Каталог свідчень
V.
Те, що Христос, як Бог, має ту саму божественну велич одним чином, а саме, сутнісно та як Свою сутнісну властивість, у Собі та від Себе; але як людина, Він має її в інший спосіб, а саме – не в Собі і не від Себе, але через природу особового союзу та відповідно до нього.
Івана 14:6: «Я – життя».
Івана 5:26-27: «Так і Синові дав життя мати в Самому Собі бо Він людський Син».
КИРИЛо (кн. 12, Thesauri, гл. 15, том 2, стор. 167 [том 5 вид. Париж, 1638]): «Є один стан і властивість, що належить до творіння, а інша до Творця. Але наша природа, набута Сином Божим, перевищила її межу, і благодаттю була перенесена в стан Того, Хто її набуває».
Той самий про Івана (кн. 2, гл. 144, том 1, стор. 134 [том 4, вид. Париж, 1638]): «Христос додав причину того, чому Він сказав, що життя і сила судити була дана Йому Отцем, кажучи, бо Він людський Син, для того, щоб ми могли зрозуміти, що все було дано Йому, як людині. Бо Єдинородний Син не є учасником життя, Він є за природою життям».
Той самий (кн. 3, гл. 37, том 1, стор. 181): «Тіло Христове оживлює, тому що воно є тілом самого Життя, яке зберігає силу втіленого Слова, і повне Його влади, якою все є і живе».
Той самий (кн. 4, гл. 14, стор. 201): «Оскільки плоть Спасителя приєдналася до Слова Божого, Який за природою є життям, вона була вчинена оживляючою».
І (гл. 18, стор. 204): «Моє тіло Я наповнив життям, Я набув смертну плоть; але через те, що будучи природно життям і перебуваючи в ній [плоті], Я перетворив її, відповідно до Мого життя».
Гл. 24, стор. 210: «Природа плоті не може сама по собі оживлювати, як і не розуміється, що вона є лише в Христа, але вона поєднала з собою Сина Божого, Який сутнісно є життям. Тому, коли Христос називає Свою плоть оживлюючою, Він не приписує сили оживлювання їй, як Собі або Своєму Духові. Бо Дух оживлює Сам, до Його чесноти плоть піднімається союзом. Але як саме це відбувається ми не можемо ані збагнути розумом, ані висловити язиком. Але ми визнаємо це в мовчанці та непохитній вірі».
Той самий (кн. 10, гл. 13, стор. 501): «Плоть життя, ставши плоттю Єдинородного, є приведенною до чеснот життя».
Той самий (кн. 11, гл. 21, стор. 552): «Сама Христова плоть не була святою, але союзом зі Словом, будучи певною мірою, підкореною силі Слова, є причиною спасіння і освячення тих, хто є її учасником. Тому ми не приписували сили божественної діяльності плоті, як плоті, але природі Слова».
Кн. 6, Dialog. (ч. 5 цитованого твору): «Він є прославлений Отцем не через те, що Він є Бог, але через те, що Він був людина, так наче, не маючи плоду Своєї особистої природи, влади діяння з божественною силою, Він одержав її в міру союзом і невимовним збігом, які Бог Слово, як мається на увазі, має з людськістю».
Той самий у «De Recta Fide ad Theodosium» (стор. 278): «Він запровадив життя у набуту плоть передачею через союз».
Там само (стор. 279): «Слово оживлює через невимовне породження живого Отця. І все-таки ми повинні бачити, куди приписується дієвість божественної слави також відповідно до Його особистої плоті». Також: «Ми будемо сповідувати, що відносно можливості оживлювати земна плоть є бездіяльною, настільки наскільки це стосується саме її природи».
ЕПІФАНІЙ, проти аріоманітів (стор. 337; Haeres., 69, стор. 789, вид. Кельн): «Бо Його людська природа не була чимось таким, що існувало поза собою, як і не говорив Він із відділеною божественністю та з людською природою, що існували окремо, наче різні особи, але з людською природою, обєднаною з божественною (з одним освяченням), і знаючи вже в ній усе досконало, так як є вони зараз об'єднані з Богом і приєднані до Бога».
