Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Апологія Ауґзбурзького віросповідання

Розділ ІІІ
Любов і виконання Закону

[A. Про необхідність нового послуху і про його взаємини зі вірою]

  1. Тут противники проти нас висувають: «Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді» (Мт. 19:17), і, подібним чином: «виконавці Закону виправдані будуть» (Рим. 2:13), і багато інших подібних речей про Закон і діла. Перед тим як ми дамо на це відповідь, ми мусимо перше проголосити те, що ми віримо про любов і виконання Закону.
  2. У пророка написано (Єр. 31:33): «Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу». А в Рим. 3:31 Павло каже: «Тож чи не нищимо ми Закона вірою? Зовсім ні,але зміцнюємо Закона». І Христос каже (Мт. 19:17): «Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді». Подібним чином (1 Кор. 13:3): «... коли я любови не маю,то пожитку не матиму жадного!»
  3. Ці та подібні речення свідчать, що Закон має в нас початися і дотримуватися нами все більше та більше. І навіть більше, ми говоримо не про церемонії, а про той Закон, який дає заповідь про рухи серця, а саме про Декалог.
  4. Тому що дійсно віра приносить Святого Духа, і виробляє у серцях нове життя, треба, щоб вона виробляла духовні пориви у серцях. А чим є такі пориви показує пророк (Єр. 31:33), коли він каже: «Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу». Отже, коли ми виправдані вірою і відроджені, ми починаємо боятися і любити Бога, молитися до Нього, очікувати від Нього помочі, дякувати Йому і славити Його, і слухатися Його в нещастях. Ми починаємо також любити наших ближніх, тому що наші серця мають духовні пориви [є тепер всередині нас через Духа Христового нове серце, розум і дух].
  5. Цього не може статися доти, допоки ми, не виправдані вірою і не відроджені, перше не одержуємо Святого Духа, тому що Закону не можна дотриматися без [знання] Христа, і, подібним чином, Закону не можна дотриматися без Святого Духа.
  6. Але Святий Дух одержується вірою, відповідно до проголошення Павла (Гал. 3:14): «Щоб обітницю Духа прийняти нам вірою».
  7. Тоді також, як може людське серце любити Бога, коли воно знає, що Він надзвичайно розгніваний і пригнічує нас тимчасовими та постійними бідами? А Закон нас завжди звинувачує, завжди виявляє, що Богрозгніваний. [Отже, те, що схоластики кажуть про любов Божу, є маренням].
  8. Бога ми не любимо доти, допоки не пізнаємо милосердя вірою. Таким чином, Він стає нарешті Тим, Кого можна полюбити.
  9. Отже, хоча світські діла, тобто зовнішні діла Закону, можуть чинитися певною мірою без Христа і без Святого Духа, однак з того, що ми вже сказали, випливає, що те, котре належить, зокрема, до божественного Закону, тобто любов серця до Бога, яка є заповіданою у Першій Скрижалі, не може чинитися без Святого Духа.
  10. Але наші противники є гарними богословами; вони зважають на Другу Скрижаль і політичні діла; про Першу Скрижаль вони не піклуються зовсім, так, наче вона нічого й не означає; або, звичайно, вони вимагають тільки зовнішнього дотримання. Жодним чином вони не зважають на Закон, який є вічним і поставленим понад здоровий глузд та інтелект усіх створінь (5 М. 6:5): «Люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм».
  11. Але ж Христос був виданий з тією ціллю, щоб заради Нього нас було обдаровано відпущенням гріхів, і щоб Святий Дух приніс у нас нове і вічне життя та вічну праведність [щоб виявити Христа в наших серцях, як написано в Івана 16:15: «Він візьме з Мого та й вам сповістить». Подібним способом, Він чинить інші дари: любов, подяку, милосердя, терпіння тощо]. Таким чином, Закону неможливо дотриматися, допоки не буде одержано вірою Святого Духа. Відповідно, Павло каже, що Закон виконується вірою, а не порожніє, тому що Закон врешті може бути виконаним тоді, коли дається Святий Дух.
  12. І Павло навчає (2 Кор. 3:15 і далі), що покривало, яке покривало лице Мойсея, не може бути знятим, окрім як вірою в Христа, якою одержується Святий Дух. Бо він говорить таким чином: «Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало, коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається. Господь жето Дух, а де Дух Господній,там воля».
