нига «лагоди

ѕередмова до украњнського виданн¤ доктора богослов'¤ –оберта Ћ. –ана

ѕередмова ™пископа ”крањнськоњ Ћютеранськоњ ÷еркви ¬'¤чеслава √орпинчука

CONCORDIA
«Ћј√ќƒј

¬еликий  атех≥зис

„ј—“»Ќј ѕ≈–Ўј

„етверта «апов≥дь

103. ќтже, ми вивчили перш≥ три «апов≥д≥, що стосуютьс¤ Ѕога. ѕо-перше, що ми повинн≥ вс≥м серцем покладатис¤ на Ќього, бо¤тис¤ ≥ любити …ого все своЇ житт¤. ѕо-друге, що ми не повинн≥ зловживати ≤м¤м …ого дл¤ п≥дтримки неправди ≥ чи будь-¤кого ≥ншого зла, але використовувати його дл¤ слави Ѕожоњ, а також дл¤ корист≥ ≥ пор¤тунку ближнього свого ≥ самого себе. ѕо-третЇ що у св¤та ≥ п≥д час в≥дпочинку ми повинн≥ ретельно займатис¤ —ловом Ѕожим, щоб ус≥ наш≥ вчинки зд≥йснювалис¤, ≥ все наше житт¤ проходило у в≥дпов≥дност≥ з ним. “епер ми перейдемо до ≥нших семи «апов≥дей, що стосуютьс¤ ближнього нашого. ≤ перша, найб≥льша з цих «апов≥дей така:


104. Ўануй свого батька та мат≥р свою!..
105. Ѕатьк≥вство ≥ материнство Ѕог особливим чином в≥др≥зн¤Ї в≥д ус≥х решти стан≥в ≥ наст≥льки звеличуЇ њх, що запов≥даЇ нам не просто любити своњх батьк≥в, але шанувати њх. Ѕо по в≥дношенню до брат≥в, сестер ≥ просто [взагал≥] до ближн≥х наших ¬≥н не запов≥даЇ н≥чого б≥льше того, щоб ми любили њх, так що ¬≥н в≥докремлюЇ ≥ розр≥зн¤Ї батька ≥ мат≥р в≥д ус≥Їњ решти людей на земл≥, розм≥щуючи њх на —воЇму боц≥ [пор¤д з —обою].
106. Ѕо шанувати означаЇ набагато б≥льше, н≥ж любити когось, оск≥льки дане пон¤тт¤ включаЇ в себе не лише любов, але також скромн≥сть, покору ≥ шану [н≥би] перед прихованою величчю,
107. ≥ вимагаЇ не лише того, щоб ми зверталис¤ до них по-доброму ≥ шанобливо, але, б≥льш того, щоб ¤к в серц≥ своЇму, так ≥ зовн≥шньо ми чинили, показуючи, що ми поц≥новуЇмо њх дуже високо, ≥ що п≥сл¤ Ѕога ми поважаЇмо њх найб≥льше. Ѕо до того, кого ми повинн≥ шанувати в≥д усього серц¤, нам справд≥ варто ставитис¤ з найб≥льшою ≥ найвищою повагою.
108. ќтже, нам варто застерегти молодь, що вона повинна шанувати своњх батьк≥в так, н≥би вони сто¤ть на м≥сц≥ Ѕога, ≥ пам¤тати, що ¤кими б непоказними, б≥дними, безсилими ≥ дивними вони не були, вони все одно Ї батьком ≥ мат≥рю, даними њй Ѕогом. ¬они не повинн≥ бути позбавлен≥ належноњ њм чест≥ через свою повед≥нку чи через своњ недол≥ки. “обто ми не повинн≥ дивитис¤ на њхн≥ особистост≥, ¤кими б вони не були, але нам сл≥д розгл¤дати волю Ѕога, який створив ≥ запов≥в усе таким чином. ¬ ≥нших в≥дносинах ми д≥йсно ус≥ р≥вн≥ в очах Ѕожих. јле серед нас обов¤зково повинна бути така нер≥вн≥сть ≥ запов≥дана в≥дм≥нн≥сть, тож Ѕог запов≥даЇ, щоб вона дотримувалас¤, щоб ви корилис¤ мен≥, ¤к вашому батьков≥, ≥ щоб ¤ мав над вами верховенство.
109. ќтже, перш за все вам потр≥бно знати, що таке пошана до батьк≥в, ¤ка вимагаЇтьс¤ ц≥Їю «апов≥ддю, а самещоб њх в≥др≥зн¤ли ≥ ц≥нували найвище всього, ¤к найб≥льший скарб на земл≥.
110. ≤ нав≥ть б≥льше, щоб ≥ у словах своњх ми дотримувалис¤ стриманост≥ по в≥дношенню до них, не ставилис¤ до них грубо, пихато ≥ з викликом, але поступалис¤ њм ≥ збер≥гали мовчанку, нав≥ть коли вони заход¤ть задалеко.
111. ѕо-третЇ щоб ми ви¤вл¤ли до них цю шану також своњми д≥лами, тобто щоб т≥лом своњм ≥ своњм майном ми слугували њм, допомагали њм ≥ забезпечували њх у старост≥, в хворобах, немочах чи б≥дност≥, ≥ все це не лише з рад≥стю, але з покорою ≥ шаною, так н≥би чините це перед Ѕогом [дл¤ Ѕога]. Ѕо той, хто знаЇ, ¤к ставитис¤ до них [до батьк≥в] у серц≥ своЇму, не допустить, щоб вони страждали в≥д злидн≥в чи голоду, але поставить њх вище себе ≥ пор¤д ≥з собою, розд≥лить з ними усе, що маЇ ≥ чим волод≥Ї.
