нига «лагоди

ѕередмова до украњнського виданн¤ доктора богослов'¤ –оберта Ћ. –ана

ѕередмова ™пископа ”крањнськоњ Ћютеранськоњ ÷еркви ¬'¤чеслава √орпинчука

CONCORDIA
«Ћј√ќƒј

јполог≥¤ јуізбурзького в≥роспов≥данн¤

–озд≥л IV

—татт≥ VII ≥ VIII. ѕро церкву

  1. —ьому статтю нашого ¬≥роспов≥данн¤, у ¤к≥й ми сказали, що Ђ÷ерква Ї громадою св¤тихї, вони осудили ≥ додали довге досл≥дженн¤ про те, що лих≥ не повинн≥ в≥дд≥л¤тис¤ в≥д ÷еркви, оск≥льки ≤ван пор≥вн¤в ÷еркву з током, на ¤кому зерно ≥ полова з≥бран≥ разом (ћт. 3:12), а ’ристос пор≥вн¤в њњ з неводом, у ¤кий втрапл¤Ї ≥ добра риба, ≥ погана (13:47).
  2. “е, що вони кажуть, Ї по правд≥ в≥рним, а саме те, що немаЇ л≥к≥в в≥д напад≥в пл≥ткар¤. Ќ≥чого не можна сказати з такою обережн≥стю, щоб уникнути наклеп≥в.
  3. « ц≥Їњ причини ми додали восьму статтю, щоб н≥хто не подумав, що ми в≥дд≥л¤Їмо лихих ≥ лицем≥р≥в в≥д зовн≥шньоњ сп≥льноти ÷еркви або що ми заперечуЇмо д≥Їв≥сть “ањнств, коли вони надаютьс¤ лицем≥рами чи нечестивими людьми. “ож тут немаЇ потреби довгого захисту в≥д ц≥Їњ пл≥тки. ¬осьма статт¤ нас виправдаЇ достатньо. ћи припускаЇмо, що у цьому житт≥ лицем≥ри та лих≥ люди зм≥шуютьс¤ ≥з ÷ерквою, ≥ що вони Ї членами ÷еркви, в≥дпов≥дно до зовн≥шньоњ сп≥льноти ознак ÷еркви, тобто —лова, спов≥дуванн¤ ≥ “ањнств, особливо ¤кщо вони не Ї в≥длученими. “ањнства також не втрачають своЇњ д≥Ївост≥ через те, що вони в≥дправлен≥ лихими людьми; ≥ ми нав≥ть можемо бути правими, використовуючи “ањнства, в≥дправлен≥ нечестивими людьми.
  4. Ѕо ѕавло також передбачаЇ (2 —ол. 2:4), що антихрист зас¤де в храм≥ Ѕож≥м, тобто що в≥н правитиме ≥ матиме служ≥нн¤ в ÷еркв≥.
  5. јле ÷ерква Ї не т≥льки сп≥льнотою зовн≥шн≥х предмет≥в ≥ обр¤д≥в, ¤кими Ї ≥нш≥ управл≥нн¤, але в основному Ї вона сп≥льнотою в≥ри та —в¤того ƒуха в серц¤х. [’ристи¤нська ÷ерква складаЇтьс¤ не т≥льки з≥ сп≥льноти зовн≥шн≥х ознак, але вона складаЇтьс¤ особливо з внутр≥шньоњ сп≥льност≥ в≥чних благословень у серц≥, ¤к-от: —в¤того ƒуха, в≥ри, страху перед Ѕогом ≥ любов≥ до Ѕога]. —п≥льноти, ¤ка все одно маЇ зовн≥шн≥ прикмети, щоб њњ можна було вп≥знати, а саме: чисту доктрину ™вангел≥¤ ≥ справл¤нн¤ “ањнства у в≥дпов≥дност≥ з ™вангел≥Їм ’ристовим. [ј саме там, де Ѕоже —лово Ї чистим ≥ “ањнства справл¤ютьс¤ у в≥дпов≥дност≥ ≥з ним, там, звичайно, Ї ÷ерква, ≥ там Ї христи¤ни]. ≤ лише ц¤ ÷ерква називаЇтьс¤ т≥лом ’ристовим, ¤ку обновлюЇ ’ристос [’ристос Ї √оловою ≥], осв¤чуЇ њњ ≥ править нею —воњм ƒухом, ¤к про це св≥дчить ѕавло (≈ф. 1:22 ≥ дал≥), коли в≥н каже: Ђ≤ все впокорив ¬≥н п≥д ноги …ому, ≥ …ого дав найвище за все, за √олову ÷еркви, а вона …ого т≥ло, повн¤ “ого, що все вс≥м наповн¤Ї!ї
  6. “ому т≥, у кому не д≥Ї ’ристос [через —вого ƒуха] не Ї членами ’ристовими. ÷е також противники визнають, а саме те, що нечестив≥ люди Ї мертвими членами ÷еркви. “ож нам дивно, чому вони вважають хибним наш опис [наш висновок про ÷еркву], ¤кий говорить про живих член≥в.
  7. ћи також не сказали н≥чого нового. ѕавло саме таким чином визначав ÷еркву (≈ф. 5:25 ≥ дал≥), що вона повинна очиститис¤ дл¤ того, щоби бути св¤тою. ≤ в≥н додаЇ зовн≥шн≥ ознаки: —лово ≥ “ањнства. Ѕо в≥н каже таким чином: Ђ’ристос полюбив ÷еркву ≥ в≥ддав за нењ —ебе, щоб њњ осв¤тити, очистивши вод¤ним купелем у слов≥, щоб поставити њњ —об≥ славною ÷ерквою, що не маЇ пл¤ми чи вади, чи чогось такого, але щоб була св¤та й непорочна!ї ” —пов≥данн≥ ми представл¤Їмо це реченн¤, ¤к воно Ї. “аким чином, ÷ерква визначена в —имвол≥ в≥ри, ¤кий навчаЇ в≥рити, що Ї Ђсв¤та  атолицька ÷еркваї.
