Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Великий Катехізис

ЧАСТИНА ПЕРША

Друга Заповідь

49. Не призивай Ймення Господа, Бога твого, надаремно!
50. Як Перша Заповідь навчає серце і вчить вірі [основам віри], так ця Заповідь веде нас далі, направляючи до Бога вуста і язик. Бо словаце перше, що походить від серця і викриває себе. І так само, як я навчав вище, про те, як відповісти на запитання, що означає «мати [якогось] бога», (так само) ви повинні навчатися, не мудруючи, розуміти значення цієї та всіх Заповідей і використовувати для себе.
51. Тому, коли запитають: «Як ви розумієте Другу Заповідь, чи що маєте на увазі під надаремним призиванням Господнього Ймення, чи зловживанням Його Іменем?»коротко відповідайте: «Зловживання Йменням Господнімце коли ми, без різниці, яким чином, звертаємося до Господа Бога з метою неправдивого свідчення або здійснення будь-якого іншого зла». Тобто ця Заповідь наказує, щоб до Імені Божого не зверталися неправдиво, щоб Воно не зявлялося на вустах, коли серце знає достатньо добре чи повинне знати по-іншому. Як серед тих, що присягають на суді, коли одна сторона неправдиво свідчить на другу.
52. Бо не може бути більш гіршого зловживання Іменем Божим, ніж використання Його для підтримки неправди та обману. Хай це залишається точним німецьким та найпростішим значенням цієї Заповіді.
53. Зі сказаного усяка людина може без зусиль самостійно зрозуміти те, коли і якими [найрізноманітнішими] способами Іменем Божим зловживають, хоч і неможливо перелічити всі ці зловживання. Та все-таки, висловлюючись кількома словами, усі зловживання Божественним Іменем мають місце, перш за все, у світських ділах і в питаннях, що стосуються грошей, маєтку, шани, чи це буде привселюдно, в суді, на базарі чи в будь-якому іншому місці, де люди неправдиво клянуться Йменням Божим чи заставляють душі свої [беруть на свої душі зобовязання] якимось іншим чином. І це особливо поширене в ділах, що стосуються подружнього життя, коли двоє йдуть і таємно заручаються, а потім відрікаються від цього під присягою.
54. Та найбільше зловживань чиниться в духовних ділах і належать до сумління, коли зявляються лжепроповідники, котрі висувають свої неправдиві і марні вигадки, видаючи їх за Слово Боже.
55. Все цеприкрашання себе Іменем Божим чи створення поважного вигляду, чи претензії на правдивість, незалежно від того, де це відбувається, чи в буденних світських ділах, чи в піднесених і витончених питаннях віри і вчення. До неправдомовців також належать богозневажникине тільки явні і вульгарні, відомі усім, що ганьблять Імя Боже без страху (виховання такихділо не наше, а ката), але також і ті, хто привселюдно бреше на істину і Слово Боже і передоручають її дияволу. Про таких нема потреби говорити далі.
56. Тож вивчімо і сприймемо всім серцем величезну важливість даної Заповіді, щоб ми могли з усім старанням боротися проти усякого зловживання святим Йменням і боятися цього, як найбільшого з гріхів, котрий можна вчинити зовнішньою дією. Бо неправда і брехня вже самі по собі є великим гріхом. Але цей гріх непосильно обтяжує, коли ми намагаємося виправдати і підтвердити його, звертаючись до Імені Божого, використовуючи Його як покривало для прикривання сорому, так, що з простого обману твориться подвійна, ні, багаторазова брехня.
57. З цієї причини Бог додав до даної Заповіді серйозну погрозу, а саме: «бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Імя надаремно!» Тобто Він не подарує цього нікому і не залишить [такої провини] безкарною. Бо як Він не залишить без помсти того, хто відвертає своє серце від Нього, так Він не терпітиме використання Свого Імені для покривання брехні.
58. Зараз же, ой леле! Цезагальна біда, настільки широко розповсюджена у світі, що лише декотрі не використовують Імя Боже для прикривання брехні і різноманітних лиходійств, так само, як [деякі] надіються всім своїм серцем на одного лише Бога.
