¬еликий атех≥зис

„ј—“»Ќј ѕ≈–Ўј

¬осьма «апов≥дь

Ќе св≥дчи неправдиво на свого ближнього!
ќкр≥м власного т≥ла, дружини [чолов≥ка] ≥ св≥тського статку, ми все ж маЇмо ще один скарб, а самечесть ≥ добру славу [славне св≥доцтво про чесне ≥ незапл¤моване ≥м¤ ≥ репутац≥ю], без котроњ ми не можемо ≥снувати. Ѕо нестерпно жити серед людей у в≥дверт≥й ганьб≥ ≥ загальн≥й зневаз≥.
“ому Ѕог бажаЇ, щоб ближнього нашого не позбавл¤ли його репутац≥њ ≥ доброго ≥мен≥ так само, ¤к грошей ≥ статк≥в, ≥ щоб його репутац≥ю не зменшували, щоб кожен м≥г отримувати всю належну йому [повагу] ≥ вигл¤дати в очах дружини, д≥тей, прислуги ≥ вс≥х людей довкола таким, ¤ким в≥н Ї насправд≥.
≤ перш за все ми в≥дносимо найпрост≥ше значенн¤ даноњ «апов≥д≥, тобто сл≥в: ЂЌе св≥дчи неправдиво на свого ближнього!їдо публ≥чних суд≥в, де б≥дну, нещасну людину звинувачують ≥ утискують неправдивими св≥дченн¤ми, щоб покарати ф≥зично, майном чи честю [принизити г≥дн≥сть, позбавити поваги].
«даЇтьс¤, що в даний час це маЇ до нас найменше в≥дношенн¤. јле серед юдењв таке ¤вище було розповсюджене дуже широко, ≥ це було звичайним д≥лом. “ому що народом керував чудовий ≥ квал≥ф≥кований [вм≥лий] ур¤д. ј всюди, де збереглос¤ таке кер≥вництво, цей гр≥х буде мати м≥сце. ѕричина цього така, що там, де судд≥, бургом≥стри, кн¤з≥ та ≥нш≥ володар≥ критикують ≥ суд¤ть, под≥њ завжди розвиваютьс¤ по типовому дл¤ св≥ту сценар≥ю, а самелюди не хочуть образити когось, [≥ тому] п≥длещуютьс¤ ≥ говор¤ть так, щоб в≥днайти прихильн≥сть, грош≥, перспективи ≥ дружбу. ≤ в результат≥ б≥дна людина та њњ справа неминуче придушуЇтьс¤, проголошуЇтьс¤ ганебною ≥ караЇтьс¤. ≤ це лихо характерне дл¤ всього св≥ту, тому що в судах р≥дко головують праведн≥ люди.
Ѕо дл¤ того, щоб бути суддею, вимагаЇтьс¤, перш за все, бути праведною людиною, ≥ не лише праведною, але також мудрою, пом≥рною [скромною], та сл≥д бути см≥ливою ≥ р≥шучою людиною. “ак само ≥ св≥дком може бути безстрашна ≥ особливо праведна людина. Ѕо людина, котра повинна судити вс≥ д≥ла праведно ≥ виносити по них своњ р≥шенн¤, нер≥дко ображаЇ хороших друз≥в, р≥дних, ближн≥х, а також багатих ≥ могутн≥х людей, котр≥ можуть послужити [з≥служити йому добру службу] чи нашкодити йому. “аким чином, в≥н повинен бути [у цьому в≥дношенн≥] сл≥пим ≥ тримати своњ оч≥ ≥ вуха закритими, не бачити ≥ не чути, але спр¤мовуватис¤ пр¤мо на те, що стаЇ перед ним, ≥ вир≥шувати в≥дпов≥дно.
“аким чином, ц¤ «апов≥дь дана, перш за все, дл¤ того, щоб кожний допомагав ближньому своЇму в≥дстоювати своњ права ≥ не дозвол¤в порушувати њх, але спри¤в ≥ вс≥л¤ко п≥дтримував њх, незалежно в≥д того, ким в≥н Їсуддею чи св≥дком, ≥ чого б це не стосувалось.
