Ўмалькальдськ≥ статт≥
“рет¤ частина
I≤≤: ѕро пока¤нн¤
ѕро фальшиве розка¤нн¤ пап≥ст≥в
- Ѕуло б неможливим, щоб вони в≥рно навчали про пока¤нн¤, оск≥льки вони не [правильно] знають справжн≥х гр≥х≥в [справжнього гр≥ха]. Ѕо, ¤к було показано вище, вони неправильно в≥рують про прабатьк≥вський гр≥х та й кажуть, н≥би природн≥ сили людини залишилис¤ [ц≥лком] непог≥ршеними ≥ нез≥псованими, що розум може навчати в≥рно, а вол¤ може, в≥дпов≥дно до нього, чинити праведно [робити те, чому навчена], що Ѕог, безсумн≥вно, даруЇ —вою благодать, коли людина чинить в≥дпов≥дно до своЇњ доброњ вол≥ все, що може.
- «в≥дси [з ц≥Їњ догми] повинно було випливати, що вони ка¤лис¤ [мусили ка¤тис¤] т≥льки в д≥йсних гр≥хахтаких, ¤к лих≥ думки, котрим людина поступаЇтьс¤ (бо порочн≥ почутт¤ [хтив≥сть, розпутн≥ почутт¤ ≥ нахили], пох≥ть ≥ непристойн≥ нахили [в≥дпов≥дно до них] не Ї гр≥хами), а за лих≥ слова ≥ лих≥ вчинки, в≥д ¤ких своб≥дна вол¤ ц≥лком могла б ухилитис¤.
- ≤ в такому пока¤нн≥ вони встановлюють три частини рока¤нн¤, спов≥дь ≥ сатисфакц≥ю, з доданою ц≥Їю [розк≥шною] вт≥хою ≥ об≥тницею: Ђякщо людина щиро каЇтьс¤ [почуваЇ розка¤нн¤], спов≥дуЇтьс¤ ≥ в≥дбуваЇ належну спокуту, то таким чином вона заслуговуЇ соб≥ прощенн¤ ≥ розраховуЇтьс¤ за своњ гр≥хи перед Ѕогом [в≥дшкодовуЇ своњ гр≥хи ≥ знаходить повну покуту]ї. “аким чином, в пока¤нн≥ вони навчали людей покладатис¤ на своњ власн≥ д≥ла.
- «в≥дси походить висл≥в, ¤кий проголошували з пропов≥дниц≥ при оголошенн≥ загального прощенн¤ гр≥х≥в люд¤м: Ђѕродовж, о Ѕоже, моЇ житт¤, доки ¤ не спокутую за гр≥хи моњ ≥ не поправлю своЇ житт¤ї.
- “ут була [глибока тиша], ≥ не було нав≥ть згадки про ’риста, н≥ про в≥ру. јле люди спод≥валис¤ своњми власними д≥лами подолати ≥ витерти своњ гр≥хи перед Ѕогом. —аме з такими нам≥рами ми ставали св¤щениками ≥ ченц¤мищоб самих себе приготувати до протид≥њ гр≥хов≥.
- ўо стосуЇтьс¤ ка¤тт¤, ось ¤к це в≥дбувалос¤оск≥льки н≥хто не м≥г згадати вс≥х гр≥х≥в (особливо тих, ¤к≥ чинилис¤ прот¤гом ц≥лого року), вони ввели цю постанову, а саме, що коли ¤кийсь нев≥домий гр≥х згадувавс¤ п≥зн≥ше [¤кщо ¤кийсь таЇмний гр≥х, можливо, приходив на думку], то належало в ньому розка¤тис¤, його спов≥дати ≥ т. д. “им часом вони [люди] доручалис¤ Ѕож≥й благодат≥.
- Ќав≥ть б≥льше, оск≥льки н≥хто не м≥г знатинаск≥льки велике повинне бути розка¤нн¤ дл¤ того, щоб бути достатн≥м перед Ѕогом, вони давали таку вт≥ху: “ой, хто не маЇ розка¤нн¤ [сontritio], щонайменше повинен мати жаль [attritio], ¤кий ¤ м≥г би назвати половиною або початком розка¤нн¤. Ѕо вони й сам≥ не розум≥ли цих терм≥н≥в ≥ не розум≥ють њх ≥ зараз, ¤к ≥ ¤. оли ж людина приходила на спов≥дь, такий жаль ставили њй в розка¤нн¤.