59. Бо з природи своєї ми усі маємо всередині себе таку «чудову властивість», що усякий, хто чинить якесь лиходійство, хотів би прикрити і прикрасити свою ганьбу так, щоб ніхто не міг його бачити або про нього знати. І ніхто не має достатньої сміливості, щоб хвалитися на увесь світ здійсненим ним злочинством. Усі прагнуть діяти нишком і крадькома, щоб ніхто не знав про те, що вони чинять. Потім, коли когось ловлять [при здійсненні лиходійства], у хід іде Імя Боже, котре повинне подати підлість, як праведність, а ганьбуяк славу і шану.
60. Це стало у світі загальноприйнятим і, як Великий Потоп, затопило усі землі. Отже, ми маємо саме те, чого шукаємо і заслуговуємомор, війни, голод, пожежі, повені, примхливих дружин, непокірних дітей і слуг, усіляку розпусту і опоганення. Звідки ж ще може прийти стільки страждань і нещасть? Добре, що ще земля взагалі носить нас, в чому проявляється велике милосердя [Боже] до нас.
61. Тому наша молодь повинна найвище за все використовувати дану Заповідь у своєму житті, і їх (молодих людей) потрібно навчати найшанобливішому ставленню до цієї і Першої Заповіді. І щоразу, коли вони переступають [ці Заповіді], ми повинні бути миттю з різкою, вказуючи їм на [порушену] Заповідь. Нам варто постійно прищеплювати їм це, щоб виховувати їх не лише за допомогою покарань, але також вселяти в них пошану до Бога і страх Божий.
62. Отже, тепер ви розумієте, що значить промовляти Імя Боже надаремно, тобто (ще раз коротко повторимо це) з метою обману, підтвердження Іменем Божим чогось такого, що не відповідає дійсності, чи в прокльонах, лайці, заклинаннях, коротше кажучи, для здійснення будь-якого лиходійства, яке може здійснити людина.
63. Окрім того, ви повинні знати, як правильно використовувати Імя Боже. Бо кажучи: «Не призивай Ймення Господа, Бога твого, надаремно» Він одночасно дає нам зрозуміти, що воно повинне використовуватися належним чином. Бо воно було виявлене і дане нам саме для того, щоб ми постійно використовували його, і щоб воно було нам на користь.
64. Таким чином, можна зробити природний висновок, що оскільки використання святого Ймення з метою підтримання брехні або беззаконня тут забороняється, значить, з іншого боку, нам заповідається використовувати його для підтримки істини і для всього доброго, що має місце [наприклад], коли хтось клянеться в правді і там, де це необхідно. Так само коли має місце вірне вчення, і коли до Імені [Божого] звертаються в горі або прославляють і дякують Йому у благоденстві тощо. Все це цілком описано і заповідане нам у Пс. (49:15): « і до Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» Бо все це є благословенним використанням [Імені] для служіння правді, і, таким чином, Імя [Боже] святиться, як ми молимося в молитві «Отче наш».
65. Отже, ми пояснили вам суть цілої Заповіді. І, виходячи з цього, можна легко вирішити питання, яким переймаються багато учителів, а самечому принесення клятви заборонене в Євангелії, і все-таки Христос, святий Павло та інші святі часто присягалися.
66. Коротко це можна пояснити таким чиномми не повинні клястися з метою підтримати зло, тобто обману, а також тоді, коли в цьому немає потреби чи користі. Однак для підтримки доброго і на добро ближньому своєму, нам слід клястися. Бо це справді добре діло, котрим прославляється Бог, запроваджується істина і правда, спростовується брехня, серед людей встановлюється мир, запановує покора, утихомирюються суперечки. Бо таким чином Сам Бог стає Посередником між правдою і хибою, між добром і злом, поділяючи їх.
67. Якщо одна зі сторін присягає неправдиво, то вона має свій вирок і не може запобігти покаранню, і хоча буває, що покарання відкладається на тривалий час, ця людина не матиме успіху все, що вона зможе знайти цим [неправдивою присягою], висковзне з її рук, і вона ніколи не зможе ним скористатися.
68. Це я спостерігав часто у житті тих людей, котрі неправдиво давали свої шлюбні обітниці та ніколи не мали [надалі] жодної щасливої години чи благодатного дня, з часом гинули в жалюгідному стані тіла та душі, зарівно як і майна.