АВГУСТИН «Про слова Господні», Бесіда 58 (том 10, стор. 217, 218): «Я справді поклоняюся Господній плоті, і навіть досконалій людськості у Христі, бо вона була набута божественною природою і приєднана до Божества. Але я не сповідую, що є дві різні Особи, але Син Божий є один і Той Самий Бог і Чоловік. Одним словом, якщо ви відділяєте людину від Бога, то я ніколи не увірую в Нього і не буду Йому служити».
Також: «Якщо хтось вважає нижчим від своєї гідності поклонятися людськості не оголеній або самотній, але поєднаній з божественністю, а саме єдиному Синові Божому, правдивому Богові і правдивій людині – той помре вічно».
De Civitatae (кн. 10, гл. 24): «Тому плоть Христова не очищує віруючих сама по собі, але через Слово, Яким вона стала набутою».
ЕФЕСЬКИЙ СОБОР, Канон ІІ. (у Кирила, т. 6, стор. 196): «Якщо хтось не сповідує, що Господня плоть оживляє, через те, що вона була присвоєною Словом, котре оживлює всі речі, хай буде тому анафема».
ТЕОФІЛАКТ про Івана 3 (стор. 605, в цитованому вид на 184): «І Він усе передав у руки Сина, відповідно до людськості. Але відповідно до божественності, що це означає? Отець дав усе Синові з причини природи, а не благодаті».
Той самий про Мт. 28: «Якби ви зрозуміли проголошення: «Вся влада дана Мені на небі і на землі», як сказане про Бога Слово, то значення буде те, що і неохочі та охочі тепер визнають Мене як Бога, ті, котрі раніше служили Мені у спосіб недобровільного послуху. Але коли говориться про людську природу, розважте про це таким чином, а саме: «Я, раніше засуджена природа, але будучи Богом, відповідно до незмішаного союзу із Сином Божим, одержала владу над усім».
ДАМАСКІН (кн. 3, гл. 17): «Бо не відповідно до її [плоті] особистого діяння, але Словом Божим, поєднаним з нею, Він чинить божественні речі, а Слово виявляє в ній Своє власне діяння. Бо розпечене залізо палає не тому, що його природі належить палання, але тому, що воно володіє цим із союзу з вогнем. Тому в самій собі вона була смертною, але своїм особовим союзом зі Словом – оживляючою».
Той самий (гл. 18): «Його божественна воля [Христова] була і вічною, і всемогутньою тощо. Але Його людська воля не лише почалася в часі, але також пережила природні та непорочні емоції, і природно не була взагалі всемогутньою. Але як правдиво та за природою вона стала також волею Бога Слова, то вона також є всемогутньою». Ось як це пояснено коментатором: «Божественна воля має, за своєю особистою природою, владу робити все, що бажає; але Христова людська воля не має влади робити все своєю природою, але лише коли поєднана з Богом Словом».
Той самий, у тій самій книзі (гл. 21): «Людська природа не володіє сутнісно знанням про майбутнє; але душа Господа, через її союз зі Словом і її особисту ідентичність з Ним, разом із іншими божественними дарами, була також збагаченою знанням про майбутнє».
В кінці розділу: «Ми кажемо, що один Христос, Пан і Господь усього творіння, водночас Бог і людина, знає також усе. Бо в Ньому сховано всі скарби мудрості та знання».
Той самий (кн. 2, гл. 22): «Бо хоча вона [душа Господа] була від природи такою, що не відала про майбутнє, все одно, будучи особово поєднаною зі Словом, вона мала знання всього не благодаттю, але особовим союзом».
Незабаром потому: «І оскільки в нашому Господі Ісусі Христі природи є відмінними, природні волі, тобто влади воль є також відмінними».