Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Апологія Ауґзбурзького віросповідання

Розділ XII

Стаття XXIV. Про месу

[A. Що таке жертва і які є види жертви]

  1. Сократ у Платоновому діалозі «Федр» каже, що йому особливо подобаються поділення, тому що без них нічого не можна було би пояснити або зрозуміти у мовленні, і якби він міг розшукати здібного до поділів, то він би ішов услід за ним, як за божеством. І він навчає здібного поділяти, щоби він поділяв частини тіла в суглобах, щоб не розбивав, як невмілий мясник частини тіла на дрібні шматочки. Але противники дивним чином ці рецепти зневажають, і, відповідно до Платона, є по правді кбкпй мбгейспй (нездалі мясники) через те, що вони розбивають частини «жертви», як це буде зрозумілим, коли ми перерахуємо види жертви.
  2. Богослови вірно звикли проводити розрізнення між Таїнством і жертвою. Тож хай той вид, який осягає їх обох, буде або церемонією, або священним ділом.
  3. Таїнство є церемонія або ж діло, у якому нам Бог дарує те, що пропонує додана до церемонії обітниця, як Хрищення є ділом, не яке ми пропонуємо Богові, а у якому Бог охрищує нас, тобто священик на місці Бога; і Бог тут пропонує і дарує відпущення гріхів тощо, відповідно до обітниці (Марка 16:16): «Хто увірує й охриститьсябуде спасений». Жертва ж, навпаки, є церемонією або ділом, яке ми приносимо перед Богом для того, щоб віддати Йому честь.
  4. І навіть більше того, є два безпосередніх види жертв, і більше немає. Одна є умилостивлюючою жертвою, тобто ділом, що чинить сатисфакцію за провину і покарання, тобто та, що примирює Бога, або ж умиротворює Божий гнів, або ж яка заслуговує відпущення гріхів для інших. Інший вид є євхаристійною жертвою, яка не заслуговує відпущення гріхів або примирення, але чиниться тими, хто вже є примирений для того, щоб ми могли віддавати подяку чи повертатися з вдячністю за відпущення гріхів, яке одержали, або ж за інше добро, що ми його отримали.
  5. Про ці два види жертов ми повинні особливо памятати і тримати перед очима в цій суперечці і в багатьох інших дискусіях; і особливо треба піклуватися про те, щоби їх не сплутувати. І якби дозволив формат цієї книги, ми би додали причини для цього поділу. Бо про нього є багато свідчень у Посланні до євреїв та в інших місцях.
  6. І всі левитські жертви можуть на них посилатися, як на саме їхні. Бо в Законі певні умилостивлюючі жертви були названими через їхнє значення або через їхню подібність, а не через те, що вони заслуговували відпущення гріхів перед Богом, але через те, що вони заслужили відпущення гріхів відповідно до праведності Закону для того, щоб ті, для кого вони були вчиненими, не були виключеними із тієї спільноти [з народу Ізраїля]. Отже, їх називали приношеннями за гріх, приношеннями за провини, цілопаленнями, оскільки євхаристійні жертви були приношеннямилитим приношенням, приношенням подяки, першоплодів, десятин.
  7. Але насправді була лише одна-єдина умилостивлююча жертва у світі, а самесмерть Христова, як навчає Послання до євреїв, коли каже (10:4): «Бо тож неможливо, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!» А дещо пізнішепро волю Христову (в. 10): «У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз».
  8. А Ісая витлумачує Закон для того, щоб ми могли пізнати, що смерть Христова є правдивою сатисфакцією за наші гріхи, або ж спокутуванням, а церемонії Закону такими не є; тому він каже (53:10): «Якщо ж душу Свою покладе Він як жертву за гріх, то побачить насіння» тощо. Бо слово, яке тут використовується, Msa, позначає жертву за переступ, що в Законі позначало, що Жертва мала прийти, щоб вчинити сатисфакцію за наші гріхи і примирити Бога для того, щоб люди пізнали, що Бог бажає бути з нами примиреним не через нашу особисту праведність, але через заслуги іншого, а саме Христа. Павло витлумачує те саме слово Msa, як гріх, Рим. 8:3: «...за гріх осудив гріх у тілі»,тобто Він покарав гріх за гріх, тобто жертвою за гріх. Значення цього слова буде простіше зрозуміти зі звичаїв язичників, які, як ми бачимо, через неправильне розуміння були перейняті від отців. Латиняни називали жертву, яка у великій біді, коли видавалося, що Бог був особливо розгніваним, приносилася для того, щоб умиротворити Божий гнів, piaculum, і часом вони приносили в жертву людей, можливо, через те, що вони чули, що людська жертва умиротворить Бога за цілу людську расу. Греки часом називали їх кбибсмбфб, а часом ресйш змбфб. Ісая і Павло, отже, мають на увазі, що Христос став жертвою, тобто спокутуванням, щоб Його заслугами, а не нашими, Бог міг бути примиреним.