≤ особливо це [дана «апов≥дь] встановлюЇтьс¤ дл¤ законник≥в [юрист≥в, людей, що чин¤ть правосудд¤], щоб вони правдиво ≥ праведно розбирали кожну справу, дозвол¤ючи правд≥ залишатис¤ правдою, ≥, з ≥ншого боку, не викривл¤ючи н≥чого [шл¤хом хитрощ≥в ≥ особливих прийом≥в виб≥люючи неправду ≥ перетворюючи њњ на правду], так само, ¤к не витлумачуючи њњ неправдиво ≥ не замовчуючи, незалежно в≥д того, ск≥льки грошей маЇ людина, ¤кими вона волод≥Ї майном ≥ владою, чи наск≥льки вона Ї шанованою у св≥т≥. ÷е одна частина ≥ найпрост≥ше значенн¤ ц≥Їњ «апов≥д≥стосовно всього, що в≥дбуваЇтьс¤ в судах.
ќднак дана «апов≥дь поширюЇтьс¤ набагато дал≥, ¤кщо ми застосуЇмо њњ до духовного правосудд¤, чи правл≥нн¤. “е, що людина неправдиво св≥дкуЇ проти ближнього свого, в≥дбуваЇтьс¤ часто ≥ повсюдно. Ѕо скр≥зь, де ≥снують праведн≥ пропов≥дники ≥ христи¤ни, вони повинн≥ виносити присуд св≥тов≥, називаючи [нев≥руючих] людей Їретиками, в≥ров≥дступниками, бундючними ≥ безнад≥йно з≥псованими нег≥дниками. р≥м цього, —лово Ѕоже неминуче страждаЇ в≥д того, що його найганебн≥шим ≥ найзл≥сн≥шим чином пересл≥дують ≥ іан¤ть, в≥д того, що йому суперечать, що його перекручують, неправдиво цитують ≥ тлумачать. ќднак нехай це д≥Їтьс¤. Ѕо такий шл¤х цього сл≥пого св≥ту, що в≥н засуджуЇ ≥ пересл≥дуЇ ≥стину ≥ д≥тей Ѕожих, не вважаючи це гр≥хом.
“ретЇ, що нас ус≥х турбуЇц¤ «апов≥дь заборон¤Ї ус¤к≥ словесн≥ прогр≥хи, котрими ми можемо завдати шкоди чи образити свого ближнього. Ѕо неправдиве св≥дченн¤це не що ≥нше, ¤к д≥ла ¤зика. ќтже, Ѕог хоче заборонити усе, що чинить людина словами [на словах, Ђ¤зикомї] проти свого побратимачи то лжепропов≥дники з≥ своњми доктринами ≥ богозневагою, неправдив≥ судд≥ з≥ своњми присудами, чи брехн¤ ≥ навмисн≥ промови поза судом.
ƒо цього особливо належить такий огидний ≥ ганебний порок, ¤к наклеп ≥ наговорюванн¤ за спиною, до ¤ких ди¤вол особливо п≥дштовхуЇ нас, ≥ про котр≥ можна було б сказати багато чого. Ѕо те, що кожний надаЇ перевагу чути про свого ближнього швидше погане, н≥ж добре, Ї загальним лихом. ≤ хоч ми сам≥ наст≥льки поган≥, що не можемо терп≥ти, коли хтось говорить про нас щось погане, але кожен надав би перевагу, щоб св≥т говорив про нього лише найкраще, ми при цьому не можемо стерп≥ти, коли краще говоритьс¤ про ≥нших.
“аким чином, заради уникненн¤ цього зла, ми повинн≥ мати на уваз≥, що н≥кому, ¤кщо йому не запов≥дано судити ≥ докор¤ти, не дозволено привселюдно судити ≥ докор¤ти ближньому своЇму, хоч в≥н може й бачити його чин¤чим гр≥х.