- ≤ коли трапл¤лось, що дехто говорив, що в≥н не може мати ка¤тт¤, ан≥ оплакувати своњх гр≥х≥в (що може бути при недозволен≥й любов≥, чи прагненн≥ до помсти ≥ т. д.), його запитуваличи в≥н не бажав би або прагнув мати ка¤тт¤ [оплакуванн¤]. оли ж в≥н в≥дпов≥дав: Ђ“акї (бо хто, кр≥м самого ди¤вола, мовив би тут Ђн≥ї?), вони приймали це за розка¤нн¤ ≥ прощали йому його гр≥хи за рахунок цього доброго д≥ла [¤ке вони прикрашали назвою розка¤нн¤]. ≤ тут вони наводили приклад св¤того Ѕернарда ≥ т. д.
- “ут ми бачимо, ¤к сл≥пий розум в питанн¤х, ¤к≥ в≥днос¤тьс¤ до Ѕога, блукаЇ напомацки, шукаючи, в≥дпов≥дно до своЇњ у¤ви, вт≥ху в власних д≥лах, ≥ не може думати [зовс≥м забуваЇ] про ’риста ≥ в≥ру. јле ¤кщо це розка¤нн¤ [ч≥тко] розгл¤нути на св≥тл≥, то видно, що це п≥дроблен≥ ≥ штучн≥ думки [або вигадки], пох≥дн≥ людських зусиль, без в≥ри ≥ знанн¤ ’риста, ≥ над цим б≥дний гр≥шник, подумавши про власну хтив≥сть ≥ прагненн¤ до помсти, м≥г би [напевне] ≥нод≥ швидше посм≥¤тис¤, н≥ж розплакатис¤ [або ж см≥¤тис¤ чи плакати швидше, н≥ж думати ще про щось], за вин¤тком того, хто був насправд≥ вражений [блискавкою «акону] «аконом, або ж був намарне мучений жал≥сним духом в≥д ди¤вола. ” протилежному випадку [за вин¤тком вказаних людей], таке розка¤нн¤ було звичайно простим лицем≥рством ≥ не вмертвл¤ло б хтивост≥ до гр≥х≥в [полум¤ гр≥ха]. Ѕо вони змушен≥ були побиватис¤, в той час ¤к швидше залишилис¤ б у гр≥хов≥, ¤кщо б це залежало в≥д них.
- ўо стосуЇтьс¤ спов≥дуванн¤ гр≥х≥в, це в≥дбувалос¤ таким чином. ожен повинен був [кожному було наказано] перерахувати ус≥ своњ гр≥хи (що неможливо). ÷е було великою мукою. ¬≥д тих же гр≥х≥в, ¤к≥ людина забувала [але ¤кщо хтось-таки забував своњ гр≥хи], в≥н м≥г бути зв≥льнений при умов≥, що коли в≥н њх згадаЇ, в≥н все-таки повинен њх спов≥дати. “аким чином, в≥н н≥коли не м≥г знатиприн≥с в≥н достатньо чисте [досконале ≥ в≥рне] спов≥данн¤ гр≥х≥в, ≥ де завершенн¤ його спов≥д≥. ѕроте йому вказували на його власн≥ д≥ла ≥ вт≥шали таким чином: Ђ„им повн≥ше [щиро й чесно] спов≥даЇтьс¤ людина, чим б≥льше вона себе впокорюЇ ≥ принижуЇ перед св¤щеником, тим швидше ≥ краще вона в≥ддаЇ заплату за своњ гр≥хиї. Ѕо таке впокоренн¤ без сумн≥ву заслуговуЇ благодать перед Ѕогом.
- “ут також не було н≥ в≥ри, н≥ ’риста, ≥ людин≥ не проголошувалос¤ про силу [д≥Їв≥сть] в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, але його вт≥шанн¤ базувалос¤ на перечисленн≥ гр≥х≥в ≥ самоприниженн≥. як≥ ж муки, шахрайства та ≥долопоклонства породжувала така спов≥дь гр≥х≥вце неможливо передати.
