Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Апологія Ауґзбурзького віросповідання

Розділ ІІ

Стаття IV. Про виправдання

[D. Що ми здобуваємо відпущення гріхів тільки вірою в Христа]

  1. Ми думаємо, що навіть противники визнають, що у виправданні перше необхідне відпущення гріхів. Бо ми всіпід гріхом. Отже, ми таким чином роздумуємо:
  2. Здобути відпущення гріхівце бути виправданим, відповідно до Пс. 32:1: «Блаженний, кому подарований злочин».
  3. Тільки вірою в Христа, не крізь любов, не через любов чи діла ми досягаємо відпущення гріхів, хоча любов і йде за вірою.
  4. Отже, ми виправдані тільки вірою, розуміючи виправдання, як вчинення праведної людини з неправедної або її відродження.
  5. Таким чином, стане легко проголосити неосновну передумову, якщо ми знаємо про те, як відбувається відпущення гріхів. Противники з великою байдужістю обговорюють те, чи відпущення гріхів і вливання благодаті є тими само змінами. Будучи пустими людьми, вони не знали, як відповідати [не могли взагалі говорити нічого з цього предмету]. У відпущенні гріхів повинні долатися жахи гріха та вічної смерті, як свідчить Павло в 1 Кор. 15:56, 57: «Жало ж смертито гріх, а сила гріхато Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав». Тобто гріх жахає сумління; відбувається це через Закон, який виявляє гнів Божий на гріх; але ми здобуваємо перемогу через Христа. Як? Вірою, коли ми можемо втішатися упевненістю в милосерді, обіцянім заради Христа.
  6. Таким чином ми доводимо неосновне твердження. Гнів Божий не може бути заспокоєним, коли ми проти нього представляємо свої діла, бо Христос був виявлений, як Умилостивитель, щоб заради Нього Отець міг бути примиреним з нами. Але Христа не зрозуміти як Посередника, окрім як вірою. Отже, тільки вірою ми здобуваємо відпущення гріхів, коли втішаємо свої серця упевненістю у милосерді, обіцянім заради Христа.
  7. Так само Павло в Рим. 5:2 каже: «... через Якого ми доступ одержали,і додає: «... вірою». Отже, таким чином ми примирені з Отцем і одержуємо відпущення гріхів, коли ми втішені упевненістю у милості, обіцяній заради Христа. Противники вважають Христа за Посередника і Ублагальника з цієї причини, а саме у тому, що Він заслужив схильність любові; вони не спонукають нас використовувати Його зараз, як Посередника, але спонукають ставитися до Нього так, наче Христос був похований назавжди, вони уявляють, що ми маємо доступ через наші власні діла і через них заслуговуємо цю схильність, а потім цією любовю приходимо до Бога.7 Чи все це не для того, щоб поховати Христа і відібрати цілу доктрину віри? Навпаки, Павло навчає, що ми маємо доступ, тобто примирення, через Христа. І щоб показати, як це відбувається, він додає, що ми маємо доступ «вірою». Отже, вірою, заради Христа ми одержуємо відпущення гріхів. Ми не можемо опиратися своєю любовю і своїми власними ділами гніву Божому.
  8. По-друге, певним є те, що наші гріхи відпускаються заради Христа, як Жертви Примирення, Рим. 3:25: «Що Його Бог дав у жертву примирення». І навіть більше, Павло додає: «... через віру». Отже, ця Жертва Примирення є корисною для нас, коли вірою ми осягаємо милосердя, що обіцяне в Ньому, і представляємо її проти гніву та суду Божого. З такою ж само ціллю написано в Євр. 4:14, 16: «Отож, мавши великого Первосвященика...»і т. д.«...приступаймо з довірям».8 Бо Апостол пропонує нам приступати до Бога не з довірою до наших особистих заслуг, але з довірою до Христа, як Первосвященика; отже, Він потребує віри.
