јполог≥¤ јуізбурзького в≥роспов≥данн¤
–озд≥л XIV
—татт¤ XXVIII. ѕро церковну владу
- “ут противники розлючено горлан¤ть про прив≥лењ та недоторкан≥сть церковного стану ≥ додають резюмуючи: Ђ¬се те, що ми представили у тепер≥шн≥й статт≥ проти недоторканост≥ церков ≥ св¤щеник≥в, Ї марнотоюї.
- ÷е проста пл≥тка, бо в ц≥й статт≥ ми обговорювали ≥нш≥ реч≥. ќкр≥м того, ми часто св≥дчили, що не бачимо н≥чого поганого у пол≥тичних приписах, дарах ≥ прив≥ле¤х, що даруютьс¤ кн¤з¤ми.
- јле ¤кби, з ≥ншого боку, противники почули нар≥канн¤ церков ≥ побожних ум≥в! ѕротивники см≥ливо обер≥гають св≥й сан ≥ своЇ багатство; тим часом вони нехтують станом церков; вони не п≥клуютьс¤, щоб у церквах правильно навчалос¤, ≥ щоб “ањнства правильно в≥дправл¤лис¤. ƒо св¤щенства вони допускають ус≥ види людей без розбору. ѕот≥м вони накладають нестерпн≥ т¤гар≥ так, наче њм подобаЇтьс¤ руйнувати ≥нших, вони вимагають, щоб њхн≥ традиц≥њ дотримувалис¤ набагато точн≥ше в≥д ™вангел≥¤.
- “епер у найважлив≥ших ≥ найскладн≥ших суперечках, про ¤к≥ люди палко бажають бути навченими дл¤ того, щоб вони могли мати щось певне, за ¤ким вони могли би йти, вони не вив≥льн¤ють уми, ¤к≥ зазнають найжахлив≥ших мук, вони лише закликають до зброњ. ќкр≥м того, в очевидних справах вони приписують декретал≥њ, написан≥ кровю, ¤к≥ погрожують жахливими карами люд¤м, ¤кщо вони не поводитимутьс¤ ч≥тко всупереч Ѕож≥й запов≥д≥.
- “ут, з ≥ншого боку, ви повинн≥ бачити сльози б≥дних ≥ чути жал≥сн≥ скарги багатьох добрих муж≥в, на ¤к≥ Ѕог, без сумн≥ву, зважаЇ ≥ згл¤даЇтьс¤, ≥ …ому одного дн¤ ви зв≥туватиметес¤ за своЇ домор¤дництво.
- јле хоча ми у ¬≥роспов≥данн≥, в ц≥й статт≥, охопили р≥зн≥ теми, на ¤к≥ противники не в≥дпов≥дають, окр≥м того, що Їпископи мають владу правл≥нн¤ ≥ примусу дл¤ того, щоб спр¤мовувати своњх п≥длеглих до мети в≥чного блаженства; ≥ що дл¤ влади правл≥нн¤ вимагаЇтьс¤ влада судити, визначати, розр≥зн¤ти ≥ виправл¤ти те, що служить або спри¤Ї ц≥л≥, ¤ка була перед цим згаданою. ÷еслова онфутац≥њ, у ¤к≥й противники навчають нас, що у Їпископ≥в Ї влада формулювати закони [без влади ™вангел≥¤], ¤к≥ Ї корисними дл¤ здобуванн¤ в≥чного житт¤. —уперечка ведетьс¤ про цю статтю.
- јле в ÷еркв≥ ми повинн≥ збер≥гати цю доктрину, а саме ту, що ми одержуЇмо в≥дпущенн¤ гр≥х≥в задарма, заради ’риста, в≥рою. ћи мусимо також зберегти цю доктрину, а саме ту, що людськ≥ традиц≥њ Ї непотр≥бними службами, а отже, ан≥ гр≥х, ан≥ праведн≥сть не повинн≥ покладатис¤ на њжу, напоњ, одежу ≥ под≥бн≥ реч≥, ¤к≥ ’ристос бажаЇ залишити на в≥льний виб≥р через те, що ¬≥н каже (ћт. 15:11): ЂЌе те, що входить до уст, людину сквернитьї,≥ ѕавло (–им. 14:17): Ђ÷арство Ѕоже не пожива й питвої.
