Апологія Ауґзбурзького віросповідання
Передмова
Филип Меланхтон шле свої вітання читачеві.
- Після того як Віросповідання наших князів було привселюдно зачитано, певні богослови та монахи підготували спростування наших писань; і коли Його Імператорська Величність спричинили прочитання цього також у зібранні князів, він вимагав від наших князів, щоб вони згодилися із цим спростуванням.
- Але коли наші князі почули, що багато статей із тих, від яких вони не можуть відмовитися без образи сумління, були несхваленими, то вони попросили, щоб їм було надано копію Конфутації, щоб вони могли побачити те, що противники засудили, і також, щоб спростувати їхні аргументи. І справді, у справі такої важливості, що стосується релігії і навчання сумлінь, вони думали, що противники дадуть свої писання їм без вагань. Але цього наші князі отримати не змогли, хіба що це могло статися за небезпечних умов, неприйнятних для них.
- Тоді також починалися перемовини про мир, під час яких стало очевидним, що наші князі не відмовлялися ні від яких тягарів, якими б тяжкими вони не видавалися, окрім тих, що завдавали образи сумлінню.
- Але противники вперто вимагали того, щоб ми схвалили певні очевидні зловживання і помилки, і через те, що цього зробити ми не могли, то Його Імператорська Величність знову вимагав, щоб наші князі погодилися із Конфутацією. Наші князі те робити відмовилися. Бо як у справі, що стосується релігії, вони могли погодитися із писанням, на яке вони навіть не подивилися? Особливо через те, що вони чули, що було осуджено деякі статті, у яких без серйозного гріха неможливим було для них схвалити точку зору противників.
- Однак вони наказали мені і ще декому підготувати Апологію віросповідання, у якій Його Імператорській Величності треба викласти причини, чому ми не можемо прийняти Конфутації і чому треба спростувати заперечення, наведені нашими противниками.
- Бо під час читання дехто з нас занотував головні пункти тем і аргументів.
- Цю Апологію, зрештою, вони [в кінці, коли вони відїздили з Ауґсбургу] запропонували Його Імператорській Величності, щоб він міг знати, що ми були стримувані від схвалення Конфутації найбільшими та найважливішими причинами. Але Його Імператорська Величність не прийняв запропонованого писання.
- Згодом було видано декреталію, у якій противники хвалилися, що вони спростували наше Віросповідання з Писань.
- Отже, в тебе, читачу, є наша Апологія, з якої ти зрозумієш не тільки те, що судили противники (бо це ми подаємо в добрій вірі), але також те, що вони засудили декілька статей всупереч виразному Писанню Святого Духа, настільки далеко вони є від подолання наших пропозицій Писанням.
- Хоча первісно ми почали Апологію, радячись з іншими, все-таки, коли вона вже була у друкарському верстаті, я зробив декілька додатків. Тому я даю своє імя, щоб ніхто не скаржився, що книгу було видано анонімно.
- Я завжди мав звичку у цих суперечках утримувати, наскільки то було в моїх силах, форму звичайним чином отриманої доктрини, для того щоби з часом можна було швидше досягнути злагоди. І тепер я також не відступаюся від цієї звички; хоча, по справедливості, я міг би відвести людей цього віку ще далі від думок противників.
- Але противники так ставляться до цієї справи, наче хочуть показати, що вони не прагнуть ані правди, ані злагоди, а прагнуть тільки одногопустити нашу кров.
- І тепер я написав з якомога більшою поміркованістю, а якщо якийсь вислів видається надто жорстким, то до цього наперед мушу зазначити, що змагаюся я не з імператором чи князями, яких я належно шаную, а із богословами та монахами, які написали ту Конфутацію.
- Проте я бачив нещодавно ту Конфутацію і зауважив, як підступно та вміло вона написана, так що в деяких речах вона може обманути навіть обережних.
- І все-таки я не обговорював всю їхню софістику, бо це було би безконечним завданням; та тут я вмістив головні аргументи, щоб посеред усіх народів було свідчення про нас, що ми тримаємося Євангелія Христового правильно і побожним чином. Незгода нас не приваблює; ми також не є несвідомими про нашу небезпеку, міру якої у такій гіркоті ненависті, якою запалені противники, ми з готовністю розуміємо. Проте ми не можемо облишити правди, яка є для Церкви очевидною і необхідною.
- Тому ми віруємо, що треба терпіти лихо та небезпеки задля слави Христової і задля добра Церкви; і ми впевнені, що ця наша вірність обовязку схвалюється Богом, і ми сподіваємося, що суд нащадків до нас буде набагато справедливішим.
- Бо незаперечним є те, що багато тем християнської доктрини, існування в Церкві яких є найважливішим і відносно яких ми тут не схильні перераховувати, під яким видом точок зору і як небезпечно вони раніше були прихованими у писаннях монахів, каноників і софістських богословів, були представлені нашими богословами і пояснені.
- У нас є привселюдні свідчення багатьох добрих людей, які дякують Богу за це найбільше благословення, бо про ці багато тем Він навчав краще, ніж про це можна прочитати повсюди в книгах наших противників.
- Тож ми передаємо нашу справу Христові, Який в майбутньому судитиме ці суперечки, а ми благаємо Його, щоб Він зглянувся над стражденними та розкиданими церквами і привів їх назад до побожної і вічної злагоди. [Тож коли знану та чітку правду буде нівечено, ми передамо цю справу Богові і Христові на небесах, Який є Отцем сиріт і Суддею удовиць і всіх забутих, Який (як нам достеменно відомо) судитиме і винесе правдивий вирок про цю справу. Господи Ісусе Христе, це Твоє Святе Євангеліє, цеТвоя справа, зглянься над багатьма занепокоєними серцями та сумліннями і збережи та зміцни у Твоїй правді церкви і маленькі отари, які страждають від диявола, небезпек і горя. Вкрий ганьбою всяке лицемірство і брехню і дай миру та єдності, щоб Твоя слава зростала, а Твоє Царство, незламне проти усіх сил аду, постійно ширилося і збільшувалося].