  9. Лише смерть Самого Христа є правдивою умилостивлюючою жертвою. Бо левитські умилостивлюючі жертви так називалися тільки для того, щоб позначити майбутнє спокутування. Окрім того, через певні подібності, вони були сатисфакціями, що викуповували праведність Закону, щоби ті, хто згрішив, не виключалися із спільноти. Але після того, як було обявлено Євангеліє, вони повинні були припинитися, і через те, що вони повинні були припинитися у обявленні Євангелія, то вони не є правдивими умилостивленнями, через те що для установлення умилостивлення було обіцяне Євангеліє.
  10. Тепер решта жертов є євхаристійними жертвами, які називаються жертвами подяки (Лев. 3:1 і далі; 7:11 і далі; Пс. 56:12 і далі), а саме: проповідування Євангелія, віра, молитва, подяка, сповідь, біди святих і навіть усі добрі діла святих. Ці жертви не є жертвами за тих, що їх приносять, ані не використовуються за когось іншого для того, щоб заслужити для них ex opere operato відпущення гріхів чи примирення. Бо вони приносяться тими, хто був примиреним.
  11. І вони є жертвами Нового Заповіту, як навчає Петро (1 Посл. 2:5): «Священство святе, щоб приносити жертви духовні». Проте духовні2 жертви протиставляються не тільки жертвам худоби, але й навіть людським ділам, вчиненим ex opere operato, тому що «духовні» відносяться до порухів у нас Святого Духа. Павло навчає про те саме (Рим. 12:1): «...повіддавайте свої тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу». Однак тут «розумна служба» означає службу, у якій знають Бога і розуміють розумом, як про це переказують порухи страху і довіри до Бога. Отож вона протиставляється не тільки левитській службі, у якій вбивається худоба, але також тій службі, у якій діло уявляється приношенням ex opere operato. Послання до євреїв (13:15) навчає тому самому: «Отож завжди приносьмо Богові жертву хвали,а потім додає пояснення,цебто плід уст, що Імя Його славлять». Він благає нас, щоб ми приносили хвалу, тобто молитву, подяку, сповідь і тому подібне. Вони приносять користь не ex opere operato, але через віру. Цього навчається у частині речення: «Ним завжди приносьмо»,тобто вірою у Христа.
  12. Коротко кажучи, поклоніння Нового Заповіту є духовним, тобто цеправедність віри в серці і плоди віри. Відповідно, воно скасовує левитські служби. [У Новому Заповіті жодні жертви не приносять користі ex opere operato, sine bono motu utentis, тобто через діло без доброї думки в серці]. І Христос каже (Івана 4:23, 24): «Богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись». Це місце відкрито засуджує думки про жертви, які, на їхню думку, приносять користь ex opere operato, і навчає, що мужі повинні поклонятися «в дусі», тобто з нахилом серця і вірою. [Юдеї також не розуміли вірно своїх церемоній і уявляли собі, що вони були праведними перед Богом, коли чинили були такі діла ex opere operato. Проти цього надзвичайно суворо виступали пророки].