112. ≤ ще зверн≥ть увагу на те, ¤ке велике, благодатне ≥ св¤те д≥ло, наказуване тут ц≥Їю «апов≥ддю [д≥т¤м], д≥ло, котрим, на жаль, вони повн≥стю нехтують. Ќ≥хто не розум≥Ї, що Ѕог запов≥дав це, чи що цесв¤те Ѕоже —лово ≥ вченн¤. Ѕо коли б воно розгл¤далос¤ ¤к таке, то ус≥ б могли зробити висновок, що вони, отже, Ї св¤тими людьми, що живуть в≥дпов≥дно до цих сл≥в. ≤ не було би потреби у винайденн≥ чернецтва, зар≥вно ¤к ≥ духовних орден≥в, але кожна дитина жила би ц≥Їю «апов≥ддю ≥ могла б щиросердно звернутис¤ до Ѕога, кажучи: Ђякщо ¤ повинен зд≥йснити добр≥ та св¤т≥ д≥ла, то ¤ не знаю н≥чого кращого, н≥ж шанобливе ставленн¤ до батьк≥в ≥ покора њм, тому що —ам Ѕог запов≥в це.
113. Ѕо те, що Ѕог запов≥даЇ, повинне бути б≥льшим ≥ набагато шл¤хетн≥шим за все, що ми можемо вигадати сам≥. ≤ оск≥льки не можна знайти вищого чи л≥пшого учител¤, н≥ж Ѕог, то д≥йсно не може бути л≥пшого вченн¤, н≥ж вченн¤, ¤ке ¬≥н викладаЇ. ќтже, ¬≥н повн≥стю навчаЇ тому, що нам сл≥д зробити, ¤кщо ми справд≥ хочемо зд≥йснити добр≥ д≥ла. ≤, запов≥даючи њх, ¬≥н показуЇ, що ц≥ д≥ла …ому угодн≥. “аким чином, ¤кщо Ѕог запов≥даЇ њх, ¤кщо [нав≥ть] ¬≥н не знаЇ, ¤к наказати щось краще, то мен≥ н≥¤к не вдастьс¤ вдосконалити цьогої.
114. ќсь в такий спос≥б нам сл≥д було б належним чином навчати побожну дитину, виховувати њњ у справжн≥й благодат≥, утримувати њњ вдома в покор≥ та служ≥нн≥ своњм батькам, щоб люди отримували в≥д побаченого благословенн¤ ≥ рад≥сть. ќднак ц≥й «апов≥д≥ Ѕож≥й не навчалос¤ [з таким п≥клуванн¤м ≥ ретельн≥стю], але, навпаки, нею нехтувалос¤ ≥ по н≥й топталис¤так, що дитина не може збагнути њњ серйозно, а стоњть перед вигадками, котр≥ ми сам≥ висуваЇмо, розз¤вивши рота [наче іави] ≥ без ус¤коњ шани до Ѕога.
115. “аким чином, опануймо, врешт≥, заради Ѕога, те, що дл¤ того, щоб служити …ому справд≥ добрими д≥лами, наша молодь повинна, в≥дкласти з-перед очей все ≥нше, а перш за все мати перед собою цю «апов≥дь, щоб чинити те, що угодне њхн≥м батькам ≥ матер¤м чи тим, кому вони п≥длегл≥ зам≥сть них. Ѕо кожна дитина, ¤ка знаЇ ≥ виконуЇ це, маЇ перш за все велику вт≥ху в серц≥, що вона може рад≥сно сказати ≥ похвалитис¤ (наперек≥р ус≥м, хто чинить д≥ла на власний розсуд): Ђќсь, це д≥ло угодне моЇму Ѕогов≥ на небесах, ¤ знаю це напевнеї.
116. ’ай вони зберутьс¤ вс≥ разом, з≥ своњми численними, вимученими ≥ т¤жкими д≥лами ≥ похвал¤тьс¤. ћи побачимо, чи зможуть вони показати хоч одне величн≥ше ≥ благородн≥ше [д≥ло], н≥ж покора батьков≥ ≥ матер≥, котрим Ѕог запов≥в коритис¤ [на другому м≥сц≥] п≥сл¤ —воЇњ ¬еличност≥. “ому там, де —лово Ѕоже ≥ …ого вол¤ виконуютьс¤, н≥що не ц≥нуЇтьс¤ вище, н≥ж слово ≥ вол¤ батьк≥в, за умови, що вони також скерован≥ на покору Ѕогов≥ ≥ не суперечать попередн≥м «апов≥д¤м.
117. ќтже, ви повинн≥ сердечно рад≥ти ≥ д¤кувати Ѕогов≥ за те, що ¬≥н обрав вас ≥ удостоњв чест≥ виконувати д≥ло найдорогоц≥нн≥ше дл¤ Ќього ≥ …ому угодне. “≥льки сл≥дкуйте за тим, щоб, хоч це [д≥ло] вважалос¤ скромним ≥ невд¤чним [у св≥т≥], ви поц≥нували його, ¤к велике ≥ коштовне, та не тому, що ми варт≥, а тому, що це м≥ститьс¤ ≥ керуЇтьс¤ перлиною ≥ св¤тим, а саме—ловом ≥ «апов≥ддю Ѕожими.
118. ќ, ¤к би дорого заплатили ус≥ картез≥анц≥, ченц≥ ≥ черниц≥, коли б з ус≥х њхн≥х рел≥г≥йних д≥¤нь вони могли представити перед Ѕожою присутн≥стю хоча б одне д≥ло, вчинене за …ого «апов≥ддю, ≥ могли перед обличч¤м …ого промовити з рад≥сним серцем: Ђ“епер ¤ знаю, що це д≥ло ц≥лком угодне “об≥ї.  уди заховаютьс¤ ц≥ б≥дн≥, нещасн≥ люди, коли перед обличч¤м Ѕожим ≥ перед очима всього св≥ту вони в≥д сорому стануть червон≥, мов раки, перед малою дитиною, ¤ка жила в≥дпов≥дно до ц≥Їњ «апов≥д≥, ≥ коли вони будуть змушен≥ визнати, що з ус≥ма д≥лами свого житт¤, вони нег≥дн≥ нав≥ть того, щоб п≥днести ковток води дл¤ ц≥Їњ дитини?