- “ому в Їпископ≥в немаЇ права створювати традиц≥њ на додаток до ™вангел≥¤, щоб вони могли заслуговувати в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, щоб вони могли бути службами Ѕогов≥, ¤к≥ треба схвалювати ¤к праведн≥сть, ≥ ¤к≥ накладають т¤гар≥ на сумл≥нн¤ так, наче гр≥хом Ї њх пропускати. ѕро все це навчаЇтьс¤ особливо в м≥сц≥ у ƒ≥¤х (15:9 ≥ дал≥), коли јпостоли кажуть [ѕетро каже], що серц¤ очищуютьс¤ в≥рою. ј пот≥м вони заборон¤ють накладати ¤рмо ≥ показують, ¤кою великою Ї небезпека, ≥ зб≥льшують гр≥х тих, хто накладаЇ т¤гар≥ на ÷еркву. Ђ„ому ви спокушуЇте Ѕога?їкажуть вони. ÷ього грому жодним чином не бо¤тьс¤ наш≥ противники, ¤к≥ лют≥стю захищають традиц≥њ та безбожн≥ точки зору.
- Ѕо вище вони також засудили статтю XV, у ¤к≥й ми зазначили, що традиц≥њ не заслуговують в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, а тут вони кажуть, що традиц≥њ спри¤ють в≥чному життю. „и вони заслуговують в≥дпущенн¤ гр≥х≥в? „и вони Ї службами, ¤к≥ Ѕог схвалюЇ ¤к праведн≥сть? „и вони оживлюють серц¤?
- ѕавло каже олос¤нам (2:20 ≥ дал≥), що традиц≥њ не принос¤ть корист≥ щодо в≥чноњ праведност≥ та в≥чного житт¤ з т≥Їњ причини, що њжа, питво, од¤г ≥ под≥бне Ї тим, що Ђзнищитьс¤, ¤к уживати йогої. јле в≥чне житт¤ чинитьс¤ у серц≥ в≥чними речами, тобто —ловом Ѕожим ≥ —в¤тим ƒухом. “ому хай противники по¤сн¤ть, ¤к традиц≥њ спри¤ють в≥чному життю.
- ѕроте через те, що ™вангел≥Ї ч≥тко св≥дчить, що традиц≥њ не повинн≥ нав¤зуватис¤ ÷еркв≥ дл¤ того, щоб заслужити в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, дл¤ того, щоб бути службами, ¤к≥ Ѕог схвалить ¤к праведн≥сть, дл¤ того, щоб накладати т¤гар≥ на сумл≥нн¤, щоб можна було судити, що пропуск њх Ї гр≥хом противники н≥коли не зможуть показати, що Їпископи мають владу запроваджувати так≥ служби.
- ќкр≥м того, ми проголосили у ¬≥роспов≥данн≥,1 ¤ку саме владу ™вангел≥Ї приписуЇ Їпископам. “≥, що Ї зараз Їпископами, не виконують обов¤зк≥в Їпископ≥в в≥дпов≥дно до ™вангел≥¤; хоча справд≥ вони можуть бути Їпископами в≥дпов≥дно до канон≥чних правил, ¤к≥ ми не засуджуЇмо.
- јле ми говоримо про Їпископа в≥дпов≥дно до ™вангел≥¤. ≤ давн≥й под≥л влади на Ђвладу пор¤дкуї ≥ Ђвладу юрисдикц≥њї Ї нам угодним. ќтже, Їпископ маЇ владу пор¤дку, тобто служ≥нн¤ —лова ≥ “ањнств; в≥н також маЇ владу юрисдикц≥њ, тобто владу в≥длучати тих, хто винен у в≥дкритих злочинах ≥ знову в≥дпускати њм гр≥хи, коли вони навертаютьс¤ ≥ шукають в≥дпущенн¤ гр≥х≥в.