  8. Ќечестив≥ по правд≥ не Ї св¤тою ÷ерквою. ј те, що дал≥ йде, а самеЂсп≥льнота св¤тихї, видаЇтьс¤ доданим дл¤ того, щоб по¤снити, що позначаЇ ÷ерква, а самегромаду св¤тих, ¤к≥ мають один з одним сп≥льноту того самого ™вангел≥¤ чи доктрини [¤к≥ спов≥дують одне ™вангел≥Ї, мають те саме знанн¤ про ’риста] ≥ “ого —амого —в¤того ƒуха, який в≥дновлюЇ, осв¤чуЇ ≥ править у њхн≥х серц¤х.
  9. ≤ цей „лен —имволу в≥ри був представлений через необх≥дну причину. [„лен —имволу в≥ри про  атолицьку чи ¬селенську ÷еркву, ¤ка з≥брана з кожного народу п≥д сонцем, Ї дуже вт≥шаючим ≥ вкрай необх≥дним]. ћи бачимо величезну небезпеку, ¤ка загрожуЇ руйнуванн¤м ÷еркви. ” сам≥й ÷еркв≥ Ї незм≥ренна к≥льк≥сть нечестивих, що њњ утискують. ќтже, дл¤ того, щоб ми не впадали у в≥дчай, але щоб ми могли знати, що ÷ерква все одно залишитьс¤ [до к≥нц¤ св≥ту], ¤к також ≥ дл¤ того, щоб ми могли знати, що незалежно в≥д того, ¤кою би великою не була к≥льк≥сть нечестивих, ÷ерква [¤ка Ї ’ристовою нареченою] все одно ≥снуЇ, ≥ що ’ристос надаЇ т≥ дари ÷еркв≥, ¤к≥ ¬≥н об≥ц¤в: прощати гр≥хи, вислуховувати молитви, давати —в¤того ƒуха; цей „лен —имволу в≥ри надаЇ нам ц≥ ут≥хи.
  10. ≤ в≥н каже:  атолицька ÷ерква дл¤ того, щоб ми розум≥ли ÷еркву не ¤к зовн≥шнЇ управл≥нн¤ певних народ≥в [що ÷ерква наче будь-¤ке ≥нше зовн≥шнЇ обЇднанн¤, що прив¤зане до т≥Їњ чи ≥ншоњ земл≥, царства чи народу, ¤к це скаже ѕапа –имський], а радше, ¤к людей, що розпорошен≥ по ц≥лому св≥тов≥ [тут ≥ там у св≥т≥, в≥д сходу сонц¤ до заходу його], ¤к≥ погоджуютьс¤ щодо ™вангел≥¤ ≥ мають “ого —амого ’риста, “ого —амого —в¤того ƒуха ≥ т≥ само “ањнства, або мають людськ≥ традиц≥њ, ¤к≥ Ї такими самими або в≥др≥зн¤ютьс¤.
  11. ј тлумаченн¤ ƒекрет≥в1 каже, що Ђ÷ерква у њњ широкому смисл≥ охоплюЇ добрих ≥ нечестивихї; ≥ под≥бним чином: що нечестив≥ Ї в ÷еркв≥ т≥льки ном≥нально, але не фактично, але що добр≥ Ї в ÷еркв≥ ≥ ном≥нально, ≥ фактично. ≤ про це Ї багато м≥сць у отц≥в. Ѕо ™роним каже: Ђќтже, гр≥шник, ¤кий Ї запл¤мований будь-¤кою нечист≥стю, не може називатис¤ членом ÷еркви ’ристовоњ, ¤к ≥ не можна про нього говорити, ¤к про п≥дданого ’ристовогої.
  12. ќтже, хоча лицем≥ри та нечестивц≥ Ї членами ц≥Їњ правдивоњ ÷еркви, в≥дпов≥дно до зовн≥шн≥х обр¤д≥в, все-таки коли визначаЇтьс¤ ÷ерква, то треба визначити те, що Ї живим т≥лом ’ристовим, ≥ те, що Ї ном≥нально ≥ фактично ÷ерквою [¤ка називаЇтьс¤ т≥лом ’ристовим ≥ маЇ сп≥льноту не т≥льки у зовн≥шн≥х ознаках, але маЇ дари в серц≥, а саме—в¤того ƒуха ≥ в≥ру].
  13. ≤ дл¤ цього тут Ї багато причин. Ѕо треба розум≥ти, що саме в принцип≥ робить нас членами ≥ живими членами ÷еркви. якщо ми визначатимемо ÷еркву т≥льки ¤к зовн≥шнЇ обЇднанн¤ добрих ≥ нечестивих, то люди не зрозум≥ють, що ÷арство ’ристове Ї праведн≥стю серц¤ ≥ даром —в¤того ƒуха [що ÷арство ’ристове Ї духовним, ¤ким воно таки ≥ Ї, що в ньому внутр≥шньо править ’ристос, зм≥цнюЇ ≥ вт≥шаЇ серц¤, ≥ передаЇ —в¤того ƒуха та р≥зноман≥тн≥ духовн≥ дари], а думатимуть, що це т≥льки зовн≥шнЇ дотриманн¤ певних форм богослуж≥нн¤ ≥ обр¤д≥в.