119. ≤ ц≥лком справедливо, що вони намарне мучилис¤, чин¤чи д≥ла, вигадан≥ ними ж самими, ≥, на додаток, стають обЇктами глузувань ≥ втрачають свою нагородувони заслуговують всього цього з причини ди¤вольського спотворенн¤ ≥ зневажанн¤ ними «апов≥д≥ Ѕожоњ.
120. ¬ такому випадку, чи не повинне серце заходитис¤ ≥ мл≥ти в≥д радост≥, виконуючи те, що запов≥дане [Ѕогом], ≥ кажучи: Ђќсь це краще, н≥ж ус¤ св¤т≥сть картез≥анц≥в, не дивл¤чись на те, що вони катують себе безперервними постами ≥ молитвами навкол≥шкахї? Ѕо тут ви маЇте над≥йний текст ≥ божественне св≥доцтво про те, що ¬≥н наказав нам це виконувати. —тосовно решти¬≥н не запов≥дав н≥ слова. ќднак т¤жке становище ≥ н≥кчемна сл≥пота св≥ту пол¤гаЇ в тому, що н≥хто не в≥руЇ в це. ƒо такоњ м≥ри демон обплутав нас неправдивою св¤т≥стю ≥ чарами наших власних добрих д≥л.
121. “аким чином (¤ повторюю ще раз), ¤ був би дуже радий, коли б люди розкрили оч≥, вуха ≥ прийн¤ли це всерйоз, щоб одного разу ми не опинилис¤ забраними на загиб≥ль в≥д чистого —лова Ѕожого до неправдивих ≥ марних демон≥чних помилок. ≤ тод≥ все було б добре, бо батьки мали б б≥льше радост≥, любов≥, при¤зн≥ ≥ злагоди у своњх дом≥вках, тод≥ б ≥ д≥ти могли полонити серц¤ своњх батьк≥в.
122. « ≥ншого боку, коли д≥ти опираютьс¤ ≥ не виконують того, що повинн≥, доки њх не змушують до цього р≥зкою, вони гн≥вають ¤к Ѕога, так ≥ своњх батьк≥в, тим самим вони позбавл¤ють себе цього скарбу ≥ сердечноњ радост≥, в≥дкладаючи соб≥ на майбутнЇ лише б≥ди ≥ нещаст¤.
123. “ому ус≥ нар≥кають, що св≥т розвиваЇтьс¤ зараз таким чином, що ≥ молодь ≥ стар≥ ц≥лковито розпущен≥ ≥ некерован≥, не мають н≥ шани, н≥ поваги, не робл¤ть н≥чого [доброго], х≥ба що будучи змушен≥ до цього з-п≥д палиц≥, чин¤ть ус≥л¤к≥ злод≥йства ≥ обмовл¤ють один одного таЇмно [поза спиною]. “ому ≥ Ѕог караЇ њх тим, що вони загрузли у вс≥л¤ких неподобствах ≥ б≥дах.
124. як правило, сам≥ батьки також безумн≥ ≥ нев≥гласи, один дурень навчаЇ ≥ншого, ≥ ¤к жили вони, так живуть ≥ њхн≥ д≥ти п≥сл¤ них.
125. ≤ це, кажу ¤ вам, повинне бути першим ≥ найголовн≥шим доказом, що спонукаЇ нас дотримуватис¤ даноњ «апов≥д≥. “аким чином, нав≥ть коли б у нас не було н≥ батька н≥ матер≥, нам сл≥д було б побажати, щоб Ѕог поставив перед нами брили з дерева ≥ каменю, котрих ми могли б називати батьком ≥ мат≥рю. ќск≥льки ж ¬≥н дав нам живих батьк≥в, то наск≥льки б≥льше ми повинн≥ рад≥ти, ви¤вл¤ючи њм шану ≥ бувши пок≥рними, бо ми знаЇмо, що це найвищим чином угодне Ѕож≥й ¬еличност≥ ≥ вс≥м ангелам, що це доймаЇ вс≥х демон≥в ≥ Ї, окр≥м того, найл≥пшим д≥лом, котре ми можемо зд≥йснити, п≥сл¤ величного божественного служ≥нн¤ ≥ поклон≥нн¤, розгл¤нутого у попередн≥х «апов≥д¤х.
126. “ак що н≥¤кий ви¤в милосерд¤ [поданн¤ милостин≥] ≥ н≥¤ке ≥нше добре д≥ло по в≥дношенню до ближнього нашого не може зр≥вн¤тис¤ з цим. Ѕо Ѕог вшанував це званн¤ [стан] найвищого рангу, так, ¬≥н поставив њх [батьк≥в] на —воЇ м≥сце на земл≥. ¬ол¤ Ѕожа ≥ той факт, що це вгодне …ому, повинн≥ бути достатньою причиною ≥ спонуканн¤м дл¤ нас робити все, що можемо, добров≥льно ≥ з рад≥стю.
127. ƒо того ж ми зобов¤зан≥ перед св≥том бути вд¤чними за ту користь ≥ за вс¤ке добро, котр≥ ми отримуЇмо в≥д своњх батьк≥в.
128. јле, знову ж, у св≥т≥ править ди¤вол, так що д≥ти забувають своњх батьк≥в, ¤к ми забуваЇмо свого Ѕога, ≥ н≥хто не бере до уваги того факту, що Ѕог плекаЇ, охорон¤Ї ≥ захищаЇ нас, ≥ що ¬≥н даруЇ нам так багато доброго дл¤ т≥ла ≥ душ≥. ќсобливо, коли приходить лиха година, ми гн≥ваЇмос¤ ≥ з нетерп≥нн¤м нар≥каЇмо, ≥ все благе, що ми отримали у своЇму житт≥, в≥дм≥таЇтьс¤ геть [з нашоњ пам¤т≥]. “ак само ми чинимо ≥ з нашими батьками, ≥ немаЇ такоњ дитини, котра розум≥Ї ≥ бере до уваги це [те, що пережили батьки, вирощуючи ≥ виховуючи њх], ¤кщо лише —в¤тий ƒух не подаруЇ њй ц≥Їњ благодат≥.
