Апологія Ауґзбурзького віросповідання
Розділ X
Стаття XXII. Про обидва види в Господній Вечері
- Не підлягає сумніву те, що побожно та відповідно до запровадження Христового і слів Павла є використовувати обидві частини у Господній Вечері. Бо Христос запровадив обидві частини, і запровадив їх не для якоїсь однієї частини Церкви, а для цілої Церкви. Бо не лише пресвітери, але ціла Церква використовує це Таїнство владою Христовою, а не людською владою, і це, ми припускаємо, є тим, що визнають противники.
- Тож якщо Христос запровадив його для цілої Церкви, то чому відмовлено в одному виді одній частині Церкви? Чому заборонено використання іншого виду? Чому змінено припис Христів, особливо коли Він Сам називає його Своїм заповітом? А якщо не дозволено скасовувати заповіт людини, наскільки менше дозволено скасовувати заповіт Христа?
- І Павло каже (1 Кор. 11:23 і далі), що він одержав від Господа те, що передав. А він передав використання обох видів, як це чітко показує текст у 1 Кор. 11. «Це робіть»,каже Він перше про Своє тіло, потім він повторює ті самі слова про Свою чашу. А потім: «Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай пє». Цеслова Того, Хто запровадив Таїнство. І справді, перед тим Він каже, що ті, хто використовує Господню Вечерю, повинні використовувати її разом.
- Тому очевидно, що Таїнство було запровадженим для цілої Церкви. І цей звичай все ще залищається у грецьких церквах, як він також колись був і в латинських церквах, як про це свідчать Кіпріан і Єроним. Бо так каже Єроним про Софонію: «Священики, що відправляють Євхаристію і роздають людям Господню кров» тощо. Собор у Толедо дає таке само свідчення. Не тяжко було би зібрати масу свідчень.
- Тут ми нічого не перебільшуємо, а тільки залишаємо розсудливому читачеві визначити, що треба чинити стосовно Божих приписів.
- Противники у Конфутації не намагаються пояснити Церкві, якій було відмовлено у одному виді Таїнства. Так повинні були робити добрі та релігійні мужі. Бо треба було знайти серйозну причину для пояснення Церкві та навчання сумлінь, яким давався тільки один вид Таїнства. Тепер же ці само люди стверджують, що вірно є заперечувати іншу частину та забороняють дозвіл на використання обох частин.
- Перше вони уявляють собі, що на початку Церкви був такий звичай у деяких місцях, коли надавалася тільки одна частина. Проте стосовно цього питання вони не можуть надати ніякого давнього прикладу. Але вони цитують місця, у яких згадується хліб, як-от у Луки (24:35), де написано, що учні впізнали Христа за ламанням хліба. Вони також наводять інші абзаци (Дії 2:42, 46; 20:7) про ламання хліба. І хоча ми не сильно опираємося щодо прийняття деяких із цих абзаців як таких, що стосуються Таїнства, все-таки з цього не випливає, що давалася лише одна частина, тому що відповідно до звичайного використання мови називанням однієї частини позначається також інша.
- Вони також посилаються на Причастя Мирян,1 яке не було використанням тільки одного виду, але обох. І якщо священикам наказувано було використовувати Причастя Мирян, то це означало, що їх було усунено від служіння освячення. Так само противники не є несвідомими цього, але вони зловживають недосвідченістю ненавчених людей, тих, що коли чують про Причастя Мирян, то одразу уявляють теперішній звичай, відповідно до якого мирянам дається тільки одна частина Таїнства.
- І зважте на їхню безсоромність. Габріель перераховує посеред інших причин, чому не даються обидві частини, ще й те, що треба проводити відмінність між мирянами та пресвітерами. І вірогідно, що головною причиною того, чому захищається заборона однієї частини, є те, що гідність стану може набагато більше вивищуватися релігійним обрядом. Щоби не сказати чогось різкішого, це людський витвір, і можна легко визначити, куди все це веде.
- У Конфутації вони також наводять цитати про синів Ілії, що після втрати первосвященства їм потрібно було шукати одну частину, що стосувалася священиків (1 Сам. 2:36).2 Тут вони кажуть, що так передвіщалося використання одного виду. І додають: «Отже, таким чином наші миряни повинні також погоджуватися із однією частиною, що стосується священиків, з одним видом». Видно, що противники граються, коли переносять історію потомків Ілії на Таїнство. Там описується покарання Ілії. Чи вони також кажуть, що миряни були усунені від іншої частини як покарання? Таїнство було запровадженим для того, щоб втішати та заспокоювати нажахані уми, коли вони вірують, що плоть Христова, видана для життя світу, є їжею, коли вони вірують, що, будучи поєднаними з Христом [через цю їжу], оживлюються. Але противники переконують, що мирян усунено від іншої частини як покарання. «Вони повинні,кажуть вони, погодитися».
- Для деспота достатньо і цього. Але чому вони повинні це робити? «Про причину не слід питати, але хай те, що кажуть богослови, буде законом». Цеещлпксбуйб3 Екка. Бо ми впізнаємо ті марнославні слова, для критики яких, якби того захотіли, не бракувало би мови. Бо ви бачите якою великою є безсоромність. Він наказує, як тиран у трагедіях: «Хочуть вони того чи ні,мусять погодитися».
- Чи причини, що він їх тут цитує, виправдають на суді Божім тих, що забороняють частину Таїнства і змовляються проти мужів, що використовують ціле Таїнство?
- Якщо вони4 роблять заборону для того, щоб була відмінність у станах, то ця сама причина повинна нас спонукати з противниками не погоджуватися, навіть якби ми були схильними в інших відношеннях погодитися із їхнім звичаєм. Є інші відмінності стану між священиками та людьми, але не є прихованим те, який задум мають вони, так наполегливо захищаючи цю відмінність. Щоб ми не видавалися такими, що применшують правдиву гідність станів, ми більше не говоритимемо про цю хитру думку.
- Вони також посилаються на небезпеку проливання та інших подібних речей, які не мають достатньої сили для того, щоб змінити постанову Христа.
- І справді, якщо ми уявляємо, що маємо свободу використовувати одну частину або обидві, тоді як можна захистити заборону? Хоча Церква не перебирає на себе свободу перевертати постанови Христові у маловажні справи.
- Ми справді знаходимо виправдання для Церкви, якій було завдано кривди [бідні сумління, що силою були позбавлені однієї частини], через те, що не давалося обидві частини; але не знаходимо виправдання іншим, тим, що стверджують, що використання цілого Таїнства є забороненим правильно, і які тепер не лише забороняють, але й навіть відлучають від Церкви та жорстоко переслідують тих, хто використовує ціле Таїнство. Хай подумають вони про те, як вони відповідатимуть за свої рішення перед Богом.
- Також не треба одразу вважати, що Церква визначає або схвалює будь-що з того, що визначає понтифік, особливо через те, що Писання щодо цього пророкує про єпископів і пастирів, як каже Єзекіїль (7:26): «Згине Закон у священиків» [будуть священики чи єпископи, що не знатимуть жодної заповіді чи Закону Божого].
1 У давній Церкві Причастя Мирян було покаранням кліру, яким їх опускалося до
рівня мирян, і відповідно їх змушували приймати причастя разом із мирянами.
2 Vulgate: Dimitte me, obsecro, ad unam partem sacerdotalem.
3 «Суміш усяких осадів, що їх додавали часом пяницям наприкінці гулянки їхні
компаньйони, що так швидко не пяніли» (Ліддел і Скотт). Дотепно вжито
Меланхтоном відносно Екка через відому пристрасть останнього до вина.
4 Нім. варіант пропускає параграф 13.