јполог≥¤ јуізбурзького в≥роспов≥данн¤

–озд≥л ≤≤

—татт¤ IV. ѕро виправданн¤

[A. ѕро походженн¤ незгоди ≥ помилок противник≥в]

¬се ѕисаннн¤ треба розд≥л¤ти на ц≥ дв≥ теми: «акон ≥ об≥тниц≥. Ѕо в де¤ких м≥сц¤х воно даЇ «акон, а в ≥ншихоб≥тницю про ’риста, а саме: або коли воно об≥ц¤Ї, що ’ристос прийде, ≥ пропонуЇ заради Ќього в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, виправданн¤ ≥ житт¤ в≥чне, або коли в ™вангел≥њ —ам ’ристос через те, що ¬≥н з¤вивс¤, об≥ц¤Ї в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, виправданн¤ ≥ житт¤ в≥чне.
Ќав≥ть б≥льше того, в ц≥й дискус≥њ п≥д «аконом ми маЇмо на уваз≥ ƒес¤ть «апов≥дей, де т≥льки вони не з¤вл¤ютьс¤ в ѕисанн¤х. Ќараз≥ ми н≥чого не кажемо про церемон≥њ та про судов≥ закони ћойсе¤.
« цих двох частин противники вибирають «акон, тому що до певноњ м≥ри людський розум усв≥домлюЇ «акон (бо в≥н маЇ те саме судженн¤, що божественним чином записане в розум≥); ≥ «аконом вони шукають в≥дпущенн¤ гр≥х≥в ≥ виправданн¤.
ѕроте ƒекалог вимагаЇ не т≥льки зовн≥шн≥х св≥тських д≥л, ¤к≥ певним чином розум може виробити, але й в≥н також вимагаЇ ≥нших речей, ¤к≥ сто¤ть понад розумом, а саме: правдиво бо¤тис¤ Ѕога, правдиво любити Ѕога, правдиво закликати до Ѕога, бути правдиво переконаним у тому, що Ѕог почуЇ, ≥ оч≥кувати помоч≥ в≥д Ѕога у смерт≥ та в ус≥х б≥дах, ≥, нак≥нець, в≥н вимагаЇ послуху Ѕогов≥ у смерт≥ та в ус≥х б≥дах так, щоб ми не вт≥кали в≥д них або не в≥дмовл¤лис¤ в≥д них, коли Ѕог покладаЇ њх на нас. 9
“ут схоластики, п≥шовши за ф≥лософами, навчають т≥льки праведност≥ розуму, тобто св≥тських д≥л, ≥ вигадують, окр≥м того, що без —в¤того ƒуха розум може любити Ѕога понад усе. Ѕо до тих п≥р, доки людський розум не Ї збентежений ≥ не в≥дчуваЇ гн≥ву чи суду Ѕожого, в≥н може у¤вити соб≥, що бажаЇ любити Ѕога, що бажаЇ бути добрим заради Ѕога. “аким чином, вони навчають, що люди заслуговують в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, чин¤чи в≥дпов≥дно до того, що Ї в них самих, тобто ¤кщо розум Ї засмучений гр≥хом, викликаЇ д≥ю любов≥ до Ѕога чи заради Ѕога, в≥н Ї д≥¤льним в тому, що Ї добрим.
≤ через те, що ц¤ думка природно лестить люд¤м, вона принесла в ÷еркву ≥ намножила в н≥й багато служ≥нь, чернецьких об≥тниць, зловживань месою; ≥ з такоњ точки зору ≥нш≥ люди час в≥д часу вигадували ≥нш≥ д≥њ поклон≥нн¤ та винаходи.
≤ дл¤ того, щоб можна було п≥дживлювати та зб≥льшувати впевнен≥сть у таких д≥лах, вони стверджують, що Ѕог обов¤зково даЇ благодать тому, хто це чинить, не з примусу, але ≥з незм≥нност≥ [не через те, що ¬≥н змушений, а через те, що такий Ї пор¤док, ¤кий Ѕог ан≥ не переступить, ан≥ не зм≥нить].
