Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Про владу і примат папи

І. Про Першу статтю

B. З історії

  1. (5). VI. Нікейський Собор ухвалив, що александрійський єпископ повинен керувати східними церквами, а римський єпископпровінційними, тобто тими, котрі знаходилися в римських провінціях на заході. Це людське рішення, тобто ухвала Собору, поклало початок владі римського єпископа. Якщо б римський єпископ вже мав перевагу за божественним законом, то Собор не мав би ніякого законного права відбирати у нього будь-які повноваження і передавати їх александрійському єпископу. Більше того, усі єпископи на сході повинні були б завжди рукопокладатися і призначатися єпископом римським.
  2. (6). VІІ. Той самий Нікейський Собор визначив, що єпископи повинні обиратися своїми Церквами у присутності кількох сусідніх єпископів.
  3. Цього порядку дотримувалися [протягом тривалого періоду часу не лише на Сході, але також] й на Заході, у римських [латинських] церквах, про що свідчать Кіпріан і Августин. Бо Кіпріан у своєму четвертому листі до Корнилія пише: «Відповідно, що стосується божественного обряду і апостольського звичаю, ти мусиш ретельно дотримуватися і використовувати його як серед нас, так і майже в усіх провінціяхтобто, для належного проведення [святкування] рукопокладань, єпископи, що живуть поблизу цієї провінції, повинні зібратися разом з людьми, для котрих призначається пастир, і єпископ мусить бути обраним у присутності людей, котрі добре знають життя кожного [з них], що і ми також чинили серед нас при рукопокладанні нашого брата Сабіна [Sabinus], так що єпископський сан був подарований, і руки було покладено на нього через схвалення усього братства і з присуду єпископів, що зібралися у присутності усіх».
  4. Кіпріан називає цей обряд «божественним обрядом і апостольським звичаєм» і стверджує, що його дотримувалися майже у всіх провінціях. Таким чином, оскільки у більшій частині світу, в римських і грецьких церквах ні ординація [рукопокладання], ні конфірмація [впровадження на посаду] не залежали від римського єпископа [Папи Римського], звідси достатньо неприховано випливає, що церкви не визнавали верховенства і влади римського єпископа.
  5. (7). Таке верховенство неможливе. Оскільки неможливо одному єпископу бути наглядачем церков по всьому світі чи ж церквам, розташованим у дуже віддалених країнах, чекати рукопокладання [усіх своїх служителів] у одного єпископа. Бо очевидно, що Царство Христове поширене в усьому світі. І в наші дні існує велика кількість церков на Сході, котрі не прагнуть отримати рукопокладання чи впровадження від римського єпископа [в котрих служителі не рукопокладалися ні Папою, ні його єпископами]. Таким чином, оскільки ця перевага [котру Папа узурпував всупереч усьому Писанню] неможлива, і церкви у більшій частині світу не визнали [і не використовують] цього, достатньо очевидно, що це не було запроваджене [Христом і не походить з божественного Закону].
  6. (8). VІІІ. У стародавні часи відбувалися численні Собори, такі, наприклад, як Нікейський Собор, на котрих римський єпископ не головував. Це також свідчить про те, що Церква не визнавала у ті часи верховенства і вищості римського єпископа [Папи].
  7. (9). ХІ. Єроним каже: «Якщо питання стосується влади, то світ більший за місто. Скрізь, де присутні єпископи: чи то в Римі, чи в Евгубії, чи в Константинополі, чи в Рігії, чи в Александріїусі вони мають однакову гідність священства».
  8. (10). Х. У листі до патріарха Александрії Григорій забороняє йому називатися вселенським [всесвітнім] єпископом. І в Літописі він каже, що на Халкедонському Соборі першість була запропонована римському єпископу, але не прийнята.
  9. (11). ХІ. Зрештою, як Папа може перевищувати всю Церкву за божественним правом, коли у Церкві існує виборність [виборча система], і поступово стала переважати така традиція, що єпископи Риму впроваджуються імператорами?
  10. Окрім того, коли між римськими і константинопольськими єпископами виникли тривалі розбіжності у звязку з верховенством, імператор Фока, нарешті, визначив, що верховенство мусить бути віддане римському єпископу. Але якби стародавня Церква визнавала верховенство римського первосвященика, то цієї суперечки й не виникло б так само, як не було б потреби у цьому декреті імператора.  

<-назад вперед->


Сайт создан в системе uCoz