Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Апологія Ауґзбурзького віросповідання

Розділ І

Стаття ІІ. Про прабатьківський гріх

[B. Проти противників Лютера]

  1. Тут наші противники лають також Лютера, бо він написав, що «прабатьківський гріх залишається після Хрищення». Вони додають, що ця стаття була справедливо засуджена Левом Х. Але Його Імператорська Величність виявить щодо цього пункту очевидний наклеп. Бо наші противники знають, у якому смислі мав Лютер намір висловити ту замітку, що прабатьківський гріх залишається після Хрищення. Він завжди так писав, а саме те, що Хрищення видаляє звинувачення (reatus) прабатьківського гріха, хоча матеріал, як вони його називають, гріха, тобто хтивість, залишається. Він також додав відносно матеріалу, що Святий Дух, даний через Хрищення, починає умертвляти хтивість і творить у людині нові спонукування [нове світло і новий смисл, і дух].
  2. Таким само чином говорить і Августин: «Гріх відпускається у Хрищенні не до такої міри, що він більше не існує, але до такої, що він більше не зараховується». Тут він відкрито сповідує, що гріх існує, тобто, що він залишається, хоча й не зараховується. І це судження так узгоджувалося з тими, хто наслідував його, що воно цитувалося також у декреталіях. Також проти Юліана Августин каже: «Закон, який є у членах, скасований духовним відродженням і залишається у смертній плоті. Його скасовано, тому що відпущено провину в Таїнстві, яким віруючі народжуються знову; але він залишається, тому що спричиняє пожадання, проти яких змагається віруючий».
  3. Наші противники знають, що Лютер вірує і навчає так, і хоча вони не можуть спростувати цей факт, вони все одно перекручують його слова для того, щоб цим винаходом розчавити невинного чоловіка.
  4. Але вони заявляють, що хтивість є покаранням, а не гріхом [ношею і накладеним покаранням, і не є таким гріхом, що підлягає смерті та прокляттю]. Лютер стверджує, що цегріх. Було сказано вище, що Августин визначає прабатьківський гріх, як хтивість. Якщо є в цій думці якісь недоліки, то хай вони сваряться із Августином.
  5. Окрім того, Павло каже (Рим.7:7, 23): «Я не знав би пожадливости» (хтивості), «коли б Закон не наказував: Не пожадай». І подібно до цього: «Бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх».
  6. Ці свідчення не можна відкинути жодною софістикою. Бо вони чітко називають хтивість гріхом, який, тим не менше, не зараховується тим, хто є у Христі, хоча за природою ця справа гідна смерті, де вона не прощається.
  7. Так, поза всякими суперечками, вірують отці. Бо Августин у довгій дискусії спростовує думки тих, які думали, що хтивість у людині не є хибою, а належить до адіафори, як колір4 або погане здоровя належать до адіафори тіла [як володіння чорним або білим тілом є ані чимось добрим, ані чимось поганим].
  8. Але якщо противники заявлятимуть, що fomes [або лихий нахил] є адіафорою, то не тільки багато місць із Писання, але також ціла Церква [і всі отці] будуть їм суперечити. Бо навіть якщо не було досягнуто досконалої згоди [навіть якщо не ціла згода, а тільки були наміри та бажання], то хто би насмілився говорити, що адіафорою є сумніватися у Божому гніві, у Божій благодаті, у Слові Божому, гніватися на суд Божий, сердитися через те, що Бог не позбавляє одразу від бід, нарікати через те, що лихій людині більше щастить, аніж добрій, бути веденим гнівом, пожаданням, бажанням слави, багатства тощо?