” ц≥й точц≥ зору Ї багато великих та руйн≥вних помилок, ¤к≥ важко перерахувати. ’ай уважний читач подумаЇ лишень про це: ¤кщо це христи¤нська праведн≥сть, тод≥ ¤ка Ї р≥зниц¤ м≥ж ф≥лософ≥Їю та доктриною ’риста? якщо ми заслуговуЇмо в≥дпущенн¤ гр≥х≥в цими, нами вчиненими, д≥¤ми, тод≥ ¤ка користь ≥з ’риста? якщо ми можемо бути виправданими розумом та д≥лами розуму, то ¤ка тод≥ Ї потреба у ’рист≥ чи в≥дродженн≥?
≤ з цих точок зору вже до такого д≥йшло, що багато хто насм≥хаЇтьс¤ з нас, бо ми навчаЇмо про те, що треба шукати ≥ншоњ праведност≥, не ф≥лософськоњ.
ћи чули, що дехто у своњх пропов≥д¤х, в≥дкинувши ™вангел≥Ї, по¤снюЇ етику јристотел¤. [я сам чув великого пропов≥дника, ¤кий не згадав ’риста ≥ ™вангел≥¤, а пропов≥дував етику јристотел¤]. “ак≥ люди не помил¤лис¤, ¤кщо правильним Ї те, що захищають противники [¤кщо доктрина противник≥в правильна, тод≥ Ђ≈тикаї Ї ц≥нною книгою пропов≥дей ≥ гарною, новою б≥бл≥Їю]. Ѕо јристотель писав так вчено про св≥тське житт¤, що н≥чого кращого про це ≥ не потр≥бно шукати.
ћи бачимо книги, у ¤ких певн≥ вислови ’риста пор≥внюютьс¤ ≥з висловами —ократа, сенона та ≥нших так, наче ’ристос прийшов, щоб видати певн≥ закони, ¤кими ми могли би заслужити в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, н≥бито ми не отримали цього задарма, через …ого заслуги.
ќтже, ¤кщо ми тут отримуЇмо доктрину противник≥в, що д≥лами розуму ми отримуЇмо в≥дпущенн¤ гр≥х≥в ≥ виправданн¤, тод≥ немаЇ р≥зниц≥ м≥ж ф≥лософською, чи, звичайно ж, фарисейською праведн≥стю, та ’ристовою.
’оча ≥ противники дл¤ того, щоб повн≥стю не в≥дкинути ’риста, вимагають знанн¤ ≥стор≥њ про ’риста ≥ приписують …ому те, що ¬≥н заслужив дл¤ нас певну схильн≥сть або ж, ¤к вони кажуть, prima gratia, Ђпершу благодатьї, ¤ку вони розум≥ють, ¤к схильн≥сть з б≥льшою готовн≥стю любити Ѕога; все-таки те, що вони приписують ц≥й схильност≥, мало важить, бо вони у¤вл¤ють, що д≥њ вол≥ Ї так≥ ж само ≥ до, ≥ п≥сл¤ ц≥Їњ схильност≥. ¬они у¤вл¤ють, що вол¤ може любити Ѕога; проте ц¤ схильн≥сть стимулюЇ њњ робити це ж саме бадьор≥ше. ¬они пропонують перше заслужити цю схильн≥сть попередн≥ми заслугами, пот≥м вони пропонують нам заслужити д≥лами «акону зб≥льшенн¤ ц≥Їњ схильност≥ та житт¤ в≥чне.
“аким чином, вони ховають ’риста, щоб люди не могли використати …ого, ¤к ѕосередника, ≥ в≥рити, що заради Ќього вони задарма отримують в≥дпущенн¤ гр≥х≥в ≥ примиренн¤, але щоб могли у¤вл¤ти, що своњм особистим виконанн¤м «акону вони заслуговують в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, що њх вважатимуть праведними перед Ѕогом; хоча «акон н≥коли не сповнити, бо розум не чинить н≥чого, окр≥м певних св≥тських д≥л, ≥ водночас в≥н ан≥ [в серц≥] не боњтьс¤ Ѕога, ан≥ правдиво в≥рить, що Ѕог про це дбаЇ. ≤ хоча вони говор¤ть про цю схильн≥сть, все-таки без праведност≥ в≥ри ан≥ любов Ѕожа не може ≥снувати в людин≥, ан≥ любов Ѕожу неможливо зрозум≥ти.
