Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Апологія Ауґзбурзького віросповідання

Розділ VIII

Стаття XV. Про людські традиції у Церкві

  1. У пятнадцятій статті вони приймають першу частину, у якій ми кажемо, що треба притримуватися таких церковних обрядів, яких можна притриматися без гріха і які є корисними у Церкві для спокою і доброго порядку. Вони зовсім засуджують другу частину, у якій ми кажемо, що людські традиції, запроваджені для умиротворення Бога, заслуговування благодаті та сатисфакції за гріхи, суперечать Євангелію.
  2. Хоча в самім Віросповіданні, обговорюючи розрізнення між мясом, ми достатньо говорили про традиції, все-таки певні речі треба коротко тут перерахувати.
  3. Хоча ми припускали, що противники захищатимуть людські традиції на іншій основі, все-таки ми не думали, що це станеться, а саме те, що вони засуджуватимуть цю статтю: що ми не заслуговуємо відпущення гріхів чи благодаті дотримуванням людських традицій. Отже, через те, що цю статтю засуджено, перед нами тепер проста і зрозуміла справа.
  4. Противники тепер відкрито юдействують і відкрито придушують Євангеліє доктринами демонів. Бо Писання називає традиції доктринами демонів,1 коли навчається, що релігійні обряди служать для заробляння відпущення гріхів і благодаті. Бо тоді вони затьмарюють Євангеліє, користь Христову і праведність віри. [Бо вони так само прямо суперечать Христові і Євангелію, як вогонь і вода суперечать одне одному].
  5. Євангеліє навчає, що вірою ми одержуємо задарма, заради Христа відпущення гріхів і є примиреними з Богом. Противники, з іншого боку, призначають іншого посередника, а саме ці традиції. Через них вони бажають здобути відпущення гріхів, через них вони бажають умиротворити Божий гнів. Але Христос чітко каже (Мт. 15:9): «Надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей...»
  6. Вище ми детально обговорили, що люди виправдовуються вірою, коли вірують, що у них є примирений Бог, не через їхні діла, але даремно, заради Христа. Певним є те, що це доктрина Євангелія, тому що Павло чітко навчає (Еф. 2:8, 9): «Спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл».
  7. Тепер ці мужі кажуть, що люди заслуговують відпущення гріхів цими людськими традиціями. Чим це є ще, як не призначанням іншого виправдальника, іншого посередника, а не Христа?
  8. Павло каже до Галатів (5:4): «Ви, що Законом виправдуєтесь, полишилися без Христа, відпали від благодаті»,тобто якщо ви притримуєтеся того, що дотримуванням Закону ви заслуговуєте на те, щоби вас пораховано було за праведних перед Богом, Христос для вас не приносить ніякої користі, бо яку потребу мають у Христі ті, хто тримається того, що вони є праведними своїм особистим дотримуванням Закону?
  9. Бог поставив Христа з обітницею, що заради Цього Посередника, а не заради нашої праведності, Він бажає бути умилостивленим відносно нас. Але ці люди тримаються того, що Бог є примиреним і умилостивленим через традиції, а не через Христа. Тож вони відбирають від Христа честь Посередника.
  10. Так само, наскільки це відноситься до справи, немає ніякої різниці між нашими традиціями і обрядами Мойсея. Павло засуджує обряди Мойсея так само, як засуджує традиції з тієї причини, що їх вважали за діла, які заслуговують праведність перед Богом. Таким чином, служіння Христове і праведність віри затьмарювалися. Тож видаливши Закон, видаливши традиції, він заявляє, що відпущення гріхів обіцяно не через наші діла, але даремно, через Христа при умові, що ми приймаємо його вірою. Бо обітниця не приймається інакше, окрім як вірою.
  11. Отже, через те, що вірою ми отримуємо відпущення гріхів, через те, що вірою у нас є Бог, умилостивлений до нас заради Христа, помилкою і безбожністю є думати, що через ці дотримування ми заслуговуємо відпущення гріхів.