  9. По-третє, Петро в Діях 10:43 каже: «Усі пророки свідкують про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням». Як це можна сказати чіткіше? Ми одержуємо відпущення гріхів, каже він, Його Йменням, тобто заради Нього, отже, не заради наших власних заслуг, не заради нашого розкаяння, виснаження, любові, поклонінь, діл. І він додає: «Коли ми віруємо в Нього». Отже, він потребує віри. Бо ми не можемо осягнути Імя Христове, окрім як вірою. Окрім того, він цитує згоду усіх пророків. По правді, це означає цитувати владу Церкви. Але на цю тему ми поговоримо згодом, коли розглядатимемо «Покаяння».
  10. По-четверте, відпущення гріхів є чимось таким, що обіцяне заради Христа. Отже, його не можна одержати, окрім як через віру. Рим. 4:16: «Через це з віри, щоб було з милості, щоб обітниця певна була»,так наче він має сказати: «Якби справа залежала від наших заслуг, то обітниця була би непевною і непотрібною, тому що ми ніколи не змогли би визначити чи в нас достатньо заслуг, чи ні». І це сумління досвідчені можуть легко зрозуміти [і не покладатимуть за всяку ціну спасіння на нас самих]. Апостол Павло каже в Гал. 3:22: «Та все зачинило Писання під гріх, щоб віруючим була дана обітниця з віри в Ісуса Христа». Він відводить від нас заслуги, тому що каже, що ми всі винні і всі замкнені під гріх; потім він додає, що дається обітниця, а самеобітниця про відпущення гріхів і про виправдання, і додає, як ця обітниця може бути одержаною, а самевірою. І ця думка, виведена з природи обітниці, є головною думкою в Павла, і вона часто повторюється. Нічого іншого не можна вигадати чи уявити, чим можна було би спростувати цей аргумент Павла.
  11. З якої причини тоді не дозволяти побожним людям триматися думки, що ми одержуємо відпущення гріхів заради Христа тільки через віру. У цьому вони мають певну та тверду втіху проти жахів гріха і проти вічної смерті та проти всіх воріт пекла.
  12. Але через те, що ми одержуємо відпущення гріхів і Святого Духа лише вірою, лише віра виправдовує, бо тих, що примирено, пораховано праведними і дітьми Божими не через їхню власну чистоту, але через милосердя заради Христа: якщо вони вірою осягають це милосердя. Відповідно, Писання свідчать, що вірою ми пораховані праведними (Рим. 3:26). Ми, отже, додамо свідчення, які чітко проголошують, що віра є саме тією праведністю, якою нас пораховано праведними перед Богом, а саме: не через те, що вонаділо, тобто гідна сама в собі, але через те, що вона отримує ту обітницю, якою Бог обіцяв, що заради Христа Він бажає бути умиротвореним до тих, що вірують в Нього, або через те, що Він знає, що Христос «став нам мудрістю від Бога,праведністю ж, і освяченням, і відкупленням» (1 Кор. 1:30).
  13. У Посланні до римлян Павло виразно обговорює цю тему і проголошує, що коли ми віруємо в те, що Бог заради Христа примирений з нами, ми задарма виправдані вірою. І це твердження, яке вміщає заяву цілої дискусії, він підтримує у третьому розділі: «Ми визнаємо, що людина виправдовується вірою,без діл Закону» (Рим. 3:28). Тут наші противники тлумачать, що це стосується обрядів левитів. Але Павло говорить не тільки про обряди, але про цілий Закон. Бо далі (7:7) він наводить з Декалогу: «Не пожадай». І якби моральні діла заслуговували відпущення гріхів і виправдання, то не було би потреби у Христі та в обітниці, і все, що Павло говорить про неї, було би знищеним. Бо він тоді помилявся би, пишучи до Ефесян (2:8): «Спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, тодар Божий». Так само Павло посилається на Авраама і Давида (Рим. 4:1, 6). Але в них була заповідь Божа про обрізання. Отже, якби якісь діла виправдовували, то ці діла мусили би виправдовувати, бо на той час вони мали заповідь. Але Августин правильно навчає, що Павло говорить про цілий Закон, коли він довше обговорює «Про Дух і Букву», де він в кінці каже: «Отже, зваживши на ці речі та їх розглянувши, відповідно до здібності, що її Господь, вважаючи нас за гідних, дав нам, ми робимо висновок, що людина не виправдовується приписами доброго життя, але вірою в Ісуса Христа».
