Апологія Ауґзбурзького віросповідання
Розділ І
Стаття ІІ. Про прабатьківський гріх
[A. Про поняття прабатьківського гріха]
- Дуже очевидним є те, що такі тонкощі виникли в школах, а не в раді імператора. І хоча це фальшиве тлумачення можна дуже легко спростувати, все-таки для того, щоб усі добрі люди могли зрозуміти, що в цій справі ми нічого не навчаємо такого, що є нісенітницею, ми перш за все просимо, щоб було дослідження Віросповідання німецькою мовою. Це нас звільнить від підозри у творенні новизни. Бо там написано: «Weiter wird gelehrt, das nach dem Fall Adams alle Menschen, so natьrlich geboren werden, in Sьnden empfangen, und geboren werden; das ist, dass sie alle von Mutterleibe an voll bцser Lьste und Neigung sind, keine wahre Gottesfurcht, kein wahren Glauben an Gott von Natur haben kцnnen». [Далі навчається, що від гріхопадіння Адама всі люди, що народжені природним способомзачаті та народжені в грісі, тобто всі вони сповнені лихими пожаданнями та нахилами від утроби своїх матерів і не можуть за своєю природою мати правдивий страх Божий, правдиву віру в Бога].
- Це місце свідчить, що ми заперечуємо в тих, що народжені за тілесною природою, не лише дії, але також силу чи дари, що чинять страх перед Богом і довіру Богові. Бо ми кажемо, що ті, хто народжений таким чином, мають хтивість і не можуть, отже, чинити правдивого страху перед Богом і правдивої довіри Богові. Що ж тут такого, в чому можна знайти хибу? Ми думаємо, що перед добрими людьми ми достатньо виправдалися. Бо в цьому смислі латинський вислів заперечує природі силу, тобто заперечує дари і енергію, якими чиняться страх перед Богом і довіра Богові, а в дорослихвідповідні дії. Тож коли ми згадуємо хтивість, ми розуміємо не тільки дії чи плоди, але постійний нахил природи [лихий нахил із середини, який не припиняється, допоки ми не народжені знову через Духа і віру].
- Та далі ми повніше покажемо, що наше твердження узгоджується зі звичайним і стародавнім визначенням. Бо перше ми мусимо показати наш намір у наданні переваги вживати ці слова у цім місці. У своїх школах противники сповідують, що «матеріалом», як вони його називають, «прабатьківського гріха є хтивість». Чому у створенні визначення цього не можна пропускати, особливо нині, коли дехто філософствує про це у спосіб, що не личить нашій релігії [говорять про це вроджене, лихе бажання подібніше до поган з філософії, аніж відповідно до Божого Слова чи до Святого Писання].
- Бо дехто заявляє, що прабатьківський гріх не є хибою чи зіпсованістю у природі людини, а лише рабством або станом смертності [не є вродженою лихою природою, а лише хибою чи накладним тягарем або ношею], які носять ті, що народилися від Адама через провину іншого [а самечерез Адамів гріх] і без жодної своєї провини. Окрім того, вони додають, що ніхто не є засудженим до вічної смерті через прабатьківський гріх, так само, як ті, що народжені від рабині, є рабами і перебувають у цьому стані без жодного пороку природи, а через недолю своєї матері.
- Для того щоб показати, що ця нечестива думка нас не влаштовує, ми згадали про «хтивість» і, з найкращих намірів, ми визначили її і пояснили, як «хворобу», «що природа людини народжується зіпсованою і повною хиб».
- І ми не тільки використали термін «хтивість», але й також сказали, що «бракує страху Божого і віри». Це ми додали з таким наміром: схоластичні вчителі також, недостатньо розуміючи визначення прабатьківського гріха, що вони отримали від отців, применшують гріх прабатьківства. Про fomes [або лихий намір] вони заявляють, що це лишень властивість [хиби] тіла, і з властивою їм глупотою запитують, чи можна цю властивість вивести із зарази в яблуці або подиху змія і чи вона збільшується через ліки? Такими запитаннями вони придушують головне.
- Отже, коли вони говорять про гріх прабатьківства, вони не згадують про набагато серйозніші вади людської природи, такі, як незнання Бога, зневага до Бога, саме перебування без страху перед Богом і впевненості у Богові, ненависть до Божого суду, втеча від Бога [наче від тирана], коли Він судить, гнів до Бога, втрата надії на благодать, впевненість у дочасних речах [гроші, майно, друзі] тощо. Цих хвороб, які найвищою мірою суперечать Закону Божому, схоласти не помічають; та що й казати,вони приписують тим часом людській природі неослабну силу любити Бога понад усе і сповнювати Його заповіді відповідно до сутності дій;1 як також вони не бачать того, що говорять речі, які суперечать одна одній.