  12. Якщо хтось тут скаже, що ми не заслуговуємо відпущення гріхів, але що ті, хто був виправданий цими традиціями, заслуговують благодать, то тут знову дає відповідь Павло (Гал. 2:17), що Христос був би слугою гріха, якщо після виправдання ми повинні притримуватися того, що нас тоді навіть не пораховано праведними заради Христа, але що ми перше повинні іншими дотримуваннями заслужити благодать, щоб нас було пораховано праведними. Подібним чином (Гал. 3:15): «Навіть людського затвердженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає». Тож до Божого заповіту, Який обіцяє, що заради Христа Він буде умилостивленим до нас, ми не повинні додавати, що мусимо перше через ці дотримування здобути таку заслугу, щоби бути порахованими прийнятими і праведними.
  13. Хоча яка є потреба в довгій дискусії? Жодної традиції не було запроваджено отцями з тим наміром, щоб вона заслуговувала відпущення гріхів чи праведність, але вони були запровадженими задля доброго порядку у Церкві і задля спокою.
  14. І коли хтось бажає запровадити певні діла для того, щоб заслуговувати відпущення гріхів чи праведність, то звідки він знатиме, чи ці діла догоджають Богові, якщо в нього немає свідчення Божого Слова? Як без Божого Слова і заповіді він переконає людей у Божій волі? Хіба Він повсюди в пророків не забороняє людям запроваджувати без Його заповіді окремі обряди богослужінь? У Єз. 20:18, 19 написано: «Уставами ваших батьків не ходіть, і постанов їхніх не перестерігайте, і божками їхніми не занечищуйтесь! Я Господь, Бог ваш, уставами Моїми ходіть, і постанови Мої перестерігайте й виконуйте їх».
  15. Якби людям дозволялося запроваджувати релігійні обряди і через ці обряди заслуговувати благодать, то на додаток до Закону треба було би схвалити релігійні обряди всіх поган і обряди, що були запроваджені Єровоамом (1 Царів 12:26 і далі) та іншими. Бо яка від цього різниця? Якби нам було дозволено запроваджувати релігійні обряди, що корисні для заслуговування благодаті чи праведності, то чому те саме не дозволено було поганам та ізраїльтянам?
  16. Але релігійні обряди поган та ізраїльтян відкидалися з тієї причини, що вони трималися того, що цими обрядами вони заслуговують відпущення гріхів і праведність, і все ж таки вони не знали [найвищої служби Божої] та праведності віри.
  17. Останнє, звідки в нас може бути впевненість в тому, що обряди, запроваджені людьми без Божої заповіді, виправдовують, якщо без Слова Божого ніщо не може підтвердити волю Божу? А що як Бог не схвалює цих служінь? То ж як противники стверджують, що вони виправдовують? Без Божого Слова та свідчення цього стверджувати не можна. І Павло каже (Рим. 14:23): «Що не від віри, тегріх». Але через те, що ці служіння не мають свідчення з Божого Слова, то сумління мусить сумніватися щодо того, чи воно догоджає Богові.
  18. І яка є ще потреба у словах щодо такого очевидного предмету? Якщо противники захищають ці людські служби як такі, що заслуговують виправдання, благодать і відпущення гріхів, то вони абсолютно запроваджують царство антихриста. Бо царство антихриста є новою службою Богові, яка вигадана людською владою, що відкидає Христа так само, як і царство Магомета має служби і діла, через які воно бажає бути виправданим перед Богом; як і не тримається воно того, що люди задарма виправдовуються перед Богом вірою, заради Христа. Отже, папство також буде частиною царства антихриста, якщо воно таким чином захищає людські служби як такі, що виправдовують. Бо шана відбирається від Христа, коли вони навчають, що ми не виправдовуємося задарма вірою, заради Христа, але такими службами; особливо коли вони навчають, що такі служби є не лише корисними для виправдання, але й необхідними, як вони тримаються цього вище, у статті VII, коли засуджують нас за те, що ми кажемо, що для правдивої єдності Церкви не є необхідним, щоби обряди, які є запровадженими людьми, повсюди були однаковими.
  19. Даниїл (11:38) зазначає, що нові людські служби будуть самою формою і складовою царства антихриста. Бо він каже таким чином: «Але він буде віддавати честь богові твердинь на його місці, та богові, якого не знали батьки його, віддаватиме честь золотом, і сріблом, і дорогоцінним камінням». Тут він описує нові служби, тому що він каже, що такому богові будуть поклонятися, про якого не відали батьки.