Ѕо м≥ж цими двома ¤вищамизасудженн¤м гр≥ха ≥ знанн¤м про гр≥х≥снуЇ величезна в≥дм≥нн≥сть. ¬и д≥йсно можете знати про нього, але ви не повинн≥ його судити. я д≥йсно можу бачити ≥ чути, що ближн≥й м≥й чинить гр≥х, але мен≥ не запов≥дано пов≥домл¤ти про це ≥нших. ќтже, ¤кщо у порив≥ ¤ починаю судити ≥ виношу присуд, то ¤ сам впадаю у гр≥х ще б≥льший, н≥ж гр≥х т≥Їњ людини [котру ¤ засуджую]. јле ¤кщо ви знаЇте про це, то хай ваш≥ вуха бережуть це, ¤к могила, до того часу, доки ви не будете поставлен≥ суддею, щоб покарати це силою вашого служ≥нн¤.
“ому вс≥, хто не задовольн¤ютьс¤ знанн¤м чогось, але допускають засудженн¤ цього, називаютьс¤ наклепниками знаючи про найменше порушенн¤ ¤коњсь ≥ншоњ людини, вони роздзвонюють про це по вс≥х кутах, знаход¤ть у цьому задоволенн¤ ≥ рад≥ють тому, що можуть пробудити незадоволенн¤ ≥нших людей, наче свин≥, що викачуютьс¤ у болот≥ ≥ занурюють у нього своњ рила.
÷е не що ≥нше, ¤к втручанн¤ в судженн¤ ≥ д≥ло Ѕоже ≥ винесенн¤ самого суворого вироку, ≥ покаранн¤. Ѕо жоден судд¤ не може покарати сильн≥ше, так само ¤к не може п≥ти дал≥ того, щоб сказати: Ђ¬≥нзлод≥й, вбивц¤, зрадникї ≥ т. д. “ому кожен, хто бере на себе см≥лив≥сть сказати таке про свого ближнього, присвоюЇ соб≥ функц≥њ ≥мператора ≥ усього ур¤ду. Ѕо хоч ви не маЇте меча, ви використовуЇте своњ отруйн≥ ¤зики дл¤ того, щоб зганьбити ≥ завдати болю ближньому своЇму.
Ѕог таким чином заборон¤Ї, щоб хтось говорив зле про ≥ншу людину, нав≥ть ¤кщо вона винна, ≥ це в≥домо напевне. “им б≥льше, ¤кщо це точно нев≥домо, а просто так Ђговор¤ть навколої.
јле ви запитуЇте: Ђ’≥ба ¤ не повинен говорити, ¤кщо це правда?ї ¬≥дпов≥дь така: Ђ„ому ви не звинувачуЇте його перед справжн≥м [оф≥ц≥йно поставленим] суддею?ї ¬и говорите: Ђќх, ¤ не можу довести цього привселюдно, бо мене можуть заставити замовкнути ≥ вигнати геть [¤ можу накликати на себе покаранн¤ за неправдиве звинуваченн¤]ї. ўо, в≥дчули запах смаженого? якщо ви думаЇте, що не зможете стати перед владою ≥ в≥дпов≥дати, то тримайте св≥й ¤зик за зубами. јле ¤кщо ви знаЇте про це, то залиште це дл¤ себе ≥ не пропонуйте ≥ншому. Ѕо ¤кщо ви говорите про це ≥ншим, хоч це ≥ правда, ви вважаЇтес¤ брехуном, бо не можете довести цього, ≥, окр≥м того, ви чините, ¤к останн≥й мерзотник. “ому що ми н≥коли ≥ н≥кого не повинн≥ позбавл¤ти доброго ≥мен≥, ¤кщо в≥н не був позбавлений його привселюдно.
“аким чином, неправдиве св≥дченн¤це все, що не може бути належним чином доведене.
“ому те, що не Ї очевидним ≥ не маЇ достатн≥х доказ≥в, н≥хто не може публ≥чно проголосити, видаючи за ≥стину. ≤, коротше кажучи, все, що Ї таЇмницею, нехай таЇмницею ≥ залишаЇтьс¤, або, в ус¤кому випадку, це повинно засуджуватис¤ таЇмно, про що ми почуЇмо дал≥.