129. Ѕог добре знаЇ про спотворен≥сть цього св≥ту. “ому ¬≥н умовл¤Ї ≥ спонукаЇ —воњми «апов≥д¤ми, щоб кожна людина вз¤ла до уваги, що њњ батьки зд≥йснили дл¤ нењ, ≥ тод≥ вона побачить, що маЇ в≥д них т≥ло ≥ житт¤, б≥льш того, що вони годували та зод¤гали њњ, ≥ що у протилежному випадку вона б сто раз≥в загинула у власних нечистотах.
130. “аким чином, ≥снуЇ добре ≥ правдиве висловлюванн¤ старого мудрец¤: Deo, parentibus et magistris, non potest satis gratiae rependi, тобто: ЂЅогов≥, батькам ≥ учител¤м ми н≥коли не зможемо в≥дплатити достатньо [под¤к ≥ нагород]ї. “ой, хто бере це до уваги, наcправд≥, буде без примусу шанувати своњх батьк≥в. Ќосити њх на руках, ¤к тих [людей], через ¤ких Ѕог вчинив дл¤ нього все добре.
131. ќкр≥м ≥ вище всього цього, Ї ≥нша причина, що спонукаЇ нас ще б≥льше [коритис¤ ц≥й «апов≥д≥], ≥ ц¤ причина пол¤гаЇ в тому, що Ѕог додаЇ до даноњ «апов≥д≥ тимчасову об≥тницю ≥ каже: Ђщоб довг≥ були твоњ дн≥ на земл≥, ¤ку √осподь, Ѕог тв≥й, даЇ тоб≥!ї
132. “ут ви можете сам≥ бачити, наск≥льки серйозно Ѕог ставитьс¤ до даноњ «апов≥д≥, ¤кщо ¬≥н не лише проголошуЇ, що це вгодне …ому, ≥ що ¬≥н знаходить в цьому рад≥сть ≥ задоволенн¤, але також ≥ те, що це буде спри¤ти нашому процв≥танню ≥ найвищому добру, так щоб наше житт¤ було приЇмним ≥ в злагод≥, та щоб ми були оздоблен≥ вс¤ким добром.
133. “ому так св. ѕавло особливим чином п≥дкреслюЇ ≥ рад≥Ї цьому, коли каже в (≈ф. 6:2,3): Ђ це перша запов≥дь з об≥тницею, щоб добре велос¤ тоб≥, ≥ щоб ти був на земл≥ довгол≥тн≥й!ї Ѕо, хоч у ≥нших [«апов≥д¤х] також м≥ститьс¤ об≥тниц¤, все-таки н≥ в жодн≥й з них об≥тниц¤ не звучить наст≥льки зрозум≥ло та виразно.
134. ќтже, тут ви маЇте пл≥д ≥ нагороду, [котра пол¤гаЇ у ствердженн≥], що ус¤кий, хто дотримуЇтьс¤ даноњ «апов≥д≥, буде мати щаслив≥ дн≥, талан ≥ процв≥танн¤. ≤, з ≥ншого боку, [тут вказуЇтьс¤] покаранн¤, що ус¤кий непок≥рний [«апов≥д≥], скоро загине ≥ н≥коли не буде мати задоволенн¤ в≥д житт¤. Ѕо Ђбути довгол≥тн≥мї в ѕисанн≥ означаЇ не лише дожити до старост≥, але значить також мати все, що притаманне тривалому життюздоров¤, дружину ≥ д≥тей, засоби дл¤ ≥снуванн¤, мир, добрий ур¤д тощо, без чого в≥д цього житт¤ неможливо отримати н≥¤кого задоволенн¤ ≥ без чого взагал≥ неможливе тривале ≥снуванн¤.
135. ќтже, ¤кщо ви не будете слухатис¤ батька ≥ матер≥ ≥ коритис¤ њхн≥м покаранн¤м, то будете слухатис¤ ката. ≤ ¤кщо ви не будете слухатис¤ його, то п≥дкоритесь костомас≥, тобто смерт≥ [все п≥дпор¤дковуюча смертьось учитель лихих д≥тей].
136. Ѕо на цьому Ѕог напол¤гаЇ безапел¤ц≥йноабо ви слухаЇтесь …ого, в≥ддаючи …ому любовю ≥ служ≥нн¤м, ≥ тод≥ ¬≥н винагородить вас щедро вс≥ма благами, або, ¤кщо ви ображаЇте …ого, ¬≥н пошле вам смерть ≥ ката.
137. «в≥дки ж беретьс¤ ст≥льки нег≥дник≥в, котрих потр≥бно в≥шати, стинати голови ≥ четвертувати щоденно, ¤кщо не через непокору [батькам]? ¬они не дозвол¤ють виховувати себе по-доброму ≥ тому отримують покаранн¤ в≥д Ѕога, сам≥ довод¤чи до того, що ми змушен≥ спогл¤дати њхнЇ нещаст¤ ≥ горе. Ѕо дуже р≥дко трапл¤Їтьс¤, коли так≥ розбещен≥ люди вмирають природною або непередчасною смертю. јле праведн≥ ≥ пок≥рн≥ мають благословенн¤вони живуть довго у приЇмному спокоњ ≥ бачать д≥тей своњх д≥тей (¤к говорилос¤ вище) до третього ≥ четвертого покол≥нь.