- јле њхн¤ влада не повинна бути тиран≥чною, тобто без закону, або ж царською, тобто понад законом; але у них Ї непорушне —лово Ѕоже, в≥дпов≥дно до ¤кого вони повинн≥ навчати та в≥дпов≥дно до ¤кого вони повинн≥ вправл¤тис¤ у своњй юрисдикц≥њ. “ому нав≥ть ¤кщо в них повинна бути ¤кась юрисдикц≥¤, зв≥дси не випливаЇ, що вони повинн≥ запроваджувати нов≥ служби. Ѕо служби жодним чином не стосуютьс¤ юрисдикц≥њ. ≤ в них Ї —лово, в них Ї запов≥дь про те, наск≥льки вони повинн≥ вправл¤тис¤ у юрисдикц≥њ, а саме, ¤кщо хтось чинить щось всупереч до того —лова, ¤ке вони одержали в≥д ’риста.
- ’оча у ¬≥роспов≥данн≥2 ми також додали, наск≥льки дл¤ них Ї законним створювати традиц≥њ, а саме: не ¤к обов¤зков≥ служби, але так, щоб у ÷еркв≥ м≥г бути пор¤док заради спокою. ≤ ц≥ традиц≥њ не повинн≥ розставл¤ти пасток на сумл≥нн¤ так, наче щоб накидати необх≥дн≥ служби, ¤к навчаЇ ѕавло, коли в≥н каже (√ал. 5:1): Ђ’ристос дл¤ вол≥ нас визволив. “ож ст≥йте в н≥й та не п≥ддавайтес¤ знову в ¤рмо рабства!ї
- “ому використанн¤ таких припис≥в повинне бути залишеним на власний розсуд за умови, що уникатиметьс¤ скандал≥в, ≥ що вони не вважатимутьс¤ за необх≥дн≥ служби; так само ¤к јпостоли приписали [заради доброњ дисципл≥ни] багато корисних речей, що ≥з плином часу зм≥нилис¤. “ак само вони не передали њх таким чином, що не було дозволено њх зм≥нювати. Ѕо вони не в≥дступалис¤ в≥д своњх писань, у ¤ких вони дуже трудилис¤, щоб думка про те, що людськ≥ традиц≥њ Ї необх≥дними службами, не могла зруйнувати ÷еркви.
- ѕростим методом тлумаченн¤ традиц≥й Ї такий, а саме: ми розум≥Їмо њх не ¤к необх≥дн≥ служби, але все-таки заради уникненн¤ скандал≥в ми повинн≥ дотримуватис¤ њх у належному м≥сц≥. ≤ так цього притримувалос¤ багато вчених ≥ великих муж≥в у ÷еркв≥. “ак само ми не бачимо, що можна цьому протиставити.
- Ѕо певним Ї те, що висл≥в (Ћуки 10:16): Ђ’то слухаЇ васћене слухаЇї,не говорить про традиц≥њ, але Ї найефективн≥шим проти традиц≥й. Ѕо в≥н не Ї mandatum cum libera (обдаровуванн¤м необмеженою владою), ¤к вони його називають, але цеcautio de rato (застереженн¤ про в≥дпов≥дальне становище) щодо особливого дорученн¤ [не в≥льний наказ а чи влада, але обмежений наказ, а самене пропов≥дувати своЇ особисте слово, але Ѕоже —лово ≥ ™вангел≥Ї], тобто даЇтьс¤ схваленн¤ јпостолам, що ми в≥римо њм через слово ≤ншого, а не через њхнЇ особисте слово. Ѕо ’ристос бажаЇ нас запевнити про те, наск≥льки необх≥дним було знати, що —лово, передане люд¤м, Ї д≥Ївим, ≥ що не треба шукати жодного ≥ншого слова з небес.