ѓхнЇ вигадуванн¤ в≥дм≥нност≥ м≥ж meritum congrui ≥ meritum condigni [належна та правдива повна заслуга] Ї т≥льки майстерною вит≥вкою, щоб не вигл¤дати в≥дкритими пелаг≥анами. Ѕо ¤кщо Ѕог обов¤зково даЇ благодать за meritum congrui [належною заслугою], тод≥ вона вже не Ї б≥льше meritum congrui але meritum condigni [правдивий обов¤зок ≥ повна заслуга]. јле не знають вони, що говор¤ть. ѕ≥сл¤ того ¤к [Ї] cхильн≥сть любов≥, вони у¤вл¤ють, що людина може здобути заслугу de condigno. ≤ все-таки вони пропонують сумн≥ватис¤ у тому, чи схильн≥сть Ї [присутньою в людини]. “ож зв≥дки њм в≥домо, ¤ку вони отримують заслугу de congruo, чи de condigno?
јле вс¤ ц¤ справа була вигадана бездушними людьми, ¤к≥ не знали про те, ¤к в≥дбуваЇтьс¤ в≥дпущенн¤ гр≥х≥в ≥ ¤к в судженн≥ Ѕога ≥ жахах сумл≥нн¤ в≥д нас в≥дбираЇтьс¤ в≥ра в д≥ла. Ѕезпечн≥ лицем≥ри завжди вважають, що вони отримують заслугу de condigno, чи то Ї присутньою схильн≥сть, чи н≥, бо люди природно в≥р¤ть у свою особисту праведн≥сть, але нажахан≥ сумл≥нн¤ коливаютьс¤ ≥ сумн≥ваютьс¤, ≥ пот≥м прагнуть та накопичують ≥нш≥ д≥ла дл¤ того, щоб знайти спок≥й. “ак≥ сумл≥нн¤ н≥коли не думають, що вони здобувають заслугу de condigno, ≥ довод¤тьс¤ до в≥дчаю, аж поки не почують на додаток до доктрини «акону ™вангел≥Ї про даремне ¹ в≥дпущенн¤ гр≥х≥в ≥ праведн≥сть в≥ри. [“ак розпов≥дають де¤к≥ ≥стор≥њ, що коли Ѕосоног≥ ченц≥ даремно хвалили св≥й чин ≥ добр≥ д≥ла де¤ким добрим сумл≥нн¤м в годину смерт≥, в к≥нц≥ њм треба було змовкнути про св≥й чин ≥ св. ‘ранциска та промовити: Ђƒорогий чолов≥че, ’ристос помер за тебеї. Ћише це, оживлене та в≥дновлене в пам¤т≥ в лиху годину, давало мир ≥ вт≥ху].
“аким чином, противники навчають н≥чому ≥ншому, ¤к праведност≥ розуму або ж, звичайно, «акону, на ¤кий вони дивл¤тьс¤ так само, ¤к юдењ дивилис¤ на обличч¤ ћойсе¤ п≥д покривалом;² ≥ в безпечних лицем≥р≥в, ¤к≥ думають, що можуть сповнити «акон, вони викликають зарозум≥л≥сть та порожню впевнен≥сть у д≥ла та зневагу благодат≥ ’ристовоњ. ≤, навпаки, вони довод¤ть соромлив≥ сумл≥нн¤, ¤к≥, борючись ≥з сумн≥вами, н≥коли не можуть дов≥датис¤ ≥з досв≥ду того, чим Ї в≥ра ≥ наск≥льки вона Ї д≥Ївою, до в≥дчаю; таким чином,нак≥нець, вони ц≥лковито впадають у в≥дчай.