- Бо чим ще є бути спроможним зі своєї сили любити Бога понад усе і виконувати Його заповіді, як не володінням прабатьківською праведністю [бути новим створінням у Раю, цілковито чистим і святим]?
- Але якщо людська природа має таку силу, щоб самою по собі бути спроможною любити Бога понад усе, як про це впевнено стверджують схоласти, то чим буде прабатьківський гріх? Бо хіба буде потреба в благодаті Христовій, якщо ми можемо бути виправдані своєю власною праведністю [силою]? Бо яка буде потреба у Святому Духові, якщо людська сила може сама по собі любити Бога понад усе і виконувати Божі заповіді?
- Хто не бачить того, наскільки абсурдною є мова наших противників? Легші хвороби в природі людини вони визнають, серйозніших вони не визнають; але ж все-таки про останні Писання повсюди нас застерігає, а пророки весь час нарікають [як про це каже тринадцятий Псалом і деякі інші Псалми: Пс. 14:1-3; 5:9; 140:3; 36:1], а саме: про плотську безпечність, про зневагу до Бога, про ненависть до Бога і про подібні хиби, що народжені з нами.
- Та після того як схоласти змішали з християнською доктриною філософію про досконалість природи [світло розуму] і приписали свобідній волі і породженим діям більше ніж достатньо, і навчали, що люди виправдовуються перед Богом філософською чи цивільною праведністю (яку ми також визнаємо предметом розуму і до певної міри властивою нашій силі), вони не змогли побачити внутрішньої нечистоти природи людей.
- Бо про неї не можна судити, окрім як із Слова Божого, до якого схоласти у своїх дискусіях не звертаються часто.
- Це були причини того, чому в описанні прабатьківського гріха ми згадали також про хтивість і заперечили людській силі страх перед Богом і довіру Богові. Бо ми бажали зазначити, що прабатьківський гріх містить також ці хвороби, а саме: незнання Бога, зневагу до Бога, брак страху Божого, довіри Богові, неспроможність любити Бога. Цеголовні вади людської природи, які перебувають у конфлікті, особливо з Першою Скрижаллю Декалогу.
- Ми також не сказали нічого нового. Стародавнє визначення, якщо його правильно розуміти, висловлює саме це, коли каже: «Прабатьківський гріх є відсутністю прабатьківської праведності» [нестачею первісної чистоти і праведності в Раю]. Але що таке праведність? Тут схоласти сперечаються про діалектичні питання; вони не пояснюють, чим є прабатьківська праведність.
- Тепер у Писаннях праведність вміщує не тільки Другу Скрижаль Декалогу, але й Першу, ту, яка навчає про страх перед Богом, про віру, про любов до Бога.
- Отже, прабатьківська праведність повинна мати не тільки врівноважений темперамент тілесних властивостей [досконале здоровя і у всіх відношеннях чисту кров, неослабні сили тіла], але також такі дари, як-от: певніше знання про Бога, страх перед Богом, впевненість у Богові чи, звичайно, чесність і силу, що спроможна чинити ці почуття.
- А Писання свідчить про це, коли каже [Буття 1:27], що людина була створена на образ і подобу Божу. Чим ще це є в людині, як не тим, що в ній були втілені такі мудрість і праведність, що осягали Бога, і в яких відображався Бог, тобто людині були дані дари знання Бога, страху перед Богом, впевненість у Богові і подібне до цього?
- Бо так тлумачать подобу Божу Іриней і Амвросій, останній з яких каже: «Та душа не є, отже, образом Божим, у якій весь час немає Бога».
- А Павло виявляє Ефесянам (5:9) і Колосянам (3:10), що образ Божий є «пізнанням Бога, і праведності, і правди».
- Так само і Лонгобард2 не боїться казати, що прабатьківська праведність «є самою подобою Божою, якою Бог наділив людину на самому початку».
- Ми викладаємо думки стародавніх, які жодним чином не втручаються в Августинове тлумачення образу.
