Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Великий Катехізис

ЧАСТИНА ПЕРША

Третя Заповідь

78. Святи день святий [Памятай день суботній, щоб святити його! ]
79. Вислів «святий день» (Feiertag) походить від єврейського слова sabbath (субота), що означає власне «спочивати», тобто «утримуватися від роботи». Тому ми звичайно говоримо: Feierabend machen [тобто переставати працювати], чи: heiligen Abend geben [святити суботу].
80. Отже, у Старому Заповіті Бог відокремив сьомий день, призначив його для відпочинку і заповів, щоб він вважався святим над іншими днями. Що ж до її зовнішнього дотримання, ця Заповідь була дана лише юдеям, щоб вони утримувалися від втомливої і тяжкої праці і відпочивали, щоб і людина, і тварина могли поновити сили, щоб вони не були ослаблені безперервною працею.
81. Хоча надалі вони надто звузили це поняття, стали жахливо цим зловживати і дійшло до того, що навіть лихословили і засуджували Христа за вчинення [Ним] тих діл, котрі вони самі звичайно чинили в цей день, про що ми читаємо в Євангелії, ніби ця Заповідь виконувалася тим, що люди не виконували ніякої зовнішньої [ручної] роботи, що, однак, не було значенням цієї Заповіді, але, як ми дізнаємося пізніше сенс її полягає в тому, щоб вони святили святий день або день відпочинку.
82. Таким чином, дана Заповідь, коли розглядати її просто і цілеспрямовано, не адресована нам, християнам. Бо цілком і повністю це зовнішня дія, як і інші постанови Старого Заповіту, котрі були присвячені конкретним звичаям, особам, порам і місцям. Зараз же ми звільнені від цього Христом.
83. Однак, щоб звичайні люди могли засвоїти християнське значення цієї Заповіді [і зрозуміти], чого Бог вимагає у ній, звернути увагу, що ми дотримуємося святих днів не заради свідомих [розуміючих] освічених християн (бо вони не потребують цього [цих святих днів]), але перш за всечерез тілесні та фізичні потреби, чого навчає природа, заради звичайних людей, слуг і служниць, що працювали цілий тиждень, щоб вони могли відпочити протягом дня і відновити свої сили.
84. По-друге, [ми дотримуємося святих днів] особливо для того, щоб у такий день відпочинку (оскільки іншої можливості у нас для цього немає) можна приділити час для відвідання богослужіння, зібравшись разом, слухати і тлумачити Слово Боже, а потімславити Бога співами і молитвами.
85. Однак це, кажу я вам, не настільки привязане до якогось конкретного часу, як у юдеївтак що це лише повинне відбуватися в той чи інший день. Бо жоден день, сам по собі, нічим не кращий від іншого. В дійсності це повинно відбуватися щоденно. Але оскільки на загал люди не можуть так (щодня) збиратися, для цього повинен бути виділений хоча б один день на тиждень. Так як здавна для цієї мети була призначена неділя [День Господній], нам потрібно продовжити [цю традицію], щоб усе відбувалося в згоді і не створювалося б плутанини і безладу у результаті нововведень.
86. Таким чином, висловлюючись простими словами, суть даної Заповіді полягає в наступномуоскільки святі дні [свята, вихідні] так чи інакше дотримуються, і їх потрібно присвячувати слуханню Слова Божого, щоб особливим призначенням цього дня було служіння Слова для молоді і бідного загалу люду. Але при цьому щоб спокій не тлумачився так суворо, що заборонялося б здійснення будь-якої несуттєвої роботи, якої неможливо уникнути.
87. Відповідно, коли запитують, що мається на увазі під Заповіддю: «Святи день святий», відповідайте: «Святити святий деньте саме, що зберігати його святим». Але що означає зберігати його святим? Не що інше, як відводити його для святих слів, діл, життя. Бо сам по собі день не потребує ніякого освячення, бо сам по собі він був створений святим [від початку створення він був освячений своїм Творцем]. Але Бог бажає, щоб цей день був святим і для вас. Таким чином, він стає святим чи не святим через вас, залежно від того, святим чи не святим є те, що ви чините в цей день.
88. Як чиниться це освячення? Воно чиниться не від того, що ми сидимо [згорнувши руки] за піччю і не робимо чорної [зовнішньої] роботи чи прикрашаємо себе вінками, гірляндами і вбираємося в найкращий одяг, але (як ми вже казали) від того, що ми займаємося Словом Божим і застосовуємо Його на практиці.
89. І в дійсності ми, християни, повинні постійно дотримуватися такого святого дня, не займатися нічим, окрім святих діл, тобто щоденно ми повинні займатися Словом Божим, тримаючи Його в наших серцях і на наших вустах. Але (як було сказано вище), оскільки у нас не завжди є вільний від роботи час, ми повинні присвячувати кілька годин на тиждень заради молоді чи, щонайменше, один день [на тиждень] заради цілого загалу, щоб займатися тільки цим, і особливоДесятьма Заповідями, Символом віри і молитвою «Отче наш», скеровуючи таким чином все своє життя і буття відповідно до Слова Божого.
90. І будь-якого часу, коли б це не дотримувалось і коли б не виконувалось, цим дотримується справжній святий день. Інакше це не називалося б християнським святим днем. Бо дійсно, нехристияни також можуть залишати свою роботу і байдикувати, так само, як уся юрба наших духівників, котрі щоденно стоять у церквах, співаючи і дзвонячи у дзвони, але не тримаючи жодного святого дня святим, тому що вони не проповідують і не використовують Слова Божого на практиці, але навчають і живуть всупереч йому.