- Ђ’то слухаЇ васћене слухаЇї,не можна приймати ¤к те, що говорить про традиц≥њ. Ѕо ’ристос вимагаЇ, щоб вони навчали таким чином, щоб чули …ого —амого, тому що ¬≥н каже: Ђћене слухаЇї. ќтже, ¬≥н бажаЇ, щоб …ого голос, …ого —лово чули, а не людськ≥ традиц≥њ. “аким чином, цей висл≥в особливо св≥дчить на нашу користь ≥ м≥стить найважлив≥шу вт≥ху ≥ доктрину, ¤к≥ ц≥ туп≥ люди перекручують на найдр≥б¤зков≥ш≥ реч≥, на в≥дм≥нност≥ у њж≥, одеж≥ тощо.
- ¬они цитують також ™вр. 13:17: Ђ—лухайтесь ваших наставник≥вї. ÷е м≥сце вимагаЇ послуху ™вангел≥ю. Ѕо воно не встановлюЇ пануванн¤ Їпископ≥в поза ™вангел≥Їм. “ак само не повинн≥ Їпископи створювати традиц≥й всупереч ™вангел≥ю, або витлумачувати традиц≥њ всупереч ™вангел≥ю. ј коли вони це робл¤ть, тод≥ послух заборонено, в≥дпов≥дно до √ал. 1:9: Ђ оли хто вам не те благов≥стить... нехай буде прокл¤тий!ї
- ћи даЇмо таку само в≥дпов≥дь на ћт. 23:3: Ђ“ож усе, що вони скажуть вам, роб≥тьї,тому що очевидно, що не дано загальноњ запов≥д≥ про те, що ми повинн≥ приймати вс≥ реч≥ [нав≥ть всупереч Ѕож≥й запов≥д≥ ≥ —лову] через те, що ѕисанн¤ в ≥ншому м≥сц≥ (ƒ≥њ 5:29) наказуЇ нам, щоб ми слухалис¤ Ѕога б≥льше в≥д людей. ќтже, коли вони навчатимуть нечестивим речам, њх слухати не треба. ј ценечестив≥ реч≥, а саме: що людськ≥ традиц≥њ Ї службами Ѕожими, що вони Ї необх≥дними службами, що вони заслуговують в≥дпущенн¤ гр≥х≥в ≥ в≥чне житт¤.
- як запереченн¤ вони представл¤ють публ≥чн≥ скандали та заворушенн¤, що постали н≥бито через нашу доктрину. Ќа це ми дамо коротку в≥дпов≥дь.
- якщо вс≥3 скандали звести разом, все одно ц¤ одна статт¤ про в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, що заради ’риста через в≥ру ми безкоштовно отримуЇмо прощенн¤ гр≥х≥в, приносить так багато добра, що можна сховати все зло. ≤ це на початку здобуло Ћютеров≥ не т≥льки нашу прихильн≥сть, але й багатьох ≥нших, що зараз нам протисто¤ть. ЂЅо попередн¤ прихильн≥сть минаЇ, а смертн≥ мають властив≥сть забуватис¤ї,говорить ѕ≥ндар. ¬се-таки4 ми не бажаЇмо в≥дступитис¤ в≥д правди, ¤ка Ї необх≥дною дл¤ ÷еркви, ¤к ≥ не бажаЇмо погодитис¤ ≥з противниками в осуд≥ њњ.
- ЂЅо треба слухатис¤ Ѕога б≥льше, ¤к людейї. “≥, що на початку осуджували ¤вну правду, а тепер пересл≥дують њњ з величезною жорсток≥стю, дадуть в≥дпов≥дь за спричинений розкол. ƒал≥,5 х≥ба немаЇ скандал≥в пом≥ж противниками?
- як багато зла Ї у богозневажницьк≥й профанац≥њ меси, ¤ка використовуЇтьс¤ дл¤ прибутку! яка велика зневага в цел≥бат≥! јле пропуст≥мо пор≥вн¤нн¤. ¬≥дпов≥дно до обставин, ми вчинили цю в≥дпов≥дь на онфутац≥ю.
- “епер6 ми залишаЇмо њњ на суд ус≥х благочестивих, щоб вони побачили, чи були противники прав≥, хвал¤чись, що вони д≥йсно спростували наше ¬≥роспов≥данн¤ з ѕисанн¤.
1 јуісбурзьке в≥роспов≥данн¤, xxviii 5-12.