  14. І щоби ми не думали, що речення про те, що віра виправдовує, в Павла зявляється поспіхом, він зміцнює це і підтверджує у довгій дискусії у четвертому розділі Послання до римлян, а після того повторює її у всіх своїх Посланнях.
  15. Так, він каже в Рим. 4:4, 5: «Заплата виконавцеві не рахується з милости, але з обовязку. А тому, хто не виконує, але вірує в Того, Хто виправдовує нечестивого, віра його порахується в праведність». Тут він чітко каже, що сама віра зараховується в праведність. Отже, віра є тією річчю, що Бог проголошує її праведною, і він додає, що вона зараховується задарма, та каже, що задарма вона не зараховувалася би, якби була за діла. З цієї причини він виключає також заслугу моральних діл. Бо якби виправдання перед Богом було за них, тоді віра не зараховувалася би в праведність без діл.
  16. А потім, в Рим. 4:9: «Бо говоримо, що «віра залічена Авраамові в праведність».
  17. Розділ 5:1 каже: «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом»,тобто ми маємо сумління, які є спокійні та радісні перед Богом.
  18. Рим. 10:10: «Серцем віруємо для праведності». Тут він проголошує, що віра є праведністю серця.
  19. Гал. 2:16: «Ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону». Еф. 2:8: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, тодар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився».
  20. Івана 1:12-13: «Всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народилися від Бога».
  21. Івана 3:14, 15: «І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя».
  22. Подібно у віршах 17 і 18: «Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Ньогоне буде засуджений».
  23. Дії 13:38, 39: «Отже, мужі-браття, хай відомо вам буде, що прощення гріхів через Нього звіщається вам. І в усім, у чому ви не могли виправдатись Законом Мойсеєвим, через Нього виправдовується кожен віруючий». Як можна проголосити ще чіткіше служіння Христове і виправдання? Закон, каже він, не виправдовує. Тому Христа було видано, щоб ми могли вірувати, що заради Нього ми виправдані. Він прямо заперечує виправдання Законом. Отже, заради Христа нас пораховано праведними, коли ми віруємо, що Бог заради Нього примирився з нами.
  24. Дії 4:11, 12: «Він камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним!» І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали». Але Імя Христове осягається тільки вірою. Отже, ми спасенні упевненістю в Імя Христове, а не упевненістю в наших ділах. Бо «імя» тут означає згадану причину, через яку досягається спасіння. А кликати Імя Христовеє довіряти Імені Христовому, як причині або ціні, якою ми спасаємося.
  25. Дії 15:9: «Очистивши вірою їхні серця». З цієї причини та віра, про яку говорить Апостол, є не бездіяльним знанням, але реальністю, що отримує Святого Духа і виправдовує нас [не просто знанням історії, але сильним, могутнім ділом Святого Духа, Який змінює серця].
  26. Ав. 2:4: «Праведний житиме вірою своєю». Тут він, по-перше, каже, що люди є праведні вірою, якою вони вірують, що Бог умиротворений, та додає, що та сама віра оживлює, бо це вона виробляє у наших серцях мир, і радість, і вічне життя.
  27. Іс. 53:11: «... оправдає [Христос] Своїм знанням багатьох». Але що це за знання Христа, якщо не знати Христової користі, тих обітниць, які Євангелієм Він поширив світом? А знати ці користіє належно та дійсно вірувати в Христа, вірувати, що те, що Бог обіцяв заради Христа, Він безперечно виконає.
  28. Але Писання сповнене такими свідоцтвами, оскільки в деяких місцях воно представляє Закон, а в інших обітниці про Христа і відпущення гріхів, і вільне прийняття грішника заради Христа.
