Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Про владу і примат папи

І. Про Першу статтю

А. З Євангелія

7. (1) Отже, перш за все покажемо на основі [святого] Євангелія, що римський єпископ за божественним правом зовсім не стоїть [не може присвоювати собі ніякого верховенства] над іншими єпископами і пастирями. І. Євангеліє від Луки (22:26). Христос виразно забороняє панування серед Апостолів [щоби жоден з Апостолів не мав верховенства над рештою].
8. Бо тут розглянуте якраз це питання, а самещо коли Христос говорив про Свої муки, вони обговорювали, кому належить очолити і бути намісником відсутнього Христа. І Христос докоряє Апостолам за цю їхню помилку, навчаючи, що серед них не повинно бути панування чи верховенства, але Апостоли мусять поводитися як рівні між собою для спільного служіння Євангелію. Відповідно, Він промовляє: « Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде як менший, а начальник як службовець». З антитези випливає [з порівняння цих запитань кожен зможе побачити], що панування [серед Апостолів] не схвалюється.
   ІІ. Євангеліє від Матвія (18:2). Про те саме говориться у притчі, коли Христос, у тій само дискусії про царство, ставить посеред них малу дитину, демонструючи тим самим, що серед служителів не повинно бути верховенства влади, подібно до того, як дитина не присвоює і не прагне до здобуття верховної влади.
9. (2). ІІІ. Євангеліє від Івана (20:21). Христос посилає Своїх учнів у світ як рівних, не роблячи серед них ніяких відмінностей [так, щоб жоден з них не мав більше чи менше влади, ніж решта], коли каже: «Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» [ці слова очевидні і зрозумілі]. Він говорить, що посилає їх особисто, точнісінько так, як Сам Він був посланий. Отже, Він нікому не надає привілею чи панування над іншими.
10. (3). IV. Послання до галатів (2:6 і далі). Павло відкрито і зрозуміло каже, що він не був рукопокладеним, ні впровадженим [ухваленим, підтвердженим] Петром, а також що він не визнає того, що у Петра йому слід було б шукати ствердження. І він відкрито розвиває думку, що його покликання не залежить від влади Петра. Але йому належало б визнати вищість Петра над собою, якщо б Петро мав цю вищість через божественне право [якщо б Петро дійсно отримав таку вищість від Христа]. Одначе Павло каже, що він [тривалий час] проповідував Євангеліє сам, в жодних питаннях не радившись з Петром. А також: «Що ж до тих, що за щось уважають себе, та якими колись вони були, то ні в чому різниці для мене нема, не дивиться Бог на особу людини! Бо ті, що за щось уважають себе, нічого мені не додали» Таким чином, оскільки Павло зрозуміло засвідчує, що він навіть не прагнув свого впровадження Петром [він не потребував дозволу Петра проповідувати], навіть коли вони зустрілися, він навчає, що влада служіння залежить від Слова Божого, і що Петро не вищий за інших Апостолів, і рукопокладання і впровадження [на служіння] слід було пошукувати не лише в одного Петра, як особистості [що покликання на служіння походить від загального апостольського покликання, і що немає потреби усім мати покликання чи затвердження однієї людини, Петра].
11. (4). V. В Першому посланні до коринтян (3:6) Павло зрівнює служителів і навчає, що Церква стоїть над служителями. Отже, вищість чи панування над Церквою чи над іншими служителями не приписуються Петрові [йому не надається перевага над іншими Апостолами]. Бо він каже так: «... чи Павло, чи Аполлос, чи Кифаусе ваше» ,тобто нехай ні інші служителі, ні Петро не присвоюють собі панування чи верховенства над Церквою. Нехай вони не обтяжують Церкву традиціями. Нехай нічия влада не буде вище від Слова [Божого]. Нехай влада Кифи [Петра] не протистоїть владі інших Апостолів, бо вони роздумували в той час: «Якщо Кифа Апостол вищого рангу, дотримується цього, то Павло і решта також мусять цього дотримуватися». Павло відкидає таке право Петра, як і твердження, ніби його влада вища за владу інших чи перевищує владу Церкви.  

<-назад вперед->