  13. Відповідно, пророки також у Старому Заповіті засуджують точку зору людей про opus operatum і навчають праведності та жертвам Духа. Єр. 7:22, 23: «Бо Я не говорив батькам вашим, і не наказував їм того дня, як виводив їх із краю Єгипетського, про справи цілопалення й жертви. Бо лиш справу оцю Я звелів їм, говорячи: Слухайтеся Мого голосу, і Я буду вам Богом» тощо. Як же ми тоді припускаємо, що юдеї були так засудженими, що наче відкрито протиставляється Мойсеєві? Бо очевидним було те, що Бог дав отцям заповіді про жертви цілопалення та жертвоприношень. Але Єремія засуджує думку про жертви, яких Бог не визволив, а саме те, що ці жертви повинні бути угодними Йому ex opere operato. Але він додає про віру, що Бог заповів це: «Слухайтеся Мене»,тобто віруйте в Мене, що Я є ваш Бог, що Я бажаю бути пізнаним так, коли я виявляю милість і допомагаю; так само не потрібні Мені ваші жертви; віруйте, що Я хочу бути вашим Богом, Тим, Хто виправдовує, і Спасителем не через діла, але через Моє Слово і обітницю; щиро та від цілого серця шукайте і очікуйте помочі від Мене.
  14. Пс. 49 (50:13, 15), який заперечує жертвоприношення і вимагає молитви, також засуджує думку про opus operatum: «Чи Я мясо бичків споживаю?» тощо, «Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» Псалмоспівець свідчить, що тоді є правдива служба, тобто що тоді є правдива честь, коли ми кличемо до Нього від цілого серця. Подібним чином Пс. 39 (40:6): «Жертви й приношення Ти не схотів, Ти розкрив мені вуха»,тобто Ти запропонував мені Твоє Слово, щоб я міг чути його, і що Ти вимагаєш, щоби я вірував у Твоє Слово і у Твої обітниці, що Ти по правді бажаєш учинити милість, допомогти і т. д. Подібним чином Пс. 50 (51:16, 17): «Бо Ти жертви не прагнеш, а дам цілопалення,то не любе воно Тобі буде. Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!» Подібним чином Пс. 4:5: «Жертви правди приносьте, і надійтесь на Господа». Він наказує нам, щоб ми надіялися, і каже, що та праведна жертва, яка означає, що інші жертви не є вірними і праведними жертвами. І Пс. 115 (116:17): «Я жертву подяки Тобі принесу, і Господнім Імям буду кликати!» Він називає кликання жертвою подяки.
  15. Але Писання повне таких місць, які навчають про те, що жертви ex opere operato не примирюють з Богом. Відповідно, Новий Заповіт, через те, що левитські служби було відмінено, навчає, щоб приносилися нові та чисті жертви, а саме: віра, молитва, подяка, сповідь проповідування Євангелія і тому подібне.
  16. І про ці жертви говорить Малахія (1:11): «Бо від сходу сонця й аж по захід його звеличиться Ймення Моє між народами, і кадиться в кожному місці для Ймення Мого дар чистий». Противники перекручують це місце для меси і цитують авторитет отців. Проте відповідь є простою, тому що коли вони говорять головним чином про месу, то звідси не випливає, що меса виправдовує ex opere operato, або що при застосуванні до інших вона заслуговує відпущення гріхів тощо. Пророк нічого не говорить про те, що так нахабно фабрикують софісти.
  17. Окрім того, самі слова пророка виражають таке значення. Бо перше вони кажуть це, а саме те, що «звеличиться Ймення Господнє». Це здійснюється проповідуванням Євангелія. Бо через нього Імя Христове стає відомим і визнається милосердя Отця, яке є обіцяним у Христі. Проповідування Євангелія чинить віру в тих, хто приймає Євангеліє. Вони кличуть до Бога, вони дякують Богові, вони терплять лихо заради свого віросповідання, вони роблять добрі діла на славу Христову. Таким чином Імя Господнє звеличується посеред язичників. Тож кадіння та чисті дари позначають не церемонію ex opere operato [не церемонію самої меси], але всі жертви, через які звеличується Імя Господнє, а саме: віру, закликання до Імені Господнього, проповідування Євангелія, сповідь тощо.