  20. Бо хоча святі отці самі мали обряди та традиції, та вони не трималися того, що ці справи є корисними чи необхідними для виправдання; вони не затьмарювали слави та служіння Христового, але навчали, що ми виправдовуємося вірою, заради Христа, а не заради цих людських служб. Проте вони дотримувалися людських обрядів заради тілесної вигоди, щоби інші люди могли пізнати, коли вони збираються; щоб заради прикладу все в церкві робилося впорядковано та належним чином; нарешті, щоби прості люди могли вчитися. Бо відмінність у часі і різноманіття обрядів служать для докоряння простим людям.
  21. У отців були такі причини для збереження цих обрядів,2 і через ці причини ми також вважаємо, що правильним є дотримуватися традицій [добрих звичаїв]. І ми дуже здивовані, що противники [всупереч цілому Писанню Апостолів, всупереч Старому та Новому Заповітові] змагаються за інший винахід традицій, а саме, що вони можуть заслуговувати відпущення гріхів, благодать чи виправдання. Чим же є це, як не віддаванням честі Богові «золотом, і сріблом, і дорогоцінним камінням?» [як про те каже Даниїл], тобто триматися того, що Бог стає примиреним різноманіттям у вбранні, прикрасах і подібними обрядами [багатьма видами церковних прикрас, стягів, тонких свічок], якими є незліченні людські традиції?
  22. Павло пише Колосянам (2:23), що традиції мають «вид мудрости». І вони, дійсно, його мають. Бо цей добрий порядок є дуже належним у Церкві, і з цієї причини він є необхідним. Але людський розум через те, що він не розуміє праведності віри, природно уявляє, що такі діла виправдовують людей через те, що вони умиротворюють Бога тощо.
  23. Так думали прості люди посеред ізраїльтян, і цими думками збільшували такі церемонії, так само, як і посеред нас вони зросли в монастирях [як і в наш час засновується один вівтар за іншим та церква за церквою].
  24. Так людський розум судить і про тілесні вправи, про пости; і хоча їхньою метою є присмирити плоть, розум помилково додає, що ці служби виправдовують. Як пише Хома: «Піст приносить користь загашуванню та запобіганню провини». Цеслова Хоми. Таким чином, вигляд мудрості і праведності у таких ділах обманює людей. І додаються приклади святих [коли вони кажуть: св. Франциск носив ковпака тощо]; і коли інші прагнуть повторювати те, що робили ці люди, то вони повторюють значною мірою їхні зовнішні вправи; їхньої ж віри вони не повторюють.
  25. Після того як вигляд мудрості та праведності обманув людей, тоді наступають незчисленні лиха; Євангеліє про праведність віри в Христа затьмарюється і процвітає марна впевненість у таких ділах. Потім затьмарюються заповіді Божі; ці діла зухвало претендують на титул досконалого і духовного життя, і їм надається перевага перед ділами Божих заповідей [правдивими, святими та добрими ділами], такими, як діла особистого покликання, керування державою, управління сімєю, сімейне життя, виховання дітей.
  26. Порівняно з цими церемоніями, колишні вже вважаються мирськими, так що їх багато хто виконує із сумнівами сумління. Бо очевидним є те, що багато хто, покинувши керування державою та сімєю, прийняв ці дотримування за кращі та святіші [пішли в монастирі для того, щоби стати святими та духовними].
  27. Але й цього недостатньо. Коли переконання про те, що такі дотримування є необхідними для виправдання, захоплює розум, тоді сумління перебувають у жалюгідному неспокої, тому що вони не можуть досконало виконати тих усіх приписів. Бо скільки є таких людей, що зможуть перерахувати всі ці дотримування? Є гори книжок і навіть цілих бібліотек, у яких немає жодного слова про Христа, про віру в Христа, про добрі діла особистого покликання, але зібрано одні традиції та тлумачення, якими вони часом посилюються, а часом послаблюються. [Вони пишуть про такі приписи, як про піст протягом сорока днів, чотири канонічних години молитви тощо].
  28. Як отой чудовий муж Жерсон мучиться, коли шукає ступені та ранги приписів! І все одно він не може встановити ерйейкейбн [помякшення, безсторонність] в будь-якому ранзі [і все-таки не може знайти жодного певного рангу, яким би він міг впевнено обіцяти серцю впененість та мир]. Між іншим, він глибоко засуджує небезпеки, які приносить це нерухоме тлумачення традиції побожним сумлінням.