  14. ѕод≥бним чином, у чому тод≥ пол¤гала би в≥дм≥нн≥сть м≥ж людьми «акону ≥ ÷ерквою, ¤кби ÷ерква була зовн≥шн≥м способом управл≥нн¤? јле ѕавло2 в≥др≥зн¤Ї ÷еркву в≥д людей «акону таким чином, що ÷ерква Ї духовним народом, тобто що вона в≥др≥знена в≥д ¤зичник≥в не св≥тськими обр¤дами [не лише способом управл≥нн¤ ≥ св≥тськими справами], а що це правдивий народ Ѕожий, в≥дроджений —в¤тим ƒухом. ѕосеред людей «акону, окремо в≥д об≥тниц≥ про ’риста, плотське нас≥нн¤ [вс≥ т≥, що за природою були народжен≥ Ївре¤ми ≥ јвраамове нас≥нн¤] мало об≥тниц≥ також про т≥лесн≥ реч≥, про ур¤д тощо. ≤ через ц≥ причини нав≥ть про нечестивих посеред них говорили ¤к про людей Ѕожих, тому що Ѕог в≥дд≥лив це плотське нас≥нн¤ в≥д ≥нших народ≥в певними зовн≥шн≥ми приписами та об≥тниц¤ми; ≥ все-таки ц≥ нечестив≥ не догоджали Ѕогов≥.
  15. јле ™вангел≥Ї [¤ке пропов≥дуЇтьс¤ у ÷еркв≥] приносить не просто т≥нь в≥чного, але й саме в≥чне,3 —в¤того ƒуха ≥ праведн≥сть, ¤кою ми Ї праведними перед Ѕогом. [јле кожен правдивий христи¤нин Ї нав≥ть тут, на земл≥, сп≥вучасником в≥чних благословень, нав≥ть в≥чноњ вт≥хи, в≥чного житт¤ ≥ —в¤того ƒуха, та праведност≥, ¤ка в≥д Ѕога, допоки в≥н повн≥стю не буде спасенний у св≥т≥, що гр¤де].
  16. ќтже, т≥льки т≥ Ї такими, в≥дпов≥дно до ™вангел≥¤, хто одержуЇ цю об≥тницю ƒуха. ќкр≥м того, ÷ерква Ї ÷арством ’ристовим, ¤ке в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д царства ди¤вола. ѕроте Ї певним те, що нечестив≥ перебувають у влад≥ ди¤вола ≥ Ї членами царства ди¤вола, ¤к навчаЇ ѕавло в ≈фес¤н 2:2, коли в≥н каже, що ди¤вол ЂпрацюЇ тепер у неслухн¤нихї. ≤ ’ристос каже до фарисењв, ¤к≥, звичайно, мали зовн≥шню сп≥льноту з ÷ерквою, тобто з≥ св¤тими посеред людей «акону, бо вони тримали служ≥нн¤, приносили жертви та навчали: Ђ¬аш батько ди¤волї (≤вана 8:44). “ож ÷ерква, ¤ка Ї по правд≥ ÷арством ’ристовим, Ї в належному розум≥нн≥ громадою св¤тих. Ѕо нечестив≥ правл¤тьс¤ ди¤волом ≥ Ї його заручниками, вони не керуютьс¤ ƒухом ’ристовим.
  17. јле ¤кою Ї потреба у словах щодо очевидноњ справи? якщо ÷ерква, ¤ка по правд≥ Ї ÷арством ’ристовим, в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д царства ди¤вола, то зв≥дси обов¤зково випливаЇ, що нечестив≥ через те, що вони Ї у царств≥ ди¤вола, не Ї ÷ерквою, хоча в цьому житт≥ через те, що ÷арство ’ристове не Ї об¤вленим, вони перем≥шан≥ з ÷ерквою ≥ мають у ÷еркв≥ посади.
  18. “ак само не Ї нечестив≥ ÷арством ’ристовим через ту причину, що об¤вленн¤ ще не зроблене. “е, що ¬≥н оживлюЇ —воњм ƒухом, Ї завжди ÷арством ’ристовим: чи то воно Ї об¤вленим, чи прикрите хрестом. “ак само, ¤к “ой, ’то Ї прославлений, Ї “им —амим ’ристом, який був ран≥ше вдареним поразами.
  19. ≤ з цим ч≥тко погоджуютьс¤ притч≥ ’ристов≥, який каже (ћт. 13:38): Ђƒобре ж нас≥нн¤це сини ÷арства, а кук≥льсини лукавогої. Ђѕоле,каже ¬≥н,це св≥тї, а не ÷ерква. “аким чином ≤ван говорить про ц≥лий р≥д юдењв ≥ каже, що настане такий час, коли правдива ÷ерква буде в≥дд≥леною в≥д тих людей. ќтже, це м≥сце св≥дчить б≥льше проти противник≥в, ан≥ж на њхню користь, тому що воно показуЇ, що правдивий ≥ духовний народ буде в≥дд≥лений в≥д плотських людей. ’ристос також говорить про зовн≥шн≥й вигл¤д ÷еркви, коли ¬≥н каже (ћт. 13:47): Ђѕод≥бне ще ÷арство Ќебесне до неводаї,≥ под≥бним чином: Ђдо дес¤ти д≥вї,≥ ¬≥н навчаЇ, що ÷ерква покрита масою зла дл¤ того, щоб цей кам≥нь спотиканн¤ не зм≥г образити побожних; так само ≥ дл¤ того, щоб ми могли знати, що —лово ≥ “ањнства Ї д≥Ївими нав≥ть тод≥, коли в≥дправл¤ютьс¤ нечестивими. ј поки що ¬≥н навчаЇ, що ц≥ безбожн≥ люди, хоча й мають сп≥льноту у зовн≥шн≥х ознаках, все-таки не Ї правдивим ÷арством ’ристовим ≥ членами ’ристовими, бо вони Ї членами царства ди¤вола.