  13. Павло розуміє під покривалом людські думки про Закон, Декалог і церемонії, а саме те, що лицеміри вірять, що зовнішні та світські діла виконують Закон Божий, і що пожертви та обряди виправдовують перед Богом ex opere operato.
  14. Але потім з нас знімається покривало, тобто ми звільнені від цієї помилки, коли Бог виявляє нашим серцям нашу нечистість і гидоту гріха. Тоді вперше ми бачимо, що ми далекі від виконання Закону. Тоді ми дізнаємося про те, як плоть у безпечності та байдужості не боїться Бога і не є повністю упевненою, що Бог на нас зважає, але уявляє собі, що люди народжуються та помирають випадково. Тоді ми довідуємося, що не віримо в те, що Бог прощає нас і чує. Але почувши Євангеліє і відпущення гріхів, ми втішені вірою і одержуємо Святого Духа, так що тепер ми можемо думати вірно про Бога, боятися Його, вірити в Нього і т. д. З цих фактів очевидним є те, що Закону неможливо дотриматися без Христа і Святого Духа.
  15. Отже, ми сповідуємо, що треба, щоб Закон був у нас початим, і щоб він тривав постійно, все більше і більше. І водночас ми осягаємо і духовні пориви, і зовнішні добрі діла [добре серце всередині і діла назовні]. Отже, противники неправдиво нас звинувачують, що наші богослови не навчають про добрі діла, хоча вони не тільки їх вимагають, а й показують, як їх можна робити.
  16. Результат переконує лицемірів, які своєю силою насмілюються виконати Закон, що вони не можуть виконати того, що пробують.
  17. Бо людська природа є надто слабкою, щоб могти своєю силою опиратися дияволові, який утримує заручниками всіх, що не були звільнені через віру.
  18. Проти диявола є потреба в силі Христовій, а саме в тому, щоб через те, що ми знаємо, що заради Христа нас почуто, що у нас є обітниця, ми могли молитися про провадження і захист Святого Духа, щоб ми не були обманутими чи щоб ми не помилилися, ані щоб ми не спонукалися вчинити щось всупереч Божій волі. Так само, як Пс. 68:19 навчає: «Ти піднявся був на висоту, полонених набрав, узяв дари ради людини». Бо Христос переміг диявола і дав нам обіцянку та Святого Духа для того, щоб з Божою допомогою нас не було переможено. І в 1 Івана 3:8: «Тому-то зявився Син Божий, щоб знищити справи диявола».
  19. Знову ж таки, ми навчаємо не тільки про те, як можна виконати Закон, але також про те, як Бог є задоволеним, навіть коли нічого не робиться, а саме, що не ми виконуємо Закон, але через те, що ми є у Христі, як ми про це розкажемо дещо пізніше. Отже, очевидним є те, що ми вимагаємо добрі діла.
  20. Так, ми також додаємо, що неможливо для любові до Бога, навіть якщо вона маленька, відділятися від віри; бо через Христа ми приходимо до Отця і, одержавши відпущення гріхів, ми тепер дійсно впевнені, що в нас є Бог, тобто, що Бог піклується про нас; ми кличемо до Нього, дякуємо Йому, любимо Його, як Іван навчає у своєму Першому посланні (4:19): «Ми любимо Його,каже він.Бо Він перше нас полюбив»,тобто, що Він дав Свого Сина за нас і простив нам наші гріхи. Таким способом він зазначає, що віра передує, а любов слідує.
  21. Подібним чином, віра, про яку ми говоримо, існує в покаянні, тобто вона зачинається у жахах сумління, яке відчуває гнів Божий проти наших гріхів і шукає відпущення гріхів і звільнення від них. І в таких жахах та інших нещастях ця віра повинна зростати та зміцнюватися.
  22. Тому вона не може існувати у тих, що живуть за плоттю, які насолоджуються своїми пожаданнями і слухаються їх. Відповідно, Павло каже (Рим. 8:1): «Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом». Також (вірші 12, 13): «Тому-то, браття, ми не боржники тіла, щоб жити за тілом; бо коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити».
  23. Таким чином, віра, яка одержує відпущення гріхів у серці, що нажахане і втікає від гріха, не залишається у тих, що слухаються своїх бажань, не співіснує зі смертним гріхом.