91. Бо Слово Боже є найвищою святинею, єдиним, що ми, християни, знаємо, і чим ми володіємо. Бо навіть коли б ми зібрали докупи мощі усіх святих чи усі освячені обладунки, це нічим би нам не допомогло. Бо все цемертві речі, не здатні нікого освятити. Слово ж Боже є скарбом, яке освячує все, і котрим освятилися всі святі.
92. Тому завжди, коли викладається Слово Боже, коли воно проповідується і слухається, завжди, коли воно читається чи обдумується, воно освячує людину [котра цим займається], день [в який це відбувається] і ділоі не через зовнішні діла, але завдяки Слову, котре чинить святими всіх нас. Таким чином, я постійно стверджую, що все наше життя і всі наші діла, вчинені для того, щоби бути богоугодними чи святими, повинні співпадати зі Словом Божим. Там, де це відбувається, дана Заповідь діє і виконується.
93. Навпаки, всякий обряд чи діло, виконані без Слова Божого, є нечестивими перед Богом, як би яскраво вони не сяяли, і навіть коли вони цілком вкриті реліквіями, як «духовні» ордени, нічого не відаючи про Слово Боже і шукаючи святості у власних ділах.
94. Тому зауважте, що сила і влада цієї Заповіді полягає не у відпочинку, але у освяченнітак, щоб цьому дневі належали особливі святі вправи. Бо інші діла і заняття, по суті, не можуть бути названі святими вправами до того часу, доки людина не стане святою. Але тут повинне бути зробленим діло, через яке людина освячується, а це здійснюється [як ми вже чули] лише через Слово Боже. Для цього і були створені певні місця, призначений певний час, обрані люди і визначений увесь зовнішній порядок служіння так, щоб воно [Слово] могло діяти прилюдно.
95. Таким чином, оскільки так багато залежить від Слова Божого, що без нього ніякий святий день не може святитися, ми повинні знати, що Бог наполягає на чіткому виконанні цієї Заповіді і покарає усіх, хто нехтує Словом Його, не бажаючи слухати і пізнавати його, особливо в час, призначений для цієї мети.
96. Отже, проти цієї Заповіді грішать не лише ті, хто грубо і вульгарно зловживають і опоганюють святий день, як чинять ті, хто через свою жадобу чи легковажність нехтують слуханням Слова Божого чи валяються по шинках, напиваючись там, як свині, але також інший натовп, який слухає Слово Боже так само, як і якусь іншу дрібницю, і лише через традицію [через звичку] приходить на проповідь, а потім знову відійшовши, наприкінці року знає про нього [про Слово] так само мало, як і на початку.
97. Бо спочатку існувала думка, ніби люди належним чином святять неділю, слухаючи, як зачитується служба чи Євангеліє. Але ніхто не переймався Словом Божим, так само, як ніхто його не вивчав. Отже, хоч ми і маємо Слово Боже, ми не виправляємо наших зловживань. Ми дозволяємо проповідувати нам і навчати нас, але слухаємо все це несерйозно і неуважно.
98. Тому знайте, що вам треба піклуватися не лише про те, щоб чути його [Слово Боже], але також й про те, щоб вивчати та зберігати його в памяті, не сподіваючись, що це залежить від вас чи не має великого значення, але [розуміючи] що Заповідь Богова, Котрий запитає у васяк ви слухали, пізнавали і шанували Його Слово.
99. Подібним чином належить дорікнути тим вередливим душам, які, прослухавши одну-дві проповіді, вважають це діло втомливим і нудним, вважаючи, що вони знають це все достатньо добре і не потребують більше ніяких настанов. Бо саме цей гріх раніше належав до смертних гріхів і називався терміном бкздйб, тобто байдужість [апатія] чи пересичення хворобливе і небезпечне лихо, за допомогою якого диявол спокушує і вводить в оману серця багатьох людей, намагаючись захопити нас зненацька і таємно відібрати від нас Слово Боже.
100. Бо дозвольте мені сказати вам, що навіть коли ви знаєте Слово Боже досконало, і вже все вивчили, однак ви щоденно знаходитесь у царстві диявола, який не припиняє ні вдень ні вночі свої спроби застати вас зненацька, розпалити у вашому серці невіря і лихі думки, спрямовані проти вищевказаних [розглянутих] і усіх інших Заповідей. Тому ви повинні постійно мати Слово Боже у серці своєму, на вустах своїх і в своїх вухах. Туди ж, де серце бездіяльне і Слово не звучить, вдирається диявол і чинить своє руйнування, перше ніж ми встигаємо це усвідомити.
101. З іншого боку, щоразу, коли воно всерйоз обмірковується, слухається і використовується, дієвість Слова настільки велика, що воно ніколи не може не принести плоду і завжди пробуджує нове розуміння, нове задоволення і побожність, і творить чисте серце і чисті думки. Бо ці слова зовсім не бездіяльні і не мертві, а навпаки, будівничі і живі.
102. І навіть якщо ніяке інше зацікавлення чи нова необхідність не спонукають нас [не спрямовують нас до Слова], то кожного повинно спонукати [вже] те, що Слово Боже спрямовує до втечі і виганяє диявола, і, окрім того, виконується дана Заповідь, і це [така вправа і утвердження у Слові] більш угодне Богові, ніж будь-яке лицемірне діло, яким би блискучим воно не було.

<-назад вперед->