Книга Злагоди

Передмова до українського видання доктора богослов'я Роберта Л. Рана

Передмова Єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука

CONCORDIA
ЗЛАГОДА

Шмалькальдські статті

Друга частина

Стаття ІІ. Про месу

1. Що меса в папстві повинна сприйматися як найбільша і найжахливіша гидота, бо вона прямо і гостро суперечить цій головній статті, а вона жє найверховнішим і найпоказнішим з папських ідолопоклонств. Бо вважається, що ця жертва чи діло меси (навіть якщо вона служиться нечестивим [і безнадійним] негідником) визволяє людей від їхніх гріхів як тут, у цьому житті, так і на тому світі, в чистилищі, хоча насправді тільки Агнець Божий може і повинен це зробити, як це вже було сказано вище. У цій статті також неможливі ні поступки, ні компроміс, бо перша стаття цього не дозволяє.
2. Якби ж то папісти були розсудливими, до них можна було б по-дружньому та розсудливо звернутися таким чином: перше, «Чому ви так міцно тримаєтеся своєї меси?» Адже вона є чисто людським винаходом. Бог не заповів нам цього. І ми можемо [безпечно] відкинути кожен людський вимисел, бо Христос проголошує: «Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають науклюдських заповідей» (Мт. 15:9).
3. По-друге, вона є непотрібною, і ми можемо опустити її без будь-якого гріха чи небезпеки.
4. По-третє. Таїнство можна отримувати в значно кращий і благословенніший спосіб [набагато угодніший Богові] (єдино благословенний),відповідно до запровадження Христового. Тоді навіщо вони ведуть світ до горя та [виняткових] страждань через вигадане, необовязкове діло, коли ми можемо мати Таїнство іншим і набагато благословеннішим чином?
5. Тож [попіклуйтеся, щоб] нехай публічно проповідується людям, що месу, як людські теревені [вигадку] можна відкинути без гріха, і що жодна душа не буде проклята за її недотримання, а що може бути спасенною кращим чином, без меси. Можу побитися об заклад [так воно і станеться], що меса сама вийде з ужитку і не тільки з-посеред нерозважливих малоосвічених людей, але також з-посеред всіх побожних, християнських, розсудливих, богобоязливих сердецьтим більше, коли вони почують, що меса є небезпечним ділом, вигаданим без волі і Слова Божого.
6. По-четверте, через те, що в світі виникли незліченні і неописувані зловживання від купівлі та продажу мес, треба було б по справедливості відмовитися від меси, якщо немає іншої цілі, то для того, щоб запобігти зловживанням, навіть якщо в ній самій є щось корисне і добре. Більше того, ми повинні її припинити, щоб запобігти [уникнути] назавжди цих жахливих зловживань, бо вся вона є непотрібною, некорисною і небезпечною, і ми все можемо здобути необхіднішим, кориснішим і певнішим чином, без меси.
7. По-пяте, через те, що меса є нічим іншим, і не може бути чимось іншим [як проголошують Канон і всі книги], окрім як ділом людським (навіть лихих негідників), яким людина прагне примирити себе та інших з Богом, і здобути та заслужити відпущення гріхів і благодать (бо таким чином меса дотримується, якщо дотримується найкращим чином: бо ж інакше навіщо її взагалі служити?), то з цієї самої причини вона повинна і мусить [безперечно] бути засудженою та відкиненою. Бо це прямо суперечить головній статті, яка каже, що не лихий чи побожний наймит меси своїм ділом, але Агнець Божий і Син Божий гріхи наші на Себе бере.
8. Якщо ж хтось робить вигляд, що заради своєї побожності, він бажає надати Таїнство, або ж Причастя собі, то він несерйозний [він вчинив би велику помилку і говорив би несерйозно і нещиро]. Бо якщо він бажає причащатися щиро, то найкращий і найпевніший для нього спосіб буде в Таїнстві, наданому відповідно до Христового запровадження. Але те, що Причастя надається самому собі, є людською ідеєю, непевною, непотрібною і навіть забороненою. І не знає він, що чинить через те, що не маючи на те Слова Божого, він підпорядковується людським уявленням і вигадкам.