- ўо ж стосуЇтьс¤ викупленн¤ [задоволенн¤ за гр≥хи], то це сама т¤жка [заплутана] частина. Ѕо жодна людина не може знати, ск≥льки йому належить в≥ддавати [вчинити викупних д≥й] за ¤кийсь один гр≥х, не говор¤чи вже про вс≥. “ут вони вдаютьс¤ до хитрощ≥в, вигадавши Ђмале викупленн¤ї, котре можна було в≥ддатитаке [наприклад], ¤к п¤тиразове прочитанн¤ молитви Ђќтче нашї, одноденний п≥ст тощо. «а рештою [за тим, чого не вистачало] [в њхньому] пока¤нн≥ вони направл¤ли в чистилище.
- “ут також не було н≥чого, окр≥м мук ≥ [надзвичайних страждань]. [Ѕо] де¤к≥ вважали, н≥би вони н≥коли не зв≥льн¤тьс¤ в≥д чистилища, тому що, зг≥дно з≥ стародавн≥ми канонами, за Їдиний смертний гр≥х вимагалос¤ семир≥чне пока¤нн¤.
- ѕроте впевнен≥сть покладалас¤ на наш≥ власн≥ д≥ла викупленн¤, ≥ ¤кщо б це викупленн¤ могло бути досконалим ≥ повним, то вс¤ над≥¤ покладалас¤ би на нього повн≥стю, ≥ не було б потреби н≥ у в≥р≥, н≥ у ’рист≥. ќднак така певн≥сть неможлива. Ѕо, нав≥ть коли б хто ка¤вс¤ таким чином сто л≥т, в≥н все одно не знав бичи Ї його розка¤нн¤ довершеним. ÷е означало в≥чно ка¤тис¤ ≥ н≥коли не прийти до пока¤нн¤.
- ≤ тут —в¤тий –имський ѕрестол, посп≥шив на допомогу б≥дн≥й ÷еркв≥, вигадавши ≥ндульгенц≥њ, котрими в≥н пробачав ≥ полегшував [зв≥льн¤в в≥д] викупленн¤, спочатку на ¤кийсь певний часна с≥м рок≥в, на сто рок≥в≥ розпод≥лив њх серед кардинал≥в ≥ Їпископ≥в так, що один м≥г дарувати ≥ндульгенц≥ю на сто рок≥в, а другий на сто дн≥в. ќдначе владу повн≥стю в≥дм≥н¤ти викупленн¤ в≥н залишив лише дл¤ одного себе.
- ќск≥льки ж це стало приносити грош≥, ≥ торг≥вл¤ буллами стала виг≥дною, в≥н вигадав Ђзолотий юв≥лейний р≥кї [по правд≥ золотоносний р≥к] ≥ закр≥пив його за –имом. ¬≥н назвав це в≥дпущенн¤м вс¤ких покарань ≥ провин. “уди поб≥гли люди, тому що кожен ≥з задоволенн¤м зв≥льнивс¤ б в≥д цього т¤жкого ≥ нестерпного т¤гар¤. ÷е означало знайти [викопати] ≥ п≥дн¤ти скарби земл≥. ¬≥дразу ѕапа п≥шов дал≥ та намножив Ђзолотих рок≥вї один на одному. “а чим б≥льше в≥н поглинав грошей, тим ширшим робилос¤ його черево.
- ќтже, надал≥ в≥н запроваджував њх [ц≥ своњ Ђзолот≥ рокиї] через своњх легат≥в [повсюди] в крањнах, доки ус≥ церкви ≥ маЇтки не наповнилис¤ Ђзолотим рокомї. Ќарешт≥, в≥н зам≥ривс¤ ≥ на чистилище, добравс¤ до померлих. —початку в≥н встановив дл¤ них меси ≥ всенощн≥, пот≥м ≥ндульгенц≥њ ≥ Ђзолотий р≥кї, ≥, нарешт≥, душ≥ так знец≥нились, що в≥н в≥дпускав гр≥хи душ≥ за ламаний гр≥ш.