2 “ам само, xxviii. параграф 8.
3 Var. ≥ н≥м. вар≥ант, ¤к≥ значно посилили останн≥ частини (хоча й не узгоджуютьс¤
за пор¤дком речень), продовжують таким чином: Ђѕо-перше, очевидно, що
благословенн¤м Ѕожим у наших кн¤з≥в, у њхньому волод≥нн≥слухн¤ний народ. ≤
ц¤ сама доктрина, ¤к≥й ми сл≥дуЇмо, зб≥льшуЇ пошану до них, тому що вона вшановуЇ
владу ур¤ду щедрою похвалою. ÷¤ справа також дуже прислуговуЇтьс¤ дл¤
збереженн¤ спокою. ѕо-друге, ¤кщо вс≥ скандали звести разом [Ќ≥м.: Ђ≤ хоча по-
≥ншому може ≥ не бути в≥д цього, ¤к зазвичай ведетьс¤ у св≥т≥, сталис¤ образи
через нечестивих ≥ неблагочестивих людей; бо ди¤вол спричин¤Ї так≥ образи
дл¤ того, щоб зневажити ™вангел≥Її], все-таки ц≥ дв≥ статт≥одна, що ми
здобуваЇмо в≥дпущенн¤ гр≥х≥в задарма заради ’риста через в≥ру, ≥ що ми порахован≥
праведними заради ’риста в≥рою, а ≥нша, що закони ур¤ду та ц≥лий ур¤д Ї
божественною постановою, ¤ку христи¤нин повинен використовувати св¤тим
чином, мають так багато доброго, поЇднаного з ними, що ховають ус≥ незручност≥ї.
ƒал≥ т≥льки Variata: ЂЅо стривожен≥ сумл≥нн¤ не можуть мати над≥йноњ вт≥хи проти
Ѕожого гн≥ву, допоки не знатимуть попередн≥х статей. ќстанн¤ статт¤ дуже
захищаЇ спок≥й держав. ќкр≥м того, ус≥м в≥домо про те, ¤кими згубними точками
зору придушувалис¤ до цього часу обидв≥ доктрини, а книги противник≥в, ¤к≥ н≥де
не згадують про в≥ру, коли говор¤ть про в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, н≥де не навчають про
г≥дн≥сть св≥тських справ, н≥де не навчають про те, ¤к ™вангел≥Ї передаЇ в≥чну
праведн≥сть, ≥ водночас бажаЇ, щоб ми у нашому т≥лесному житт≥ використовували
пол≥тичн≥ закони та звичањ. ѕроголошенн¤ цих справ на початку здобуло Ћютеров≥
прихильн≥сть не лише серед нас, але й серед тих, що зараз найжахлив≥ше...ї тощо.
4 ” ред. Var. дал≥ йдуть так≥ слова: Ђякщо постав вже ¤кийсь івалт ≥ крик, то
провину можна справедливо покласти на противник≥в, ¤к≥ перш≥ збудили схизму
≥ розс≥¤ли церкви несправедливим осудом Ћютера. ј тепер вони вправл¤ютьс¤ у
дивовижн≥й жорстокост≥ проти добрих муж≥в ≥ проти тих, що навчають побожних
речей. ¬они збуджують уми людей також ≥ншими способами, ¤к≥ ми тут не схильн≥
перераховувати. як також ми не Ї такими безсердечними ≥ безсов≥сними, щоб
н≥¤к не бути схвильованими публ≥чними образами. јле ми пам¤таЇмо, що ’ристом
було сказано: ЂЅлаженний, хто через ћене спокуси не матиме!ї (ћт. 11:6). Ѕо
ди¤вол намагаЇтьс¤ ≥ придушити, ≥ спотворити ™вангел≥Ї незм≥рною к≥льк≥стю
способ≥в. ” де¤ких м≥сц¤х в≥н п≥дбурюЇ тиран≥в проти тих, хто спов≥дуЇ ™вангел≥Ї,
в ≥нших м≥сц¤х в≥н розпалюЇ в≥йни, а в ≥нших м≥сц¤хзаклики до заколоту, в
≥нших м≥сц¤хЇрес≥, дл¤ того щоб зробити цю доктрину ненависною, тому що вона
видаЇтьс¤ за збудника таких рух≥в. ≤ справд≥, прост≥ше дл¤ благочестивих муж≥в
не звертати уваги на своњ небезпеки, ан≥ж на ц≥ скандали громадських заворушень.