138. ≤ досв≥д також навчаЇ, що там, де присутн≥ шанован≥, давн≥ родини, що живуть добре ≥ мають багато д≥тей, вони безперечно зобов¤зан≥ своњм походженн¤м т≥й обставин≥, що де¤к≥ з них були добре вихован≥ ≥ ви¤вили п≥клуванн¤ про своњх батьк≥в, з ≥ншого боку, про розбещених людей написано в ѕс. (108:13): Ђўоб на знищенн¤ стали нащадки його, бодай було скреслене в другому род≥ ≥м¤ њхнЇ!ї
139. ќтже, гарненько пом≥ркуйте, ¤кого великого значенн¤ Ѕог надаЇ послухов≥, ¤кщо ¬≥н так високо ц≥нуЇ його, ¤кщо в≥н так бажаний …ому, ≥ ¤кщо ¬≥н так щедро винагороджуЇ його, ≥, окр≥м того, накликаЇ наст≥льки суворе покаранн¤ на тих, хто чинить ≥накше.
140. ¬се це ¤ кажу дл¤ того, щоб це було гарненько засвоЇне молоддю. Ѕо н≥хто не в≥рить, що, хоча ц¤ «апов≥дь не викладалас¤ ≥ не ц≥нувалас¤ перше, за папства,вона вкрай необх≥дна. —лова ц≥ прост≥ ≥ зрозум≥л≥, ≥ кожен гадаЇ, що в≥н вже знаЇ њх. “ому люди ставл¤тьс¤ до них легковажно, поз≥хаючи ≥ думаючи про щось ≥нше, не пом≥чаючи ≥ не в≥руючи, наск≥льки сильно зневажливе ставленн¤ до цих сл≥в ображаЇ Ѕога, зар≥вно ¤к вони не розум≥ють, що той, хто дотримуЇтьс¤ сл≥в ц≥Їњ «апов≥д≥, чинить дорогоц≥нне ≥ дуже угодне Ѕогу д≥ло.
141. ўодо ц≥Їњ «апов≥д≥, то належно буде також говорити про вс≥ ≥нш≥ види послуху до людей, ¤к≥ сто¤ть при влад≥ ≥ покликан≥ командувати ≥ правити. Ѕо ус¤ка влада походить ≥ розповсюджуЇтьс¤ в≥д влади батьк≥в. “ому що там, де батько не може один виховувати свою [непок≥рну ≥ драт≥вливу] дитину, в≥н наймаЇ шк≥льного учител¤, щоб той настановл¤в њњ. якщо в≥н надто безсилий, то заручаЇтьс¤ допомогою своњх друз≥в ≥ сус≥д≥в. якщо в≥н покидаЇ цей св≥т, то доручаЇ ≥ передаЇ свою владу ≥ право керувати ≥ншим люд¤м, призначеним дл¤ ц≥Їњ мети.
142. “аким чином, в≥н повинен заради веденн¤ господарства утримувати у п≥дпор¤дкуванн≥ своњх домашн≥х, слуг ≥ служниць, тобто ус≥, кого ми називаЇмо панами, знаход¤тьс¤ на м≥сц≥ батьк≥в ≥ повинн≥ отримувати свою владу ≥ право керувати в≥д них. “ому в ѕисанн¤х вони назван≥ батьками, ¤к виконуюч≥ в час свого правл≥нн¤ функц≥њ батька, ≥ зобов¤зан≥ мати батьк≥вське серце до своњх п≥длеглих. як римл¤ни та ≥нш≥ народи з давн≥х час≥в називали господар¤ ≥ господиню patres-et matres-familiae, тобто батьком родини [головою родини] ≥ мат≥рю родини. “акож вони називали своњх нац≥ональних правител≥в ≥ володар≥в patres patriae, тобто батьками ус≥Їњ крањни, на наш превеликий сором, людей, котр≥, бувши христи¤нами, не називають так чи, в крайньому раз≥, не поц≥новують ≥ не шанують њх ¤к таких.
143. ќтже, що дитина винна своњм батьков≥ ≥ матер≥, те саме винн≥ й ус≥, хто в дом≥. “ому слуги ≥ служниц≥ повинн≥ ви¤вл¤ти оп≥ку не лише в тому, щоб бути пок≥рними своЇму панов≥ ≥ пан≥, але також, щоб шанувати њх, ¤к своњх батька ≥ мат≥р, робл¤чи усе, що за њх у¤вою [знанн¤м] оч≥куЇтьс¤ в≥д них, не з примусу ≥ не з небажанн¤, але ≥з задоволенн¤м ≥ рад≥стю, через щойно згадану причину, а самещо це Ї «апов≥ддю Ѕожою ≥ любе …ому вище за вс≥ д≥ла.
144. “аким чином, њм, швидше, вартувало б самим доплачувати [зам≥сть отримувати платню] ≥ рад≥ти, що вони можуть мати пана ≥ пан≥, щоб сумл≥нн¤ њх рад≥ло, ≥ знати, що вони можуть робити насправд≥ золот≥ д≥ла. —праву, ¤кою спочатку нехтували ≥ котру зневажали, в той час ¤к кожен, навпаки, в ≥м¤ ди¤вола, поривавс¤ в монастир≥ або на прощ≥ ≥ потурав власним бажанн¤м [знаходив ≥ндульгенц≥њ], маючи витрати [часу ≥ грошей] ≥ лихе сумл≥нн¤.
145.  оли б ц¤ ≥стина могла бути вселена б≥дним люд¤м, то ¤кась служниц¤ могла б стрибати [в≥д радощ≥в], славити ≥ д¤кувати Ѕогов≥, ≥ своЇю акуратною працею, за котру вона отримуЇ п≥дтримку ≥ платню, вона могла б отримати такий скарб, котрого не мали й т≥, кого мають за найб≥льших св¤тих. ’≥ба це не чудово, коли людина знаЇ ≥ може сказати, що коли ви чините свою щоденну домашню роботу, то це краще, н≥ж ус¤ св¤т≥сть ≥ аскетичне житт¤ ченц≥в?
146. ≤, на додаток, у вас Ї об≥тниц¤, що ви будете процв≥тати у всьому доброму ≥ жити добре. як ви можете вести благодатн≥ше ≥ св¤т≥ше житт¤, виконуючи власн≥ д≥ла?
147. Ѕо, з точки зору Ѕога, Їдине, що д≥йсно робить людину св¤тою ≥ служить …омуце в≥ра, а д≥ла призначен≥ дл¤ служ≥нн¤ людин≥ [ближньому].