  29. Проти цього вигляду мудрості і праведності в людських обрядах, які обманюють людей, зміцнюймося Словом Божим і будьмо певними, що ці традиції не заслуговують перед Богом відпущення гріхів, ані виправдання, як і не є необхідними для виправдання.
  30. Ми вище цитували деякі свідчення. І Павло сповнений ними. Колосянам (2:16, 17) він чітко каже: «Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи, бо цетінь майбутнього, а тіло Христове». Але тут він включає водночас і Закон Мойсеїв, і людські традиції для того, щоб противники, як вони це звикли робити, не могли вислизнути від цих свідчень, виходячи з того, що Павло говорить лише про Закон Мойсеїв. Але він, дійсно, свідчить тут чітко, що говорить про людські традиції. Хоча противники не бачать того, що вони кажуть; якщо Євангеліє каже, що церемонії Мойсеєві, які є запроваджені Богом, не виправдовують, наскільки ж менше тоді виправдовують людські традиції!
  31. Так само і єпископи не мають влади запроваджувати служби, так наче вони виправдовують або є необхідними для виправдання. І навіть Апостоли кажуть (Дії 15:10): «Отож, чого Бога тепер спокушуєте»,тощо, де Петро проголошує цю ціль накладання тягаря на Церкву великим гріхом. І Павло забороняє галатам піддаватися (5:1): «...знову в ярмо рабства!»
  32. Тож Апостоли бажають, щоб у Церкві залишалася свобода, щоби жодні служби Закону чи традиції не вважалися за необхідні (як і в Законі церемонії були свого часу необхідними), щоби бува не затьмарилася праведність віри, коли люди вважають, що цими службами вони заслуговують виправдання, або ж що вони є необхідними для виправдання.
  33. Багато хто шукає в традиціях різноманітні ерйейкейбу [помякшення] для того, щоб зцілити сумління; і все-таки вони не можуть знайти певних етапів, якими можна звільнити сумління від цих кайданів.
  34. Але так само, як Олександр Македонський розвязав гордіїв вузол, розрубавши його мечем, коли не зміг його розплутати, так і Апостоли раз і назавжди звільняють сумління від традицій, особливо, якщо навчають, що традиції заслуговують виправдання. Апостоли змушують нас опиратися цій доктрині навчанням і прикладами. Вони змушують нас навчати, що традиції не виправдовують; що вони не є необхідними для виправдання; що ніхто не повинен формувати чи одержувати традиції з тією думкою, що вони заслуговують виправдання.
  35. Тож якщо навіть хтось повинен їх дотримуватися, хай дотримується їх без забобонів, як світські звичаї, так само як без забобонів солдати зодягаються по-своєму, а вчені по-своєму [як я зважаю на носіння німецького стилю одягу посеред німців, а французького стилю посеред французів, для дотримування звичаю країни, а не для того, щоб спастися].
  36. Апостоли порушують традиції, і вони вибачені Христом.3 Бо фарисеям треба було показати приклад, що ці служби не приносять користі.
  37. І якщо наші люди нехтують деякими традиціями, з яких мало користі, то тепер, коли ці традиції вимагаються так, наче вони заслуговують виправдання, у них для цього є достатньо причин. Бо така точка зору стосовно традицій є непобожною [помилкою, яку не слід терпіти].
  38. Та ми бадьоро дотримуємося старих традицій [таких, як три празники, дотримування неділі і тому подібне], заведених у Церкві заради користі та спокою; і ми тлумачимо їх поміркованіше, для виключення думки, яка притримується того, що вони виправдовують.
  39. А наші противники фальшиво звинувачують нас у скасуванні добрих приписів і церковної дисципліни. Бо ми можемо вірно проголошувати, що публічні обряди церков влаштовують більше нас, ніж противників [що правдиве поклоніння Богові дотримується в наших церквах більше по-християнськи, шанованіше]. І якщо витлумачувати це правильно, то ми вірніше притримуємося канонів, аніж це роблять противники.
  40. У противників святкують месу неохочі літургісти і тільки ті, кого наймають за плату, а дуже частотільки за плату. Вони співають Псалми не для того, щоб навчатися чи молитися [бо більшою своєю частиною вони не розуміють жодного вірша у Псалмах], але заради служби, так, наче це ділослужба, або принаймні причина для винагороди. У нас багато людей вживають Господню Вечерю [охоче і без примусу] кожного Господнього Дня, але після того, як їх перше навчать, висповідають і відпустять їм гріхи. Діти співають Псалми для того, щоб навчитися [стати обізнаними у місцях із Писання];4 люди також співають для того, щоб навчитися, або для того, щоб молитися.