  29. Тут і там посеред отців до цього часу збереглися подібні свідоцтва. Бо Амвросій каже в одному листі до якогось Іринея: «І більше від того, світ був під Законом через ту причину, що, відповідно до заповідей Закону, всі є засудженими і водночас ділами Закону ніхто не виправданий, тобто через те, що Законом гріх пізнається, але вина не знімається. Закон, який вчинив усіх грішниками, видається таким, що завдав ран, але коли прийшов Господь Ісус Христос, Він простив усім гріхи, яких ніхто не зумів уникнути, і пролиттям Своєї власної крові змив рукописання, яке було проти нас. Ось що Він каже в Рим. 5:20: Закон же прийшов, щоб збільшився переступ. А де збільшився гріх, там зарясніла благодать. Через те, що цілий світ став підзаконним, Він забрав гріх усього світу, як Він і свідчив, кажучи (Івана 1:29): Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! І через це хай ніхто не хвалиться, бо ніхто не виправданий своїми ділами. Але той, хто праведний, є таким через те, що він був виправданий після купелі [Хрищення]. Отже, віра є тим, що звільняє через кров Христову, тому що той блаженний, «кому подарований злочин, кому гріх закрито» (Пс. 32:1).
  30. Це слова Амвросія, які чітко свідчать на користь нашої доктрини; він заперечує виправдання ділам і приписує його вірі, яка звільняє нас кровю Христовою.
  31. Хай усі сентенціаристи,9 що прикрашені величними титулами, зберуться до гурту. Бо деякі називаються «ангельськими», інші«витонченими», а інші«неспростовними».10 Коли все це читати та перечитувати, то з них не буде стільки помочі для розуміння Павла, скільки від одного цього місця в Амвросія.
  32. З такою ж метою Августин пише багато проти пелагіан. У творі «Про Дух і Букву» він каже: «Праведність Закону дається саме для того, щоб той, хто виконає його, міг жити в ньому для того, щоб коли хтось визнає свої недоліки, то щоб він міг здобувати та чинити цю праведність і жити в ній, здобувши прихильність Того, Хто виправдовує, не своєю особистою силою, ані буквою самого Закону, який не можна виконати, але вірою. Окрім як у виправданій людині, немає доброго діла, яким би той, хто його чинить, міг жити. Але виправдання здобувається вірою». Тут він чітко говорить, що Виправдальника привертається вірою, і що виправдання досягається вірою. І дещо пізніше: «Законом ми боїмося Бога; вірою ми надіємося на Бога. Але для тих, хто боїться покарання, благодать схована; і душа, що трудиться під цим страхом, береться вірою до Божого милосердя для того, щоб Він міг дати те, що заповів». Тут він навчає про те, що Законом серця стають настраханими, але вірою вони одержують втіху. Він також навчає нас розуміти вірою милосердя перед тим, як ми спробуємо виконати Закон. Незабаром ми наведемо ще інші місця.
  33. Насправді чудово, що противники не зрушуються жодним місцем з Писання, яке чітко приписує виправдання вірі, і так само заперечує його ділам.
  34. Чи вони думають, що одне й те ж повторюється без жодної мети? Чи вони думають, що ці слова падають від Святого Духа нерозважно?
  35. Проте вони також винайшли софістику, якою вони їх уникають. Вони кажуть, що ці місця Писання, які свідчать про віру, треба сприймати як такі, що посилаються на fides formata, тобто вони не приписують виправдання вірі, окрім як за рахунок любові. Так, вони жодним чином не приписують виправдання вірі, а тільки любові, тому що їм ввижається, що віра може співіснувати зі смертним гріхом.
  36. Куди це веде, окрім як до скасування обітниці і повернення до Закону? Якби віра одержувала відпущення гріхів за рахунок любові, то відпущення гріхів було би завжди непевним, тому що ми ніколи не любимо так, як повинні; так, ми не любимо, допоки наші серця твердо не переконаються, що нам гарантовано відпущення гріхів. Таким чином, противники, вимагаючи у відпущенні гріхів і виправданні впевненості у особистій любові, цілковито скасовують Євангеліє про відпущення гріхів задарма; хоча водночас вони ані уявляють цієї любові, ані розуміють її, допоки не повірять, що відпущення гріхів одержується задарма.
