Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Про владу і примат папи

ІIІ. Про Третю статтю

[Ознаки антихриста]

39. Отже, очевидним є те, що римські первосвященики разом із своїми послідовниками захищають [і здійснюють] безбожні вчення і нечестиві служіння. І ознаки [усі пороки] антихриста неприховано співпадають з ознаками царства Папи і його прибічників. Бо Павло в 2му Посланні до солунян (2:3-4) змальовує антихриста і називає його ворогом Христовим, що протистоїть Богові і підносить себе над Богом: «Прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме». Тобто він говорить про те, хто править Церквою, а не про поганських царів, і він називає його ворогом Христа тому, що він винайде вчення, що протирічать Євангелію, і стане нахабно претендувати на Божу владу.
40. Окрім того, по-перше, очевидно, Папа править у Церкві і під приводом [встановлення] духовної влади і духовного служіння він запровадив для себе це царство. Бо в якості аргументу він цитує слова [Христа]: «І ключі тобі дам» По-друге, папська доктрина багато в чому протирічить Євангелію, і [по-третє] Папа претендує на божественну владу, про це можна судити за трьома ознаками. По-перше, тому що він бере на себе право змінювати вчення Христове і служіння, запроваджені Богом, прагнучи, щоб його власної доктрини і його особистого служіння дотримувались як божественних. По-друге, тому що він бере на себе владу не лише звязування і вирішення чогось у цьому житті [тут, на землі], але прагне також вершити суд над душами після смерті. По-третє, тому що Папа не бажає бути засудженим Церквою чи будь-ким [не бажає, щоб Церква чи будь-хто міг засуджувати його], і ставить свою владу вище від рішень Соборів і всієї Церкви. Але не бажати бути судимим Церквою чи будь-ким означає зробити себе Богом. І нарешті, ці помилки огидні, і цю безбожність він захищає з величезною жорстокістю, позбавляючи життя усіх тих, що не погоджуються з ним.
41. Тому усім християнам слід остерігатися участі в безбожному вченні, богозневагах і неправедній жорстокості Папи. З цієї причини їм слід залишити і зненавидіти Папу і його прибічників як царство антихриста. Як Христос заповідав у Матвія (7:15): «Стережіться фальшивих пророків» Також Павло у Посланні до галатів (1:8), до Тита (3:10) заповідає уникати і ненавидіти таких, як проклятих безбожних учителів. Так у 2 Посланні до коринтян (6:14): «До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням або яка спільність у світла з темрявою?»
42. Мати таку розбіжність у думках із стількома народами й називатися розкольникамице серйозна справа. Але ми не маємо божественної заповіді про те, щоби бути прибічниками і захисниками безбожності і неправедної жорстокості. Тому наше сумління має достатньо виправдань. Бо помилки папського царства очевидні. І Писання на повний голос проголошує, що оці помилки є вченнями диявольськими і антихристовими.
43. Ідолопоклонство при опоганенні мес очевидне, і це, окрім інших недоліків [окрім цілковитої даремності], повязане з соромітницькою наживою [і торгівлею].
44. Вчення про покаяння було цілковито викривлене Папою і його прибічниками. Бо вони стверджують, ніби гріхи відпускаються завдяки цінності наших діл. Потім вони занурюють нас у сумніви стосовно того, чи чиниться прощення. Вони ніде не навчають, що гріхи відпускаються задарма, заради Христа, і що ми отримуємо [це прощення] через віру. Таким чином, вони применшують славу Христа, позбавляють душі певності утішання і відміняють по правді християнське служіння, а самепрояв віри, що бореться з [безвірям і] розпачем [сумнівами щодо євангельських обітниць].
45. Вони затьмарили вчення про гріх і винайшли традицію перерахування вчинків, котра породжує величезну кількість помилок і розпач. А на додаток до цього, вони вигадали покути, котрими вони також применшують доброчинність [і заслугу] Христову.
46. Звідси походять індульгенції, і цечистої води брехня, вигадана з метою наживи.
47. А які зловживання і огидні ідолопоклонства породило молитовне звертання до святих!
