Формула Злагоди
ЧАСТИНА 1
КОНСПЕКТ
РОЗДІЛ XІ
Про Боже вічне передзнання [передпризначення] і вибрання
СТВЕРДНЕ
- 1. Перш за все, треба точно зауважити відмінність між передзнанням і передпризначенням, тобто між Божим передзнанням і Його вічним вибранням.
- 2. Бо це передзнання Боже є ніщо інше, як те, що Бог знає все перед тим, як воно станеться, як написано (Дан. 2:28): «Але є на небесах Бог, що відкриває таємниці, і Він завідомив царя Навуходоносора про те, що буде в кінці днів».
- 3. Це передзнання стосується і побожних, і нечестивих; але воно не є причиною зла або гріха, так що люди роблять те, що є невірним (що первісно постає від диявола і нечестивої, спотвореної волі людської); ані не є воно причиною їхньої загибелі [того, що люди гинуть], за яке вони відповідають самі [яке вони повинні приписувати самі собі]; але воно лише регулює її і не дає їй перейти межі [того, наскільки далеко вона повинна зайти і] того, скільки вона повинна тривати, і що все в ній, незважаючи на те, що вона сама в собі є злом, повинне служити Його вибраним на їхнє спасіння.
- 4. Передпризначення або вічне вибрання Боже, однак, має справу лише з побожними, улюбленими дітьми Божими, будучи причиною їхнього спасіння, яке Він також забезпечує, як і розпоряджається тим, що до нього належить. На цьому [передпризначенні Божому] наше спасіння так твердо ґрунтується, що сили адові його здолати не можуть (Івана 10:28; Мт. 16:18).
- 5. Його [передпризначення Боже] не треба вишукувати у таємнім промислі Божім, але в Слові Божому, де його обявлено.
- 6. Але Слово Боже веде нас до Христа, Який є Книгою Життя,69 у Якому записаними і вибраними є всі ті, хто буде спасенними у вічності, як написано (Еф. 1:4): «Вибрав у Ньому [у Христі] Він нас перше закладин світу».
- 7. Цей Христос кличе до Себе всіх грішників, і обіцяє їм спокій, і Він турбується, щоб усі люди прийшли до Нього, і щоб дозволили Йому їм допомогти. Їм пропонує Він Себе у Слові і бажає, щоб вони чули його, і не закривали своїх вух або [нехтували і] зневажали Слово. Окрім цього, Він обіцяє силу і дієвість Духа Святого та божественну поміч для терплячості і вічного спасіння [щоб ми непохитно залишалися у вірі та досягали вічного спасіння].
- 8. Тому ми не повинні судити про це наше вибрання до вічного життя ані з нашого розуму, ані із Закону Божого, які приведуть нас або до марнотратного, розпутного, епікурейського життя, або до відчаю, і збудять у серцях людей згубні думки, бо вони не можуть уникнути таких думок, допоки слухаються свого розуму: «Якщо Бог вибрав мене до спасіння, то я не можу бути засудженим, хоча й робитиму все, що забажаю». І знову: «Якщо я не вибраний до вічного життя, то те добре, що я роблю, нічого не варте; бо всі мої зусилля все одно є марними».
- 9. Але це правдиве судження про передпризначення повинне вивчатися лише зі Святого Євангелія про Христа, у якому чітко засвідчено, що «замкнув Бог усіх у непослух, щоб помилувати всіх», і що «не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (Рим. 11:32; Єз. 18:23; 33:11; 2 Петр. 3:9; 1 Івана 2:2).
- 10. Отже, тому, хто справді журиться про обявлену волю Божу, і чинить відповідно до порядку, який св. Павло зазначив у Посланні до римлян, який перед тим, як говорити про таємницю вічного Божого вибрання, перше спрямовує людей до покаяння, пізнання гріхів, до віри в Христа, до божественного послуху, тому ця доктрина [про Боже передпризначення] є корисною і втішаючою.
- 11. Однак те, що «багато покликаних, та вибраних мало» (Мт. 22:14) не означає, що Бог не бажає, щоб усі спаслися, та причина полягає в тому, що вони або зовсім не чують Божого Слова, але охоче його зневажають, закривають свої вуха і роблять твердими свої серця, і в такий спосіб позбавляють Святого Духа звичного шляху, так, що Він не може чинити в них Свого діла; або ж коли вони почують його, то не надають йому значення і не звертають на нього уваги. Через це [що вони гинуть] відповідальним є не Бог і Його вибрання, але їхня нечестивість (2 Петр. 2:1 і далі; Луки 11:49, 52; Євр. 12:25 і далі).
- 12. І навіть більше від того, християнин повинен до себе застосовувати [молитовно] цю статю про вічне вибрання Боже так, як воно є обявленим у Божому Слові, яке представляє нам Христа як Книгу Життя, яку проповідуванням Святого Євангелія Він нам відкриває і обявляє, як написано (Рим. 8:30): «Кого Він призначив, тих і покликав». Отже, у Ньому ми повинні шукати вічного вибрання Отця, Який у Своїй божественній раді призначив, що Він спасе тих, хто визнає Його Сина Ісуса Христа і правдиво в Нього вірує. Інші думки треба гнати геть [з розуму побожних] через те, що вони походять не від Бога, а з навіювань сатани, якими він намагається послабити або й цілковито забрати від нас славетну втіху, яку ми маємо у цій благотворній доктрині, а саме: що ми знаємо [з певністю], що із чистої благодаті, без жодної заслуги з нашого боку, нас було вибрано в Христі до вічного життя, і що ніхто не може вихопити нас із Його руки, бо Він обіцяв це благодатне вибрання не тільки простими словами, але й також підтвердив його присягою і запечатав його святими Таїнствами, про які ми можемо [повинні] згадувати у наших найсуворіших спокусах і ними себе утішати, а отже, і гасити вогненні стріли диявола.
- 13. Окрім того, ми повинні намагатися якомога сильніше жити відповідно до волі Божої, і, як докоряє св. Петро (2 Пет. 1:10): «Чинити міцним своє покликання»,і особливо притримуватися [не відступатися ні на міліметр від] обявленого Слова, яке не може нас підвести і не підведе.
- 14. Цим коротким поясненням вічного вибрання Божого Богові дається Його слава цілковито і повністю. Лише Він із чистого милосердя, без усіх наших заслуг, спасає нас, відповідно до Його волі. Окрім того, також жодній людині не дається підґрунтя для марнотратства та розпусного, безсоромного життя [не дається жодної можливості для сильнішого хвилювання розуму чи для малодушності або для епікурейства].
69 Филипян 4:3; Об. 17:8.