Ѕ≥льше того, ми думаЇмо про праведн≥сть розуму таким чином, що Ѕог вимагаЇ њњ, ≥ що через Ѕожу запов≥дь шановн≥ д≥ла, ¤к≥ наказуЇ ƒекалог, мус¤ть обов¤зково виконуватис¤, в≥дпов≥дно до м≥сц¤ в √ал. 3:24: Ђ«акон виховником бувї,¤к ≥ в 1 “им. 1:9: Ђ«акон дл¤ безбожнихї. “ому що Ѕог бажаЇ, щоб т≥, хто Ї т≥лесними [в≥дкритими гр≥шниками], стримувалис¤ св≥тською дисципл≥ною, ≥ дл¤ того, щоб це робити, ¬≥н дав закони, доктрину ѕисанн¤, судд≥в, покаранн¤.
≤ цю праведн≥сть розум може до певноњ м≥ри чинити власною силою, хоча в≥н часто долаЇтьс¤ природньою слабк≥стю та ди¤волом, ¤кий змушуЇ його чинити в≥дкритий злочин.
≤ нав≥ть б≥льше того, хоча ми охоче приписуЇмо ц≥й праведност≥ розуму похвалу, ¤ку вона заслуговуЇ (бо ц¤ з≥псована природа не маЇ б≥льшого добра [у цьому житт≥ та в св≥тськ≥й природ≥ нема н≥чого л≥пшого в≥д красномовства та чесноти], ≥ јристотель правильно каже: Ђјн≥ веч≥рн¤, ан≥ ранкова зор¤ не Ї прекрасн≥шими в≥д праведност≥ї,≥ Ѕог також вшановуЇ њњ т≥лесними винагородами), все-таки њњ не треба хвалити аж до такоњ м≥ри, щоб в≥дводити в≥д ’риста.
Ѕо хибним Ї те, що ми здобуваЇмо в≥дпущенн¤ гр≥х≥в своњми д≥лами.
’ибним Ї також те, що люди вважаютьс¤ праведними перед Ѕогом через праведн≥сть розуму [д≥л ≥ зовн≥шньоњ побожност≥].
’ибним Ї також те, що розум своЇю власною силою може любити Ѕога понад усе на св≥т≥ ≥ виконувати Ѕожий «акон, а саме: правдиво бо¤тис¤ Ѕога, правдиво бути впевненим, що Ѕог чуЇ молитву, бажати слухатис¤ Ѕога в смерт≥ та ≥нших промислах Ѕожих, не пожадати того, що належить ≥ншим ≥ т. д.; хоча розум може чинити св≥тськ≥ д≥ла.
’ибним ≥ зневажливим до ’риста Ї також те, що люди, ¤к≥ без благодат≥ виконують запов≥д≥ Ѕож≥, не гр≥шать.
ћи маЇмо св≥дченн¤ про цю свою в≥ру не т≥льки ≥з ѕисанн¤, але й також в≥д отц≥в. Ѕо, на противагу пелаг≥анам, јвгустин досить широко полем≥зуЇ, що благодать не даЇтьс¤ через наш≥ особист≥ заслуги. ≤ в De Natura et Gratia в≥н каже: Ђякщо природноњ зд≥бност≥ через своб≥дну волю достатньо ≥ дл¤ навчанн¤, щоб п≥знати, ¤к треба жити, ≥ дл¤ того, щоб жити праведно, тод≥ ’ристос помер даремно, тод≥ образа хреста Ї нед≥йсною.
„ому ж ¤ тут також не можу вигукнути? “а ¤ вигукну ≥ з христи¤нським сумом вилаю њх: Ђ¬и, що «аконом виправдовуЇтесь,полишились без ’риста, в≥дпали в≥д благодат≥!ї (√ал. 5:4, пор. 2:21). ¬они-бо, не розум≥ючи праведност≥ Ѕожоњ, ≥ силкуючись поставити власну праведн≥сть, не покорились праведност≥ Ѕож≥й. Ѕо к≥нець «акону’ристос на праведн≥сть кожному, хто в≥руЇї (–им. 10:3, 4).