  37. Ми також кажемо, що любов повинна йти за вірою, як Павло також каже (Гал. 5:6): «Бо сили не має в Христі Ісусі ані обрізання, ані необрізання,але віра, що чинна любовю».
  38. І все-таки з цієї причини ми не повинні думати, що впевненістю у цій любові чи за рахунок цієї любові ми одержуємо відпущення гріхів і примирення, так само, як ми не одержуємо відпущення гріхів через інші діла, що йдуть за [вірою]. Але відпущення гріхів одержується лише вірою, і насправді вірою в належному її розумінні, тому що обітниця не може бути прийнятою по-іншому, окрім як вірою.
  39. Але віра в належному її розумінні є тим, що погоджується з обітницею [коли моє серце і Святий Дух у ньому кажуть: «Обітниця Божа є правдивою і певною»]. Про цю віру говорить Писання.
  40. І через те, що вона одержує відпущення гріхів і примирює нас із Богом, цією вірою нас пораховано заради Христа праведними перед тим, як ми любимо чи виконуємо діла Закону, хоча любов обовязково йде [за вірою].
  41. Ані по правді є ця віра порожнім знанням, ані вона не може співіснувати зі смертним гріхом, але вона є ділом Святого Духа, Яким ми звільняємося від смерті, а нажаханий розум підбадьорюється і оживає.
  42. І лише через те, що ця віра одержує відпущення гріхів і робить нас прийнятними Богові та приносить Святого Духа,11 її було би правильніше назвати gratia gratum faciens, благодаттю, що чинить чоловіка угодним Богові, аніж наслідком, який за нею йде, а саме любовю.
  43. Таким чином, для того щоб зробити предмет чітким, ми виявили, у достатній повноті свідченнями з Писання і аргументами, які виведені з нього, що лише вірою ми здобуваємо відпущення гріхів заради Христа, і що лише вірою ми виправдані, тобто з неправедної людини учинені праведною, або відродженою.
  44. Але те, наскільки необхідним є знання про цю віру, можна легко зрозуміти, тому що лише в ній впізнається служіння Христа, лише нею ми одержуємо користі Христові, лише це приносить певну та тверду втіху побожному розумові.
  45. І треба, щоб у Церкві була доктрина, з якої побожні люди могли би одержувати певну надію спасіння. Бо противники дають людям погану пораду [отже, противники є дійсно невірними єпископами, невірними проповідниками і докторами; донині вони давали лихі поради сумлінням, і все ще продовжують це робити, запроваджуючи таку доктрину], коли пропонують їм сумніватися в тому, чи вони одержують відпущення гріхів. Бо як такі люди підтримаються у смерті, якщо вони нічого не чули про цю віру і думають, що вони повинні сумніватися в тому, чи вони отримали відпущення гріхів?
  46. Окрім того, потрібно, щоб у Церкві зберігалося Євангеліє, тобто обітниця, що заради Христа гріхи відпускаються задарма. Ті, що нічого не навчають про цю віру, про те, що ми говоримо, цілковито скасовують Євангеліє.
  47. Проте схоласти і словом не згадують про цю віру. Наші противники ідуть слідом за ними і відкидають таку віру. Вони також не бачать, що відкиданням цієї віри вони скасовують цілу обітницю про відпущення гріхів задарма і про праведність Христову.  

7 Variata: Любовю маємо мир сумління.
8 Переклад Evangel Bible Translators and Ministries.Toronto, Ontario, 1990.
9 Коментатори «Sententiae» Пєра Ломбарда.
10 Doctor Angelicus, Хома Аквінський; Doctor Subtilissimus, Джон Дунс Скотт; Doctor Irrefragibilis, Александер Гелій; Doctor Seraphicus, Бонавентура.
11 Var.: «І приносить сумління умиротворені та спокійні».
 

<- назад далі ->


Сайт создан в системе uCoz