  20. як ≥ не у¤вл¤Їмо ми також про ¤кусь платон≥вську державу, ¤к про це за¤вл¤ють де¤к≥ нечестив≥, але ми кажемо, що ц¤ ÷ерква ≥снуЇ, а саме, що правдиво в≥руюч≥ та праведн≥ люди розкидан≥ по ц≥лому св≥т≥. [ћи говоримо не про у¤вну ÷еркву, ¤ку н≥де не знайдеш, але ми говоримо ≥ точно знаЇмо, що ц¤ ÷ерква, у ¤к≥й живуть св¤т≥, Ї ≥ перебуваЇ правдиво на земл≥; а саме, що де¤к≥ з Ѕожих д≥тей Ї тут ≥ там в усьому св≥т≥, у р≥зноман≥тних царствах, на островах, у земл¤х ≥ м≥стах, в≥д сходу сонц¤ ≥ до його заходу, ¤к≥ правдиво п≥знали ’риста ≥ …ого ™вангел≥Ї]. ≤ ми додаЇмо ознаки: Ђчиста доктрина ™вангел≥¤ [пропов≥дницьке служ≥нн¤ чи ™вангел≥Ї] ≥ “ањнстваї. ≤ ц¤ ÷ерква Ї по правд≥ стовпом правди (1 “им. 3:15). Ѕо вона збер≥гаЇ чисте ™вангел≥Ї, ≥ ¤к каже ѕавло (1  ор. 3:11), Ђосновуї, тобто правдиве знанн¤ ’риста та в≥ру. ’оча посеред них [у т≥л≥, ¤ке будуЇтьс¤ на правдив≥й основ≥, тобто на ’рист≥ ≥ в≥р≥] Ї також багато слабких людей, ¤к≥ на основ≥ будують стерниною, ¤ка загине, тобто певн≥ некорисн≥ думки [де¤к≥ людськ≥ думки та точки зору], ¤к≥ все-таки через те, що вони не вал¤ть основи, прощаютьс¤ ≥ виправл¤ютьс¤.
  21. ≤ твори св¤тих отц≥в св≥дчать, що часом нав≥ть вони будували стерниною на основ≥, але що це не перевернуло њхньоњ в≥ри. ѕроте б≥льш≥сть тих помилок, що њх захищають наш≥ противники, в≥ру перевертають; ¤к њхн≥й осуд статт≥ про в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, у ¤кому ми кажемо, що в≥дпущенн¤ гр≥х≥в приймаЇтьс¤ в≥рою. “ак само очевидною та згубною Ї помилка в т≥м, що противники навчають, що люди заслуговують в≥дпущенн¤ гр≥х≥в любовю до Ѕога, перед благодаттю. Ѕо це також видал¤Ї Ђосновуї, тобто ’риста. ѕод≥бним чином, ¤ка потреба маЇ бути у в≥р≥, ¤кщо “ањнства виправдовують ex opere operato, без доброњ схильност≥ з боку того, хто ними користуЇтьс¤?
  22. јле ¤к ÷ерква маЇ об≥тницю, що вона завжди матиме —в¤того ƒуха, вона також маЇ погрози, що будуть нечестив≥ учител≥ та вовки. јле ÷ерквою належним чином називаЇтьс¤ та, що маЇ —в¤того ƒуха. ’оча вовки та нечестив≥ вчител≥ крут¤тьс¤ у ÷еркв≥, все-таки вони не Ї належним чином ÷арством ’ристовим. “ак само, ¤к ≥ Ћ≥ра св≥дчить, коли каже: Ђ÷ерква не складаЇтьс¤ з людей з огл¤ду на владу, чи то церковну, чи св≥тську, тому що багато кн¤з≥в ≥ арх≥Їпископ≥в та ≥нш≥ люди нижчих верств пов≥дступалис¤ в≥д в≥ри. ќтже, ÷ерква складаЇтьс¤ ≥з тих людей, у ¤ких Ї правдиве знанн¤ та спов≥дуванн¤ в≥ри ≥ правдиї. ўо ≥ншого ми сказали у нашому —пов≥данн≥ в≥д того, що тут каже Ћ≥ра?
  23. јле, можливо, противники вимагають, щоб ÷ерква була визначена ¤к верховна зовн≥шн¤ монарх≥¤ ц≥лого св≥ту, у ¤к≥й римський понтиф≥к обов¤зково маЇ абсолютну владу (¤коњ н≥хто не маЇ права ставити п≥д сумн≥в чи осуджувати) дл¤ створенн¤ статей в≥ри, скасовувати, в≥дпов≥дно до власного задоволенн¤ ѕисанн¤ [перекручувати та тлумачити його всупереч ц≥лому Ѕожественному законов≥, всупереч своњм власним декретал≥¤м, всупереч ус≥м ≥мперським правам наст≥льки часто, наст≥льки багато ≥ тод≥, коли це йому заманетьс¤; продавати ≥ндульгенц≥њ та дозволи за грош≥], призначати обр¤ди богослуж≥нь та жертвоприношень, ≥ под≥бно до цього створювати так≥ закони, ¤ких в≥н забажаЇ, та зв≥льн¤ти в≥д будь-¤ких закон≥в, в≥д ¤ких йому заманетьс¤: божественних, канон≥чних чи св≥тських; ≥ що в≥д нього ≥мператор ≥ вс≥ корол≥ одержують, в≥дпов≥дно до запов≥д≥ ’ристовоњ, владу та право тримати своњ корол≥вства. Ѕо ¤к ќтець все покорив п≥д Ќього, так ≥ це право треба розум≥ти ¤к таке, що передане ѕап≥; отже, ѕапа мусить обов¤зково бути паном ц≥лого св≥ту, усього приватного та публ≥чного, ≥ мусить мати абсолютну владу в справах тимчасових ≥ духовних, ≥ обидва меч≥духовний ≥ тимчасовий.