ј ≤вана 8:36: Ђ оли —ин, отже, зробить вас в≥льними, то, справд≥, ви будете в≥льн≥ї. ќтже, розумом ми не можемо зв≥льнитис¤ в≥д гр≥ха та заслужити прощенн¤ гр≥х≥в. ≤ в ≤вана 3:5 написано: Ђ оли хто не родитьс¤ з води й ƒуха, той не може вв≥йти в ÷арство Ѕожеї. јле ¤кщо треба знову народитис¤ в≥д —в¤того ƒуха, тод≥ праведн≥сть розуму не виправдовуЇ нас перед Ѕогом ≥ не виконуЇ «акон. –им. 3:23:
Ђ¬с≥ згр≥шили, ≥ позбавлен≥ Ѕожоњ славиї,тобто позбавлен≥ мудрост≥ ≥ праведност≥ Ѕожоњ, ¤к≥ визнають ≥ славл¤ть Ѕога. ѕод≥бно ≥ в –им. 8:7, 8: Ђƒумка-бо т≥леснаворожнеча на Ѕога, бо не коритьс¤ «аконов≥ Ѕожому, та й не може. ≤ т≥, хто ходить за т≥лом, не можуть догодити Ѕогов≥ї.
÷≥ св≥дченн¤ Ї такими ¤вними, що, коли використати слова јвгустина, ¤к≥ в≥н ужив у цьому випадку, вони не потребують проникливого розум≥нн¤, лише уважного слухача. якщо т≥лесний розум Ї ворожнечею проти Ѕога, тод≥ т≥ло, звичайно, не любить Ѕога; ¤кщо в≥н не може п≥дпор¤дковуватис¤ «аконов≥ Ѕожому, то в≥н не може любити Ѕога. якщо т≥лесний розум Ї ворожнечею проти Ѕога, то т≥ло гр≥шить нав≥ть тод≥, коли ми чинимо зовн≥шн≥ св≥тськ≥ д≥ла. якщо в≥н не може п≥дпор¤дковуватис¤ «аконов≥ Ѕожому, то в≥н, звичайно, гр≥шить нав≥ть тод≥, коли, в≥дпов≥дно до людського розум≥нн¤, маЇ вчинки, ¤к≥ Ї в≥дм≥нними та г≥дними похвали.
ѕротивники зважають т≥льки на приписи ƒругоњ —крижал≥, що вм≥щують св≥тську праведн≥сть, ¤ку сприймаЇ розум. ÷им задоволен≥, вони вважають, що можуть виконати «акон Ѕожий. ¬одночас вони не бачать ѕершоњ —крижал≥, ¤ка наказуЇ, що ми повинн≥ любити Ѕога, щоб ми були правдиво впевненими, що Ѕог гн≥ваЇтьс¤ на гр≥х, щоб ми правдиво бо¤лис¤ Ѕога, щоб ми були правдиво впевненими, що Ѕог чуЇ наш≥ молитви. јле людське серце без —в¤того ƒуха або в безпечност≥ зневажаЇ Ѕожий суд, або в покаранн≥ вт≥каЇ в≥д нього ≥ ненавидить Ѕога, коли ¬≥н судить.
ќтже, в≥н не ви¤вл¤Ї послуху ѕерш≥й —крижал≥. ќтже, через те, що зневага до Ѕога ≥ сумн≥в у —лов≥ Ѕожому та в його погрозах ≥ об≥тниц¤х властив≥ людськ≥й природ≥, люди правдиво гр≥шать, нав≥ть коли без —в¤того ƒуха вони чин¤ть чеснотлив≥ д≥ла, бо робл¤ть вони њх з≥ злим серцем, в≥дпов≥дно до –им. 14:23: Ђўо не в≥д в≥ри, те гр≥хї.³ Ѕо так≥ особи зд≥йснюють своњ д≥ла з≥ зневагою до Ѕога так само, ¤к ≈п≥кур не в≥рить, що Ѕог п≥клуЇтьс¤ про нього, або що Ѕог на нього зважаЇ чи чуЇ його. ÷¤ зневага псуЇ д≥ла, що вигл¤дають чеснотними, тому що Ѕог судить серце.