  24. Із цих наслідків віри наші противники вибирають один, а самелюбов, і навчають, що любов виправдовує. Таким чином, цілком очевидним є те, що вони навчають тільки Законові. Вони не навчають, що відпущення гріхів через віру одержується перше. Вони не навчають про Христа, як про Посередника, що заради Христа у нас є благодатний Бог, але що це все через нашу любов. І водночас вони не кажуть про те, якою є природа цієї любові, та вони й не можуть про це сказати.
  25. Вони проголошують, що виконують Закон, хоча ця слава належить властиво Христові; і вони виставляють проти суду Божого впевненість у своїх власних ділах, бо вони кажуть, що заслуговують de condigno (відповідно до праведності) благодать і вічне життя. Ця впевненість є абсолютно непобожною і марнославною. Бо в цьому житті ми не можемо виконати Закону, адже тілесна природа не припиняє приносити злі настрої [лихі наміри та бажання], навіть коли Дух, що в нас, їм чинить опір.
  26. Але дехто може спитатися: «Через те, що ми всі сповідуємо, що любов є ділом Святого Духа, і через те, що вона є праведністю, бо вона є виконанням Закону, тоді чому нам не навчати, що вона виправдовує?» На це ми мусимо відказати: «По-перше, певним є те, що ми одержуємо відпущення гріхів не через нашу любов, ані заради нашої любові, але заради Христа, лише вірою».
  27. Лише та віра, яка дивиться на обітницю і знає, що треба з певністю вважати, що Бог прощає через те, що Христос не помер даремно і т. д., лише вона долає жахи гріха та смерті.
  28. Якщо хтось вагається, що його гріхи йому відпущено, той зневажає Христа через те, що він думає, що його гріх більший чи важливіший за смерть і обітницю Христову, хоча Павло каже (Рим. 5:20): «Де збільшився гріх, там зарясніла благодать»,тобто, що милосердя є вичерпнішим [могутнішим, багатшим і сильнішим] від гріха.
  29. Якщо хтось думає, що він здобуває відпущення гріхів через те, що він любить, тоді він зневажає Христа і виявить на Божому суді, що його впевненість у своїй власній праведності є порожньою і даремною. Отже, треба, щоб лише віра примирювала та виправдовувала.
  30. І як ми не одержуємо відпущення гріхів через інші чесноти Закону, ані через терпіння, доброчесність, послух до урядовців і т. д., і все-таки треба, щоб вони слідували, так само ми не одержуємо відпущення гріхів через любов до Бога, хоча треба, щоб вона слідувала.
  31. Але також добре відомим є мовний засіб синекдоха, коли одним і тим само словом ми висловлюємо причину і наслідок. Так, в Луки 7:47 Христос каже: «Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила». Бо Христос тлумачить це саме місце, коли додає: «Твоя віра спасла тебе». Христос, отже, не мав на увазі, що жінка тим ділом любові заслужила відпущення гріхів. Бо Він чітко каже про причину: «Твоя віра спасла тебе».
  32. Проте віра є тим, що задарма сприймає Боже милосердя через Боже Слово [яка покладається на Боже милосердя і Слово, а не на своє власне діло]. Якщо хтось заперечує, що це є віра [якщо хтось уявляє, що він може покладатися водночас на Бога і на своє власне діло], то він взагалі не розуміє, що таке віра. [Нім. версія додає: «Бо нажахане сумління не задовольняється своїми ділами, але мусить благати про милосердя, і втішається, і підбадьорюється лише Божим Словом].
  33. А сама оповідь показує в цьому місці, що є тим, що Він називає любовю. Жінка прийшла з такою думкою про Христа, що в Ньому треба шукати прощення гріхів. Це поклоніння є найвищим поклонінням Христові. Нічого більшого не могла вона приписати Христові. Шукати в Нього відпущення гріхів було правдивим визнанням Месії. Тож так думати про Христа, так поклонятися Йому, так Його прийматиє вірувати правдиво. І навіть більше від того, Христос вживає слово «любов» не відносно жінки, але проти фарисея, тому що Він протиставить ціле поклоніння фарисея цілому поклонінню жінки. Він докорив фарисеєві, тому що той не визнав, що ВінМесія, хоча і виявляє Йому зовнішню пошану, як гостеві та великому і святому чоловікові. Він вказує на жінку і хвалить її поклоніння, миропомазання, сльози тощо, все це було ознаками віри і сповіданням, а саме те, що в Христа вона шукала відпущення гріхів. Це, дійсно, величний приклад, який не без причини змусив Христа докорити фарисеєві, що був мудрим і шанованим чоловіком, але невіруючим. Він звинувачує його у непобожності і докоряє йому на прикладі жінки, виявляючи таким чином, що ганебним є для нього, доктора закону, не вірити, не визнавати Месії, не шукати в Нього відпущення гріхів і спасіння в той час, коли ця неосвічена жінка вірує в Бога.