  18. А якщо хтось бажає сюди включити «церемонію», ми з готовністю її допустимо за умови, що її не розумітимуть за саму церемонію, ані навчатимуть, що церемонія приносить користь ex opere operato. Бо так само як до жертв хвали, тобто до хвали Богові, ми включаємо проповідування Слова, так само саме прийняття Господньої Вечері може бути хвалою чи подякою; але воно не виправдовує ex opere operato; так само його не треба застосовувати до інших для того, щоб вони заслужили відпущення гріхів. Але трохи згодом ми пояснимо те, як навіть церемонія може бути жертвою. І все ж таки, коли Малахія говорить про всі служби Нового Заповіту, а не тільки про службу Господньої Вечері, подібним чином, як він не схвалює фарисейської точки зору про opus operatum, він не виступає проти нас, а радше, нам допомагає. Бо він вимагає служб серця, через які Імя Господнє по правді звеличується.
  19. Інше місце з Малахії (3:3) також цитується: «І Він сяде топити та чистити срібло, і очистить синів Левія, і їх перечистить, як золото й срібло, і будуть для Господа жертву приносити в правді». Це місце чітко вимагає жертв праведних, а отже, не схвалює ідею про opus operatum. Але жертви синів Левія, тобто їхнє вчення у Новому Заповіті, є добрими плодами проповідування, як каже Павло (Рим. 15:16): «Виконував святу службу Євангелії Божої, щоб приношення поган стало приємне й освячене Духом Святим»,тобто щоб язичники могли бути прийнятними приношеннями Богові вірою тощо. Бо вбивання жертв позначало в Законі і смерть Христову, і проповідування Євангелія, яким ця старість плоті має вмертвлюватися, а нове і вічне життя в нас має починатися. Але противники кругом перекручують назву «жертва» до позначення самої церемонії. Вони пропускають проповідування Євангелія, віру, молитву і подібні речі, хоча церемонія була запровадженою заради них, а в Новому Заповіті повинні бути жертви серця, а не обряди за гріх, які треба здійснювати подібно до священства левитів.
  20. Вони також цитують «щоденні жертви» (пор. Вих. 29:38 і далі; Дан. 8:11 і далі; 12:11) так, наче так само як і в Законі були щоденні жертви, так само меса має бути щоденною жертвою Нового Заповіту. Противники, якщо ми дозволимо себе подолати алегоріям, у цьому справилися добре. Однак є очевидним, що алегорії не наводять надійних доказів. [Що у справах такої важливості перед Богом ми повинні мати певне та чітке Слово Боже, а не запроваджувати силою незрозумілі та чужинницькі місця; такі непевні пояснення не встоять перед випробовуванням Божого суду]. Хоча ми, дійсно, легко допускаємо розуміння меси, як щоденної жертви, за умови, що треба розуміти цілу месу, тобто церемонію з проповідуванням Євангелія, віру, закликання до Божого Імені та подяку. Бо вони, поєднані разом, є щоденними жертвами Нового Заповіту, тому що заради них було запроваджено церемонію і від них її відділяти не можна. Відповідно Павло (1 Кор. 11:26) каже: «Кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде». Але жодним чином з цього левитського типу не випливає, що треба церемонію, яка виправдовує ex opere operato, або що її треба застосовувати від імені інших, щоб для них вона могла заслужити відпущення гріхів.
  21. А такий тип належним чином представляє не тільки церемонію, але й також проповідування Євангелія. У Числах 28:4 і далі представлено три частини цієї щоденної жертви: спалення ягняти, лита жертва, хлібна жертва пшеничної муки. Закон мав картини або тіні майбутнього. Відповідно, у цьому видовищі зображено Христа та все поклоніння Нового Заповіту. Спалення ягняти позначає смерть Христову. Лита жертва позначає, що повсюди в цілому світі проповідуванням Євангелія віруючі кропляться кровю Того Ягняти, тобто освячуються, як каже Петро (1 Посл. 1:2): «Посвяченням Духа, на покору й окроплення кровю Ісуса Христа». Хлібна жертва позначає віру, молитву і подяку у серцях.
  22. Тож як у Старому Заповіті сприймається тінь, так у Новому позначається річ, якої треба прагнути, а не інший тип, достатній як жертва.
  23. Отже, хоча церемонія є згадкою про Христову смерть, все одно вона сама не є щоденною жертвою; але саме згадування є щоденною жертвою, тобто проповідуванням і вірою, яка правдиво вірує, що смертю Христовою Бог є примиреним. Потрібною є також лита жертва, тобто ефект проповідування для того, щоб, будучи покропленими Євангелієм з кровю Христовою, ми могли освятитися, як ті, що умертвлені та оживлені. Литі жертви також є потрібними, тобто такі, як подяки, сповіді та сум.