  9. І все-таки побожні люди визнають це в собі, як це видно із Псалмів і пророків. Але в школах вони сюди перевели з філософії поняття цілковито відмінні: що через емоції ми не є ані добрими, ані поганими, нас не треба ані хвалити, ані ганити. Подібним чином є і те, що ніщо не є гріхом, допоки воно не є добровільним [внутрішні бажання і думки не є гріхами, якщо я з ними повністю не погоджуюся]. Ці поняття висловлювалися посеред філософів з огляду на світську праведність, а не з огляду на Божий суд. [Бо там правильно, як кажуть юристи: «L. сogitationis»,думки не підлягають штрафу та суду. Проте Бог досліджує серце; у Божім суді і судження є іншим]. З небільшою розважливістю вони додають також інші поняття, як-от: що [Боже творіння і] природа не є лихими. У належнім місці ми цього не осуджуємо, але неправильним є це перекручувати наче для того, щоб применшити прабатьківський гріх. І все одно про ці поняття читаємо в творах схоластів, які неналежним чином змішують філософію або світську доктрину про етику з Євангелієм.
  10. Так само ці справи не тільки обговорюються в школах, але й, як правило, виносяться зі шкіл до народу. І ці переконання стали переважати і живити впевненість у людській силі, і придушувати пізнання Христової благодаті.
  11. Тож Лютер, бажаючи проголосити величину прабатьківського гріха і людську неміч, навчав, що ці залишки прабатьківського гріха [після Хрищення] не є за своєю природою адіафорою в людині, але, що для того, щоб їх не було приписано людині, вони потребують благодаті Христової, і, таким чином, для їхнього умертвлення вони потребують Святого Духа.
  12. Хоча схоласти применшують і гріх, і покарання, коли вони навчають, що людина своєю власною силою може виконати заповіді Божі; у Бутті [3:15] покарання, накладене через прабатьківський гріх, описується по-іншому. Бо там людська природа підлягає не тільки смерті та іншим тілесним лихам, але й також царству диявола. Бо там (Буття 3:15) проголошується цей жахливий вирок: «Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її».
  13. Дефекти і хтивість є покараннями і гріхами. Смерть та інші тілесні лиха, і панування диявола є належними покараннями. Бо людська природа потрапила до рабства і утримується в полоні диявола, який збаламучує їй голову лихими точками зору та помилками, і вимушує її різними способами грішити.
  14. Але так само як диявола неможливо здолати, окрім як за допомогою Христа, так само нашою власною силою ми не можемо звільнитися із його рабства.
  15. Навіть історія світу виявляє, якою великою є сила дияволового царства. Світ є сповненим богозневаг проти Бога і лихих точок зору, а диявол тримає заплутаними у своїх сітях тих, хто мудрий і праведний [багатьох лицемірів, що виглядають святими] в очах світу. В інших людях проявляються ще більші пороки.
  16. Але через те, що Христос був даний нам, щоб видалити і ці гріхи, і ці покарання і зруйнувати царство диявола, гріх і смерть, то неможливим є визнавати користі Христові, допоки ми не зрозуміємо нашого зла. З цієї причини наші проповідники старанно навчали про ці предмети і не давали нічого, що було би новим, але викладали Святе Письмо і судження святих отців.
  17. Думаємо, що це задовольнить Його Імператорську Величність щодо дитинної і дрібної софістики, якою противники перекрутили нашу статтю. Бо ми знаємо, що віруємо правильно і в гармонії з Католицькою Церквою Христовою. Але якщо противники відновлять цю суперечку, то серед нас не бракуватиме тих, хто дасть відповідь і захистить правду. Бо в цьому випадку наші противники до значної міри не розуміють того, що кажуть. Вони часто говорять те, що є суперечливим, і не пояснюють ні правильно, ані логічно того, що є формальним для [тобто, що є або чого, властиво, нема в сутності] прабатьківського гріха, ані дефектів, про які вони говорять. Але ми не маємо охоти тут досліджувати їхні змагання з будь-якими великими тонкощами. Ми подумали, що варто тільки навести звичними та добре відомими словами віру святих отців, якій ми також слідуємо.

4 Інше читання заміщує color (колір) на dolor (біль)

<- назад далі ->


Сайт создан в системе uCoz