  41. У противників немає катехізації дітей чи будь-чого, про що навіть канони дають розпорядження.5 У нас пастирі та церковні служителі змушені публічно [і приватно] навчати та вислуховувати молодь, і ця церемонія приносить найкращі плоди. [А Катехізис не є просто дитячою річчю, такою, як носіння хоругов і свічок, але навчанням, яке завжди буде корисним].
  42. Посеред противників у багатьох регіонах [як в Італії та в Іспанії] протягом цілого року не виголошується жодна проповідь, окрім Великого посту. Але головним у службі Божій є навчати Євангелію. Та коли противники все-таки проповідують, то говорять про людські традиції, про поклоніння святим [про свячену воду] і подібні дрібниці, яких люди вже не хочуть чути, тому вони й ідуть геть одразу, як прочитається Євангеліє. Кращі з них починають говорити про добрі діла, але нічого не кажуть про праведність віри, про віру в Христа, про втіху для сумління; і навіть цю найкориснішу частину Євангелія вони облаюють своїми докорами. [Цю найблаженнішу доктрину, це дорогоцінне Святе Євангеліє вони називають лютеранським].
  43. В наших церквах, навпаки, всі проповіді присвячено таким темам, як покаяння; страх Божий; віра в Христа; праведність віри; втіха сумлінням вірою; сповідування віри, молитва, якою вона повинна бути, і те, що ми повинні бути цілковито впевненими, що вона є дієвою, що вона чується; хрест, влада уряду та всі світські приписи [подібним чином, як кожен з нас, як християнин, повинен жити по-християнськи і в послухові до заповіді Господа Бога повинен поводити себе відносно кожного світського припису та закону]; відмінність між Царством Христовим, духовним царством і політичними справами; шлюб; освіта та навчання дітей; стриманість; всі служіння любові.
  44. З цього стану наших церков можна вважати, що ми старанно притримуємося церковної дисципліни, побожних церемоній і добрих звичаїв Церкви.
  45. І про умертвління плоті, і про дисципліну тіла ми так навчаємо: що так само, як і Сповідання зазначає,6 що правдиве і непідробне умертвління відбувається через хреста і біди, якими Бог вишколює нас [коли Бог ламає нашу волю, накликає хрест і лихо]. У цьому ми мусимо покорятися Божій волі, як каже Павло (Рим. 12:1): «Повіддавайте ваші тіла на жертву живу». І цедуховні вишколи страху та віри.
  46. Але на додаток до цього умертвління, яке відбувається через хрест [яке не залежить від нашої волі], є також необхідний добровільний вид вишколу, про який говорить Христос (Луки 21:34): «Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством». І Павло (1 Кор. 9:27): «Вмертвляю й неволю я тіло своє» тощо.
  47. І ці вишколи треба вживати не тому, що вони є службами, що виправдовують, але для того, щоб обмежувати плоть, щоб нами не заволоділа насиченість, і щоб нас не вчинено було безпечними та байдужими, результатом чого є те, що люди віддаються утіхам і покоряються нахилам плоті. Старанність має бути постійною, тому що на це є постійна заповідь Божа.
  48. А ця приписана форма щодо певного мяса чи часу нічого не приносить [як показує досвід] для обмеження плоті. Бо вона ще розкішніша та пишніша від інших банкетів [бо вони практикували більше ненажерство з рибою і різноманітними стравами посту, ніж тоді, коли не було посту], та й навіть противники не дотримуються форми, яка дається у канонах.
  49. Ця тема про традиції вміщує багато і складних, суперечливих питань, і ми, власне, побачили, що традиції є насправді пастками для сумлінь. Коли їх вимагати як необхідних, то вони дивовижно мучать сумління, незважаючи на жодну із дотриманих традицій [як побожні сумління, дійсно, переживають, коли під час канонічних годин вони пропустили надвечіря або ж згрішили подібним чином]. Знову ж таки, їхнє анулювання має своє зло та свої власні питання. [З іншого боку, навчання про абсолютну свободу має також свої застереження і питання, бо звичайним людям потрібні зовнішня дисципліна та навчання].