Ќак≥нець, глупотою було з боку противник≥в писати, що люди, ¤к≥ перебувають п≥д в≥чним гн≥вом, заслуговують в≥дпущенн¤ гр≥х≥в ви¤вленим учинком любов≥ через те, що неможливо любити Ѕога, поки перше не дос¤гнетьс¤ в≥рою в≥дпущенн¤ гр≥х≥в. Ѕо серце, правдиво в≥дчуваючи, що Ѕог гн≥ваЇтьс¤, не може любити Ѕога, аж допоки ¬≥н не ви¤вить себе примиреним. ѕоки ¬≥н нас л¤каЇ ≥ поки видаЇтьс¤, що ¬≥н нас кидаЇ до в≥чноњ смерт≥, людська природа неспроможна п≥дн≥мати себе до того, щоб любити розгн≥ваного Ѕога, Ѕога, який судить ≥ караЇ [б≥дна, слабка природа мусить впадати у в≥дчай ≥ втрачати вс¤ку мужн≥сть, ≥ мусить тремт≥ти перед таким величним гн≥вом, ¤кий так жахливо л¤каЇ ≥ караЇ, ≥ не може вона в≥дчувати нав≥ть ≥скорки любов≥, аж поки —ам Ѕог њњ не ут≥шить].
ƒл¤ байдужих легко вигадувати так≥ мр≥њ про любов, ¤к ту, що смертельно винн≥ у гр≥хов≥ можуть любити Ѕога понад усе через те, що вони не в≥дчувають гн≥ву чи суду Ѕожого. ѕроте в муках сумл≥нн¤ ≥ в конфл≥ктах [≥з сатаною] сумл≥нн¤ в≥дчуваЇ марноту цих ф≥лософських спекул¤ц≥й.
ѕавло каже (–им. 4:15): Ђ«акон чинить гн≥вї. ¬≥н не каже, що «аконом люди заслуговують в≥дпущенн¤ гр≥х≥в. Ѕо «акон завжди звинувачуЇ ≥ л¤каЇ сумл≥нн¤. ќтже, в≥н не виправдовуЇ; через те, що сумл≥нн¤ нал¤кане «аконом, воно вт≥каЇ в≥д суду Ѕожого. ќтже, т≥ помил¤ютьс¤, ¤к≥ в≥р¤ть, що «аконом, своњми власними д≥лами вони заслуговують в≥дпущенн¤ гр≥х≥в.
ƒл¤ нас достатньо сказати це про праведн≥сть розуму чи «акону, чому навчають противники. Ѕо незабаром, коли ми проголосимо нашу в≥ру про праведн≥сть в≥ри, тод≥ сам предмет змусить нас наводити б≥льше св≥дчень, котр≥ також служитимуть дл¤ в≥дкиданн¤ помилок противник≥в, ¤к≥ ми розгл¤дали до цього часу.
„ерез те, що своњми силами люди не можуть виконати «акону Ѕожого, ≥ вс≥ перебувають п≥д гр≥хом та п≥д в≥чним гн≥вом ≥ смертю, ми не можемо бути зв≥льненими «аконом в≥д гр≥ха, ¤к ≥ [ним] бути виправданими, але об≥тниц¤ в≥дпущенн¤ гр≥х≥в ≥ виправданн¤ даЇтьс¤ нам заради ’риста, який був виданий за нас дл¤ того, щоб ¬≥н зм≥г зд≥йснити заплату за гр≥хи св≥ту, ≥ ¬≥н призначений ѕосередником та —пасителем.
≤ ц¤ об≥тниц¤ не за умови наших заслуг, а в≥льно пропонуЇ в≥дпущенн¤ гр≥х≥в ≥ виправданн¤, ¤к каже ѕавло (–им. 11:6): Ђј коли з учинк≥в, то це б≥льше не благодатьї. ≤ в ≥ншому м≥сц≥ (–им. 3:21): ЂЅез «акону правда Ѕожа з¤виласьї,тобто в≥дпущенн¤ гр≥х≥в пропонуЇтьс¤ задарма.