  34. Таким чином, Він славить ціле поклоніння, як це часто буває в Писанні, що одним словом ми осягаємо багатьох речей, нижче ми будемо більше говорити про подібні місця, такі, як Луки 11:41: «Тож милостиню подавайте з унутрішнього,і ось все буде вам чисте». Він вимагає тут не тільки милостині, але також праведності віри. Так, Він тут каже: «Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила»,тобто через те, що вона правдиво поклонилася Мені з вірою і вправами та ознаками віри. Він охоплює все поклоніння цілком. Водночас Він навчає того, що відпущення гріхів належно одержується вірою, хоча любов, сповідання та інші добрі плоди повинні слідувати. Відповідно, цим Він не має на увазі того, що ці плоди є ціною чи умилостивленням, через які дається нам відпущення гріхів, що примирює нас із Богом.
  35. Ми диспутуємо про важливий предметпро честь Христову і про те, де доброму розумові можна шукати певної і надійної втіхи, чи її розміщати у впевненості в Христа,чи в наших ділах.
  36. Але якщо її поміщати у наші діла, то честь Посередника та Умилостивителя буде від Христа відібраною. І все-таки на Божому суді ми виявимо, що така впевненість є даремною, і що від неї сумління мчаться до відчаю. Але якщо відпущення гріхів і примирення не відбуваються задарма, заради Христа, а заради нашої любові, то ні в кого не буде відпущення гріхів, допоки вони не виконають цілого Закону, бо Закон не виправдовує, коли може нас звинуватити.
  37. Отже, очевидним є те, що оскільки виправдання є примирення заради Христа, то ми виправдані вірою, бо дуже певним є те, що лише вірою одержується відпущення гріхів.
  38. Отже, тепер даймо відповідь на заперечення, яке ми вище зазначили.1 Противники праві, думаючи, що любов є виконанням Закону, а послух Законові є, звичайно, праведністю. [Нім. версія додає: «Тому правдою буде те, що любов виправдовує нас, якщо ми виконуємо Закон. Але хто по правді може сказати чи похвалитися, що він виконав Закон і любить Бога, як це заповідає Закон? Ми вище показали, що Бог дав обітницю благодаті, тому що ми не можемо дотримуватися Закону. Тому Павло всюди каже, що ми не можемо Законом бути виправданими перед Богом]. Але вони роблять помилку у тому, що думають, що виправдовуються Законом. Однак через те, що ми не виправдовуємося Законом, але одержуємо відпущення гріхів і примирення вірою заради Христа, а не заради любові чи виконання Закону, то звідси обовязково випливає те, що ми виправдовуємося вірою в Христа.
  39. По-друге, це виконання Закону чи послух Законові є по правді праведністю, коли воно завершене; але в нас воно є малим і нечистим. Відповідно, воно не є угодним заради самого себе і не приймається заради себе самого.
  40. Але хоч з цього всього, що було сказано вище, очевидним є те, що виправдання позначає не лише початок відновлення, але й також примирення, яким ми потому приймаємося, все одно зараз можна бачити набагато чіткіше, що початкове виконання Закону не виправдовує, бо приймається тільки через віру.2 Так само ми не повинні вірити, що ми пораховані праведними перед Богом своєю власною досконалістю та виконанням Закону, але радше заради Христа.
  41. Перше [по-третє], через те, що Христос не припиняє бути Посередником після того, як нас відновлено. Ті помиляються, які уявляють, що Він заслужив тільки першу благодать, і що потому ми угодні Богові і заслуговуємо вічне життя своїм особистим виконанням Закону.