јле треба, щоб христи¤нський ум був також зм≥цненим проти цього, щоб через
них в≥н не м≥г бути в≥дкиненим в≥д —лова Ѕожогої. Ќ≥м. вар≥ант сформулював це
м≥сце таким чином: Ђј щодо браку Їдност≥ та розбрату в ÷еркв≥, то добре в≥домо,
¤к ц≥ справи перше сталис¤, ≥ хто дав прив≥д дл¤ в≥дд≥ленн¤; а самепродавц≥
≥ндульгенц≥й, ¤к≥ безсоромно пропов≥дували нестерпн≥ брехн≥, а пот≥м засудили
Ћютера за те, що в≥н не виправдав цих брехень, ≥ на додаток продовжували
збуджувати б≥льше суперечок, так що Ћютера було викликано, щоб в≥н вчинив
напад на багато ≥нших помилок. јле наст≥льки наск≥льки наш≥ опоненти не
терп≥ли правди, а окр≥м того, намагалис¤ поширювати ¤вн≥ помилки, то легко
прийти до висновку, хто Ї винним у розкол≥. ѕо правд≥, весь св≥т, вс¤ мудр≥сть
≥ вс¤ сила повинн≥ поступатис¤ ’ристов≥ ≥ …ого св¤тому —лову. јле ди¤вол Ї
ворогом Ѕожим, ≥, отже, в≥н вишиковуЇ всю свою силу проти ’риста дл¤ того,
щоб згасити та придушити ™вангел≥Ї. “ому ди¤вол з його членами, ¤кий
виставл¤Ї себе проти Ѕожого —лова, Ї причиною розбрату та браку Їдност≥ї.
5 Var. (≥ н≥м. вар≥ант, але останн≥й не так р¤сно): Ђјле хоча пор≥вн¤нн¤ нам не
приносить задоволенн¤, все-таки через те, що противники винос¤ть проти нас
таке звинуваченн¤, вади њхн≥х людей не треба приховувати [Ќ≥м. вар≥ант: Ђякби
довелос¤ перераховувати також образи опонент≥в..., то вийшов би жахливий
списокї]. як багато зла Ї в противник≥в у њхн≥й богозневажницьк≥й профанац≥њ
меси! як багато зневаги Ї поЇднаною з њхн≥м цел≥батом! ѕоклон≥нн¤ св¤тим у них
Ї сповненим ¤вного ≥долопоклонства. ’≥ба не Ї образою амб≥ц≥њ пап, ¤к≥ впродовж
не менш чотирьох сотень л≥т воювали проти наших ≥мператор≥в найб≥льше в ≤тал≥њ,
але й бувало, що нав≥ть у Ќ≥меччин≥, де ставали один проти одного сини ≥ батьки,
родич≥ ≥ громад¤ни? јле ¤кщо пошукати причину цих воЇн, то н≥чого г≥дного в пап
ми не знайдемо, бо ми говоритимемо дуже пом≥рковано. [Ќ≥м. вар≥ант просто: Ђяк
папи лишень старалис¤, щоб самим стати ≥мператорами ≥ п≥дкорити соб≥ всю
≤тал≥ю!ї]. яким великим злом Ї те, що серед рукопокладених св¤щеник≥в вони
не вибирають того, хто дл¤ цього п≥дходить! яким злом Ї продаж користей! «нову
ж таки, х≥ба немаЇ хиби у њхн≥х небезпечних зв≥льненн¤х? јле нав≥ть ц≥ хиби могли
би бути прощеними, ¤кби все-таки в церквах вони тримали чисту доктрину. јле
¤кою зараженою вона Ї непобожними точками зору ≥ традиц≥¤ми, про ¤к≥ св≥дчать
писанн¤ канон≥к≥в, ¤к також ≥ книги богослов≥в, що сповнен≥ мирських дискус≥й,
¤к≥ частково Ї непотр≥бними дл¤ побожност≥, частково нав≥ть в≥дход¤ть в≥д
™вангел≥¤. «нову ж таки, вони займаютьс¤ др≥бничками у тлумаченн≥ ѕисанн¤ ≥
вигадують, що хочуть. ÷е зм≥шуванн¤ доктрини Ї головною образою ≥ особливо
небезпечною, про що нар≥каЇ ≤ван в јпокал≥псис≥, коли описуЇ царство ѕапи.