148. “аким чином, [в≥рою] ви маЇте вс≥ блага, захист ≥ заступництво ≥ в √оспод≥, задоволену [вдоволену] сов≥сть ≥ милостивого Ѕога,  отрий винагородить вас стократ, так що це прир≥вн¤Ї вас до шл¤хетного стану, ¤кщо ви будете побожними та слухн¤ними. якщо ж н≥то ви не маЇте н≥чого, окр≥м гн≥ву ≥ незадоволенн¤ Ѕожого, у вашому серц≥ в≥дсутн≥й мир, ≥ згодом ви матимете ус≥л¤к≥ б≥ди ≥ нещаст¤.
149. ”с¤кого, хто не дослухаЇтьс¤ цього ≥ не схильного до благочест¤, ми передаЇмо до рук ката ≥ костомас≥ [смерт≥]. “аким чином, хай кожен, хто здатний приймати настанови, пам¤таЇ, що Ѕог не граЇтьс¤ з нами, ≥ знаЇ, що це Ѕог [а не хтось ≥нший] говорить з вами ≥ вимагаЇ в≥д вас поcлуху. якщо ви впокорюЇтесь …ому, то ви стаЇте …ого улюбленою дитиною. јле ¤кщо ви нехтуЇте цим, то приймаЇте ганьбу, злидн≥ ≥ горе у ¤кост≥ своЇњ винагороди.
150. “е саме варто сказати про покору св≥тському ур¤дов≥, котрий (¤к ми вже казали) належить до пон¤тт¤ батьк≥вства ≥ виходить дал≥ за ≥нш≥ стосунки [зв¤зки]. Ѕо батько [в Ѕ≥бл≥њ] це не лише батько одн≥Їњ родини, але людина Ї батьком ст≥лькох людей, ст≥лькох мешканц≥в, громад¤н ≥ п≥длеглих, ск≥лькох в≥н маЇ. Ѕо через наших володар≥в, так само, ¤к ≥ через наших батьк≥в, Ѕог даЇ нам њжу, дах ≥ помешканн¤, заступництво ≥ захист. ќтже, оск≥льки вони нос¤ть це ≥м¤ ≥ званн¤ з ус≥Їю повагою, ¤к найвищу г≥дн≥сть, то нашим обов¤зком Ї шанобливо ставитис¤ до них ≥ ц≥нувати њх найвищим чином, ¤к найб≥льший скарб ≥ найкоштовн≥ший на земл≥ кам≥нь.
151. ќтже, пок≥рний, прагнучий ≥ готовий слугувати, рад≥сно в≥ддаючий честь тим, кому належить, знаЇ, що в≥н догоджаЇ Ѕогов≥, ≥ що нагородою йому буде рад≥сть ≥ щаст¤. якщо ж в≥н, навпаки, не чинить цього з любовю, але зневажливо ставитьс¤ ≥ опираЇтьс¤ [влад≥] або нар≥каЇ, то хай в≥н також знаЇ, що в≥н не буде мати н≥ схваленн¤, н≥ благословенн¤, ≥ там, де в≥н гадаЇ, що заробить цим [своњм ставленн¤м] гривню, то в≥н втратить вдес¤теро б≥льше, чи стане жертвою ката, загине на в≥йн≥, в≥д еп≥дем≥њ, голоду або не зазнаЇ розради у д≥т¤х своњх [буде розчарований д≥тьми] ≥ потерпатиме в≥д образ, несправедливост≥ ≥ насильства в≥д рук своњх служник≥в, ближн≥х чи чужинц≥в ≥ тиран≥в. “аким чином, чого ми шукаЇмо ≥ заслуговуЇмо, те ми й маЇмо у ¤кост≥ розплати.
152.  оли б ми потрудилис¤ зрозум≥ти [¤кщо б ми лише ув≥рували], що так≥ д≥ла угодн≥ Ѕогов≥ ≥ так щедро винагороджуютьс¤, то в≥днайшли б багато чого ≥ мали б усе, чого т≥льки забажаЇ наше серце. јле так ¤к —лово ≥ «апов≥дь Ѕожа оц≥нюютьс¤ [нами] наст≥льки легковажно, н≥би њх промовив ¤кийсь баз≥ка, подив≥мос¤, чи можеш ти, людино, протисто¤ти …ому. “и думаЇш, …ому буде т¤жко в≥ддати тоб≥ за заслугами?
153. ќтже, тоб≥, без сумн≥ву, було б набагато краще жити, волод≥ючи Ѕожою прихильн≥стю, миром ≥ щаст¤м, н≥ж випробовуючи на соб≥ …ого незадоволенн¤ ≥ послан≥ Ќим б≥ди.
154. „ому ти гадаЇш, що св≥т повний знев≥р¤, ганьби, лиха ≥ вбивств, ¤кщо не тому, що кожен прагне бути паном самому соб≥ ≥ не бажаЇ залежати в≥д монарха, не бажаЇ про щось ≥ про когось п≥клуватис¤ ≥ прагне робити те, що йому забагнетьс¤? “ому Ѕог караЇ одного нег≥дника за допомогою ≥ншоготому, коли ви обманюЇте свого пана ≥ ви¤вл¤Їте презирливе до нього ставленн¤, приходить ≥нший ≥ чинить з вами под≥бним чином. “а у вашому власному дом≥ ви повинн≥ випробувати вдес¤теро б≥льше мук в≥д дружини, д≥тей чи слуг.
155. Ќаcправд≥, ми в≥дчуваЇмо наше нещаст¤, ми нар≥каЇмо ≥ скаржимос¤ на нев≥рн≥сть, насилл¤ ≥ несправедлив≥сть, але не бачимо, що сам≥ мив≥дверт≥ нег≥дники, що ц≥лком заслужили це покаранн¤, ≥ все-таки не виправлен≥ ним. ћи не матимемо ласки ≥ щаст¤, тому ц≥лком справедливо, що у нас не буде н≥чого, окр≥м нещасть, без ус¤кого милосерд¤.