  24. Таким чином, відкинувши фарисейські точки зору про opus operatum, розуміймо, що мають значення духовне поклоніння і щоденна жертва, тому що в Новому Заповіті треба шукати сутності доброго,3 тобто Святого Духа, умертвіння і оживлення.
  25. Із цього достатньо очевидним є те, що тип щоденних жертв нічого проти нас не свідчить, але свідчить, радше, на нашу користь, тому що ми шукаємо всіх частин, що позначені щоденними жертвами. Противники фальшиво собі уявляють, що сама по собі церемонія позначається, а не також проповідування Євангелія, умертвіння і оживлення серця тощо.
  26. Тож тепер добрі мужі зможуть з готовністю судити, що скарга проти нас у тому, що ми скасовуємо щоденну жертву, є надзвичайно фальшивою. Досвід показує, якими тиранами4 є ті, що тримаються влади в Церкві, які під прикриттям релігії приписують собі царство світу, і які правлять без піклування про релігію і вчення Євангелія, які провадять війни, наче царі світу, і які запровадили нові служби в Церкві.
  27. Бо в месі противники зберігають тільки церемонію і публічно застосовують її з нечестивою метою. Потому вони думають, що це діло, коли воно вживається від імені інших, заслуговує для них благодать і всяке добро.
  28. У своїх проповідях вони не навчають Євангелію, вони не втішають сумлінь, вони не показують, що гріхи відпускаються задарма, заради Христа, але виставляють вони поклоніння святим, людські сатисфакції, людські традиції, і ними вони стверджують, що люди виправдовуються перед Богом. І хоча деякі з цих традицій є виразно безбожними, все одно вони їх брутально захищають. Якщо хтось із проповідників бажає, щоб його вважали за освіченішого, то починає розглядати філософські питання, які не розуміють ані люди, ані ті, що їх пропонують. І, нарешті, ті, що більш терпимі, навчають про Закон, але нічого не навчають про праведність віри.
  29. Противники у Конфутації сильно переживають стосовно спустошення церков, а саме про те, що вівтарі стоять неприкрашеними, без свічок і без образів. Ці дрібнички вони вважають прикрасою церков. [Хоча не є правдою, що ми скасували всі такі зовнішні прикраси; хоча навіть якби було так, то Даниїл не говорить про такі речі, які є цілковито зовнішніми та і не належать до Християнської Церкви, але він говорить про засоби тощо].
  30. За набагато інше спустошення Даниїл вважає (11:31; 12:11) нехтування Євангелієм. Бо люди, обтяжені великою кількістю та різноманітністю традицій і точок зору, жодним чином не могли прийняти повністю християнської доктрини. [Бо противники проповідують більше про людські приписи, якими сумління відводяться від Христа до впевненості у своїх ділах].
  31. Бо хто з людей колись розумів доктрину про покаяння, яку розглядають противники? А вона є головною темою християнської доктрини.
  32. Сумління мучилися перерахуванням образ і сатисфакцій. Про віру, якою ми задарма одержуємо відпущення гріхів, ніде ніякої згадки противниками не робилось. Про вправляння у вірі, боротьбу з відчаєм і даремне відпущення гріхів заради Христа усі книжки та проповіді противників мовчали. До цього було додано жахливі профанації мес і багато інших безбожних служб. Ось те спустошення, яке описує Даниїл.
  33. Навпаки, ласкою Божою, священики посеред нас зважають на служіння Слова, навчають Євангелію про благословення Христові і показують, що відпущення гріхів відбувається задарма, заради Христа. Ця доктрина приносить певну втіху сумлінням. Доктрина про добрі діла, які наказує Бог, також додається. Проголошується гідність та використання Таїнств.