Ќе залежить примиренн¤ в≥д наших заслуг. Ѕо ¤кби в≥дпущенн¤ гр≥х≥в залежало в≥д наших заслуг, а примиренн¤ було б ≥з «акону, то воно було б даремним. Ѕо оск≥льки ми не виконуЇмо «акону, то також випливаЇ, що об≥тниц¤ примиренн¤ н≥коли нам би не належала. “аким чином, ѕавло резонуЇ (–им. 4:14): ЂЅо коли спадкоЇмц≥ т≥, хто з «акону, то спорожн≥ла в≥ра й зн≥вечилась об≥тниц¤ї. Ѕо ¤кщо об≥тниц¤ вимагаЇ наших заслуг ≥ «акону, то, отже, випливаЇ, що ми н≥коли не виконали би «акону, а отже, об≥тниц¤ була б даремною.
јле через те, що виправданн¤ в≥дбуваЇтьс¤ через безкоштовну об≥тницю, то випливаЇ, що ми не можемо виправдати себе. ≤накше, дл¤ чого тод≥ треба було об≥ц¤ти? Ѕо через те, що об≥тницю не можна сприйн¤ти по-≥ншому, окр≥м ¤к через в≥ру, ™вангел≥Ї, ¤ке, по сут≥, Ї об≥тницею в≥дпущенн¤ гр≥х≥в ≥ виправданн¤ заради ’риста, проголошуЇ праведн≥сть в≥ри в ’риста, чому «акон не навчаЇ. “ак само ц¤ праведн≥сть не Ї в≥д «акону.
Ѕо «акон вимагаЇ в≥д нас наших д≥л ≥ нашоњ досконалост≥. јле ™вангел≥Ї задарма пропонуЇ заради ’риста нам, що були здолан≥ гр≥хом ≥ смертю, примиренн¤, ¤ке отримуЇтьс¤ не д≥лами, а лише в≥рою. ÷¤ в≥ра приносить до Ѕога не впевнен≥сть у своњх особистих заслугах, а т≥льки впевнен≥сть у об≥тницю чи в милосерд¤, об≥ц¤не в ’рист≥.
÷¤ особлива в≥ра, отже, ¤кою людина в≥рить, що заради ’риста њњ гр≥хи њй в≥дпущено, ≥ що заради ’риста Ѕог примирений ≥ прихильний, отримуЇ в≥дпущенн¤ гр≥х≥в ≥ виправдовуЇ нас. ≤ через те, що в пока¤нн≥, тобто в муках, вона вт≥шаЇ ≥ п≥дбадьорюЇ серц¤, вона в≥дновлюЇ нас ≥ приносить —в¤того ƒуха, щоб пот≥м ми могли виконувати Ѕожий «акон, а саме: любити Ѕога, правдиво бо¤тис¤ Ѕога, правдиво бути впевненими, що Ѕог чуЇ молитви, ≥ слухатис¤ Ѕога в ус≥х нещаст¤х; вона вмертвлюЇ хтив≥сть ≥ т. д.
“аким чином, через те, що в≥ра, ¤ка задарма отримуЇ в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, представл¤Ї проти Ѕожого гн≥ву ’риста ¤к ѕосередника ≥ —пасител¤, вона не представл¤Ї наших заслуг чи нашоњ любов≥. ÷¤ в≥ра Ї правдивим знанн¤м ’риста ≥ приносить собою ’ристов≥ корист≥, в≥дновлюЇ серц¤ ≥ передуЇ виконанню «акону.
≤ ц≥Їњ в≥ри, нав≥ть сл≥ду в≥д нењ, немаЇ в доктрин≥ наших противник≥в. ќтже, ми ви¤вл¤Їмо хибу в противник≥в однаково через те, що вони навчають т≥льки праведност≥ «акону, ≥ через те, що вони не навчають праведност≥ ™вангел≥¤, ¤ке проголошуЇ праведн≥сть в≥ри у ’риста.

¹ ¬ даному значенн≥ у јполог≥њ про в≥дпущенн¤ гр≥х≥в Ђбезкоштовне, безоплатнеї. ѕрим. перекладача.
² 2 ор. 3:13.
³ ѕор. јпол. XV. (viii.17).

<- назад дал≥ ->

нига «лагоди

јполог≥¤ јуізбурзького в≥роспов≥данн¤

–озд≥л ≤≤

—татт¤ IV. ѕро виправданн¤