  42. Христос залишається Посередником, і ми повинні завжди бути впевненими, що заради Нього ми маємо примиреного Бога, навіть коли ми є негідними. Як чітко навчає Павло, коли він каже3 (1 Кор. 4:4): «Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдуюсь»,але він знає, що вірою його пораховано праведним заради Христа, відповідно до цього місця: «Блаженний, кому подарований злочин, кому гріх закрито» (Пс. 32:1; Рим. 4:7). Але це відпущення завжди одержується вірою. Подібним чином приписування праведності Євангелія є від обітниці, отже, воно завжди одержується вірою і завжди мусить вважатися за певне, що вірою ми є заради Христа пораховані праведними.
  43. Якщо відроджені повинні потім думати, що вони будуть прийняті за рахунок виконання Закону, то коли би сумління людське було впевненим, що воно угодило Богові через те, що ми ніколи не сповняємо Закону?
  44. Відповідно, ми повинні завжди звертатися до обітниці; цим наша неміч мусить зміцнюватися, і ми мусимо вважати за певне, що нас пораховано праведними заради Христа, «Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас» (Рим. 8:34). Якщо хтось думає, що він праведний і прийнятий за рахунок свого виконання Закону, а не за рахунок Христової обітниці, той зневажає цього Первосвященика. Не можна також зрозуміти, як людина може стати праведною перед Богом, якщо Христос виключений як Заступник і Посередник.
  45. Знову [по-четверте], яка є потреба у довгій дискусії?4 Все Писання, вся Церква вигукує, що Закон неможливо сповнити. Отже, це початкове виконання Закону не є угодним саме по собі, але за рахунок віри у Христа. Інакше Закон нас завжди звинувачує.
  46. Бо хто любить або боїться Бога достатньо? Хто з достатнім терпінням зносить нещастя, послані нам Богом? Хто не сумнівається часто в тому, що людські справи керуються Божою радою та провидінням? Хто не піддає часто сумніву те, чи Бог чує його? Хто не гнівається часто через те, що лихі люди насолоджуються кращою долею від побожних, тому що побожні утискуються лихими?5 Хто задоволений своїм покликанням? Хто любить свого ближнього, як самого себе? Хто не спокушуваний пожаданням?
  47. Відповідно, Павло каже (Рим. 7:19): «Не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню». Подібно (в. 25): «Я сам служу розумом Законові Божому, але тіломзакону гріховному...» Тут він відкрито проголошує, що він служить законові гріха. І Давид каже (Пс. 143:2): «На суд не вступай із рабом Своїм,бо жоден живий перед обличчям Твоїм справедливим не буде!» Навіть цей слуга Божий молиться про відведення суду. Подібно (Пс. 32:2): «Блаженна людина, що Господь їй гріха не залічить». Отже, в цій нашій немочі завжди присутній гріх, який міг би бути нам поставлений в провину, і про який він каже трохи далі (в. 6): «Тому кожен побожний відповідного часу молитися буде до Тебе». Тут він показує, що навіть святі повинні прагнути відпущення гріхів.
  48. Більше ніж просто сліпими є ті, що не збагнуть, що злі бажання у тілі є гріхами, про які Павло (Гал. 5:17) каже: «Тіло бажає противного духові, а дух противного тілу».
  49. Тіло не довіряє Богові, воно довіряє теперішнім речам, шукає людської допомоги у бідах, навіть якщо це протирічить волі Божій, втікає від нещасть, які повинне носити через Божі заповіді, сумнівається у Божому милосерді тощо. Святий Дух у наших серцях змагається з такими нахилами для того, щоб їх придушити та умертвити і виробити нові духовні рухи.
  50. Проте щодо цієї теми ми нижче зберемо більше свідчень, хоча вони повсюди є очевидними не тільки в Писаннях, але й у святих отців.
  51. Таки добре каже Августин: «Всі заповіді Божі виконані, коли щось невиконане прощається». Отже, він вимагає віри навіть у добрих ділах для того, щоб ми могли вірувати, що заради Христа ми догоджаємо Богові, і що навіть діла самі по собі не гідні догодити.
  52. А Єроним каже проти пелагіан: «Тож ми тоді праведні, коли сповідуємо, що ми є грішниками, і що наша праведність не полягає у наших особистих заслугах, а в Божому милосерді».