69. Тому я раджу та напучую, як і раніше, щоб шляхом попередження і погроз, утримування та покарання навчали дітей з раннього дитинства остерігатися неправдивого свідчення і особливо уникати використання Імені Божого для підтвердження цього. Бо там, де їм дозволяють діяти на власний розсуд, не вийде нічого доброгоце навіть зараз очевидне і виявляється в тому, що світ став гірший, ніж будь-коли, і що в ньому немає управління, немає покори, нема вірності, нема віри, але зухвалі, розбещені люди, котрим не допомагають ні вчення, ні засудження. Все цегнів Божий і покарання за таке норовливе презирство до цієї Заповіді.
70. З іншого боку, їх потрібно постійно спонукати і підштовхувати до шанування Імені Божого, щоб воно постійно було у них на вустах у всьому, що може трапитися з ними або (що) привертає їхню увагу. Бо справжнє шанування і прославлення Його Імені полягає в тому, щоб споглядати на Нього і благати Його про всяку втіхущоб (як ми чули раніше) перш за все серце вірою віддавало належну Йому шану, а за серцемі вуста, шляхом сповідування.
71. Це також є благословенною і корисною звичкою, дуже дієвим засобом проти диявола, котрий завжди поряд з нами і тільки того чекає, щоб ввести нас у гріх і ганьбу, лихоліття і неприємності, але котрий не бажає чути Імені Божого і не може перебувати там, де воно промовляється, і де до нього звертаються від усього серця.
72. І справді, багато жахливих і вражаючих нещасть ставалися б з нами, якби Бог не підтримував нас, коли ми звертаємося до Імені Його. Я сам випробував і пізнав на власному досвіді, що часто цілковито несподіване велике лихо відразу ж відверталося і усувалося при такому звертанні [до Імені Божого]. Я стверджую, що для дошкуляння дияволу нам варто завжди мати це святе Імя на вустах, щоб він не міг шкодити нам, як він того бажає.
73. Досягненню цієї мети також сприяє звичка щоденно присвячувати [ввіряти] себе Боговісвою душу і своє тіло, свою дружину і своїх дітей, своїх слуг і все, що ми маємо[все це щоденно передавати в опіку Богу і під Його захист] від різних нестатків, котрі можуть трапитися. Звідси також походять і як і раніше залишаються вживані благословення їжі і подяка за неї, а також інші молитвиранкові і вечірні.
74. А також традиція, за якою діти хрестяться і виголошують: «Господи Боже, захисти нас!», «Допоможи, любий Господи Ісусе!» тощо, коли бачать чи чують щось дивовижне чи жахливе. А також, коли хтось стикається з несподіваним щастям, хоч би повсякденним, він говорить: «Слава Богу! Це дар Божий!» тощо, як раніше діти мали звичай поститися і молитися до св. Миколая та інших святих. Це було б більше бажане і прийнятне Богові, ніж усе чернецтво і вся картезіанська святість.
75. Ось так ми можемо настановляти нашу молодь в дитячій [невимушеній] та ігровій формі страху Божому і пошани до Нього, щоб Перша і Друга Заповіді належним чином виконувались і постійно використовувалися. Потім дещо добре може вкоренитися, пустити пагони і дати плід, і так виростуть люди, якими зможе пишатися наша земля [держава].
76. Понад те, це було б вірним способом доброго виховання дітей, доки вони навчаються з бажанням і задоволенням [добровільно]. Бо ті, кого змушують тільки за допомогою нагайки і запотиличників, не стануть добрими нащадками, і, в кращому випадку, при такому ставленні вони залишаться добропорядними до того часу, доки над ними тяжіє нагайка.
77. Та це [описана форма навчання] настільки глибоко вкорінюється в серці, що вони бояться Бога більше, ніж нагайок і різок. Так просто я про це кажу заради молоді, щоб це могло проникнути в їх розум. Бо оскільки ми проповідуємо дітям, нам потрібно також «белькотіти» разом з ними. Таким чином ми уникаємо зловживань і навчаємо правильно використовувати Боже Імя, що повинне бути присутнім не лише на словах, але також в ділах і в самому житті, щоб ми могли знати, що це угодне Богові, і що Він щедро нагородить за це, так само, як Він жахливо покарає за всяке зловживання.

<-назад вперед->