Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Апологія Ауґзбурзького віросповідання

Розділ ІІ

Стаття IV. Про виправдання

[B. Що таке виправдуюча віра?]

  1. Противники вдають, що віра є тільки знанням історії, а отже, навчають, що вона може співіснувати зі смертним гріхом. Відповідно, вони нічого не кажуть про віру, якою, як про це так часто каже Павло, люди виправдовуються, тому що ті, хто вважається праведним перед Богом, не живуть у смертному гріхові. Але та віра, що виправдовує, є не просто знанням історії, але вона має погоджуватися із обітницею Божою, у якій заради Христа задарма пропонуються відпущення гріхів і виправдання. [Цевпевненість або ж упевнена довіра в серці, коли від усього мого серця я вважаю обітниці Бога за певні і правдиві, через які пропонуються мені, без моєї заслуги, прощення гріхів, благодать і все спасіння через Христа Посередника]. І, щоб ніхто не міг припустити, що цепросте знання, ми додамо далі: цебажати та отримувати пропоновану обітницю відпущення гріхів і виправдання. [Віра є тим, чим переймається усе моє серце. Це не моє діяння, не моє представляння чи давання, не моє діло чи приготування, але те, чим утішається серце, і є досконало впевненим у пошані до цього, а саме до того, що Бог робить нам дар і подарунок, а не ми Йому, і що Він проливає на нас усякий скарб благодаті у Христі].
  2. І відмінність між цією вірою і праведністю Закону розгледіти легко. Віра є лбфсейб [служба Божа], яка отримує вигоди, пропоновані Богом; праведність закону є лбфсейб [служба Божа], яка пропонує Богові наші заслуги. Вірою Бог прагне так Себе вшановувати, щоб ми могли отримати від Нього все, що Він обіцяє і пропонує.
  3. Але та віра позначає не тільки знання історії, але віру, яка погоджується з обітницею, про яку відкрито свідчить Павло, коли він каже (Рим. 4:16): «Через це з віри, щоб було з милости, щоб обітниця певна була». Бо він вважає, що обітницю неможливо іншим чином прийняти, окрім як вірою. Для цього він їх відповідно порівнює та зєднує обітницю і віру.
  4. Хоча легко буде вирішити, що таке віра, якщо ми візьмемо до уваги Символ віри, де впевнено стоїть цей член: «Прощення гріхів». Отже, недостатньо вірити, що Христос народився, страждав і воскрес, поки ми не додамо також цієї статті, яка є остаточною причиною історії: «Прощення гріхів». Все решта має стосуватися цієї статті, а саме те, що заради Христа, а не заради наших особистих заслуг, дається нам прощення гріхів.
  5. Бо яка тоді потреба у тому, щоб Христа було видано за наші гріхи, якщо за наші гріхи можуть заплатити наші заслуги?
  6. Отже, коли тільки ми говоримо про виправдовуючу віру, ми мусимо памятати про те, що узгоджено діють ці три обєкти: обітниця, і вона також задарма, і заслуги Христові, як ціна і викупна жертва. Обітниця приймається вірою; «задарма» виключає наші заслуги і означає, що це благо пропонується тільки через милосердя; заслуги Христові є ціною, тому що мусить бути певна викупна жертва за наші гріхи.
  7. Святе Письмо часто благає про милосердя; і святі отці часто кажуть, що ми спасенні милістю.
  8. Отже, коли тільки є згадка про милість, ми мусимо памятати, що там потребується віра, яка одержує обітницю милості. І знову, коли тільки ми говоримо про віру, то ми бажаємо, щоб обєкт розуміли як обіцяну милість.
  9. Бо віра виправдовує і спасає не на тій основі, що вона є ділом, гідним саме в собі, але тільки через те, що вона отримує обіцяну милість.
  10. І в пророків, і в Псалмах ця служба Божа, ця лбфсейб, часто славиться, хоча Закон не навчає про даремне відпущення гріхів. Але отці знали обітницю про Христа, що Бог заради Христа бажав відпустити гріхи. Отже, через те, що вони розуміли, що Христос буде платою за наші гріхи, то вони знали, що наші діла не є такою важливою платою [не змогли б покрити такий великий борг]. Тож вони отримували безкоштовну милість і відпущення гріхів вірою, так само, як і святі у Новому Заповіті.
  11. Сюди ж належать часті повторення про милість і віру у Псалмах і в пророків, такі, як це (Пс. 130:3): «Якщо, Господи, будеш зважати на беззаконня,хто встоїть, Владико?» Тут Давид сповідує свої гріхи і не перераховує своїх заслуг. Він додає: «Бо в Тебе пробачення». Він утішається своєю вірою в Божу милість і цитує обітницю: «Має надію душа моя, і на слово Його я вповаю»,тобто через те, що Ти обіцяв відпущення гріхів, мене ця Твоя обіцянка підтримує.4
  12. Отже, отці були виправдані не Законом, але обітницею і вірою. І дивно, що наші противники зменшують віру до такої міри, хоча бачать, що вона повсюди хвалиться, як висока служба, як у Пс. 50:15: «До Мене поклич в день недолі,Я тебе порятую».
  13. Таким чином Бог бажає, щоб Його знали, так Він бажає, щоб Йому поклонялися, щоб від Нього ми могли отримувати блага і могли отримувати їх також через Його милість, а не через наші заслуги. Це є найбагатшою втіхою в усіх бідах. І такі втіхи наші противники відбирають, коли применшують і знецінюють віру, та навчають тільки, що через діла та заслуги люди мають справу з Богом.  