- Отже, стародавнє визначення, коли каже, що гріх є нестачею праведності, не лише заперечує послух відносно нижчих людських сил, але й заперечує також пізнання Бога, впевненість у Богові, страх перед Богом і любов до Бога або, звичайно, силу чинити ці почуття. Бо навіть самі богослови навчають у їхніх школах, що ці речі не чиняться без певних дарів і помочі благодаті. Для того щоб справу краще зрозуміти, ми називаємо ці самі дари пізнанням Бога, страхом перед Богом і впевненістю у Богові. З цих фактів випливає, що стародавнє визначення каже точно те саме, що кажемо ми, заперечуючи страх перед Богом і впевненість у Богові, і не тільки дії, але й також дари і силу чинити ці дії.
- Так само важливим є визначення Августина, який звик визначати прабатьківський гріх, як хтивість [лихе бажання]. Бо він має на увазі, що коли було втрачено праведність, то прийшла хтивість. Через те, що вражена хворобою природа не може боятися і любити Бога, і вірити в Бога, вона прагне і любить тілесні речі. Тож Божий суд вона або безпечно зневажає, або, до смерті перелякана, ненавидить. Таким чином, Августин включає і дефект, і порочну звичку, яка слідує за ним.
- Так само не є ця хтивість тільки зіпсованістю властивостей тіла, але й також у вищих силахпорочним поверненням до тілесних речей. Так само не чують ті люди, що вони кажуть, коли приписують людині водночас хтивість, яка не є повністю зруйнованою Святим Духом, і любов до Бога понад усе.
- Отже, ми були праві, висловлюючи в нашому описі прабатьківського гріха і ці дефекти, а саме: неспроможність вірити в Бога, неспроможність боятися і любити Бога; а також мати хтивість, яка прагне тілесних речей всупереч Божому Слову, тобто шукає не тільки задоволення тіла, але й тілесної мудрості і праведності, і, зневажаючи Бога, покладається на це, як на щось добре.
- Не лише стародавні, але й сучасніші [вчителі та схоласти], принаймні мудріші серед них, навчають, що прабатьківський гріх є водночас цим, а саме: дефектами, які я навів, і хтивістю. Бо Хома каже так: «Прабатьківський гріх охоплює втрату прабатьківської праведності, і з цим надмірний нахил частин душі; звідси це є не чистою втратою, але зіпсованою звичкою».
- І Бонавентура: «Коли ставлять питання: «Що таке прабатьківський гріх?»,то правильною відповіддю є те, що це непомірна хтивість. Правильною відповіддю є також те, що це брак належної праведності. І в одній із цих відповідей включено іншу».
- Такої само думки і Гюго, коли він каже, що «прабатьківський гріх є незнанням у розумі та хтивістю у плоті». Бо він таким чином зазначає, що коли ми народжуємося, то приносимо із собою незнання про Бога, невіру, недовіру, зневагу і ненависть до Бога.
- Бо коли він згадує про незнання, то це він включає. Ці думки також узгоджуються із Писанням. Бо Павло часом виразно називає його дефектом (1 Кор. 2:14): «А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа». В іншому місці (Рим. 7:5) він називає її хтивістю,3 що діє «в наших членах, щоб приносити плід смерти».
- Щодо обох частин, то ми можемо зацитувати більше місць, але через очевидний факт немає потреби у цих свідченнях. А розумний читач легко зможе вирішити, що бути без страху перед Богом і без віри є щось більше, ніж дійсна провина. Це дефекти, що перебувають у природі, яка не була відновленою.
- Щодо прабатьківського гріха, то ми не притримуємося нічого відмінного чи то від Писання, чи то від Католицької Церкви, але очищуємо від зіпсованості та виводимо на світло найважливіші проголошення Писання і отців, які були прикриті софістськими дискусіями сучасних богословів. Бо із самого предмету є очевидним, що сучасні богослови не зауважили того, що мали на увазі отці, коли вони говорили про дефект.
- Але визнання прабатьківського гріха є необхідним. Бо величину благодаті Христової не зрозуміти, допоки не буде визнано наші хвороби. Ціла праведність людини є звичайнісіньким лицемірством перед Богом, допоки ми не визнаємо, що наше серце природно потребує любові, страху перед Богом і впевненості у Богові.
- Бо з цієї причини пророк (Єр. 31:19) каже: «Коли ж я пізнав, то вдарив по стегнах своїх...» Подібним чином (Пс. 116:2): «Я сказав був у поспіху: «Кожна людина говорить неправду!», тобто невірно думає про Бога.
1 Ауґзбурзьке віросповідання, ст. xviii. 8.
2 П'єр Ломбардський. - Прим. перекладача
3 В перекладі Огієнка "пристрасті гріховні." - Прим. перекладача