  24. ќкр≥м того, це визначенн¤ не ÷еркви ’ристовоњ, а папського царства маЇ за своњх автор≥в не т≥льки каноник≥в, але й також ƒанињла 11:36 ≥ дал≥. [ƒанињл, пророк, представл¤Ї антихриста таким чином].
  25. јле ¤кби ми так визначали ÷еркву, то певно, що в нас були би чесн≥ш≥ судд≥. Ѕо багато всього написано екстравагантно та нечестиво про владу ѕапи –имського, за що н≥хто не був прит¤гнутий до суду. Ћише нас звинувачувано, тому що ми проголошуЇмо благочинн≥сть ’ристову, що в≥рою в ’риста ми здобуваЇмо в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, а не [лицем≥рними ≥ чисельними] обр¤дами богослуж≥нь, вигаданих ѕапою.
  26. ≤ нав≥ть б≥льше, ’ристос, пророки ≥ јпостоли визначають ÷еркву зовс≥м по-≥ншому в≥д папського царства.
  27. ≤ ми так само не повинн≥ переносити на пап те, що належить правдив≥й ÷еркв≥, а саме те, що вони Ї стовпами правди, що вони не помил¤ютьс¤. Ѕо ск≥льки з них п≥клуютьс¤ про ™вангел≥Ї чи вважають, що воно варте читанн¤? Ѕагато нав≥ть в≥дверто насм≥хаютьс¤ над ус≥ма рел≥г≥¤ми або ж ¤кщо ¤к≥сь ≥ схвалюють, то т≥, що перебувають у гармон≥њ ≥з людським розумом, а решту вважають за байки ≥ под≥бн≥ трагед≥њ поет≥в.
  28. ќсь чому ми тримаЇмос¤ того, що, в≥дпов≥дно до ѕисанн¤, властиво, названа ÷ерква Ї громадою св¤тих [тих, що тут ≥ там по св≥т≥], ¤к≥ правдиво в≥рують у ™вангел≥Ї ’ристове ≥ мають —в¤того ƒуха. ≤ все-таки ми спов≥дуЇмо, що з ними у цьому житт≥ зм≥шалос¤ багато лицем≥р≥в ≥ нечестивих, ¤к≥ мають сп≥льноту зовн≥шн≥х знак≥в, ¤к≥ Ї членами ÷еркви, в≥дпов≥дно до цих зовн≥шн≥х знак≥в, ≥ в≥дпов≥дно несуть служ≥нн¤ у ÷еркв≥ [пропов≥дують, справл¤ють “ањнства ≥ нос¤ть титул ≥ назву христи¤н]. “ак само ≥ той факт, що “ањнства справл¤ютьс¤ нег≥дними, не применшуЇ њхню д≥Їв≥сть, тому що через покликанн¤ ÷еркви вони представл¤ють особу ’риста, а не представл¤ють самих себе, ¤к про це св≥дчить ’ристос (Ћуки 10:16): Ђ’то слухаЇ васћене слухаЇї [“ак нав≥ть ёда був посланий пропов≥дувати].  оли вони пропонують —лово Ѕоже, коли вони пропонують “ањнства, вони пропонують њх зам≥сть ≥ на м≥сц≥ ’риста. —лово ’ристове навчаЇ про це дл¤ того, щоб ми не ображалис¤ нег≥дн≥стю служител≥в.
  29. јле щодо ц≥Їњ справи, то про нењ з достатньою ч≥тк≥стю ми говорили у —пов≥данн≥,4 що ми засуджуЇмо донатист≥в ≥ в≥кл≥ф≥т≥в, котр≥ думали, що люди гр≥шили, коли отримували “ањнства в≥д нег≥дних у ÷еркв≥. ÷ього видаЇтьс¤ достатньо натепер дл¤ захисту того опису ÷еркви, ¤кий ми представили. ћи також не бачимо, ¤ким чином, коли ÷еркву належним чином названо Ђт≥лом ’ристовимї, можна њњ описати по≥ншому, ан≥ж це зробили ми. Ѕо очевидним Ї те, що нечестив≥ належать до царства ≥ т≥ла ди¤вола, ¤кий змушуЇ нечестивих д≥¤ти ≥ тримаЇ њх у своЇму полон≥. ÷е ¤сн≥ше в≥д ¤сного дн¤; однак ¤кщо противники продовжуватимуть чинити в≥дступництво, ми, поза сумн≥вом, дамо довшу в≥дпов≥дь.
  30. ѕротивники також засуджують частину сьомоњ статт≥, у ¤к≥й ми сказали, що Ђдл¤ Їдност≥ ÷еркви достатньо погодитис¤ щодо доктрини ™вангел≥¤ та в≥дправл¤нн¤ “ањнств; ≥ не Ї необх≥дним, щоб традиц≥њ, обр¤ди чи церемон≥њ, що запроваджен≥ людьми, повсюди одноман≥тно дотримувалис¤ї. “ут вони провод¤ть в≥дм≥нн≥сть м≥ж Ђвселенськимиїта Ђособливимиї обр¤дами ≥ схвалюють нашу статтю, ¤кщо њњ розум≥ти щодо особливих обр¤д≥в, вони не приймають њњ щодо вселенських обр¤д≥в.