9. Також невірно (навіть якби все інше було правильним) для будь-кого використовувати спільне Таїнство [що належить] Церкви відповідно до своєї особистої побожності і без Божого Слова, і поза спільнотою Церкви, жартуючи ним.
10. Для розгляду цієї статті про месу треба цілий Собор. [Собору доведеться немало потрудитися і подискутувати над цією статтею про месу]. Навіть якби вони могли [і справді вони могли би] поступитися нам усіма іншими статтями, цією вони би не поступилися. Як сказав у Ауґсбурзі Кампеджо, що він волів би бути розірваним на кусні, аніж облишить месу. Тож я теж радше згорів би дотла, аніж дозволив би наймитові меси, хай він добрий, а чи поганий, зрівнятися з Христом Ісусом, моїм Господом і Спасителем, або ж піднестися понад Нього. Таким чином, ми є і залишимося навіки розділеними один від одного і протистоятимемо один одному. Вони добре відчувають, що коли впаде меса, так само зруйнується і папство. Перше ніж це станеться, вони воліли би нас повбивати.
11. Крім того, цей хвіст зміїний, [тобто] меса, породив цілий ряд різноманітних ідолопоклонств.
12. Перш за все чистилище. Вони протягнули в чистилище свою торгівлю месами за душі та постами напередодні свят, і тижневими, місячними та річними панахидами, і, нарешті, загальною седмицею і Днем усіх душ, купіллю душ так, що меса використовується майже винятково для мертвих, хоча Христос запровадив Таїнство тільки для живих. Отже, чистилище і кожні урочистість, обряд, і торгівля, що повязані з ним, треба вважати нічим іншим, як примарою диявола. Бо це суперечить головній статті [яка навчає], що тільки Христос, а не діла людей, повинні допомагати душам [звільняти душі]. Не кажучи вже про те, що нам не було нічого заповідано [Божественно] і нічого не приписано про покійних. Таким чином, все це можна безпечно пропустити, навіть у тому випадку, якби це не було помилкою чи ідолопоклонством.
13. Тут папісти цитують Августина і деяких інших отців Церкви, які, як вони стверджують, писали про чистилище, і вони [папісти] вважають, що ми нібито не знаємо, чому і з якою метою вони [отці] це робили. Святий Августин не пише, що чистилище існує, і не наводить жодного місця зі Святого Письма, яке підштовхнуло б його до такої думки, він тільки залишає питання про те, чи існує це [чистилище], відкритими і говорить тільки, що його мати просила поминати її біля Вівтаря або Причастя. Отже, все це не що інше, як захоплення [вигадки] людські, але й ті стосуються тільки окремих осіб, і не запроваджують жодної статті віри, що є прерогативою тільки Бога.
14. Але наші папісти, однак, наводять подібні вислови [думки] людські для того, щоб люди повірили в їхню жахливу, богозневажливу і прокляту торгівлю месами за душі в чистилищі [або в жертви за мертвих та пожертви] і т. п. Але вони цього ніколи не доведуть, основуючись на цитатах із Августина. Ось коли вони скасують цю торгівлю месами за чистилище, яка Августинові і не снилася, ми тоді обговоримо з ними питання про те, чи можна цитати з творів Августина приймати без підтвердження їх Писанням [без підстав у Слові], і чи варто поминати покійних на Таїнстві.
15. Бо неприпустимо формувати статті віри на основі творів чи слів святих отців; в іншому випадку їхній спосіб життя, їхній стиль одягу, облаштування житла і т. п. повинні були б також стати статтею віри, що й вже сталося із мощами [святих]. [Ми ж, однак, маємо інше правило, а саме:] Правило таке: Слово Боже повинне запроваджувати статті віри, а ніхто інший, навіть ангели, не можуть цього робити.