156. ѕовинн≥ бути десь на земл≥ все ще побожн≥ люди, тому що Ѕог продовжуЇ дарувати нам ст≥льки добра!  оли б ми жили сам≥ по соб≥, у нашому помешканн≥ не було б н≥ фартинга, ≥ в нашому пол≥ не з¤вилос¤ б ≥ зернинки.
157. ¬се це ¤ повинен був описати наст≥льки точно ≥ багатосл≥вно в над≥њ, що хтось в≥зьме це близько до серц¤, щоб ми могли позбутис¤ сл≥поти ≥ злидн≥в, в котрих загрузли наст≥льки глибоко, ≥ могли насправд≥ зрозум≥ти —лово ≥ волю Ѕожу та щиро прийн¤ти њх. Ѕо зв≥дти ми можемо зрозум≥ти¤к знайти достатньо радост≥, щаст¤ ≥ спас≥нн¤¤к минущого, так ≥ в≥чного.
158. “аким чином, у дан≥й «апов≥д≥ представлен≥ два р≥зновиди батьк≥вбатьки кровн≥ ≥ батьки Ђза обов¤зкомї, або т≥, кому належить п≥клуватис¤ про д≥м, та т≥, хто зобов¤заний п≥клуватис¤ про крањну. ќкр≥м них ≥снують ще й духовн≥ батькине т≥, ¤к≥ Ї у папств≥, що сам≥ назвалис¤ такими, але не виконуюч≥ н≥¤кого батьк≥вського служ≥нн¤. Ѕо лише т≥ називаютьс¤ духовними батьками, хто пор¤дкуЇ ≥ керуЇ нами через —лово Ѕоже,
159. ¤к св. ѕавло хвалитьс¤ своњм батьк≥вським служ≥нн¤м в 1  ор. (4:15), де в≥н каже: Ђ а ¤ вас породив у ’рист≥ ≤сус≥ через ™вангел≥ю...ї
160. ќтже, будучи батьками, вони мають право на пошану нав≥ть б≥льше за ≥нших. ќднак [насправд≥] вони отримують њњ менш за вс≥х. Ѕо св≥т ЂшануЇї њх тим, що виган¤Ї з крањни ≥ шкодуЇ кусн¤ хл≥ба, ≥, коротше кажучи, вони (¤к каже св. ѕавло в 1 ор. 4:13) мус¤ть бути Ђ ¤к см≥тт¤ те дл¤ св≥ту ¤к т≥ викидки!ї
161. ≤ все-таки народ треба застерегти, щоб т≥, хто бажаЇ називатис¤ христи¤нами, зобов¤зан≥ перед Ѕогом шанувати достойними Ђвин¤тковоњ чест≥ї оп≥кун≥в своњх душ, щоб поводитис¤ з ними добре ≥ забезпечувати њхнЇ житт¤. «а це Ѕог достатньо поблагословить вас ≥ не допустить, щоб мали ¤кусь нужду.
162. јле у ц≥м д≥л≥ вс≥ в≥дмовл¤ютьс¤, опираютьс¤ ≥ бо¤тьс¤, що загинуть в≥д ф≥зичноњ потреби, гадаючи, н≥би зараз вони не можуть п≥дтримати одного шанованого пропов≥дника, хоч ран≥ше вони утримували дес¤ть товстопузих дармоњд≥в.
163. ÷им ми також заслуговуЇмо того, що Ѕог позбавл¤Ї нас —вого —лова ≥ благословенн¤, знову дозвол¤Ї брехливим пропов≥дникам поставати серед нас ≥ вести нас до ди¤вола, спонукаючи нас до того ж обливатис¤ потом ≥ кровю.
164. јле т≥, що дотримуютьс¤ вол≥ ≥ «апов≥д≥ Ѕожоњ, мають об≥тницю про те, що все, в≥ддане ними т≥лесним ≥ духовним батькам, ≥ все, що чинитьс¤ ними дл¤ того, щоб вшанувати њх, щедро в≥ддастьс¤ њмтак що вони матимуть не хл≥б, од¤г ≥ грош≥ на р≥к чи два, але тривале житт¤, п≥дтримку ≥ мир, будуть в≥чно багат≥ ≥ блаженн≥.
165. ќтже, т≥льки роб≥ть те, що належить до наших обов¤зк≥в ≥ дайте Ѕогов≥ п≥клуватис¤ про те, ¤к ¬≥н буде п≥дтримувати вас ≥ п≥клуватис¤ про вас ус≥м достатньою м≥рою. ќск≥льки ¬≥н об≥ц¤в це, ≥ оск≥льки ¬≥н н≥коли не обманював, ¬≥н не обмане ≥ вас.
166. ÷е д≥йсно повинно п≥дбадьорити нас ≥ доторкнутис¤ до наших сердець, котр≥ повинн≥ просто мл≥ти в≥д радост≥ ≥ любов≥ до тих, кого нам належить шануватитак що нам сл≥д було б просто п≥днести руки ≥ рад≥сно под¤кувати Ѕогов≥,  отрий дав нам так≥ об≥тниц≥, за котр≥ сл≥д було б вирушити на край земл≥ [до найв≥ддален≥ших частин ≤нд≥њ]. Ѕо ¤кщо б нав≥ть увесь св≥т обЇднав своњ зусилл¤, в≥н не зм≥г би додати й години до нашого житт¤ чи дати хоч одне зерн¤ в≥д земл≥. јле Ѕог бажаЇ дати нам найчудов≥ший достатокусе те, чого бажаЇ ваше серце. Ќехтуючий цим ≥ кидаючий це на в≥тер не достойний нав≥ть чути —лово Ѕоже. ќтже, дл¤ тих, кого стосуЇтьс¤ дана «апов≥дь, з цього приводу було сказано б≥льш н≥ж достатньо.