  31. ћи не достатньо розум≥Їмо, що мають на уваз≥ противники. ћи говоримо про правдиву, тобто духовну Їдн≥сть [ми кажемо, що т≥ Ї Їдиною гармон≥йною ÷ерквою, хто в≥руЇ в одного ’риста, хто маЇ одне ™вангел≥Ї, одного ƒуха, одну в≥ру, т≥ само “ањнства, ≥, отже, ми говоримо про духовну Їдн≥сть], без ¤коњ в≥ра в серц≥ або праведн≥сть серц¤ перед Ѕогом не може ≥снувати. Ѕо ми кажемо, що под≥бн≥сть людських обр¤д≥в (чи то вселенських, чи то особливих) не Ї необх≥дною, тому що праведн≥сть в≥ри не Ї праведн≥стю, ¤ка прив¤зана до певних традиц≥й [зовн≥шн≥х церемон≥й людських припис≥в], ¤к праведн≥сть «акону була прив¤заною до ћойсеЇвих церемон≥й, тому що ц¤ праведн≥сть серц¤ Ї справою, ¤ка оживлюЇ серце. ƒо цього оживленн¤ людськ≥ традиц≥њ (чи то вони Ї вселенськими, чи особливими) н≥чого не додають, ¤к ≥ не Ї вони насл≥дком —в¤того ƒуха, такими, ¤к Ї цнота, терпл¤ч≥сть, страх Ѕожий, любов до ближнього ≥ д≥ла любов≥.
  32. “ож не через др≥б¤зков≥ причини ми представили цю статтю. Ѕо очевидним Ї те, що в ÷еркву вкралис¤ чимало нерозумних точок зору про традиц≥њ. ƒехто вважав, що людськ≥ традиц≥њ були необх≥дним служ≥нн¤м дл¤ того, щоб заслужити виправданн¤ [що без таких людських припис≥в христи¤нська в≥ра ≥ св¤т≥сть не принос¤ть перед Ѕогом жодноњ корист≥, ≥ що н≥хто не може бути христи¤нином, ¤кщо в≥н не дотримуЇтьс¤ таких традиц≥й, хоча й вони Ї н≥чим ≥ншим, ¤к зовн≥шн≥м правилом]. ≤ пот≥м вони обговорювали те, ¤к сталос¤, що Ѕогов≥ поклон¤лис¤ з такою р≥зноман≥тн≥стю, наче справд≥ ц≥ правила були д≥¤ми поклон≥нн¤ Ѕогов≥, а не радше зовн≥шн≥ми та пол≥тичними приписами, що не мають жодного в≥дношенн¤ до праведност≥ серц¤ чи поклон≥нн¤ Ѕогов≥, ¤к≥ р≥зн¤тьс¤, в≥дпов≥дно до обставин, з певних ≥мов≥рних причин≥нколи одним чином, а в ≥нш≥ часи≥ншим [¤к у св≥тських ур¤дах одна крањна маЇ звичањ, в≥дм≥нн≥ в≥д ≥ншоњ]. ѕод≥бним чином, де¤к≥ ÷еркви в≥длучили ≥нших людей через так≥ традиц≥њ, ¤кот: дотриманн¤ ¬еликодн¤, картини тощо.5 ¬≥дпов≥дно, нев≥гласи припускали, що в≥ра чи праведн≥сть серц¤ перед Ѕогом не може ≥снувати [≥ що н≥хто не може бути христи¤нином] без цих дотримань. Ѕо збереглос¤ багато глупих твор≥в сум≥ст≥в6 та ≥нших про цю справу.
  33. јле так само, ¤к неоднакова тривал≥сть дн¤ ≥ ноч≥ не завдають шкоди Їдност≥ ÷еркви, так само ми в≥руЇмо, що правдив≥й Їдност≥ ÷еркви не завдають шкоди неоднаков≥ обр¤ди, що запроваджен≥ людьми. ’оча й угодно нам, щоб заради спокою [Їдност≥ ≥ доброго пор¤дку] вселенськ≥ обр¤ди дотримувалис¤ точно так само, ¤к у церквах ми охоче дотримуЇмос¤ пор¤дку меси,7 √осподнього ƒн¤ та ≥нших б≥льших св¤т. ≤ з дуже великою вд¤чн≥стю ми приймаЇмо зручн≥ та давн≥ приписи, особливо через те, що в них Ї дисципл≥на, ¤ка корисна дл¤ осв≥ти та навчанн¤ людей ≥ тих, хто перебуваЇ у нев≥данн≥.
  34. јле нин≥ ми не обговорюЇмо питанн¤ про те, чи корисно дотримуватис¤ њх заради миру чи корист≥ т≥ла. “ут п≥дн¤то ≥нше питанн¤. Ѕо питанн¤ ставитьс¤ про те, чи дотриманн¤ людських традиц≥й Ї актами поклон≥нн¤, необх≥дними дл¤ праведност≥ перед Ѕогом. ќсь суть, ¤ку треба обговорити в ц≥й суперечц≥, а коли буде прийн¤то р≥шенн¤, то пот≥м можна судити, чи Ї дл¤ правдивоњ Їдност≥ ÷еркви необх≥дним, щоб людськ≥ традиц≥њ повсюди були под≥бними. Ѕо ¤кщо людськ≥ традиц≥њ не Ї д≥¤ми поклон≥нн¤, необх≥дними дл¤ праведност≥ перед Ѕогом, то зв≥дси випливаЇ, що нав≥ть так≥ можуть бути праведними та синами Ѕожими, у ¤ких немаЇ традиц≥й, ¤к≥ повсюди Ї прийн¤тими. “ак ¤к стиль н≥мецького од¤гу не Ї поклон≥нн¤м Ѕогов≥, що Ї необх≥дним дл¤ праведност≥ перед Ѕогом, то зв≥дси випливаЇ, що люди можуть бути праведними та синами Ѕожими, ≥ ÷ерквою ’ристовою, нав≥ть ¤кщо вони й використовують вбранн¤, ¤ке не Ї н≥мецьким, але французьким.