  50. Але наша справа проста і чітка, тому що противники засуджують нас за навчання того, що людські традиції не заслуговують на відпущення гріхів. Подібним чином вони потребують загальних традицій, як вони їх таким чином називають, як необхідних для виправдання [і ставлять їх на Христове місце]. Тут у нас за постійного захисника є Павло, який повсюди стверджує, що ті дотримування не виправдовують, як і не є необхідним додатком до праведності віри.
  51. І все ж таки ми навчаємо, що у цих справах, використання свободи треба так контролювати, щоб не були ображені недосвідчені сумління, і щоб через зловживання свободою вони не стали ворожішими до правдивої доктрини Євангелія, або ж щоб без поважної причини нічого не змінювалося у звичаєвих обрядах, але для плекання гармонії треба дотримуватися таких старих звичаїв, яких можна дотриматися без гріха чи великих незручностей.
  52. І в цьому-таки зібранні ми достатньо показали, що заради любові ми не відмовляємося дотримуватися адіафори з іншими, навіть якщо у них є певні невигоди, але ми вважали, що така публічна гармонія, наскільки вона є можливою без образи для сумління, має переважати над усіма іншими вигодами [всіма іншими не такими важливими справами]. Але щодо цього цілого предмету ми поговоримо потім, коли розглядатимемо обітниці та церковну владу.7  

1 Ауґ. віросп., xxvi.
2 У Var. Меланхтон додає свідчення Епіфанія (Пор. Апологія, стаття ххііі., пар. 45) і продовжує: «...як Епіфаній [Haer. 46] чітко свідчить, що був клас, подібний до наших монахів. Бо то були братства, що собі прийняли певні традиції; вони також утримувалися від вина навіть у Господній Вечері; вони не вживали мяса, навіть риби, і в цьому відношенні вони перевершували братів із домініканського ордену. Вони також, дійсно, почували відразу до шлюбу, хоча не почували відрази до стосунків із жінками. Бо Епіфаній висуває їм звинувачення, що за ними бродили натовпи жінок такого само способу життя, так само як і зараз у монахів майже повсюди є по сусідству жіночі монастирі. І вони уявляли, що ці дотримання були поклонінням Богові і праведністю, через яку вони були прийнятними перед Богом і якою вони умиротворювали Божий гнів. Цю думку Епіфаній не схвалює і виявляє, що є інші винайдені традиції, і каже, що ті традиції треба затвердити, які утворені дйб фейн егксбфейбэ зей дйб фейн рплйфейбх, тобто або для обмежування плоті через дисциплінування грубих, або через політичний порядок. І ми вважаємо, що можна було би дотримуватися цих традицій через наступні причини, а саме: щоб тверезі люди могли брати участь у святих [обрядах], так само, як Йосафат і цар Ніневійський проголошували пости (2 Хрон. 20:3; Йон. 3:7 і далі); і щоби порядок та устрій Церкви могли навчати невігласів, як це завжди робилося. Звідси походять Різдво, Великдень, Пятидесятниця і тому подібне. Тобто, як каже Епіфаній, традиції були запровадженими задля устрою, а самезадля порядку, і щоби цей порядок міг навчати людей про історію та вигоди Христові. Бо видимі ознаки, як і звичаї та обряди, навчають набагато ефективніше від букв. Тому такі винаходи були вчинені для принесення користі людям. Але до цих винаходів противники з фарисейським переконанням додають інших, а саме: що такі дотримування заслуговують відпущення гріхів, що вони є службами, необхідними для виправдання, що через них людей пораховано праведними перед Богом. Це просто для того, щоб віддавати честь Богові «золотом, і сріблом, і дорогоцінним камінням», тобто вважати, що Бог стає примиреним різноманітністю вбрання, прикрасами та подібними речами, якими є незліченні людські традиції, або що поклоніння Богові складається з таких речей, як відмінності у часі, мясі, посуді, вбранні».
3 Див. Мт. 12:1-8.
4 Пор. Ауґ. віросп., xxvi.: 3.
5 Декреталії Гратіана, част. ІІІ., dist. 4, c. 54-60.
6 Ауґ. віроспов., xxvi.: пар. 30 і далі.
7 Апологія, стаття xxvii., xxviii.  

<-назад далі->


Сайт создан в системе uCoz