- јле все це також ви¤вилос¤ марним. Ѕо хоч ѕапа навчав людей покладатис¤ ≥ уповати [дл¤ спас≥нн¤] на ≥ндульгенц≥њ, все-таки в≥н знову вн≥с в [ц≥лу] справу невизначен≥сть. Ѕо в своњх буллах в≥н проголошуЇ: Ђ”с¤кий, хто хот≥в би мати в≥дпущенн¤ гр≥х≥в через ≥ндульгенц≥њ або Ђзолотий р≥кї, повинен розка¤тис¤, виспов≥датис¤ ≥ заплатити грош≥ї. јле ми чули ран≥ше, що це пока¤нн¤ ≥ спов≥дуванн¤ гр≥х≥в у них Ї сумн≥вними ≥ лицем≥рними. ќтже, н≥хто не знав¤ка душа знаходитьс¤ в чистилищ≥, ≥ ¤кщо душ≥ там перебувають, то н≥хто не знав, ¤к≥ з них належним чином розка¤лис¤ ≥ виспов≥далис¤. “аким чином, в≥н брав дорогоц≥нн≥ грош≥ [ѕапа ст¤гував Ђсв¤т≥ динар≥њї], вт≥шав њх тим часом [нав≥ював впевнен≥сть] своЇю владою та ≥ндульгенц≥¤ми ≥ [пот≥м знову в≥дводив њх геть в≥д цього] направл¤в њх знову до власних непевних д≥л.
- якщо ж [однак] були так≥, хто не вважав [не визнавав] себе винними в цих фактичних гр≥хах, [вчинених] у думках, словах ≥ д≥лахтаких, ¤к ¤ ≥ на мене схожих в монастир¤х ≥ обител¤х [братствах або колег≥¤х св¤щеник≥в]¤к≥ прагнули бути ченц¤ми чи св¤щениками, ≥ котр≥ постами, всенощними, молитвами, служ≥нн¤м мес, грубим од¤гом, жорсткими лежаками тощо боролис¤ проти лихих думок [прагнули протисто¤ти лихим думкам], ≥ поважно, з ус≥х сил, хот≥ли бути св¤тими, ≥ все-таки спадкове, вроджене зло ≥нод≥ вв≥ сн≥ чинило те, що хот≥ло (в чому, м≥ж ≥ншим признаЇтьс¤ св¤тий јвгустин ≥ св¤тий ™роним) все-таки кожен шанував ≥ншого, так, що де¤к≥, в≥дпов≥дно до нашого вченн¤, вважалис¤ св¤тими, без гр≥ха, повн≥ добрих д≥л наст≥льки, що, маючи це на уваз≥, ми могли творити сп≥лку м≥ж собою продавати своњ добр≥ д≥ла ≥ншим, д≥ла ¤ких ми мали б≥льше, н≥ж треба дл¤ небес. ÷ещира правда, й ≥снуЇ безл≥ч доказ≥в, лист≥в ≥ приклад≥в [того, що все це справд≥ мало м≥сце].
- [ оли таке творилос¤, промовл¤ю ¤] так≥ люди не потребували пока¤нн¤. Ѕо в чому њм ка¤тис¤, ¤кщо вони не поступалис¤ лихим думкам? ¬ чому њм спов≥датис¤ [стосовно непромовлених сл≥в], ¤кщо вони уникали сл≥в? ўо њм викупл¤ти, ¤кщо вони так≥ невинн≥ в будь-¤ких д≥лах, що можуть нав≥ть продавати свою надлишкову праведн≥сть ≥ншим б≥дним гр≥шникам? “акими св¤тими були також фарисењ ≥ книжники у час ’риста.
- ≤ тут з¤вл¤Їтьс¤ вогн¤ний ангел, св¤тий ≤ван [ќб¤в. 10], правдивий пропов≥дник [правдивого] пока¤нн¤, ≥ одним ударом [грому] блискавки вражаЇ обох в≥дразу [≥ тих, хто продаЇ добр≥ д≥ла, ≥ тих, хто њх купуЇ], кажучи: Ђѕокайтесь!ї (ћт. 3:2). ќтже, перш≥ [нещасн≥ нег≥дники] дивуютьс¤: ЂЌав≥що? ћи ж вже пока¤лис¤!ї
- ≤нш≥ [решта] говор¤ть: Ђћи пока¤нн¤ не потребуЇмої.