“аким чином, ¤кщо ви зустр≥чаЇтес¤ з баз≥кою, котрий видаЇ чињсь таЇмниц≥ ≥ обмовл¤Ї когось, заперечте йому в≥дразу, в його присутност≥, щоб його обличч¤ спален≥ло в≥д сорому. “од≥ багато з тих, хто ще м≥г би коли-небудь обмовити ¤когось нещасного, котрому було б нелегко в≥дмитис¤ в≥д цього, будуть притримувати св≥й ¤зик. Ѕо людину легко позбавити чест≥ ≥ доброго ≥мен≥, але њх зовс≥м нелегко повернути йому.
ќтже, ви бачите, що ¤кщо коротко п≥дсумувати вищесказане, то [в розгл¤нут≥й «апов≥д≥] заборонено говорити будь-¤ке зло про нашого ближнього, однак це не стосуЇтьс¤ правител≥в, пропов≥дник≥в, батька й матер≥, бо ми повинн≥ розум≥ти, що дана «апов≥дь не дозвол¤Ї злу залишитис¤ непокараним. ќтже, ¤к, в≥дпов≥дно до ѕ¤тоњ «апов≥д≥, н≥хто не повинен зам≥р¤тис¤ на [ваше] т≥ло, окр≥м ката, котрий Ї вин¤тком, бо в≥н, виконуючи своЇ служ≥нн¤, не приносить ближньому своЇму н≥¤кого блага, а лише зло ≥ шкоду, але тим не менше, в≥н не гр≥шить проти «апов≥д≥ Ѕожоњ, тому що Ѕог —ам запровадив це служ≥нн¤, ≥ залишив покаранн¤ на —в≥й розсуд, про що сказано в ѕерш≥й «апов≥д≥так само ≥ в розгл¤нутому випадку, хоч н≥хто не маЇ права сам по соб≥ судити ≥ осуджувати ¤кусь ≥ншу людину, все ж ¤кщо т≥, у чињ обов¤зки це входить, не робл¤ть цього, то вони гр≥шать так само, ¤к ≥ той, хто став би робити це сам, за власним розсудом, не будучи поставленим на таке служ≥нн¤.
Ѕо тут людина зобов¤зана говорити про ваду [≥ншого], щоб обірунтувати ≥ висунути звинуваченн¤, щоб провести розсл≥дуванн¤ ≥ св≥дчити. ≤ це не в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д того випадку, коли л≥кар, обстежуючи пац≥Їнта, котрого в≥н повинен вил≥кувати, доторкаЇтьс¤ до ≥нтимних частин його т≥ла. “очно так само ≥ правител≥, батько з мат≥рю, брати ≥ сестри та ≥нш≥ добр≥ друз≥ зобов¤зан≥ один перед одним засуджувати зло ус¤кий раз, коли це необх≥дно ≥ корисно.
јле чи в≥рно в ц≥й справ≥ було б дотримуватис¤ наказу, що був даний ’ристом у ћт. (18:15): Ђј коли прогр≥шитьс¤ тв≥й брат проти тебе, ≥ди й йому викажи пом≥ж тобою та ним самимї “ут ви маЇте ц≥нне ≥ чудове вченн¤ про те, ¤к правильно керувати своњм ¤зиком, вченн¤, котрого сл≥д ретельно дотримуватис¤, щоб протисто¤ти цьому огидному зловживанню. ќтже, нехай це буде вашим правилом, щоб ви були не надто швидк≥ на розповсюдженн¤ злих чуток про ближнього свого ≥ злословили його перед ≥ншими, але щоб настановл¤ли його приватно [м≥ж собою], щоб в≥н м≥г виправити [своЇ житт¤]. ѕод≥бним чином, ¤кщо хтось пов≥домл¤Ї вас про те, що вчинила та чи ≥нша людина, навч≥ть його п≥ти ≥ докорити ц≥й людин≥ особисто, ¤кщо в≥н сам бачив це, а ¤кщо н≥то хай притримаЇ свого ¤зика.