  34. Але якби використання Таїнств було би щоденною жертвою, то ми все одно краще його зберегли б від противників. Бо в нас це використаннячастіше та святіше. Бо люди використовують його спочатку, будучи навченими та перевіреними. Бо мужів навчають про правдиве використання Таїнства, що воно було запровадженим з ціллю бути печаткою та свідченням про відпущення гріхів задарма, і що воно, відповідно, повинне докоряти стривоженим сумлінням, щоб вони були правдиво впевненими і вірували, що їхні гріхи відпущено задарма. Отже, через те, що ми зберігаємо і проповідування Євангелія, і законне використання Таїнства, у нас збережена щоденна жертва.
  35. А якщо ми мусимо говорити про зовнішню форму, то в нашій церкві краще відвідування, аніж у противників. Бо слухачі утримуються корисними та чистими проповідями. Але ні люди, ані вчителі не зрозуміли доктрини противників. [Немає нічого іншого, окрім гарної проповіді, що так сильно приводить людей до Церкви. Але наші противники випроваджують своїми проповідями людей із церков, бо вони нічого не навчають про необхідні частини християнської доктрини, вони переказують легенди про святих та інші байки].
  36. А правдивою прикрасою церков є побожна, корисна і чиста доктрина, благочестиве використання Таїнств, ревна молитва і тому подібне. Свічки, золотий посуд [тоненькі воскові свічки, вівтарні покриття, образи] і подібні прикраси є доречними, але вони не є, властиво, прикрасами Церкви. Але якщо поклоніння противників складається, радше, із таких речей, а не з проповідування Євангелія у вірі та у змаганнях сумління, то їх треба зарахувати до тих, кого описує Даниїл, що поклоняються своєму Богові у золоті та сріблі [Дан. 11:38] .
  37. Вони також цитують з Євреїв (5:1): «Кожен-бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служіння Богові, щоб приносити дари та жертви за гріхи». З цього вони роблять висновок, що оскільки в Новому Заповіті є первосвященики і священики, то звідси випливає, що є також жертва за гріхи. Ця тема зокрема впливає на ненавчених, особливо коли перед їхніми очима розкривається багатство священства і жертв Старого Заповіту. Це нагадування обманює невігласів, тому що вони вважають, що в такий само спосіб повинні існувати церемонії посеред нас, і що вони повинні застосовуватися за гріхи інших точно так само, як у Старому Заповіті. Так само служба меси і решта правил Папи є нічим іншим, як манірством левитських невірно зрозумілих правил.
  38. І хоча наша віра має свої головні свідчення у Посланні до євреїв, все одно противники перекручують проти нас місця, що вирвані з цього Послання, так само як і саме місце, де сказано, що кожен первосвященик вибирається приносити жертви за гріх. Саме Писання одразу додає, що Христос є Первосвящеником (Євр. 5:5, 6, 10). Попередні слова говорять про левитське священство і кажуть, що левитське священство було образом священства Христового. Бо левитські жертви за гріхи не заслуговували відпущення гріхів перед Богом; вони були лише образом жертви Христової, яка мала бути однією жертвою умилостивлення, як про це ми вище були сказали.
  39. Тому це Послання значною мірою розглядає тему про те, що давнє священство і давні жертви були запроваджені не з ціллю заслуговування відпущення гріхів перед Богом чи примирення, але лише для того, щоб вказати на майбутню жертву Христову.
  40. Бо в Старому Заповітові святим треба було виправдовуватися вірою, що виведена з обітниці про відпущення гріхів, яке мало даруватися заради Христа, точно так само як є виправданими і святі у Новому Заповіті. Від початку світу потрібно було для всіх святих вірувати, що приношення і сатисфакція за гріхи мали робитися Христом, Який був обіцяний, як навчає Ісая (53:10): «Якщо ж душу Свою покладе Він як жертву за гріх».
  41. Отже, через те що в Старому Заповіті жертви не заслуговували примирення, хіба що образом (бо вони заслуговували світського примирення), але вказували на те, що має прийти жертва, то звідси випливає, що Христос є єдиною жертвою, що застосовується задля гріхів інших. Тому в Новому Заповіті не залишається жодної жертви для застосування за гріхи інших, окрім однієї Христової жертви на хресті.