167. Ќа додаток, не погано було б також звернутис¤ з пропов≥ддю до батьк≥в, щоб по¤снити, ¤к њм потр≥бно нести своЇ служ≥нн¤ ≥ ¤к ставитис¤ до тих, хто знаходитьс¤ п≥д њхньою владою. Ѕо хоч про це не сказано в ƒес¤ти «апов≥д¤х, однак про це часто згадуЇтьс¤ у багатьох м≥сц¤х —в¤щенних ѕисань. ≤ Ѕог, кажучи про батька й мат≥р, хоче, щоб це також входило в дану «апов≥дь.
168. ≤ ¬≥н не бажаЇ мати на цьому служ≥нн≥ [служ≥нн≥ батьк≥в ≥ матер≥в] нег≥дник≥в ≥ тиран≥в. “акож, ¤к ¬≥н не приписуЇ њм ц≥Їњ чест≥, тобто права ≥ влади управл¤ти, поклон¤ючись самим соб≥. јле њм сл≥д мати на уваз≥, що вони зобов¤зан≥ коритис¤ Ѕогов≥, ≥ що, перш за все, вони повинн≥ щиросердно ≥ в≥ддано виконувати обов¤зки свого служ≥нн¤ не лише дл¤ того, щоб п≥дтримувати ≥ п≥клуватис¤ про ф≥зичн≥ потреби своњх д≥тей, слуг, п≥длеглих тощо, але найб≥льшещоб навчати њх шанувати ≥ славити Ѕога.
169. “аким чином, не думайте, що це залишено на ваш розсуд ≥ залежить в≥д вашоњ виб≥рковоњ вол≥це сувора «апов≥дь ≥ наказ Ѕожий, ≥ Ѕогов≥ ви будете давати за це зв≥т.
170. јле тут знову ми маЇмо сумний станн≥хто не розум≥Ї ≥ не сприймаЇ цього, ус≥ живуть так, н≥би Ѕог дав нам д≥тей лише дл¤ [нашого] задоволенн¤ ≥ розваги, а слугдл¤ того, щоб ми використовували њх, ¤к кор≥в чи в≥слюк≥в, лише дл¤ роботи, чи так, н≥би через наших п≥длеглих нам сл≥д лише задовольн¤ти своњ хтив≥ бажанн¤, ≥гноруючи њх самих, н≥би нас не маЇ непокоњтищо вони п≥знають чи ¤к вони живуть.
171. ≤ н≥хто не хоче нав≥ть бачитищо це за «апов≥дь …ого ¬ерховноњ ¬еличност≥,  отрий прикличе нас самим суворим ≥ р≥шучим чином до зв≥ту ≥ покараЇ нас за це, зар≥вно ¤к [н≥хто] не бачить великоњ потреби в тому, щоб п≥клуватис¤ про молодь.
172. ≤ ¤кщо ми хочемо чудових ≥ зд≥бних людей ¤к дл¤ св≥тського, так ≥ дл¤ церковного управл≥нн¤, нам не сл≥д жал≥ти н≥ сил, н≥ часу, н≥ грошей на навчанн¤ ≥ настановленн¤ наших д≥тей, щоб вони могли слугувати Ѕогов≥ ≥ св≥тов≥, ми не повинн≥ думати лише про те, ¤к з≥брати дл¤ них поб≥льше грошей ≥ майна.
173. Ѕо Ѕог д≥йсно може ≥ без нас п≥дтримати ≥ збагатити њх, що ¬≥н ≥ робить повс¤кчас. јле ¬≥н дав нам д≥тей ≥ проголосив цю «апов≥дь дл¤ того, щоб ми могли навчити њх ≥ керувати ними зг≥дно з …ого волею, а в протилежному випадку ¬≥н не потребував би того, щоб [у дитини] були батько ≥ мати.
174. “аким чином, хай кожен знаЇ, що виховувати своњх д≥тей у страхов≥ ≥ знанн≥ Ѕожому, а ¤кщо вони талановит≥то навчати њх чомусь такому, що вони могли б використати де б то не було [навчати та готувати њх у гуман≥тарних дисципл≥нах, щоб чолов≥ки могли допомогти в ур¤д≥ та де т≥льки Ї необх≥дн≥сть]це його головний обов¤зок, в≥д [виконанн¤] ¤кого залежить знайденн¤ чи втрата [ним] Ѕожоњ доброњ ласки.
175. якщо б це виконувалос¤, то Ѕог також щедро благословл¤в би нас ≥ посилав нам благодать дл¤ навчанн¤ людей, за допомогою ¤ких земл¤ ≥ люди могли б бути пол≥пшен≥, а також осв≥чених громад¤н, доброчесних ≥ старанних у господарств≥ дружин, котр≥ пот≥м би виховали побожних д≥тей ≥ слуг.
176. ѕогл¤ньте тепер, ¤коњ жахливоњ шкоди ви завдаЇте, ¤кщо нехтуЇте своЇю часткою обов¤зк≥в ≥ не виховуЇте свою дитину так, щоб вона стала корисною ≥ богоб≥йною людиною, ≥ ¤к ви накликаЇте на себе вину ≥ гн≥в, заслуговуючи пекло своњм ставленн¤м до р≥дних д≥тей, нав≥ть не дивл¤чись на те, що в ус≥х ≥нших стосунках ви Ї побожними ≥ св¤тими людьми.
177. ≤ з т≥Їњ причини, що даною «апов≥ддю нехтують, Ѕог наст≥льки жахливо караЇ св≥т в≥дсутн≥стю у ньому пор¤дку, ур¤ду ≥ миру, на що ми нар≥каЇмо, хоча ≥ не пом≥чаЇмо, що сам≥ винн≥ у цьому. Ѕо ми маЇмо з≥псованих ≥ непок≥рних д≥тей ≥ п≥длеглих тому, що сам≥ виховуЇмо њх такими.
178. ÷≥Їњ настанови поки що достатньо. ƒокладн≥ше ми розгл¤немо це питанн¤ ≥ншим разом.

<-назад вперед->