Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Шмалькальдські статті

Третя частина

VІІІ. Про Сповідь

  1. Оскільки відпущення гріхів, або Влада Ключів також є встановленою в Євангелії [Самим] Христом допомогою і втіхою проти гріха і недоброго сумліннясповідь, або відпущення гріхів ні в якому разі не варто відміняти в Церкві, особливо заради [тендітних та] несміливих сумлінь, заради ненавчених [і мінливих] молодих людей, щоб вони могли перевірятися і наставлятися в християнському вченні.
  2. Однак перерахування гріхів повинно бути добровільною справою для кожного щодо того, що він хоче перераховувати або не перераховувати. Бо доки ми у плоті, ми не збрешемо, коли скажемо: «Я бідна грішна людина [я визнаю, що є нікчемним грішником] повна гріхів». Рим. (7:23): «бачу інший закон що знаходиться в членах моїх» тощо. Бо оскільки приватне відпущення гріхів бере свій початок від Служіння Ключів, ним не варто [зневажати] нехтувати, та належить високо поціновувати [найвищим чином], як [і] всякі інші служіння Християнської Церкви.
  3. І в тому, що стосується промовленого, зовнішнього Слова, ми повинні твердо триматися, що Бог не дарує Свій Дух чи благодать нікому, окрім як через зовнішнє Слово, або передує це зовнішнім Словом, щоб ми могли [таким чином] бути захищеними від ентузіастів, тобто духів, які вихваляються, ніби вони мають Духа без Слова і перед Словом, і , відповідно, судять Писання або промовлене Слово, і тлумачать його та розтягують на своє власне задоволення, як вчинив Мюнцер, і нині все ще чинять багато тих, хто бажає бути кмітливими суддями між Духом і буквою, та при цьому не знають, що промовляють чи проголошують.
  4. Бо папство [насправді] також є не що інше, як чистий ентузіазм, котрим Папа вихваляється, ніби всі права знаходяться в святині його серця, і все, що він вирішує і заповідає із своєю церквою [в своїй церкві], має бути духом і законом, навіть якщо воно возноситься над і є противним Писанню і промовленому Слову.
  5. Усе це є дияволом і стародавнім змієм, який перетворив Адама і Єву на ентузіастів і відвів їх від зовнішнього Слова Божого до спіритуалізму і самочванства, та, проте, він досяг цього через інші зовнішні слова.
  6. Так само, як і наші ентузіасти [на даний час] засуджують зовнішнє Слово, та, проте, самі зовсім не мовчать, а наповнюють світ своїми теревенями та працями, ніби насправді Святий Дух не міг прийти через Писання і промовлене слово Апостолів, але мусить прийти [перше] через їх писанину і слова. Чому ж [тоді] вони не відмовляються також від своїх проповідей і вигадок, до того часу, доки Дух Сам не прийде до людей, без їхньої писанини і перед ними, подібно того, як Він буцім прийшов до них без проповіді Писання? Однак зараз не час обговорювати все це більш докладно. Ми вже достатньо обговорювали цю тему в інших частинах.
  7. Бо навіть ті, хто вірує до Хрищення, або стають віруючими в Хрищенні, повірили через зовнішнє Слово, яке передує, так як дорослі люди, які досягли свідомого віку, спочатку повинні почути: «Хто увірує й охриститься, буде спасений», навіть якщо вони спочаткуневіруючі, а приймають Духа і Хрищення 10 років потому.
  8. Корнилій, описаний в Діях (10:1 і далі) дуже давно чув від юдеїв про прихід Месії, через Котрого він був праведним перед Богом, і в такій вірі його молитви і пожертви були прийнятними Богові (як Лука називає побожним і богобійним), а без цього передуючого Слова і слухання він не зміг би увірувати або бути праведним. Та святий Петро повинен був йому відкрити, що Месія (в Котрого він досі вірував, як в Того, Який мав прийти) тепер прийшов, щоб його віра в Месію, Який гряде, не утримувала б його більше в полоні посеред озлоблених і невіруючих юдеїв, але, щоб він знав, що тепер він мав бути спасенний Месією, що прийшов, і не варто йому разом з натовпом юдеїв відкидати чи переслідувати Його.
  9. Коротше кажучи, ентузіазм, властивий Адамові та його дітям від початку [від першого гріхопадіння] до кінця світу, [його отрута] насадився та влився в них стародавнім змієм, і є джерелом, силою [життям] і міцністю усілякої єресі, а особливо папства і магометанства.
  10. Тому ми повинні та мусимо постійно підтримувати те, що Бог не бажає мати з нами справ інакше, як через промовлене Слово і Таїнства. Все ж інше, що вихваляється без такого Слова і Таїнств від Духа є дияволом.
  11. Бо Бог навіть Мойсею побажав зявитися через палаючий кущ і промовлене Слово. І жоден з пророків, ні Ілля, ані Єлисей, не отримали Духа без Десяти Заповідей [чи промовленого Слова].
  12. Так само й Іван Христитель був зачатий не без передуючого слова Гавриїла.
  13. І затріпотіла дитина в утробі матері своєї не без слів, мовлених Марією. І Петро каже в 2 Петр. (1:21): «Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим». Без зовнішнього Слова, одначе, вони не були б святими, і тим більше Святий Дух не спонукав би їх говорити, коли вони не були ще святими [або опоганені]. І вони були святі,промовляє він,оскільки Святий Дух говорив через них.  

<-назад вперед->


Сайт создан в системе uCoz