  35. ѕавло ч≥тко навчаЇ цьому  олос¤н (2:16, 17): Ђ“ож, хай н≥хто вас не судить за њжу, чи за питво, чи за чергове св¤то, чи за новом≥с¤чч¤, чи за суботи, бо цет≥нь майбутнього, а т≥ло ’ристовеї. ѕод≥бним чином (в. 20 ≥ дал≥): Ђќтож, ¤к ви вмерли з ’ристом дл¤ стих≥й св≥ту, то чого ви, немов т≥, хто в св≥т≥ живе, пристаЇте на постанови: не дотикайс¤, ан≥ њж, ан≥ рухай, бо то все знищитьс¤, ¤к уживати його, за приказами та наукою людською. ¬оно ж маЇ вид мудрости в самов≥льн≥й служб≥ й покор≥ та в знесилюванн≥ т≥лаї.
  36. Ѕо значенн¤ таке: через те, що праведн≥сть серц¤ Ї духовною справою, оживленн¤м сердець, то очевидно, що людськ≥ традиц≥њ не оживлюють сердець ≥ не Ї впливами —в¤того ƒуха, ¤к-от: любов до свого ближнього, цнота тощо≥ не Ї вони ≥нструментами, через ¤к≥ Ѕог приводить серц¤ до в≥ри, ¤к це в≥н робить через божественно дан≥ —лово ≥ “ањнства; але людськ≥ традиц≥њ Ї звича¤ми щодо справ, ¤к≥ жодним чином не стосуютьс¤ серц¤, ¤к≥ гинуть по використанн≥, то ми не повинн≥ в≥рити, що вони Ї необх≥дними дл¤ праведност≥ перед Ѕогом. Ѕо про це саме в≥н каже в –им. 14:17: Ђ÷арство Ѕоже не пожива й питво, але праведн≥сть, ≥ мир, ≥ рад≥сть у ƒус≥ —в¤т≥мї.
  37. јле немаЇ потреби наводити багато св≥дчень через те, що вони Ї очевидними всюди у ѕисанн≥, а в нашому —пов≥данн≥ ми привели дуже багато з них разом у найостанн≥ших статт¤х.8 ј суть того, що треба вир≥шити у ц≥й суперечц≥, маЇ бути повтореною потому, а саме: чи людськ≥ традиц≥њ Ї д≥¤ми поклон≥нн¤, необх≥дними дл¤ праведност≥ перед Ѕогом? “ам ми обговоримо цю справу детальн≥ше.
  38. ѕротивники кажуть, що вселенських обр¤д≥в треба дотримуватис¤, бо вони, певно, передан≥ јпостолами. як≥ вони рел≥г≥йн≥! ¬они бажають, щоб збереглис¤ обр¤ди, виведен≥ в≥д јпостол≥в, та не бажають, щоб збереглас¤ доктрина јпостол≥в.
  39. ¬они мус¤ть судити про ц≥ обр¤ди так само, ¤к ≥ јпостоли сам≥ суд¤ть у своњх писанн¤х. Ѕо јпостоли не хот≥ли, щоб ми в≥рили, що ми виправдан≥ через так≥ обр¤ди, що так≥ обр¤ди Ї необх≥дними дл¤ праведност≥ перед Ѕогом. јпостоли не бажали нав¤зувати такий т¤гар на сумл≥нн¤, вони не бажали пом≥щати праведн≥сть ≥ гр≥х у дотриманн¤ дн≥в, њж≥ ≥ тому под≥бного.
  40. “ак, ѕавло називаЇ так≥ точки зору доктринами ди¤вол≥в (1 “им. 4:1). ќтже, волю та пораду јпостол≥в треба виводити ≥з њхн≥х писань, недостатньо просто згадувати њхн≥й приклад. ¬они дотримувалис¤ певних дн≥в не тому, що це дотримуванн¤ було необх≥дним дл¤ виправданн¤, але дл¤ того, щоб люди могли знати, в котр≥й пор≥ њм збиратис¤. ¬они дотримувалис¤ також певних ≥нших обр¤д≥в ≥ пор¤дку читань з ѕисанн¤, коли лишень вони збиралис¤. Ћюди також зберегли з≥ звичањв отц≥в [з≥ своњх Їврейських св¤т ≥ церемон≥й], ¤к це заведено, певн≥ реч≥, ¤к≥, дещо зм≥нивши, јпостоли пристосували до ≥стор≥њ ™вангел≥¤, ¤к-от: ѕасха, ѕ¤тидес¤тниц¤ щоби не лише навчанн¤м, але й через ц≥ приклади вони змогли би передати нащадкам пам¤ть про найважлив≥ш≥ предмети.
  41. јле ¤кщо все це передавалос¤ ¤к необх≥дне дл¤ виправданн¤, тод≥ чому Їпископи позм≥нювали багато чого в цих самих справах? јле ¤кщо то були справи божественного права, то незаконно було зм≥нювати њх людською владою.