оли ж п≥д≥йдемо до забобон≥в монах≥в, к≥льк≥сть ¤ких Ї незл≥ченною, то що нам
казати? —к≥льки там згубних точок зору? яке застосуванн¤ заслуг було, коли на
труп од¤гали чернецький ковпак? ≤ нав≥ть б≥льше, х≥ба нема образи у њхньому
намаганн≥ нин≥ придушити ¤вну правду ™вангел≥¤, у њхньому жорстокому вир≥занн≥
добрих муж≥в, ¤к≥ навчають тому, що Ї побожним, у њхн≥й заборон≥ сумл≥нн¤м у
сумн≥вах зц≥люватис¤, коли њхн≥ обставини стали в≥домими, у њхн≥х закликах до
корол≥в грабувати? ѕо правд≥, це треба судити не ¤к образи, а ¤к кбфпсущмбфб
[праведн≥ д≥њ] ѕапи! “ак само нам байдуже про поширенн¤ будь-чого у пропорц≥њ
до величини зад≥¤них предмет≥в, щоб, бува, хтось не подумав, що нам подобаютьс¤
так≥ взаЇмини, ¤к≥ нам проти нашоњ вол≥ нав¤зали автори онфутац≥њ. Ѕо про цю
справу не треба судити, виход¤чи з характер≥в людей чи з удач≥, але з≥ —лова
Ѕожого, на ¤ке ми щиро бажаЇмо, щоб ус≥ зважали, хто проголошуЇ судженн¤ у ц≥й
суперечц≥. јле ми мусимо сказати знову те, що вже часто говорили: ми дуже
бажаЇмо зовн≥шньоњ гармон≥њ ≥ миру, бо звичайно личить христи¤нам, щоб вони
плекали його один до одного ¤комога б≥льше. «нову ж таки, ми не бажаЇмо
р≥знитис¤ в≥д ≥мператора, ¤кого ми шануЇмо не т≥льки через п≥днесений стан ур¤ду,
але також через правдив≥ героњчн≥ чесноти, ¤кими в≥н, ¤к нам в≥домо, Ї
обдарованим. [Ќ≥м. вар≥ант пропускаЇ те, що сказано про ≥мператора]. јле
противники не дозвол¤ють нам обЇднатис¤ гармон≥йно, х≥ба що за умови, що ми
погодимос¤ ≥з тими, що осуджують правду ™вангел≥¤, ¤ка Ї ¤вною ≥ необх≥дною
дл¤ ÷еркви. ÷ього ми не можемо зробити. Ѕо Ђнам треба слухатис¤ Ѕога б≥льше
¤к людейї. “ому противники, ¤к≥ новою та незвичайною жорсток≥стю розс≥юють
церкви, дадуть в≥дпов≥дь Ѕогов≥ за цей розкол. “ак само немаЇ жодного сумн≥ву,
що ц¤ жорсток≥сть спричинить де¤к≥ зм≥ни ≥ в громадських справах. ¬≥дпов≥дно до
обставин, ми вчинили цю в≥дпов≥дьї тощо (параграф 26).
6 Var. продовжуЇ: Ђ≤ ми залишаЇмо вс≥м благочестивим мужам прийн¤ти р≥шенн¤
про те, ¤ка ≥з стор≥н в≥руЇ в≥рно. ≤ ми пропонуЇмо проголосити нашу точку зору про
кожну тему повн≥ше, ¤кщо десь цього побажаютьї.