“ому ж самому ви можете навчитис¤ ≥ з повс¤кденного керуванн¤ оселею. Ѕо коли керуючий [будинком] бачить, що слуга не виконуЇ того, що йому сл≥д, в≥н напучуЇ його особисто. јле ¤кщо б в≥н був наст≥льки дурний, що побачивши, ¤к служник сидить вдома [≥ не працюЇ], йшов би на вулицю, пожал≥тис¤ на нього своњм сус≥дам, то йому, безперечно, сказали б: Ђ“и божев≥льний, ¤ке нам до цього д≥ло? „ому ти (сам) не сказав цього йому?ї
ќсь це було б братерським вчинком≥ вада була б зупинена, ≥ ближн≥й ваш збер≥г би свою честь [репутац≥ю]. ≤ ’ристос говорить в тому ж Ѕ≥бл≥йному фрагмент≥: Ђ ¤к тебе в≥н послухаЇ, ти придбав свого братаї. “од≥ ви вчинили в≥дм≥нне ≥ чудове д≥ло. Ѕо чи не думаЇте ви, що здобути братаце маленька [не≥стотна] справа? ’ай ус≥ монахи ≥ св¤т≥ ордени вийдуть вперед з ус≥ма своњми д≥лами, з≥браними докупи, ≥ погл¤нутьчи можуть вони похвалитис¤ тим, що вони придбали брата.
ƒал≥ ’ристос навчаЇ: Ђј коли не послухаЇ в≥н, то в≥зьми з собою ще одного чи двох, щоб справа вс¤ка ствердилась устами двох чи трьох св≥дк≥вї. “аким чином, з тим, кого це стосуЇтьс¤, сл≥д вир≥шувати питанн¤ особисто, а не за його спиною [без його в≥дома].
јле ¤кщо це не допомагаЇ, тод≥ потр≥бно винести це питанн¤ перед громадоюна св≥тський чи на духовний суд. Ѕо тод≥ ви стоњте не один, але маЇте з собою тих св≥дк≥в, за допомогою котрих можете переконати винного, св≥дк≥в, покладаючись на котрих, судд¤ може винести вирок ≥ оголосити про покаранн¤. ÷е в≥рний ≥ звичайний шл¤х стримуванн¤ ≥ виправленн¤ людини з вадами.
ќдначе, ¤кщо ми пл≥ткуЇмо про ≥ншу людину по кутках ≥ розводимо бруд [брудн≥ пл≥тки], н≥хто не виправитьс¤, ≥ надал≥, коли нам сл≥д встати ≥ св≥дчити, ми заперечуЇмо, що так говорили.
“аким чином, було б правильно, коли б ¤зики, котр≥ свербл¤ть в≥д бажанн¤ позлословити, суворо карались дл¤ попередженн¤ ≥нших.
якщо б ви д≥¤ли з метою виправленн¤ ближнього свого чи ж з любов≥ до ≥стини, то ви не пл≥ткували б таЇмно ≥ не уникали б дн¤ ≥ св≥тла.
¬се це було сказано про таЇмн≥ гр≥хи. јле там, де гр≥х в≥дкритий ≥ його вс≥ бачатьтак, що судд¤ ≥ вс≥ люди знають про нього,ви можете, н≥ск≥льки не згр≥шивши, уникати ≥ залишити беззаконника, тому що в≥н сам звалив себе в ганьбу, ≥ ви також можете привселюдно св≥дчити про нього. Ѕо там, де д≥ло набуваЇ розголосу [публ≥чно] ≥ обговорюЇтьс¤ при св≥тл≥ дн¤, там не може бути наклепу, неправдивого тлумаченн¤ чи неправдивого св≥дченн¤. як, наприклад, зараз ми дор≥каЇмо ѕап≥ [–имському] за його вченн¤, котре описане [привселюдно впроваджене] в книжках ≥ проголошене у всьому св≥т≥. Ѕо де гр≥х загальнов≥домий, там ≥ засудженн¤ також повинне бути привселюдним, щоб ус≥ могли навчатис¤ обер≥гатис¤ в≥д нього.