  42. ѕеред Ќ≥кейським —обором дехто дотримувавс¤ ¬еликодн¤ одного дн¤, а хтось≥ншого. ∆оден з цих недол≥к≥в н≥¤ким чином не завдавав шкоди в≥р≥. ѕот≥м був схвалений план, в≥дпов≥дно до ¤кого наша ѕасха [¬еликдень] не випадала на той самий час, що ≥ юдейська. јле јпостоли запов≥ли ÷ерквам дотримуватис¤ ѕасхи ≥з братами, що навернулис¤ з юдейства. ќтже, п≥сл¤ Ќ≥кейського —обору певн≥ народи наполегливо дотримувалис¤ звичаю дотримуванн¤ юдейського часу. јле јпостоли ц≥Їю постановою не бажали нав¤зувати необх≥дн≥сть на церкви, ¤к про це св≥дчать слова постанови. Ѕо вона пропонуЇ, щоб н≥хто не турбувавс¤, нав≥ть ¤кщо ≥ њхн≥ брати у дотриманн≥ ¬еликодн¤ не вираховуватимуть в≥рно часу. «береглис¤ слова постанови у ≈п≥фан≥¤: ЂЌе обчисл¤йте, а св¤ткуйте, коли лишень це робл¤ть ваш≥ братт¤ з обр≥занн¤; св¤ткуйте њњ водночас ≥з ними, ≥ нав≥ть ¤кщо вони помил¤ютьс¤, то хай це вас не непокоњтьї. ≈п≥фан≥й пише, що цеслова јпостол≥в, ¤к≥ представлен≥ у постанов≥ про ¬еликдень, у ¤к≥й уважний читач може побачити, що јпостоли бажали визволити людей в≥д нерозумноњ точки зору про визначений час, коли вони заборон¤ють њм непокоњтис¤, нав≥ть ¤кщо в час обчисленн¤ допущено помилку.
  43. ≤ нав≥ть б≥льше, дехто9 на —ход≥, що були назван≥ за ≥менем автора догми ауд≥анами, за¤вл¤ли, що через цю постанову јпостол≥в треба ѕасху дотримуватис¤ одночасно з юде¤ми. ≈п≥фан≥й, спростовуючи њх, хвалить постанову ≥ каже, що в н≥й немаЇ н≥чого такого, що в≥дхил¤Їтьс¤ в≥д в≥ри чи правила ÷еркви, ≥ звинувачуЇ ауд≥ан, тому що вони не розум≥ють правильно вислову, ≥ витлумачуЇ його таким чином, ¤ким витлумачуЇмо ≥ ми, що јпостоли не вважали, що в≥н стосуЇтьс¤ часу, коли саме треба дотримуватис¤ ѕасхи, але через те, що головн≥ брати, ¤к≥ навернулис¤, були з юдењв, дотримувалис¤ свого звичаю, ≥ заради гармон≥њ бажав, щоб решта повторювали њхн≥й приклад.
  44. ≤ јпостоли мудро застер≥гали читача ан≥ в≥дсувати свободи ™вангел≥¤, ан≥ нав¤зувати необх≥дн≥сть на сумл≥нн¤, тому що вони додають, що не треба турбуватис¤, нав≥ть ¤кщо в обчисленн¤х може бути допущена помилка.
  45. Ѕагато чого у ц≥й справ≥ можна вивести з ≥стор≥й, у ¤ких ви¤вл¤Їтьс¤, що брак одноман≥тност≥ у людських дотриманн¤х не завдаЇ шкоди Їдност≥ в≥ри [н≥кого не в≥дд≥л¤Ї в≥д ¬селенськоњ ’ристи¤нськоњ ÷еркви]. ’оча ¤ка потреба усе це обговорювати? ѕротивники взагал≥ не розум≥ють того, чим Ї праведн≥сть в≥ри, чим Ї ÷арство ’ристове, коли вони вважають, що потр≥бна одноман≥тн≥сть дотриманн¤ у њж≥, дн¤х, од¤гов≥ ≥ тому под≥бному, до чого немаЇ запов≥д≥ Ѕожоњ.
  46. јле подив≥тьс¤ на рел≥г≥йних муж≥в, наших противник≥в. «адл¤ Їдност≥ ÷еркви вони вимагають одноман≥тност≥ людських дотримань, хоча й сам≥ позм≥нювали приписи ’ристов≥ у використанн≥ ¬ечер≥, що, звичайно, було вселенським приписом до цього. јле ¤кщо вселенськ≥ приписи Ї такими необх≥дними, тод≥ чому вони сам≥ зм≥нюють постанову ’ристовоњ ¬ечер≥, ¤ка не Ї людською, а Ѕожою? “а про всю цю суперечку ми поговоримо ≥ншого разу ≥ нижче.  

1 ƒекрети √рат≥ана, частина II, Cons. 33, ques. 3, dist. 1, c. 70.
2 –им. 2:28 ≥ дал≥; √ал. 6:15.
3  ол. 2:17; ™вр. 8:5.
4 ј¬ viii:3.
5 ¬≥дпов≥дно до ™всев≥¤ (÷ерковна ≥стор≥¤, в. 23-25): Ђ¬≥ктор, ™пископ римський (прибл. 196 р. по –. ’.), в≥длучив ÷еркви ћалоњ јз≥њ через в≥дм≥нност≥ у св¤ткуванн≥ ¬еликодн¤. ” восьмому ≥ дев¤тому стол≥тт¤х були проголошен≥ анафеми у грецьких, римських ≥ франкських церквах про образиї.
6 “≥, що писали п≥дсумки або канон≥чних закон≥в, або етики, особливо схоласти тринадц¤того стол≥тт¤.
7 ѕор¤док читань з Ѕ≥бл≥њ у мес≥, ј¬, xxvi. 40.
8 ј¬, xxvi. 22-29; xxviii. 44-48.
9 Ќ≥м. пропускаЇ параграфи 43 ≥ 44.
 

<назад дал≥ >


Сайт создан в системе uCoz