  42. Всі вони5 гуртом помиляються, якщо уявляють, що левитські жертви заслуговували відпущення гріхів перед Богом, і що цим прикладом, на додаток до смерті Христової, вимагають у Новому Заповіті жертв, які мають застосовуватися від імені інших. Це уявлення цілковито руйнує заслуги Христових страстей і праведність віри і спотворює доктрину Старого і Нового Заповітів, і замість Христа чинить для нас інших посередників і умилостивлювачів із священиків і жертв, які щоденно продають своє діло в церкві.
  43. Тому коли хтось буде таким чином робити висновок, що в Новому Заповіті потрібен священик, який робитиме приношення за гріхи, то це треба допускати тільки щодо Христа. І ціле Послання до євреїв підтверджує це пояснення. І якщо на додаток до смерті Христової нам треба було шукати якоїсь іншої сатисфакції для застосування за гріхи інших і для примирення Бога, то це не було би нічим іншим, як творенням інших посередників на додаток до Христа.
  44. Знову ж таки, якщо священство Нового Заповіту є служінням Духа, як про це навчає Павло (2 Кор. 3:6), то воно має саму жертву Христа, яка є замісницькою і застосовується за гріхи інших. Окрім того, у нього немає інших жертв, таких, як левитські, які би застосовувалися ex opere operato від імені інших; але воно пригортає до інших Євангеліє і Таїнства, щоб засобами їх вони могли осягнути віру і Святого Духа і були вмертвлені та оживлені, тому що служіння Духа суперечить застосуванню opus operatum. Бо служіння Духа є таким, через що Святий Дух діє у серцях, а отже, таке служіння приносить користь іншим людям, коли воно діє в них, відроджує їх і оживлює. Такого не стається ex opere operato через застосування діла однієї людини від імені інших.
  45. Ми показали причину, чому меса не виправдовує ex opere operato, і чому, коли її застосовують для інших, вона не заслуговує виправдання, тому що обоє вони конфліктують із праведністю віри. Бо неможливо, щоб відбувалося відпущення гріхів і долалися жахи смерті та гріхів будь-яким ділом або чимось іншим, окрім як вірою в Христа, відповідно до Рим. 5:1: «Виправдавшись вірою, майте мир».
  46. На додаток ми показали, що Писання, які проти нас цитуються, жодним чином не схвалюють безбожних думок противників про opus operatum. Всі добрі мужі з-посеред усіх народів можуть про це судити.
  47. Тому треба відкинути помилку Хоми, який писав: «Те, що тіло Господа, одного разу принесене на хресті за прабатьківський борг, постійно пропонується за щоденні образи на вівтарі для того, щоб у цьому Церква могла мати служіння, яким буде із собою примирювати Бога».
  48. Треба також відкидати інші типові помилки, як і та, що меса ex opere operato дарує благодать тим, що її застосовують. Подібним чином, коли вона застосовується відносно інших, навіть таких нечестивих осіб, якщо вони не чинять їй перепон, то вона заслуговує їм відпущення гріхів, провини та покарання. Все це є фальшивим, безбожним і недавно вигаданим ненавченими монахами, і воно затемнює славу Христових страстей і праведності віри.
  49. І з цих помилок незліченна кількість інших помилок зявляється, як ті, що меси приносять користь, коли застосовуються за багатьох, так само як і тоді, коли застосовуються індивідуально. У софістів є спеціальні ступені заслуги, так само як у грошомінів є спеціальні виміри ваги у золоті та сріблі. Окрім того, вони продають месу, як ціну для здобування того, що прагне кожен: купцямдля того, щоб процвітала їхня справа; мисливцямдля того, щоб було успішним полювання; і незліченну кількість інших речей. І, нарешті, вони також переносять її на померлих; застосуванням Таїнства, вони визволяють душі із мук чистилища, хоча без віри меса не приносить ніякої користі навіть живим.
  50. Так само противники не можуть навести бодай один склад із Писання на захист цих байок, яким вони навчають великою владою у Церкві, як і немає в них свідчень ані давньої Церкви, ані отців.  

2 Нім. варіант пропускає решту параграфу.
3 Кол. 2:17.
4 Антиох, з очевидним посиланням на Антиоха Епіфанія. Див. 1 Макк. 1: 57; Дан. 11:31.
5 Нім. варіант цей параграф пропускає.
 

<- назад далі ->


Сайт создан в системе uCoz