  53. Тому в цьому початковому виконанні Закону повинна бути присутня віра, яка є певною, що заради Христа у нас є примирений Бог. Бо милосердя не можна зрозуміти, окрім як вірою, як про це повторювалося вище.6
  54. Тому коли Павло каже (Рим. 3:21): «Ми встановлюємо Закон через віру»,7 то цим ми повинні розуміти не тільки те, що ці відроджені вірою одержують Святого Духа і мають рухи, які узгоджуються із Божим Законом, але набагато важливішим є те, що ми також додамо те, що ми повинні усвідомлювати, що ми надто далеко від досконалості Закону.
  55. Отже, ми не можемо приходити до висновку, що нас пораховано праведними перед Богом через наше виконання Закону, але для того, щоб наше сумління було спокійним, виправдання треба шукати десь інде. Бо ми не є праведними перед Богом, допоки втікаємо від Божого суду і допоки ми розгнівані на Бога.
  56. Отже, ми повинні зробити висновок, що, будучи примирені вірою, нас пораховано праведними заради Христа, не заради Закону чи заради наших діл, але що це початкове виконання Закону догоджає через віру, і що через віру немає звинувачення у недосконалості виконання Закону, навіть якщо вигляд нашої нечистості нас жахає. Тож якщо виправдання треба шукати десь інде, то, отже, наші любов і діла не можуть виправдовувати.
  57. Далеко понад нашою чистотою і навіть понад самим Законом повинна ставитися смерть і відкуплення Христові, що представлені нам, щоб ми могли бути певними, що через це відкуплення, а не через наше виконання Закону, у нас є благодатний Бог.
  58. Павло навчає цьому в Гал. 3:13, коли він каже: «Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас»,тобто, що Закон засуджує всіх людей, але Христос через те, що без гріха Він поніс покарання гріха і став жертвою за нас, видалив те право Закону звинувачувати та засуджувати тих, що вірують в Нього через те, що Він Сам є викупною жертвою за них, заради Якого нас тепер пораховано праведними. Але через те, що їх пораховано праведними, Закон не може їх звинувачувати чи засуджувати, навіть якщо вони дійсно не виконали Закону. З таким само наміром він пише до Колосян (2:10): «Ви маєте в Нім повноту»,наче він збирається сказати: «Хоча ви ще далеко від досконалості Закону, та залишки гріхів не засуджують вас, тому що заради Христа ми маємо певне та надійне примирення, якщо ви віруєте, навіть хоча гріх є невідємною частиною нашої плоті».
  59. Треба завжди перед очима мати обітницю, що Бог через Свою обітницю бажає заради Христа, а не через Закон чи наші діла, бути до нас благодатним і виправдовувати. У цій обітниці соромязливі сумління повинні шукати примирення та виправдання; цією обітницею вони повинні живитися і бути впевненими, що заради Христа, через Його обітницю, у них є благодатний Бог. Таким чином, діла ніколи не можуть учинити сумління умиротвореним, але це може вчинити тільки обітниця.
  60. Отже, якщо виправдання і миру сумління треба шукати десь інде, а не в любові і ділах, то любов і діла не виправдовують, хоча вони є чеснотами і стосуються праведності Закону настільки, наскільки вони є виконанням Закону. Настільки ж цей послух Законові виправдовує праведністю Закону. Проте ця недосконала праведність Закону не приймається Богом, хіба що за рахунок віри. Відповідно, вона не виправдовує, тобто вона ані виправдовує, ані відновлює, ані сама по собі не чинить нас прийнятними перед Богом.8
  61. З цього є очевидним,9 що «ми виправдані перед Богом лише вірою», тому що те, що лише вірою ми одержуємо відпущення гріхів і примирення чи виправдання, є справою, обіцяною заради Христа, а не заради Закону. Отже, воно одержується лише вірою, хоча коли дається Святий Дух, слідує виконання Закону.  