- ≤ван же проголошуЇ: Ђѕокайтес¤ й т≥, й ≥нш≥, бо вифальшиво розка¤н≥, а т≥ [решта]фальшив≥ св¤т≥ [або лицем≥ри], ≥ вс≥ ви з кожного боку потребуЇте прощенн¤ гр≥х≥в, бо н≥хто з вас не знаЇ, що таке справжн≥й гр≥х, не говор¤чи про те, щоби в ньому розка¤тис¤ або уникати його. Ѕо н≥хто з вас не Ї добрим, ≥ ви наповнен≥ нев≥р¤м, нерозсудлив≥стю ≥ незнанн¤м Ѕога ≥ …ого вол≥. Ѕо ось ¬≥н, тут присутн≥й, Ђа з …ого повноти ми одержали вс≥, а то благодать на благодатьї (≤в. 1:16), ≥ без Ќього жодна людина не може виправдатис¤ перед Ѕогом. ќтже, ¤кщо ви прагнете пока¤тис¤, то покайтес¤ в≥рно. ¬аша спокута н≥чого не дасть [Ї н≥чим]. ј ви, лицем≥ри, що не потребують пока¤нн¤, ви, роде зм≥њний, хто переконав вас, що ви уникнете гн≥ву майбутнього? ≤ ћт. (3:7); Ћк. (3:7).
- “ак само пропов≥дуЇ також св¤тий ѕавло в –им.(3:10-12): ЂЌема праведного ан≥ одного; нема, хто розум≥в би; немаЇ, хто Ѕога шукав би, ус≥ пов≥дступали, разом стали непотр≥бн≥, нема доброчинц¤, нема н≥ одного!ї
- ≤ в ƒ≥¤х (17:30): Ђ Ѕог ось тепер ус≥м люд¤м наказуЇ, щоб скр≥зь ка¤лис¤ї. Ђ”с≥м люд¤мї,каже ¬≥н, н≥хто з людей не Ї вин¤тком.
- ÷е пока¤нн¤ навчаЇ нас п≥знавати гр≥х, а самещо ми ц≥лковито втрачен≥, ≥ що нема в нас, з голови до н≥г [чи то всередин≥, чи то зовн≥] н≥чого доброго, ≥ що ми повинн≥ стати абсолютно новими та ≥ншими людьми.
- ÷е розка¤нн¤ не Ї почастинним [частковим] ≥ вбогим [уривчастим], ¤к те, що чинить спокута за фактичн≥ гр≥хи, так само воно не Ї таким невизначеним, ¤к те. Ѕо воно не обговорюЇщо таке Ї або не Ї гр≥хом, але збираЇ все до купи ≥ говорить: Ђ¬се, що в нас, Ї н≥чим, окр≥м гр≥ха [стверджуЇ, що стосовно насвсе просто Ї гр≥хом (≥ в нас нема н≥чого, що не Ї гр≥хом ≥ провиною)]ї. яка користь в≥д цього тривалого [„ому ми бажаЇмо цього] розсл≥дуванн¤, розпод≥лу та розп≥знаванн¤.
- „ерез цю причину ≥ це розка¤нн¤ також не Ї [сумн≥вним чи] непевним. Ѕо не залишаЇтьс¤ н≥чого, про що ми можемо думати, ¤к про щось добре, щоб заплатити за гр≥х, але все, про що ми м≥ркуЇмо, все, що ми говоримо чи робимо, лише додаЇ нам в≥дчаю [ус¤ка над≥¤ стосовно всього повинна бути в≥дкинена] тощо.
- “аким чином ≥ спов≥дь також не може бути неправдивою, невизначеною або частковою [викривленою або уривчастою]. Ѕо той, хто спов≥дуЇ, що все в ньому гр≥х, той охоплюЇ ус≥ гр≥хи, жодного не вилучаЇ ≥ жодного не забуваЇ. “ак ≥ викупленн¤ не може бути непевним, тому що воно не Ї нашим непевним ≥ гр≥ховним д≥лом, але воно Ї стражданн¤ ≥ кров [безвадного] невинного ягн¤ти Ѕожого, яке бере на —ебе гр≥х св≥ту.