48. Скільки ганебних вчинків виникло через обряд целібату! Який морок накликало на Євангеліє вчення про чернецькі обітниці! Тут вони необґрунтовано стверджували, ніби обітниці праведні перед Богом, і ніби за їх допомогою можна заслужити прощення гріхів. Таким чином, вони замінили Христову доброчинність на людські обряди і цілковито загасили вчення про віру. Вони заявляли, що наймізерніші і нікчемні традиції є служінням Богові і сприяють досконалості, вони надавали перевагу цим традиціям перед ділами покликання, котрі Бог заповідав нам і вимагає від нас. І ці помилки не повинні вважатися світлом, бо вони применшують славу Христову і руйнують душі, зарівно як не можна і не звертати на них увагу.
49. Потім до цих помилянь додають два величезних гріхи. Перший той, що він [Папа] захищає ці помилки, виявляючи при цьому неправедну жорстокість і застосовуючи страту. По-друге, він забирає у Церкви рішення [право вирішувати] і не допускає, щоб церковні полеміки [питання релігії] вирішувалися відповідно до встановленого порядку. Так, він стверджує, ніби він вище від церковного Собору і може скасовувати постанови Соборів, про що іноді безсовісним чином говорять самі канони. Але про те, що це все ще більше безсовісним способом чинилось понтифіками, свідчать [у великій кількості] приклади.
50. У п. 9 третього канону сказано: «Ніхто хай не судить первопрестол, бо суддя не судимий ні імператором, ні усім духовенством, ні царями, ні народом».
51. Папа чинить подвійну тиранію: він, захищаючи свої помилки силою і вбивствами [людей], забороняє неупереджений судовий розгляд. Останнєце ще більше зловживання, ніж усі [його] страти, тому що коли усувається правдиве тлумачення Церкви, стає неможливим відкидання безбожних догматів і служінь, і вони знищують безліч душ протягом багатьох століть.
52. Отже, нехай благочестиві люди розглянуть величезні помилки папського царства і його тиранію і нехай вони задумаються, по-перше, про те, що ці помилки мусять бути відкинутими, і [мусить бути] прийняте істинне вчення на Славу Божу і для спасіння душ.
53. Потім нехай вони подумають також про те, який то величезний злочинпотурати неправедній жорстокості й вбивству святих, за кров котрих Бог, безсумнівно, помститься.
54. А особливо головним членам Церквикоролям і князям слід захищати її інтереси і доглядати за нею, щоб помилки були усунені і душі були зцілені [вірно настановлені], як Бог зрозуміло настановляє царів у Псалмі (2:10): «А тепер помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі!..» Бо царі [і пани] перш за все повинні піклуватися про примноження Божої слави. Тому було б величезною ганьбою для них використовувати свій вплив і владу для примноження ідолопоклонства, убивства святих і безлічі інших злочинів.
55. Навіть якби Папа скликав Собор, то як Церква може бути зцілена, якщо Папа не дозволяє проголошувати нічого, що суперечило б його волі, якщо він не дозволяє нікому висловлювати відмінну [свою] думку, окрім своїх прибічників, котрих він зобовязав страшними клятвами і погрозами захищати його тиранію і беззаконня, незважаючи на Слово Боже [так, що навіть Слово Боже не береться до уваги]?
56. Але оскільки рішення Соборів є рішеннями Церкви, а не пап, царям особливо необхідно перевіряти права пап [не дозволяти подібного свавілля] і діяти так, щоб влада тлумачення і видавництва постанов, що випливають із Слова Божого, не забиралася від Церкви. І як решта християн повинні засуджувати усі інші помилки Папи, так вони повинні засуджувати Папу, коли він уникає і перешкоджає правдивому розгляду й істинному рішенню Церкви.
57. Отже, навіть якби римський єпископ мав би першість за божественним правом, все-таки, оскільки він відстоює безбожне служіння і вчення, що протирічить Євангелію, йому не слід коритися. Так! Слід протистояти йому, як антихристу. Помилки Папи неприховані і дуже серйозні.
58. Очевидна також жорстокість, котру вони виявляють [по відношенню до благочестивих християн]. І зрозуміло, що Бог заповідав нам уникати ідолопоклонства, безбожних вчень і неправедної жорстокості. Тому усі благочестиві люди мають зрозумілі підстави, щоб не коритися Папі. І ці неспростовні докази є утіхою для всіх благочестивих людей, коли їм зазвичай докоряють у спокусах, розколах і незгодах [котрі, мовляв, вони породжують].
59. Ті ж, котрі погоджуються з Папою, захищають його вчення і [неправдиві] служіння, опоганюють себе ідолопоклонством і нечестивими уявами, стаючи винними у крові благочестивих людей, котрих переслідує Папа [і його прибічники], а також применшують славу Божу і завдають збитків добробуту Церкви, тому що вони розповсюджують помилки і злочини на усіх нащадків [у очах всього світу і на шкоду усіх нащадків].  

<-назад вперед->