4 У «Variata» Меланхтон додає приклад Авраама і продовжує: «Павло наводить таке про Авраама (Рим. 4:3): «Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність»,тобто Авраам знав, що Бог прихильний до нього тільки через Свою обітницю; він покладався на Божу обітницю і не дозволяв собі віддалятися від неї, хоча й бачив, що сам він був нечистим і негідним; він знав, що Бог пропонує Свою обітницю через Свою правду, а не через наші діла чи заслуги. Також не можуть нажахані сумління знайти відпочинок, коли вони повинні знати, що вони догоджають [Богові] своїми ділами чи своєю любовю, чи своїм виконанням Закону, тому що тілу властивий гріх, який нас завжди звинувачує. Проте серця знаходять відпочинок, коли серед цих жахів вони переконані, що ми догоджаємо Богові через те, що Він обіцяв, і що Бог пропонує обітницю через Свою правду, а не через нашу гідність. Так Авраам чув цей голос: «Не бійся, Авраме,Я тобі щит»,і т. д. (Буття 15:1). Це його підбадьорило, і він збагнув, що Бог був прихильним до нього не через те, що він це заслужив, але через те, що обітниця Божа є правдивою. Отже, ця віра зарахована йому в праведність, тобто через те, що він погоджується з обітницею і одержує пропоноване примирення; тепер він дійсно праведний і прийнятий Богом не через свою гідність, але через те, що він приймає безкоштовну обітницю Божу. Небезпричинно це свідчення з Буття (15:1) задовольняє Павла. Ми бачимо, як він його розвиває, як наполегливо він у нім пробуває, через те, що він бачив, що в цьому місці можна легко побачити природу віри; він бачив, що свідчення про зарахування праведності є виразно доданим; він бачив, що ділам відмовлено у похвалі заслуговування виправдання і умиротворення сумління. Отже, коли Авраама проголошено праведним, через те, що він погоджується з обітницею і приймає пропоноване примирення, він не опирається заслугами чи ділами проти Божого гніву. Тож коли це місце уважно вивчити, то його буде достатньо, щоб повністю навчити побожний розум про цілий предмет, через те, що дійсно його можна таким чином зрозуміти, якщо нажахані сумління пропонують його собі і переконані, що таким чином вони можуть погодитися з безкоштовною обітницею. Бо інакше вони не можуть знайти миру, аж доки вони не впевнені, що мають Бога умиротвореного з тієї причини, що Він обіцяв, а не з тієї причини, що наша природа, життя і діла є гідними».  

<- назад далі ->


Сайт создан в системе uCoz