- ѕро це розка¤нн¤ пропов≥дуЇ ≤ван, а пот≥м ’ристос в ™вангел≥њ, ≥ ми також. ÷им [пропов≥дуванн¤м] розка¤нн¤ ми звалюЇмо на землю ѕапу ≥ все, що будуЇтьс¤ на наших добрих д≥лах. Ѕо все побудоване на гнил≥й та марн≥й основ≥, що називаЇтьс¤ добрими д≥лами або «аконом, хоча й немаЇ там н≥¤ких добрих д≥л, але т≥льки зл≥ д≥ла, ≥ н≥хто не виконуЇ «акону (¤к ’ристос каже в ≤в. 7:19), але вс≥ порушують його. “ому будова [¤ка зведена на ньому] Ї н≥чим ≥ншим, окр≥м неправди та лицем≥рства, нав≥ть [у тих частинах] де вона Ї найсв¤т≥шою ≥ найпрекрасн≥шою.
- ≤ в христи¤нах це розка¤нн¤ триваЇ до смерт≥, тому що впродовж усього свого житт¤ воно змагаЇтьс¤ з гр≥хом, залишеному у т≥л≥; ѕавло (–им. 7:14-25) св≥дкуЇ [показуЇ], що в≥н воюЇ ≥з «аконом в членах своњх тощо, ≥ то не своњми власними силами, а даром —в¤того ƒуха, ¤кий ≥де за прощенн¤м гр≥х≥в. ÷ей дар щоденно очищуЇ ≥ вим≥таЇ решту гр≥х≥в, ≥ працюЇ, щоб зробити людину по правд≥ чистою та св¤тою.
- ѕапа, богослови, юристи ≥ вс≥ ≥нш≥ люди н≥чого не в≥дають про це [з≥ свого власного розуму], але це доктриназ небес, об¤влена через ™вангел≥Ї, ≥ мусить називатис¤ Їрессю безбожними св¤тими [чи лицем≥рами].
- « ≥ншого боку, ¤кщо постануть певн≥ сектанти, де¤к≥ з них, можливо, вже ≥снують, ≥ в час повстанн¤ [сел¤н] бачив ¤ таких на власн≥ оч≥, ≥ ¤к≥ стверджуватимуть, що вс≥, хто одного разу прийн¤в ƒуха або прощенн¤ гр≥х≥в, або стали в≥руючими нав≥ть ¤кщо потому вони впали в гр≥хвсе одно залишатьс¤ у в≥р≥, ≥ цей гр≥х њм не зашкодить, ≥ [тому] так викрикуватимуть: Ђ–оби все, що бажаЇш. якщо ти в≥руЇш, все це н≥чого не значить; в≥ра стираЇ вс≥ гр≥хиї тощо, до цього ж вони казатимуть, що ¤кщо хто ≥ гр≥шить п≥сл¤ того, ¤к прийн¤в в≥ру ≥ ƒуха, то в≥н насправд≥ н≥коли не мав н≥ ƒуха, н≥ в≥ри¤ ран≥ше був мав [бачив ≥ чув] багато таких божев≥льних ≥ боюс¤, що в багатьох цей ди¤вол залишаЇтьс¤ й дос≥ [ховаЇтьс¤ ≥ живе].
- ¬≥дпов≥дно, необх≥дно знати ≥ навчати, що коли св¤т≥ люди все ще мають ≥ в≥дчувають прабатьк≥вський гр≥х, а також щоденно каютьс¤ в ньому ≥ змагаютьс¤ з ним, все-таки впадають, трапл¤Їтьс¤ й таке, в ¤вний гр≥х, ¤к ƒавид у перелюб, вбивство ≥ богозневагу, то тод≥ в≥ра ≥ —в¤тий ƒух залишаЇ њх [вони женуть геть в≥ру ≥ —в¤тий ƒух].
- Ѕо —в¤тий ƒух не дозвол¤Ї гр≥хов≥ панувати ≥ бути хаз¤њном становища, але придушуЇ й утримуЇ його так, що той мусить не робити того, що прагне. якщо ж гр≥х чинить, що бажаЇ, то —в¤того ƒуха ≥ в≥ри [зв≥сно] там немаЇ.
- Ѕо св¤тий ≤ван каже (1 ≤в.3:9): Ђ ожен, хто родивс¤ в≥д Ѕога, не чинить гр≥ха не може гр≥шитиї јле правдою Ї ≥ те, коли цей же св¤тий ≤ван каже: (1 ≤в.1:8): Ђ оли ж кажемо, що не маЇм гр≥ха, то себе обманюЇмо, ≥ немаЇ в нас правди!ї