16. По-друге. Звідси пішло те, що духи злоби чинили чимало шахрайств [вправлялися у своїй злобі], зявляючись як душі покійних, і невимовною [жахливою] брехнею та обманами вимагаючи проведення мес, всенощних, ходінь на прощу і подібних добрих діл.
17. Все це ми повинні були приймати, як статті віри, та жити відповідно до них. І Папа підтверджував ці речі так само, як месу та всі інші гидоти. Тут же немає [не може і не повинно бути] ніяких поступок чи здавань позицій.
18. По-третє. [Через це зявилися] Ходіння на прощу. В них також прагнулося мес, відпущення гріхів і благодаті Божої, бо меса контролювала все. Тому дійсно безсумнівним є те, що такі ходіння на прощу [запроваджені] без Слова Божого, не заповідані нам, і не є обовязковими, бо ми все це можемо здобути [можна попіклуватися про душу] кращим чином, і можна залишити ці ходіння на прощу без гріха і небезпеки. Чому ж тоді вони залишають вдома [кидають] свої парафії [своїх покликаних служителів, їхні парафії], Слово Боже, дітей тощо, що визначено і [увага до яких є необхідною і була] заповідано, і переслідують такі необовязкові, хиткі та згубні диявольські блукаючі вогники [помилки]?
19. [Чому це відбувається], якщо не тому, що диявол править Папою [довів його до безумства], змушуючи вихвалювати та запроваджувати всі ці діяння, коли люди знову і знову відвертаються від Христа до своїх власних діл, і, що найгірше, стають ідолопоклонниками. Навіть більше, це не є потрібним і не є заповіданим, але є безглуздим, сумнівним, і, окрім того, шкідливим.
20. Відповідно, і тут теж не може бути ніяких поступок чи здавань позицій [погодитися з папістами чи поступитися їм було б неприпустимим] тощо. Тож хай проповідується, що такі ходіння на прощі є необовязковими і навіть небезпечними, а тоді побачимо,що від них залишиться. [Бо тоді вони самі по собі зникнуть].
21. По-четверте. Братства [чи товариства], у яких монастирі, чернецькі ордени, парафіяльні священики приписували і відправляли (за законною угодою і шляхом продажу) меси, добрі діла тощо як для живих, так і для мертвих. Це не тільки людська дрібниця [людська фантазія], яка не підтверджується Словом Божим, цілковито непотрібна і незаповідана, але це також суперечить головній статті про викуплення. Відповідно, з цим ніяк неможливо змиритися.
22. По-пяте. Святі мощі [і поклоніння мощам], у яких виявлено стільки обманів і дурниць про кістки собак та коней, що навіть диявол реготав з таких шахрайств, повинні були вже давно бути засудженими, хоча й в них було якесь добро. А тим більше [їх треба засудити], бо вони не засновуються на Слові Божім. Вони не є заповідані і тому є цілковито зайвими та даремними.
23. Але найгірше те, що [вони собі уявили нібито] ці мощі виробляють відпущення і прощення гріхів [і вшановують їх], як добрі діла і служіння Богові, подібно до меси тощо.
24. По-шосте. Сюди належать дорогоцінні індульгенції, що надаються (але тільки за гроші) як живим, так і мертвим, використовуючи які бідолашний [святотатственний і проклятий] Юда чи Папа, продає заслуги Христові разом із надлишковими заслугами всіх святих і цілої Церкви тощо. Все це [і кожне окреме з цього] не можна терпіти, і вони не тільки є без Слова Божого, без необхідності, вони не тільки є незаповідані, але й виступають проти головної статті. Бо заслуга Христова [присвоюється і] здобувається не нашими ділами і не за наші гроші, але через віру з благодаті, без усіх грошей і заслуг; і пропонується [виявляється] не через владу Папи, але через проповідування Слова Божого.  

<-назад вперед->