II, розд. 33, п. 3, ЂDe poenitentiaї, в≥дм. ≤, ц. 87:4.
49 √лос до √рат≥ана ЂDecretumї, ЂDe poenitentiaї, 5:1.