1 Var. додає: «Чому любов не виправдовує».
2 У Variata Меланхтон вставив таке: «Тільки те виправдовує перед Богом, що чинить сумління умиротвореним. Бо як довго сумління втікає від Бога і на Бога гнівається, ми не є праведними та оживленими. Навіть більше, лише віра чинить сумління умиротвореними, відповідно до Рим. 5:1: «Виправдавшись вірою, майте мир». Подібним чином: «Праведний житиме вірою» (Євр. 2:4; Рим. 1:17), тобто вірою він долає жахи смерті, вірою він підбадьорюється і одержує радість і життя. І віра здійснює це не через те, що вона є ділом, гідним самим по собі, але тільки через те, що вона приймає пропоновану обітницю, вважаючи себе нічим гідним. Отже, лише віра виправдовує, а добрі діла угодні через віру. Що можуть противники сказати проти таких думок? Що можуть вони вигадати проти очевидної правди? Бо мала передумова є найпевнішою, а саме, що наші діла не можуть вчинити сумління умиротвореними, коли Бог нас судить і звинувачує, і виявляє нам нашу нечистість. Писання також часто це навіює. У Пс. 143:2: «І на суд не вступай із рабом Своїм, бо жоден живий перед обличчям Твоїм справедливим не буде!» Це просто заперечує всім, навіть святим і слугам Божим, славу праведності, якби Бог не пробачав, а судив би і звинувачував їхні серця. Бо коли він ще десь хвалиться про свою праведність, то він говорить про свою справу проти переслідувачів Божого Слова, а не про свою особисту чистоту і просить, щоб були захищені справа і слава Божі, як у Пс. 7:9: «Суди ж мене, Господи, за моєю правотою». Знову Пс. 129 (130:3) навчає, що ніхто не в змозі винести Божого суду, якщо Він зважатиме на наші гріхи: «Якщо, Господи, будеш зважати на беззаконня, хто встоїть, Владико?» І Йова 9 (:15 [28]): «Боюся всіх діл моїх» [Біблія в перекладі Івана Огієнка: «Боюся всіх смутків своїх».Перекладач]. Подібним чином 9:30-31: «Коли б я умився сніговою водою, і почистив би лугом долоні свої, то й тоді Ти до гробу опустиш мене, і учинить бридким мене одіж моя...» І Прип. 20:9: «Хто скаже: Очистив я серце своє, очистився я від свого гріха?» І в 1 Івана 1:8: «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!» І в Господній Вечері святі просять прощення гріхів. Отже, навіть у святих є гріхи. У 4 М. (6:10) [14:18]: «Не очистить невинного». І Захарія (2:17) каже: «Замовчи ж, всяке тіло, перед Господнім лицем». І Ісая (40:6 і далі): «Всяке тілотрава, всяка ж славаяк цвіт польовий: трава засихає, а квітка зівяне, як подих Господній повіє на неї!..» Тобто тіло і праведність тіла не можуть витримати осуду Божого. І Йона каже (2:9): «Ті, що тримаються марних божків, свого Милосердного кидають»,тобто кожна впевненість є даремною, окрім впевненості у милосерді. Милосердя вберігає нас; наші власні заслуги, наші власні здобутки не вберігають нас. Ці проголошення і подібні у Писаннях свідчать, що наші діла є нечистими і потребують милосердя. Тому діла не чинять сумлінь умиротвореними, але милосердя, осягнене вірою, це чинить». Пор. пар. 205-208.
3 Variata продовжує: «Так само Павло каже: «Через Якого ми вірою одержали доступ» (Рим. 5:2). Бо наше виконання Закону є, як ми вже сказали, нечистим, бо наша природа є жахливо зіпсованою».
4 Variata так починає цю секцію: «По-пяте, якби ми думали, що після відновлення ми повинні ставати прийнятними не вірою заради Христа, але заради нашого виконання Закону, сумління ніколи не знайшло би спокою, але було би доведеним до відчаю. Бо Закон завжди звинувачує через те, що ми ніколи не сповняємо Закону. Ось що сповідує ціла Церква».
5 Var. додає: «Хто не гнівається на Бога, коли виглядає так, наче Він нас покинув?»
6 Var. додає: «Отже, нічим іншим, але доктриною відчаю є навчання, що ми не приймаємося вірою заради Христа, але заради нашого особистого виконання Закону».
7 Український переклад Біблії (Огієнка) тут каже: «А тепер, без Закону, правда Божа зявилась, про яку свідчать Закон і Пророки».Прим. перекладача.
8 Нім. версія пропускає пар. 54-60.
9 Var.: «З цього всього є достатньо очевидним, що лише віра виправдовує, тобто, по-перше, вона здобуває відпущення гріхів і примирення заради Христа, і що лише віра відновлює (бо лише вірою осягається Святий Дух); по-друге, що це початкове иконання Закону не є саме по собі угодним Богові».
 

<- назад далі ->


Сайт создан в системе uCoz