Шмалькальдські статті
Третя частина
VІІІ. Про Сповідь
- Оскільки відпущення гріхів, або Влада Ключів також є встановленою в Євангелії [Самим] Христом допомогою і втіхою проти гріха і недоброго сумліннясповідь, або відпущення гріхів ні в якому разі не варто відміняти в Церкві, особливо заради [тендітних та] несміливих сумлінь, заради ненавчених [і мінливих] молодих людей, щоб вони могли перевірятися і наставлятися в християнському вченні.
- Однак перерахування гріхів повинно бути добровільною справою для кожного щодо того, що він хоче перераховувати або не перераховувати. Бо доки ми у плоті, ми не збрешемо, коли скажемо: «Я бідна грішна людина [я визнаю, що є нікчемним грішником] повна гріхів». Рим. (7:23): «бачу інший закон що знаходиться в членах моїх» тощо. Бо оскільки приватне відпущення гріхів бере свій початок від Служіння Ключів, ним не варто [зневажати] нехтувати, та належить високо поціновувати [найвищим чином], як [і] всякі інші служіння Християнської Церкви.
- І в тому, що стосується промовленого, зовнішнього Слова, ми повинні твердо триматися, що Бог не дарує Свій Дух чи благодать нікому, окрім як через зовнішнє Слово, або передує це зовнішнім Словом, щоб ми могли [таким чином] бути захищеними від ентузіастів, тобто духів, які вихваляються, ніби вони мають Духа без Слова і перед Словом, і , відповідно, судять Писання або промовлене Слово, і тлумачать його та розтягують на своє власне задоволення, як вчинив Мюнцер, і нині все ще чинять багато тих, хто бажає бути кмітливими суддями між Духом і буквою, та при цьому не знають, що промовляють чи проголошують.
- Бо папство [насправді] також є не що інше, як чистий ентузіазм, котрим Папа вихваляється, ніби всі права знаходяться в святині його серця, і все, що він вирішує і заповідає із своєю церквою [в своїй церкві], має бути духом і законом, навіть якщо воно возноситься над і є противним Писанню і промовленому Слову.
- Усе це є дияволом і стародавнім змієм, який перетворив Адама і Єву на ентузіастів і відвів їх від зовнішнього Слова Божого до спіритуалізму і самочванства, та, проте, він досяг цього через інші зовнішні слова.
- Так само, як і наші ентузіасти [на даний час] засуджують зовнішнє Слово, та, проте, самі зовсім не мовчать, а наповнюють світ своїми теревенями та працями, ніби насправді Святий Дух не міг прийти через Писання і промовлене слово Апостолів, але мусить прийти [перше] через їх писанину і слова. Чому ж [тоді] вони не відмовляються також від своїх проповідей і вигадок, до того часу, доки Дух Сам не прийде до людей, без їхньої писанини і перед ними, подібно того, як Він буцім прийшов до них без проповіді Писання? Однак зараз не час обговорювати все це більш докладно. Ми вже достатньо обговорювали цю тему в інших частинах.
- Бо навіть ті, хто вірує до Хрищення, або стають віруючими в Хрищенні, повірили через зовнішнє Слово, яке передує, так як дорослі люди, які досягли свідомого віку, спочатку повинні почути: «Хто увірує й охриститься, буде спасений», навіть якщо вони спочаткуневіруючі, а приймають Духа і Хрищення 10 років потому.
- Корнилій, описаний в Діях (10:1 і далі) дуже давно чув від юдеїв про прихід Месії, через Котрого він був праведним перед Богом, і в такій вірі його молитви і пожертви були прийнятними Богові (як Лука називає побожним і богобійним), а без цього передуючого Слова і слухання він не зміг би увірувати або бути праведним. Та святий Петро повинен був йому відкрити, що Месія (в Котрого він досі вірував, як в Того, Який мав прийти) тепер прийшов, щоб його віра в Месію, Який гряде, не утримувала б його більше в полоні посеред озлоблених і невіруючих юдеїв, але, щоб він знав, що тепер він мав бути спасенний Месією, що прийшов, і не варто йому разом з натовпом юдеїв відкидати чи переслідувати Його.
- Коротше кажучи, ентузіазм, властивий Адамові та його дітям від початку [від першого гріхопадіння] до кінця світу, [його отрута] насадився та влився в них стародавнім змієм, і є джерелом, силою [життям] і міцністю усілякої єресі, а особливо папства і магометанства.
- Тому ми повинні та мусимо постійно підтримувати те, що Бог не бажає мати з нами справ інакше, як через промовлене Слово і Таїнства. Все ж інше, що вихваляється без такого Слова і Таїнств від Духа є дияволом.
- Бо Бог навіть Мойсею побажав зявитися через палаючий кущ і промовлене Слово. І жоден з пророків, ні Ілля, ані Єлисей, не отримали Духа без Десяти Заповідей [чи промовленого Слова].
- Так само й Іван Христитель був зачатий не без передуючого слова Гавриїла.
- І затріпотіла дитина в утробі матері своєї не без слів, мовлених Марією. І Петро каже в 2 Петр. (1:21): «Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим». Без зовнішнього Слова, одначе, вони не були б святими, і тим більше Святий Дух не спонукав би їх говорити, коли вони не були ще святими [або опоганені]. І вони були святі,промовляє він,оскільки Святий Дух говорив через них.