“аким чином, ми коротко розгл¤нули суть даноњ «апов≥д≥ ≥ маЇмо загальне у¤вленн¤ про нењ, а самещо н≥хто не повинен завдавати н≥¤коњ шкоди словами [Ђ¤зикомї] ближньому своЇму, чи товариш в≥н, чи ворог, ≥ не повинен говорити про нього злого, незалежно в≥д того, правда це чи неправда, ¤кщо це не чинитьс¤ за «апов≥ддю чи дл¤ його виправленн¤, але кожен повинен використовувати св≥й ¤зик так, щоб в≥н служив на добро ус≥м, дл¤ прикритт¤ гр≥х≥в ≥ немоч≥ ближнього свого, дл¤ њх виправданн¤, применшенн¤ ≥ прикрашенн¤ њх [висв≥тлюючи з найкращого боку].
√оловна причина цього окреслена словами, промовленими ’ристом в ™вангел≥њ, де ¬≥н охоплюЇ вс≥ «апов≥д≥, що стосуютьс¤ ближнього нашого (ћт. 7:12): Ђ“ож усе, чого т≥льки бажаЇте, щоб чинили вам люди, те саме чин≥ть њм ≥ виї.
Ќав≥ть природа навчаЇ тому жце можна бачити на приклад≥ наших власних т≥л, про що говорить св. ѕавло в 1 ор. (12:22, 23): Ђјле члени т≥ла, що здаютьс¤ слаб≥ш≥, значно б≥льше потр≥бн≥. ј тим, що вважаЇмо њх за зовс≥м нешанован≥ в т≥л≥, таким честь найб≥льшу приносимо, ≥ бридк≥ наш≥ члени отримують пристойн≥сть найб≥льшуї. Ќ≥хто не прикриваЇ свого обличч¤, своњ оч≥, н≥с ≥ рот, бо вони, бувши найб≥льш пригож≥ ≥з ус≥х член≥в, ¤к≥ ми маЇмо, не вимагають цього. јле найнепристойн≥ш≥ члени, котрих ми соромимос¤, ми прикриваЇмо з ус≥Їю старанн≥стю, [причому] руки, оч≥ ≥ все т≥ло повинн≥ допомагати вкривати ≥ приховувати њх.
“ак само ми повинн≥ ≥ прикрашати вс≥ пл¤ми та немоч≥, котр≥ ми знаходимо у ближньому своЇму, слугувати йому у зм≥цненн≥ його репутац≥њ, докладаючи до цього вс≥ наш≥ зд≥бност≥ ≥, з ≥ншого боку, запоб≥гати всьому, що може знеславити його.
≤ це особливо чудова ≥ шл¤хетна чеснота людинизавжди тлумачити все, що в≥н чуЇ про ближнього свого, на його користь, представл¤ти це в кращому св≥тл≥ (¤кщо це не Ї ¤вним, очевидним ≥ загальнов≥домим гр≥хом) чи, в будь-¤кому випадку, миритис¤ з цим [дивитис¤ на це Ђкр≥зь пальц≥ї, поблажливо], наперек≥р отруйним ¤зикам, котр≥ завжди готов≥ л≥зти не в своЇ д≥ло ≥ розкривати те, що чорнить ближнього, трактуючи ≥ викривл¤ючи це найг≥ршим чином, що зараз чинитьс¤ по в≥дношенню до ц≥нного —лова Ѕожого ≥ його пропов≥дник≥в.
“аким чином, в дану «апов≥дь включено досить велику к≥льк≥сть добрих д≥л, котр≥ у найвищому ступен≥ угодн≥ Ѕогов≥, ≥ котр≥ могли б принести щедр≥ добра ≥ благословенн¤, ¤кщо б лише сл≥пий св≥т ≥ неправдив≥ св¤т≥ визнавали њх.
Ѕо у людини немаЇ такого ≥ншого органа, ¤к ¤зикоргана, котрий може принести величезн≥ блага, ≥ величезну шкоду ¤к у духовних, так ≥ св≥тських д≥лах, хоч в≥н ≥ Ї найменшим ≥ найслабшим ≥з ус≥х орган≥в.

<-назад вперед->

нига «лагоди

¬еликий атех≥зис

„ј—“»Ќј ѕ≈–Ўј

¬осьма «апов≥дь